Державне регулювання банківської системи

Наглядові органи з метою регулювання діяльності банків та увідповіднення її до чинного банківського законодавства мають повноваження застосовувати до банків певні корегувальні заходи, а також заходи примусового характеру. Ці заходи можуть розглядатися як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття «регулювання банківської діяльності» та «банківський нагляд» тісно переплітаються [40, С.107].

Банківське регулювання – одна з функцій НБУ, яка полягає у створенні системи норм, які регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства [38, С.259]. Банківський нагляд – система контролю та впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, щодо яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів банку. Згідно ЗУ "Про Національний банк України" функцію банківського нагляду покладено на Національний банк [40, С.107]. Головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів [2].

Основні завдання банківського регулювання та нагляду:

— забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню;

— захист вкладників і кредиторів банку, що передбачає захист клієнтів від неправомірної діяльності банківських установ і забезпечення професійного поводження з клієнтами та кредиторами банку [27, С.11];

— створення конкурентного середовища у банківському секторі, завдяки якому знижуються відсоткові ставки за кредитами, підвищуються відсоткові ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються нові банківські технології;

— забезпечення відкритості політики та діяльності банківського секто­ру в цілому і в кожному банку зокрема;

—  підтримання необхідного рівня стандартизації та професіоналізму в банківській системі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг [40, С.108].

Наглядова та регуляторна діяльність здійснюється Національним банком України на підставі двох законів: "Про банки і банківську діяльність" та "Про Національний банк України", а також на підставі численних нормативних актів, що видаються Національним банком України у межах його повноважень.

Порядок реєстрації новостворюваного банку, а також перелік документів, які подаються до Національного банку України для державної реєстрації, викладено у законі України "Про банки і банківську діяльність". Всі вимоги щодо статутного капіталу, порядку подання документів для державної реєстрації банку, придбання або збільшення істотної участі в банку, державної реєстрації банків з іноземним капіталом, внесення змін до статуту банку, відкриття філій і представництв банків, відкриття відділень банку, викладені у Положенні про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень [5].

Важливим моментом допуску банків на ринки є ліцензування. Встановлено чіткі критерії надання банківської ліцензії, на підставі якої банки можуть приймати вклади (депозити) від юридичних і фізичних осіб, відкривати рахунки клієнтів і банків-кореспондентів та розміщувати залучені кошти від свого імені. Ці операції належать виключно до банківських операцій, здійснювати які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію [40, С.143]. При наданні банківської ліцензії Національний банк керується встановленими законодавством критеріями, які знайшли своє відображення у Положенні про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій. У положенні зазначено операції, які можуть виконувати банки на основі ліцензії; умови, дотримання яких надає банку право отримати банківську ліцензію; документи, які подає банк для отримання банківської ліцензії; порядок розгляду Національним банком пакета документів на видачу банківської ліцензії; умови для здійснення філіями банків банківських та інших операцій [4].

Порядок ліцензування передбачає дві стадії.

Перша стадія включає до себе перевірку комплектності пакета документів, поданих банком для отримання ліцензії або письмового дозволу, перевірку достовірності інформації, викладеної у документах, та дотримання банком відповідних ліцензійних умов, Всі перевірки на цій стадії здійснюються територіальним управлінням Національного банку України за місцезнаходженням банку, а їх результати відображаються у відповідному висновку.

Друга стадія включає до себе розгляд Департаментом реєстрації та ліцензування банків Національного банку отриманих документів банку та висновку територіального управління щодо їх відповідності вимогам чинних законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку. У разі потреби подані документи розглядаються іншими структурними підрозділами Національного банку, які в межах своєї компетенції подають Департаменту реєстрації та ліцензування банків свої висновки та пропозиції про можливість видачі банку банківської ліцензії, письмового дозволу та ліцензій на виконання окремих операцій [23, С.60].

Нагляд за поточною діяльністю банків складається з двох етапів, які здійснюються паралельно: попередній нагляд та поточний контроль. Мета попереднього нагляду – забезпечення з дотримання банками встановлених вимог, розумне (з оптимальним ризиком) ведення ними власних справ. Водночас при його проведенні здійснюється контроль за відрахуванням коштів до резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, реалізується заборона або обмеження Національного банку щодо деяких видів банківської діяльності, застосовуються штрафні санкції до банків, які порушують економічні нормативи. На цьому етапі нагляд здійснюється на підставі статистичної звітності, яку НБУ отримує від комерційних банків. Згідно Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, а також враховуючи рекомендації Базельського комітету з банківського нагляду, встановлено 13 економічних нормативів, обов'язкових до виконання всіма банками [27, С.36].

Банківський нагляд не завершується після проведення інспектування банку. Завершальним, або узагальнюючим, його етапом є застосування Національним банком України заходів впливу щодо банків адекватно вчиненим ними порушенням згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність". Застосування адекватних заходів впливу до банків вимагає зваженого та поміркованого підходу [41, С.7].

У багатьох випадках виправні заходи зводяться до заходів попереднього реагування, таких як: письмове застереження, укладання письмової угоди з банком, видача Національним банком розпоряджень, програма фінансового оздоровлення. Проте іноді цього недостатньо для проведення необхідних змін у діяльності банку. В таких ситуаціях використовуються примусові заходи. Це: зупинення дії ліцензії на здійснення окремих банківських операцій або відкликання ліцензії на здійснення всіх банківських операцій, усунення керівництва від управління банком, призначення тимчасової адміністрації, накладання штрафів, ліквідація або реорганізація банків [3].

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

2.1.    Світовий досвід здійснення банківського нагляду та перспективи його застосування в Україні

Банківський нагляд існує в різних формах понад 100 років. Особливого значення він набув у Сполучених Штатах Америки та країнах Західної Європи. Країни з ринковою економікою усвідомили важливу роль банківського контролю у фінансовому секторі та в загальному економічному зростанні: по-перше, уряд, державні органи, суб'єкти господарювання, кредитори, вкладники мають право переконатися в тому, що банківська система країни стабільна, по-друге, нестабільність банківської системи призводить до краху банків і, як наслідок, до підриву довіри суспільства до банків у цілому. У результаті це спричиняє негативні наслідки на рівні макроекономіки: скорочення грошової пропозиції, розвал системи платежів, величезні та несподівані зобов'язання уряду.

У різних країнах використовують різноманітні способи створення структур, що виконують функцію банківського нагляду, як правило, під егідою центрального банку, міністерства фінансів або незалежного агентства [40, С.155]. Регулятивно-наглядові органи використовують різні форми і методи регулювання банківської діяльності та банківського нагляду. Проте, в останні десятиріччя у світовій банківській практиці спостерігається тенденція до поступової уніфікації системи банківського регулювання та нагляду [18, С.85]. У світовій практиці існують різні моделі побудови системи банківського регулювання та нагляду, проте важливо, щоб регулятивно-наглядові органи мали всі необхідні повноваження для ефективного виконання поставлених перед ними завдань. Крім того, ці повноваження мають бути передбачені на законодавчому рівні [22, С.150-151].

Ефективний банківський нагляд, насамперед, ґрунтується на адекватній правовій інфраструктурі. Діяльність служби банківського нагляду дає позитивні результати тільки тоді, коли вона підкріплена міцним законодавством і чіткими правилами регулювання діяльності банків. У кожній країні діє своя система правових актів, яка регламентує різні аспекти банківської діяльності, роботу небанківських кредитно-фінансових установ, фондових бірж тощо, що пов'язано з історичним розвитком і впливом різного роду політико-економічних чинників.

У Великобританії донедавна (в історичному вимірі) не було спеціальних законів, які регламентують діяльність банків. Нагляд за їхньою діяльністю мав формальний характер. Разом із тим, в останні роки після банкрутства деяких банків у країні визначилася тенденція посилення аспектів регулювання банківської діяльності. 1979 року було введено обов'язкове ліцензування комерційних банків і сформовано національний фонд страхування депозитів. Банківським законом від 1987 року було визначено порядок надання великих позик, проведення злиття банків, аудиторських перевірок тощо. Однак нагляд за банківською діяльністю у Великобританії і сьогодні залишається найменш жорстким, порівняно з іншими країнами [40, С.157].

Приклад протилежної ситуації з розвитком і становленням банківського нагляду – банківська система США. За багато років було створено досить складну та розгалужену структура банківського нагляду. Контрольно-регулювальні функції наглядових органів частково дублюються, а обов'язки в деяких випадках є паралельними. Така структура значною мірою пов'язана з тим, що в країні  існують дві групи банків: система національних банків, підпорядкована органам федеральної влади, та система банків штатів, які перебувають під юрисдикцією окремих штатів. Крім того, нагляд за діяльністю банків здійснює Федеральна резервна система та Федеральна корпорація зі страхування депозитів. Існують також неурядові органи контролю за діяльністю окремих груп кредитних установ (Американська асоціація банкірів, Асоціація незалежних банків тощо). Вони усі розробляють стандарти обслуговування клієнтів, вирішують технічні питання проведення операцій, підтримують стосунки з конгресом і пресою.

Банки у США повинні подавати щоквартальні повні звіти про свої операції, у тому числі баланси, дані про прибутки та збитки, до зазначених федеральних контролюючих органів, які здійснюють обов'язкові зовнішні перевірки кожного банку не менше ніж раз на 1-2 роки.

Традиційний принцип американського банківського законодавства – обмеження концентрації капіталу, підтримка конкурентних взаємовідносин на фінансовому ринку за рахунок встановлення територіальних обмежень на відкриття банками відділень (і в межах одного штату, і між штатами), контролю з боку Федеральної резервної системи за створенням холдингових компаній, регулювання різними органами нагляду процесів злиття банківських установ тощо [31, С.261].

У західноєвропейських країнах система контролю за діяльністю банків має більш чітку та централізовану структуру. В останні роки спостерігається тенденція до уніфікації банківського регулювання та нагляду. Це пов'язано з прагненням країн максимально втілити стандарти і принципи, розроблені Базельським комітетом з банківського нагляду, а також зі зростанням необхідності координації зусиль органів нагляду за різними фінансовими секторами країни, які охоплюють банківську сферу, страховий ринок і ринок цінних паперів.

Згідно з моделлю єдиного нагляду, всі наглядові функції сконцентровані в одному органі нагляду. Це або центральний банк країни, або єдина, відокремлена від нього наглядова установа. Зазначена модель використовується у більшості країн ЄС: Німеччині, Бельгії, Чехії, Данії, Ірландії, Латвії, Угорщині, Мальті, Австрії, Польщі, Словаччині, Швеції, Великій Британії, а також в Японії [39,С.44].

В Німеччині 1 травня 2002 р. відбулося злиття трьох федеральних наглядових відомств, результатом чого стала поява нового єдиного наглядового органу - BаFin. Таким чином, саме структура органів фінансового ринку створила передумови формування єдиного наглядового органу, при цьому функції видання нормативних актів збереглися за міністерством фінансів і центральним банком. BаFin став єдиним органом нагляду на фінансовому ринку. BаFin здійснює повномасштабний нагляд за платоспроможністю банківських інститутів, який сприяє забезпеченню успішного функціонування кредитної системи Німеччини [18,С.86].

Серед джерел інформації, якими користуються співробітники наглядового органу, - обов'язкові інформаційні повідомлення банків, звіти аудиторів, річні звіти банків. Оцінку звітів здійснює Бундесбанк, що є однією з форм його участі у фінансовому нагляді. У необхідних випадках BаFin проводить власні спеціальні перевірки, у разі встановлення порушень має право застосовувати різні заходи і санкції [18,С.88].