Цикли ділової активності

- складний мультиплікатор витрат закритої економіки

Підставимо значення та отримаємо: 

  у.г.о. 

         Для вимірювання втрат від цикічного безробіття економісти часто використовують закон Оукена. Наявність циклічного означає, що фактичний ВВП є меншим від природного. Закон Оукена можна записати у такому вигляді: 

                                             (2.13) 

де Y – фактичний ВВП;

- потенційний ВВП;

     u - фактичний рівень беробіття,%

- природний рівень безробіття,%

 – коефіцієнт чутливості виробництва до циклічного безробіття

         За умовою =2,5 ; =5%. Для визначення потенційного ВВП в нас немає фактичного рівня безробіття, тому значодимо його за формулою: 

                                          (2.14) 

         За умовою нам дано такі показники Б=25 млн. чол. ; З=95 млн. чол.Так як всі значення в нас є, розрахуємо фактичний рівень безробіття: 
 
 

          Розрахував фактичний рівень безробіття ми можемо дізнатись скільки буде дорівнювати потенційний обсяг виробництва: 

  млн.гр.од. 

          Визначив фактичний рівень безробіття ми можемо дізнатись скільки будуть дорівнювати втрати від безробіття, застосував таку формулу: 

                                                   (2.15) 

  млн.гр.од. 

        Розрахував всі показники, ми  прийшли до висновку, що рівняння  сукупного попиту виглядає таким  чином . За допомогою цих розрахунків ми виводимо рівняння LM; та рівняння IS; . При підвищувані податків на 95 у.г.о., рівноважний національний доход буде дорівнювати 127,3 у.г.о. Потенційне ВВП становить – 2282,8 млн. гр. од., а втрати від безробіття – 903,3 млн. гр. од., тому що фактичний рівень безробіття на 15,83% більше за потенційний.  Тому ми бачимо, що застосована дискреційна фіскальна політика. Автоматичні зміни в податках і трансфертах збільшують ступінь «вмонтованої стабільності» в національній економіці. Стимулююча фіскальна політика збільшує попит на гроші та підвищує процентні ставки.

 

Розділ 3

Умови економічного зростання  України 
 

      Під економічним зростанням – розуміється такий його розвиток, при якому збільшується реальний національний доход.

    Економічне зростання — основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни — є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої обумовлено необхідністю випереджаючого зростання національного доходу порівняно з ростом чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.

    Слід пам’ятати, що економічне зростання не тотожне економічному розвитку. Зростання є складовою економічного розвитку, яке представляє собою процес, що включає періоди зростання і спаду. Економічне зростання — це позитивна складова економічної динаміки.

    Первинні причини поступального розвитку економіки криються в складних і суперечливих зв’язках між суспільним виробництвом і результатом його призначення — задовольняти потреби людини.

    Задоволена потреба і поява нових, диктує необхідність повторення виробництва, нарощування й удосконалювання його для насичення нових потреб. Зростаючі потреби суспільства викликають до життя «засоби виробництва», що здатні задовольняти ці потреби.

      Економічне зростання у масштабі всього суспільного виробництва представлене збільшенням річного обсягу виробництва товарів і послуг. Тому показником, за допомогою якого виміряється економічне зростання, звичайно виступає валовий національний продукт (ВНП).

Показники вимірювання:

• зростання обсягу валового внутрішнього продукту, валового національного продукту або національного доходу;
• темпи зростання валового внутрішнього продукту, валового національного продукту або національного доходу;
• темпи зростання промислового виробництва в цілому, по основним галузям і на душу населення.

Типи  економічного зростання

Розрізняють два типи економічного зростання:

• екстенсивне (економічне зростання при незмінному співвідношенні факторів і результатів виробництва).
• інтенсивне  ( економічне зростання при співвідношенні факторів і результатів виробництва, що змінюються).

  Економічне  зростання називається екстенсивним, якщо воно не змінює    середню продуктивність праці в суспільстві. Коли зростання національного доходу випереджає    зростання    кількості    зайнятих    у    виробництві має місце інтенсивне зростання.

  Екстенсивне збільшення виробництва товарів  і послуг відбувається за рахунок залучення додаткових факторів виробництва — землі, праці і капіталу, при цьому їхній якісний і технічний рівні залишаються незмінними. Коли суспільство має в наявності вільні невикористані ресурси, воно може нарощувати виробництво товарів і послуг екстенсивним шляхом.

    Однобічний підхід до державного регулювання призвів до спаду виробництва і, як наслідок, зубожіння населення, зростання соціальної напруженості.

     Ресурси економічного зростання:

     - природні ресурси,

     - трудові ресурси,

     - основний капітал,

     - НТП.

     Показниками ефективності використання ресурсів є відповідно:

     - ресурсомісткість,

     - продуктивність праці,

     - фондо (капітало) віддача,

     - підвищення ефективності суспільного виробництва,

     - ВВП на душу населення,

     - показник рівня та якості життя,

     - виробництво основних видів продукції  на душу населення. 

     Макроекономічні фактори економічного зростання можна поділити на три групи:

     1) фактори попиту,

     2) фактори пропозиції,

     3) фактори розподілу.

    До факторів пропозиції включають фактично ресурси економічного зростання:

     - кількість і якість природних  ресурсів,

     - кількість і якість трудових  ресурсів,

     - обсяг основного капіталу,

     - нові технології – НТП.

     Ці  фактори визначають спроможність до економічного зростання. Реальне зростання по суті виражають два наступних фактори:

     Фактори попиту – сукупний попит суспільства, який складається із:

     - споживчих витрат населення,

     - інвестиційних витрат підприємств,

     - державних витрат.

     Вплив сукупного попиту.

     Важливим  фактором економічного зростання є  сукупний попит. Від факторів сукупного попиту залежить реалізація зрослого ВНП і ВВП , тобто всі елементи сукупного попиту (C+I+G+NX) повинні забезпечувати повну зайнятість всіх ресурсів, що зросли.[2.c.470-473]

 Розглянемо вклад різних компонентів сукупного попиту в темпи росту ВВП за 2003 – 2008 рр. ( табл. 3.1) 

 

 

     Таблиця 3.1 

     Структура основних компонентів в темпи росту ВВП за 2003 – 2008 рр., млн.грн.

 

*Державний  комітет статистики України за 2008 рік. 

     З даних таблиці ми бачимо, що найбільший вклад у темпи росту ВВП  вносить кінцеве споживання. На другому  місці державні витрати, які перевищують  інвестиції у 2007 році на 39152,3 млн. грн., а у 2008 році обсяг державних витрат зріс та складає 312017,5 млн. грн. що на 78936,5 млн. грн. більше ніж обсяг інвестицій. Якщо порівняти темпи росту ВВП у 2008 році порівняно з 2003 р., то вони зросли у 4,75 раз.

     Якщо  розглядати ці дані у відсотках по відношенню до загального показника, то як це видно з (рис.3.1), споживання займає 57,9%, а найменший показник – інвестиції, який складає 17%.

Рис.3.1 Структура основних компонентів ВВП у відсотках за 2008 рік 

     Є фактори, які стримують економічне зростання. До них належать обмеження  з боку сукупного попиту ( недостатній  рівень сукупних витрат призводить до того, що дійсні темпи зростання  відстають від потенційно можливих ), соціально – політична атмосфера  в країні, ресурсні та екологічні обмеження, державне втручання у справи приватного бізнесу ( законодавча діяльність щодо регулювання безпеки праці, охорони  здоров’я працюючих, тощо ).[2.с.473]

     Існує багато моделей макроекономічного зростання.

     Неокласична модель економічного зростання була розроблена Робертом Солоу в 1950 – 1960-ті роки, за що він одержав Нобелівську  премію з економіки. Вона слугує базовим  знаряддям для розуміння процесу  економічного розвитку всіх груп країн. З моделі випливає, що національна  економіка прямує до стаціонарного  обсягу капіталу, за якого інвестиції та амортизація дорівнюють одне одному. У стаціонарному стані обсяг  продукції на працівника є незмінним. Основний визначник стаціонарного обсягу капіталу – рівень заощаджень. Вищий рівень заощаджень означає більший обсяг капіталу і більший обсяг продукції на зайнятого. Підвищення рівня заощаджень спричиняє підвищення темпів економічного зростання, доки національна економіка знову не досягне нового стаціонарного стану. У довгостроковому періоді за даного рівня заощаджень темпи економічного зростання знижуватимуться.[4.c.149-151]

     Модель  макроекономічного зростання Харода – Домара є найпростішою і була розроблена наприкінці 40-х рр. Модель описує динаміку доходу, який є сумою споживчих та інвестиційних витрат. Економіка вважається закритою, тому чистий експорт дорівнює нулеві, а державні витрати в моделі не відрізняються. Основним фактором зростання є нагромадження капіталу.