Боротьба з відмиванням брудних «грошей» в Україні

Основні форми першої стадії процесу відмивання брудних грошей такі:

• шахрайство із використанням підставних осіб та фірм:
• обмін банкнот невеликої номінальної вартості на банкноти більших номіналів:
• підкуп або залякування банківського персоналу, відповідального за здійснення ідентифікації клієнтів:
• підробка документів із метою приховування справжнього джерела походження грошей або їх місцезнаходження:
• смерфінг — переказ грошових коштів у банківські чеки, облігації, цінні папери на пред’явника тощо (при цьому купівля здійснюється на дещо меншу суму, ніж та, за якої ідентифікація клієнта є необхідною);
• структуринг — здійснення платежів невеликими сумами на один і той же банківський рахунок:
• використання підприємств зі значним готівковим обігом, до легальної виручки яких додають брудні гроші:
• створення власних фіктивних підприємств, котрі декларують брудні гроші як легальну виручку.

     Мета  другої стадії процесу відмивання грошей (стадії розшарування) — відокремлення злочинних доходів від джерела їх походження шляхом проведення низки фінансових операцій, у результаті яких обривається ланцюжок слідів і забезпечується анонімність майнових цінностей.

Операції  другої стадії мають, як правило, міжнародний  характер. Для їх здійснення широко використовуються підставні особи  та фірми, які виставляють фіктивні рахунки як основу для здійснення грошових переказів.

Характерним для цієї стадії процесу відмивання грошей є також придбання цінних паперів на вторинному ринку (щоб  приховати первинне джерело походження коштів, їх купівля та продаж здійснюються із залученням брокерів або дилерів  брокерської фірми).

     Найважливішим методом розшарування сьогодні є електронний переказ коштів. Правоохоронні та податкові органи багатьох країн занепокоєні проблемою електронних платежів, які можна виконувати анонімно і на будь-які відстані, що створює ідеальні умови для уникнення сплати податків, вимивання грошей та іншої злочинної діяльності.

     Нині  у проведенні операцій другої стадії велику роль відіграють офшорні зони та країни із м’яким податковим режимом  і слаборозвинутою системою фінансового  контролю. Гроші переказуються на рахунки офшорних фірм на підставі фіктивних експортно–імпортних контрактів, як правило, із завищеними цінами.

     Третьою стадією є інтеграція. Гроші набувають нового, легального джерела походження та інвестуються у легальну економіку. Відмиті кошти, як правило, інвестуються у підприємства, які у подальшому можуть бути використані у кримінальній діяльності.

     Варто зазначити, що, якщо факту відмивання грошей не було виявлено на етапах розміщення та розшарування, то на третій стадії відрізнити та відокремити злочинні доходи від законно отриманих надзвичайно складно.

     У Росії функції контролю за порядком проведення операцій із коштами та майном покладено на Державну податкову  службу, федеральні органи податкової поліції, Мінфін, Центробанк, Федеральну службу валютного та експортного контролю, митні органи, Федеральну комісію із ринку цінних паперів. Завдання регулюючих органів полягають у створенні для господарюючих суб’єктів таких умов, щоб відмивати гроші було складно, невигідно й небезпечно, а окрім того — максимально широких можливостей для ідентифікації правоохоронними органами конкретних операцій злочинних елементів і злочинних намірів у діяльності кредитних організацій. 

Однак через відсутність централізованого механізму пошуку, збору, обліку й  аналізу інформації про процеси відмивання кримінальних прибутків та нелегальні фінансові потоки, що забезпечило б зацікавлені відомства достовірною інформацією і дало б змогу налагодити взаємну протидію легалізації незаконних капіталів у Росії, виникають певні проблеми. Тому нині у цій країні обговорюється питання про створення єдиного органу із протидії легалізації (відмиванню) прибутків, отриманих незаконним шляхом, організованого за принципом міжвідомчої координації.

     Як  же протистояти цьому явищу? У  країнах із великим досвідом боротьби проти відмивання грошей найбільші зусилля спрямовуються не стільки на пошук і арешт порушників, скільки на контроль за незаконними фінансовими потоками із наступною їх конфіскацією. Пріоритет надається позбавленню злочинних організацій фінансової бази, що зрештою „перекриває їм кисень” і, відповідно, сприяє оздоровленню економіки.

     Виявлення фактів легалізації злочинних прибутків  починається із визначення, так званих, підозрілих операцій.

     У світовій практиці підозрілою вважається операція, яка має водночас дві ознаки: кількісну (обсяг здійснюваної операції) і якісну. Нині граничний обсяг здійснюваної операції, із перевищенням якого кредитна організація є зобов’язаною повідомляти відповідний наглядовий орган про угоду, в США становить 5 тис. доларів, у Швеції та Фінляндії — еквівалент 15 тис. доларів, а в Росії — 10 тис. доларів.

     Якісними  законодавство різних країн вважає ознаки, що підтверджують протиправну  спрямованість дій клієнта банку, а саме:

• внесення великих сум на рахунок готівкою;
• прагнення бути присутнім тільки при відкритті рахунку і призначення довірених осіб із питань управління коштами на рахунках, аби уникнути подальших особистих контактів із операціоністами;
• вимога без обґрунтованих причин відкрити кілька рахунків із різними початковими номерами;
• надання свідомо перекручених відомостей про себе або таких, достовірність яких неможливо перевірити;
• проходження за рахунками коштів, які значно перевищують реальні фінансові можливості клієнта у бізнесі;
• багаторазове нарахування коштів на рахунок протягом дня різними особами;
• проведення в інтересах третіх осіб операцій в особливо великих розмірах, зокрема, обмін чималих сум грошей.

3. Україна в боротьбі з відмиванням «брудних» грошей.

     Передумови  поширення тінізації економічних  відносин в Україні виникли ще за часів колишнього СРСР. Особливо стрімким було нагромадження тіньових капіталів за роки так званої перебудови (1985—1991 рр.). У результаті зі здобуттям незалежності Україна отримала у спадок вже сформований тіньовий сектор, в якому містилося досить вагоме кримінальне ядро. Додаткові умови для розвитку тіньової кримінальної діяльності створювали спотворена галузева та регіональна структура економіки, її надмірна монополізація. Позначилися й відчутні помилки у здійсненні реформ, зокрема тих, що стосувалися прискореної лібералізації та приватизаційних процесів, розбудови фінансового сектору.

     За  підрахунками експертів 55 % українського валового внутрішнього продукту виробляється в тіні, при цьому гроші через бюджет не спрямовуються на соціальні потреби: підтримку вчителів, медиків, пенсіонерів, армії. У країнах Балтії, наприклад, 43 % ВВП розподіляється через бюджет, у Польщі — 49 %, а в Україні через публічні фінанси розподіляється лише 23—29 % внутрішнього валового продукту. Для зниження рівня тінізації економіки Україна використовувала такі інструменти:

• удосконаленням чинного законодавства, лібералізацією правового поля для підприємства;
• зниженням рівня (з 42,4 % у 1997 р. до 2,3 % у 2003 р.) бартерних операцій;
• підвищенням якості використання бюджетних коштів, зокрема шляхом обмеження не грошових форм розрахунків з бюджетом та заборони бюджетних взаємозаліків, переходом на казначейську форму обслуговування бюджетних операцій;
• подоланням гіперінфляції та забезпеченням надійної грошової стабілізації, позитивних змін у структурі грошової маси зокрема зменшенням кількості грошей, що обертаються поза банками, з 48,9 % у 1997 р. до 35,7 % від грошової маси у 2003 р.;
• здійснення заходів щодо впорядкування системи зайнятості населення, надання субсидій населенню на створення додаткових робочих місць для працевлаштування зареєстрованих безробітних тощо.

     Щодо  законодавчих важелів, які використовує Україна для протидії відмиванню брудних грошей, то до них можна  віднести Кримінальний кодекс, який передбачає карну відповідальність за діяльність, пов'язану з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом. Важливі механізми протидії отриманню незаконних доходів містить і прийнятий у травні 2002 р. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг». На посилення правової основи протидії відмиванню брудних грошей працює і Закон України «Про банки і банківську діяльність». В Україні створений і постійно діє Координаційний комітет з боротьби з організованою злочинністю і корупцією. До його компетенції, крім зазначених у самій назві завдань, входить також боротьба з відмиванням брудних грошей.

     Українське  законодавство закріпило ряд  базових принципів, визначених «Сорока  рекомендаціями ФАТФ». Але через  зволіканням з прийняттям цих принципів Україна 1 вересня 2001 р. була включена до «чорного списку» ФАТФ. Причини щодо включення України були такі:

• Повна відповідність критеріям
• №4 – обов’язковий моніторинг усіх фінансових систем,
• №8 – відсутність законів з приводу регулювання фінансових інститутів,
• №10 – не надання фінансової звітності, щодо підозрілих фінансових операцій,
• №11 – не бажання фінансового сектору допомагати відповідним органам з приводу перешкоджання відмивання брудних грошей,
• №14 – фіктивні компанії,
• №15 - складність визначення власників компаній, їхню особу, тощо,
• №16 - складність визначення керівного складу компаній,
• №23 – участь злочинних угруповань у відмиванні грошей,
• №24 – відсутність законів, які б регулювали обмін інформацією між міжнародними правовими організаціями,
• №25 – небажання приймати адекватні заходи у відповідь на порушення законодавства.

Підставою для виключення України з «чорного списку» стало

• прийняття Верховною Радою України законів України
• «Про внесення змін до Закону України по запобіганню протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом» від 24 грудня 2002 р. (набув чинності в червні 2003 р.),
• «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексу України» від 16 січня 2003 р.,
• «Про внесення змін до деяких законів України з питань запобігання використання банків та інших фінансових установ з метою легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом» від 6 лютого 2003 р.,

     Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення у складі Міністерства фінансів України Державного департаменту фінансового моніторингу» від 10 січня 2002 р. № 35, а також затвердженої постановою Кабінету Міністрів України Програми протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, на 2003 р. від 29 січня 2003 р. Постановою Кабінету Міністрів і України від 18.02.2002 р. було затверджено Положення „Про Державний департамент фінансового моніторингу”, яким визначалися основні завдання цього органу, зокрема, участь у реалізації державної політики у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.  

Відповідно  до цих завдань Держфінмоніторинг:

• за наявності достатніх підстав інформує правоохоронні органи відповідно до компетенції про операції, пов’язані із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом;
• досліджує методи і фінансові схеми легалізації таких доходів;
• здійснює координацію та методичне забезпечення діяльності суб’єктів обов’язкового фінансового контролю із питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;
• забезпечує облік фінансових операцій, які мають ознаки значних, сумнівних або незвичних, в установленому законодавством порядку.
• № 140.

     Одним із важливих моментів організації у  банку роботи щодо протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом, є призначення відповідального працівника або створення окремого структурного підрозділу, до обов’язків яких повинні входити розробка та реалізація правил внутрішнього контролю, спрямованих на запобігання використанню банку у відмиванні грошей, а також своєчасне надання відповідному державному органу інформації про сумнівні та незвичні операції.

     Отже, як свідчить досвід боротьби із відмиванням  грошей, найрезультативнішими є такі заходи:

• визнання операцій із відмивання грошей кримінально караними;
• конфіскаційні санкції;
• налагодження кредитними організаціями контактів із контролюючими органами в інтересах власної безпеки та безпеки всієї економічної системи;
• обмеження банківської таємниці у разі проведення розслідувань, пов’язаних із відмиванням грошей;
• виконання банками правила „знай свого клієнта” (добре знаючи клієнта, можна відносно легко ідентифікувати підозрілий рух грошей на його рахунку).