Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення

Як форма розширеного відтворення, інтенсифікація сільського господарства відбувається на основі додаткових вкладів на одиницю земельної площі, що мають на меті якісне удосконалення всіх факторів виробництва.

У зв’язку з цим в економічному значенні під інтенсифікацією сільського господарства слід розуміти ніщо інше, як концентрація виробничих ресурсів на одній і тій самій земельній площі замість розподілу його між іншими земельними ділянками.

Процес концентрації засобів виробництва на одиницю земельної площі є основою інтенсивного розвитку сільського господарства. Особливість інтенсифікації сільськогосподарського виробництва полягає в тому, що технічні вдосконалення засобів і предметів праці виявляються не прямо, а через функціонування землі. Інтенсифікація землеробства базується на тій особливості землі як засобу виробництва, що її родючість при повному використанні підвищується, забезпечуючи зростання врожайності сільськогосподарських культур.

Послідовна інтенсифікація сільського господарства базується на додаткових вкладення, але не можна пов’язувати її суть лише з абсолютним зростанням додаткових витрат. У процесі інтенсифікації додаткові вкладення повинні відображати якісне вдосконалення всіх матеріальних ресурсів на основі науково-технічного прогресу. Тому додаткові вкладення передбачають зміну способів виробництва, вдосконалення техніки, впровадження нових систем у землеробстві і прогресивних способів ведення господарства. У процесі інтенсифікації забезпечується прискорений розвиток продуктивних сил сільського господарства. Але при цьому додаткові вкладення спрямованні на вдосконалення матеріально-технічної бази сільського господарства треба розглядати в органічній єдності з результатами виробництва.

Отже, інтенсифікація сільського господарства – концентрація засобів виробництва і праці на одиниці земельної площі з метою збільшення виходу сільськогосподарської продукції і поліпшення її якості.

Послідовна інтенсифікація сільськогосподарського виробництва на основі вдосконалення і раціонального використання всіх його факторів, як правило, забезпечує високі кінцеві результати. При цьому темпи зростання виробництва продукції можуть перевищувати темпи збільшення додаткових витрат.

Інтенсифікація всебічно впливає на розвиток сільського господарства, створює нові можливості підвищення продуктивності праці, прискорення окупності виробничих витрат і зниження собівартості продукції. Процес інтенсифікації передбачає створення високопродуктивного сільського господарства на основі підвищення його технічного рівня, широкого використання більш досконалих засобів виробництва і кваліфікованої праці.

Інтенсифікація сільського господарства – процес концентрації сукупних затрат уречевленої і живої праці на одній і тій же земельній площі. Як економічний процес, інтенсифікація рослинництва відображує одну з важливих закономірностей його розвитку – збільшення витрат засобів виробництва на одиницю земельної площі. В рослинництві об’єктом інтенсифікації є земля, яка в процесі розширеного відтворення підвищує свою родючість, а тому є вічним засобом сільськогосподарського виробництва і невід’ємною його умовою.

В сучасних умовах інтенсифікації сільського господарства є головним напрямом його розвитку і основним елементом підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, що забезпечує зміцнення економіки господарств.

Мета інтенсифікації сільського господарства – збільшення виходу високоякісної продукції з розрахунку на одиницю земельної площі, а також підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

Розглянемо рівень інтенсивності СТОВ «Нива» аналізуючи дані таблиці 13.

Таблиця 13

Інтенсифікація виробництва зерна у СТОВ «Нива»

      Дані таблиці 13 свідчать, що сільськогосподарське виробництво зерна в період з 2007 р. до 2009 р. розвивалось в умовах зниженого рівня його інтенсивності, тобто додаткові вкладення були нераціональними. Виробничі затрати в розрахунку на 1 га посіву збільшились на 2280 грн., проте є й позитивний момент збільшилася урожайність до 177,8%, в 2008 році ефективність виробництва зерна була найкращою, оскільки від реалізації зернових отримувало прибуток і рівень рентабельності становив 15,3 %, проте у 2007 і у 2009 ми визначали рівень збитковості у 2007 році він становив 7,9 %, а у 2009 – 5,1 %, проте у 2009 році різко зросла урожайність, проте різко й підвищились витрати у 2 рази, спостерігається незначне зростання собівартості зерна на 1 ц та ціна реалізації до 109 %.

Процес інтенсифікації сприяв також  підвищенню урожайності зерна до 60,1 ц/га різко й підвищились витрати у 2 рази, спостерігається незначне зростання собівартості зерна на 1 ц та ціна реалізації до 109 %.

Знизилась також і доходність виробництва зерна, оскільки  рівень збитковості у 2007 році склав 7,9%, а у 2009 спостерігався рівень збитковості – 5,1 %.

    Виробництво продукції може збільшуватись на основі інтенсифікації при різному рівні окупності додаткових витрат. Однак, додаткові вкладення, що супроводжуються підвищенням продуктивності праці і зниженням собівартості продукції є найбільш бажаним і необхідним напрямом інтенсифікації сільського господарства.

3.2. Оплата праці в сільському господарстві

Оплата праці — це винагорода за працю, яку вкладає працівник у сільськогосподарське виробництво. В умовах ринкових відносин значно зростає роль нормування праці. За його допомогою можна оцінити трудовий внесок працівників з урахуванням кількості та якості, витраченої на виробництво певної продукції. Для цього необхідно застосовувати обгрунтовані нормативи часу, виробітку, обслуговування, точного обліку праці кожного працівника, обсягу виробленої ним продукції.
Рівень оплати праці в кожному сільськогосподарському підприємстві залежить від кінцевого результату його роботи, тобто від валового прибутку. Взаємозв'язок міри праці та її оплати здійснюється через форми і системи оплати праці, які залежать від особливостей сільськогосподарського виробництва, від нових економічних та трудових відносин.

Специфіка праці в аграрному секторі виробництва полягає в тому, що при її однакових затратах можна отримати різні кінцеві результати, які залежать також від погодно-кліматичних умов, від родючості землі, від сортів насіння. Все це необхідно враховувати при застосуванні відповідних форм та систем оплати праці.

Існуюча в сільгосппідприємствах оплата праці поділяється на основну та додаткову.

Основна оплата праці — це винагорода, що являє собою заробіток, який нараховується за тарифними ставками, посадовими окладами, з урахуванням виробленої продукції, її кількості та якості. Додаткова оплата — це винагорода за працю понад установлені норми, за одержання зверхпланового врожаю, за винахідливість, трудові успіхи. Вона включає доплати, надбавки, компенсаційні виплати, премії.

Питання оплати праці регулюється Законом України від 24 березня 1995року «Про оплату праці», законами України «Про сільськогосподарську кооперацію»; «Про селянське (фермерське) господарство», підзаконними та локальними нормативно-правовими актами.

Законодавство передбачає також можливість оплати праці в сільському господарстві поряд з грошовою і натуральну. В сучасних умовах, при наявності гострої нестачі коштів, зросла роль натуральної оплати праці. Підприємство самостійно розпоряджається виробленою продукцією і вирішує, яку її частину віддати на натуральну оплату. Це відображається в Положенні про оплату праці конкретного сільськогосподарського підприємства, яке приймається загальними зборами трудового колективу.
Натуральна оплата праці може застосовуватись тільки як частка основної грошової оплати, а може повністю здійснюватися за рахунок продукції сільського господарства. Вона широко застосовується при розрахунках з сезонними найманими працівниками при оплаті за збирання врожаю картоплі, цукрових буряків, овочів, плодів, ягід. Натуральна оплата може здійснюватись не тільки рослинницькою продукцією, а й молоком, м'ясом тощо.

Особливості оплати праці в рослинництві, тваринництві, а також механізаторів сільськогосподарських підприємств

Окремі технологічні процеси в рослинництві потребують оптимальних агротехнічних строків і відповідної якості (обробка грунту, сівба, збирання врожаю), бо це визначатиме долю майбутнього врожаю. Такі особливості умов праці вимагають застосування поточного преміювання, інших заохочень.

У тваринництві праця організується таким чином: поголів'я худоби закріплюється за окремими тваринниками або за відповідною бригадою, ланкою чи фермою. Залежно від форми організації праці застосовуються індивідуальна або колективна оплата праці, преміювання. Нараховується оплата за натуральними показниками, тобто за живою вагою худоби, за одержання приплоду, а також одержання яєць птахофермами, меду пасіками, надою молока на фермах і т. ін. Норми обслуговування визначаються згідно з Правилами нормування праці. При цьому повинно враховуватися раціональне використання кормів, конкретні умови праці, добросовісне ставлення до виконання своїх обов'язків, безперервний стаж роботи.
Механізованим роботам належить провідне місце в усіх сільськогосподарських процесах. У зв'язку з цим приділяється більше уваги удосконаленню оплати праці трактористів-машиністів.

На сільськогосподарських механізованих роботах оплата праці в сільськогосподарських підприємствах проводиться за виконаний обсяг робіт або відпрацьований час за встановленими тарифними ставками. Всім механізаторам залежно від знань, досвіду роботи, згідно з Положенням про атестацію трактористів-машиністів, надається кваліфікація — тракторист-машиніст І, II, Ш класу з виплатою надбавок: трактористам-машиністам І класу - 20 відсотків, II класу — 10 відсотків до заробітку на механізованих роботах. Надбавки виплачуються також за збирання врожаю з урахуванням якісних показників, за економію паливно-мастильних матеріалів, за звання «Майстер», за безперервний стаж роботи, за роботу на тракторі, комбайні упродовж певного часу без капітального ремонту і т. ін.
Праця осіб управлінсько-обслуговуючого персоналу винагороджується на основі посадових окладів або відповідно до умов контракту. З метою підвищення зацікавленості керівників і спеціалістів державного і колективного типів підприємств вважається за доцільне проводити оплату їхньої праці за рахунок фонду оплати праці, що затверджується власником підприємства або радою трудового колективу.

У зв'язку з реструктуризацією сільськогосподарського виробництва виникають нові форми сільськогосподарських підприємств, які свою роботу будують на госпрозрахункових і ринкових засадах. Відповідно до цього і повинні застосовуватися форми та системи оплати праці в сільському господарстві.

3.3.  Нормування праці

Нормування праці — це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.

Різноманітність видів трудової діяльності людей обумовлює різноманітність об'єктів нормування праці. Найширше узагальнення дозволяє виділити дві форми витрат праці: витрати робочого часу та витрати робочої сили (фізичної та нервової енергії людини). Відповідно до цього виділяємо і дві групи об'єктів нормування праці: 1) ті, що характеризуються переважно витратами робочого часу; 2) ті, що характеризуються переважно витратами робочої сили.

Універсальною мірою праці і найширше вживаним об'єктом її нормування є робочий час. Він нормується на різних рівнях і різними видами норм. На державно-правовому рівні робочий час нормується, з одного боку, для забезпечення певної кількості праці, необхідної суспільству для його нормальної життєдіяльності, а з іншого — для дотримання прав людини на збереження здоров'я, відпочинок і всебічний розвиток (що передбачає наявність вільного часу). В Україні така норма робочого часу встановлюється відносно робочого тижня і становить 40 годин при нормальних умовах праці. В законодавчому порядку норма робочого часу скорочується при роботі в шкідливих умовах, а також для певних категорій працівників (неповнолітні, інваліди, матері малолітніх дітей, вагітні жінки).