Державне регулювання банківської системи

3

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

кафедра економічної теорії

та маркетингу

Курсова робота на тему:

«ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ»

Роботу виконала

Львів 2010

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                       3

РОЗДІЛ 1 БАНКІВСЬКА СИСТЕМА ЯК СКЛАДОВА ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВИ

1.1.               Суть, будова та функції банківської системи                               5

1.2.               Формування банківської системи в Україні                                 9

1.3.               Банківське регулювання та банківський нагляд в Україні        16

РОЗДІЛ 2 ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

2.1.    Світовий досвід здійснення банківського нагляду та перспективи його застосування в Україні                                                       22

2.2.    Сучасний стан банківської системи України                               27

2.3.    Проблеми і шляхи вдосконалення вітчизняної банківської системи                                                                                                               31

ВИСНОВКИ                                                                                             36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                           38

ДОДАТКИ

ВСТУП

Поглиблення реформи банківської системи в Україні розглядається як одне з пріоритетних завдань економічної політики на сучасному етапі. Для ринкової системи важливим елементом є розвиток діяльності банків, розширення сфери банківських послуг та операцій, що потребує відповідного контролю та нагляду з боку державних органів грошово-кредитного регулювання. В Україні такі функції реалізує Національний банк України через інструменти відповідної грошово-кредитної політики. Функціонування банківської системи свідчить про те, що банки не можуть існувати незалежно від процесів, що відбуваються в реальному секторі економіки, оскільки саме тут здійснюється використання грошових капіталів. На відміну від країн з розвиненою економікою, де система регулювання банківської діяльності формувалась протягом тривалого часу, в Україні таке регулювання ще не отримало достатнього рівня розвитку. Отже, для здійснення стимулюючого впливу банківськими інститутами на економічне зростання  необхідно приділити увагу питанням регулювання банківської діяльності, забезпечення їх фінансової стійкості та кредитоспроможності.

Визначення і практичне застосування методів та інструментів фінансового механізму державного регулювання банківської діяльності повинні бути адекватні стану фінансової системи та економіки загалом. Забезпечення фінансової стійкості та стабільного функціонування банківської діяльності при одночасному захисті інтересів вкладників і кредиторів є головною метою регулювання банківської діяльності.

Актуальність дослідження проблеми регулювання банківської діяльності визначається також і тим, що до середини 90-х років в Україні у банківській практиці фактично не існувало поняття “регулювання банківської діяльності”, бо особливості такої діяльності не відповідали умовам економічного середовища, що характеризувалось суперечностями трансформаційного процесу.

Істотне значення державного регулювання в забезпеченні стабільності банківської діяльності зумовило постійну увагу дослідників до його різних аспектів. Перші спроби оцінки ролі банківської діяльності у зарубіжній економічній науці були здійснені стосовно ролі кредиту такими відомими вченими, як А. Смітом, Д. Рікардо, Дж. Ло, А. Вагнером, С. Мілем, І. Фішером, М. Фрідманом та іншими. Важливу роль у дослідженні питань регулювання банківської діяльності та розробки механізму й інструментів їх регулювання відіграли такі вчені, як Дж. Кейнс, Р. Бернд, Г.Джонсон, Е. Долан, Ф. Мишкін,  Л. Харріс та інші.

Регулюванню банківської діяльності, грошового обігу та кредиту присвячені роботи багатьох вітчизняних вчених, зокрема У. Грудзевича, І. Д’яконової, В. Коваленка, О. Козьменка, Т. Васильєва, Л. Конопатської, М. Савлука, С. Мочерного та багатьох інших.

Метою даної роботи є визначення особливостей державного регулювання банківської системи. Відповідно до мети виділено наступні завдання:

                     визначити будову та функції банківської системи;

                     з’ясувати механізм реалізації банківського нагляду;

                     ознайомитись з світовим досвідом здійснення банківського нагляду;

                     визначити сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку вітчизняної банківської системи.

РОЗДІЛ 1 БАНКІВСЬКА СИСТЕМА ЯК СКЛАДОВА ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВИ

1.1.               Суть, будова та функції банківської системи

Успіх державної політики країни в цілому великою мірою залежить від стабільності її фінансової системи. В умовах переходу від жорсткої адміністративної системи управління економікою до ринкового господарства саме банківська система покликана забезпечити економічно виправданий розподіл фінансових ресурсів, стимулювати конкурентні відносини, приватизацію державного майна, перебудову ціноутворення та цінових пропорцій. Банківський сектор повинен утримувати у досить стабільному стані грошово-кредитну систему, створювати умови для розвитку економіки, сприяти конвертованості національної валюти, навчати клієнтуру рахувати гроші [40, С.132].

Дуже часто в літературі банківську систему трактують як просту сукупність банків, що функціонують в країні. При такому підході до визначення сутності банківської системи вона являє собою механічне об'єднання банків, що немає заздалегідь окреслених цілей, специфічних рис і не виконує самостійних функцій і ролі на грошовому ринку.

Насправді це не так. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків у випадкову сукупність, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої відводиться певне місце кожному окремому банку.

Банківська система – законодавчо визначена, чітко структурована та субординована сукупність фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємозв'язані в самостійну економічну структуру [14, С.563-564].

На перше місце в банківській системі виходять такі цілі:

                     забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами;

                     забезпечення надійності і стабільності функціонування банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки;

                     забезпечення ефективної взаємодії банків з органами державної влади та міжнародних фінансових інституцій з метою узгодження інтересів усіх учасників цих взаємовідносин

Розгляд названих цілей дає підстави стверджувати, що всі вони можуть бути виконані тільки сукупністю банків, що поєднуються в банківську систему [11, С.30].

Теорії і практиці банківської діяльності на сучасному етапі розвитку відомо два види банківських систем: однорівнева і дворівнева.

Однорівнева банківська система передбачає, що усі функціонуючі в країні банки перебувають на одному ієрархічному рівні, тобто між ними існують виключно горизонтальні зв'язки. Однорівнева побудова банківських систем характерна для країн із низьким рівнем розвитку економіки, з тоталітарним або командно-адміністративним режимом правління. Однорівнева банківська система існувала в Радянському Союзі. Вона складалась з Державного банку, Будівельного банку і Зовнішньоторговельного банку та сукупності ощадних кас [26, С.221].

Проте в більшості країн світу створена та діє дворівнева банківська система. Така система складається з головного або Центрального банку країни, що є емісійним центром в державі та всієї сукупності інших банків, що обслуговують юридичних та фізичних осіб [11, С.29].

При дворівневій побудові на першому рівні перебуває один банк (або кілька банків, об'єднаних спільними цілями і завданнями, як, наприклад, ФРС у США). Такій установі надається статус центрального банку. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері, насамперед підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи. Хоч ці завдання вирішуються за участю всіх банків, проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації зусиль кожного з них. Покладається така координація на центральний банк, для чого він законодавче наділяється відповідними повноваженнями.

На другому рівні банківської системи перебуває решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками. У зарубіжних країнах комерційними називають тільки частину банків другого рівня. Переважно це банки, що виконують весь комплекс базових операцій і створені на акціонерній основі. Крім комерційних, у кожній країні виділяється цілий спектр інших банків - кооперативних, приватних, спеціалізованих тощо.

На відміну від центрального комерційні банки покликані обслуговувати економічних суб'єктів - учасників грошового обороту: фірми, сімейні господарства, державні структури. Саме через ці банки банківська система обслуговує народне господарство відповідно до завдань, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку. Тому комерційні банки можна розглядати як фундамент усієї банківської системи, вершиною якої є центральний банк.

Банки другого рівня відносно один одного є економічно самостійними, рівноправними, такими, що конкурують між собою на грошовому ринку. Вони юридичне й економічно відокремлені і будують свою діяльність на комерційних засадах з метою одержання прибутку. Заради прибутку вони обслуговують своїх клієнтів, зазнаючи при цьому великих ризиків: кредитних, процентних, валютних тощо.

Дворівневість банківської системи характеризується також чітким законодавчим розмежуванням прав і обов'язків кожної ланки системи, а також небанківських фінансових посередників. У багатьох країнах центральному банку надано право ліцензування банківської діяльності, право встановлювати економічні нормативи щодо діяльності комерційних банків, здійснювати тією чи іншою мірою нагляд і контроль за банками. З іншого боку, закони обмежують права центральних банків у комерційній діяльності, забороняють, зокрема, їм обслуговувати господарську клієнтуру. Цим комерційні банки захищаються від конкуренції з боку більш сильного – центрального – банку, забезпечуються їхні права як банків другого рівня [14, С.568-569].

Отже, банківська система – це не єдиний банк, що керується з одного офісу (центрального банку), а специфічна економічна та організаційно-правова структура, що забезпечує функціонування грошового ринку та економіки в цілому.

Вона покликана виконувати такі функції:

-  трансформаційну;

-  створення платіжних засобів та регулювання грошової маси;

-  забезпечення сталості банківської діяльності і грошового ринку.

Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки мають можливість змінювати (трансформувати) строки грошових капіталів, їх розміри та фінансові ризики [28, С.34].

Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами банківська система управляє пропозицією грошей.

Це ключова функція банківської системи. У її виконанні беруть участь і центральний банк, і усі банки другого рівня. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної.

Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку пов’язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших суб’єктів, несуть в собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розлад усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи. Тому кожний окремий банк не може виконувати стабілізаційної функції, а скоріше навпаки [14, С.565-566].

Отже, банківська система і окремо банки, відіграють важливу роль у формуванні ринкових відносин, здійсненні структурних перетворень і економічному піднесенні країни [10, С.25].

1.2.  Формування банківської системи в Україні

Створення банківської системи в Україні на основі державних банків розпочалось в 1991р. з прийняттям Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з яким було закладено основи класичної дворівневої банківської системи. Поява дворівневої банківської системи в Україні була першою ознакою переходу до ринкової економіки. Створення Національного банку України відбулося на базі Українського Республіканського відділення Держбанку СРСР [12, С.49].

Виділяють такі етапи розвитку сучасної банківської системи:

1-ий етап – 1991–1992 рр. – процеси перереєстрації та реорганізації.

Із жовтня 1991р. НБУ починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. Основне завдання цього етапу полягало в чіткій організації ринкових структур, які б забезпечували умови для розвитку конкуренції і підприємництва у сфері руху фінансових ресурсів.