Аналіз прибутку інноваційного підприємства та шляхи його збільшення на прикладі ПАТ «Гнідавський цукровий завод»

Якщо  прибуток відносять до собівартості продукції, то рентабельність продукції визначають так:

 

                                                     Р = П/Сб                                               (1.5)

 

Ця формула  дає можливість визначити, яка продукція  більш прибуткова, тобто вигідніша  для виробництва.

Відношення  прибутку до виробничих фондів характеризує рентабельність підприємства, її можна  визначити так:

 

                                       Р = (П/(Фо + Фо. з.))*100%                                (1.6)

 

Показники рентабельності дозволяють оцінити  який прибуток отримує підприємство з кожної вкладеної в активи гривні [11, 61].

Отже, метою будь-якого підприємства в ринковій економіці є отримання прибутку. На підставі розміру отриманих доходів визначається економічна стратегія підприємства з питань управління матеріальними трудовими та фінансовими ресурсами, а також із питань, пов'язаних із інвестуванням у розвиток підприємства.

 

1.3. Економічні фактори, що впливають на розмір прибутку

 

Показники прибутку характеризують абсолютну  ефективність господарської діяльності підприємства. На розмір прибутку впливають дві групи факторів - зовнішні і внутрішні (рис. 1.2).

До зовнішніх факторів відносяться  природні транспортні та соціально-економічні умови, рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків ціни на виробничі ресурси й ін.

Рис. 1.2. Фактори, що впливають на величину прибутку

 

До внутрішніх факторів зміни розміру  прибутку відносяться:

- основні фактори (обсяг продажу, собівартість продукції, структура продукції і витрат, ціна продукції);

- неосновні фактори, пов'язані з порушенням господарської дисципліни (цінові порушення, порушення умов праці і вимог до якості продукції, що ведуть до штрафів, економічних санкцій тощо).

Оскільки зовнішні фактори не піддаються регулюванню з боку підприємства, слід більш докладно розглянути основні внутрішні фактори, що впливають на розмір прибутку.

Прибуток залежить від обсягу реалізації продукції. При високій питомій  вазі постійних витрат у собівартості продукції зростання обсягу реалізації приведе до ще більшого зростання прибутку в результаті зниження частки постійних витрат, що припадають на одиницю продукції. Оскільки прибуток обчислюється як різниця між ціною і собівартістю продукції, то очевидним є той факт, що на розмір прибутку впливають зростання цін і зниження собівартості.

У період високих темпів інфляції зростання прибутку забезпечується за рахунок цінового фактора. Уповільнення темпів інфляції, насичення ринків товарами, розвиток конкуренції обмежують можливість виробників підвищувати ціни і отримувати прибуток за допомогою цього фактора. В результаті актуальним стає фактор зниження витрат. При цьому використовуються такі прийоми, як економія паливно-сировинних ресурсів, матеріальних і трудових витрат, зниження частки амортизаційних відрахувань у собівартості, скорочення адміністративних витрат і т. д. Однак варто мати на увазі, що зниження собівартості має межу, після якої воно неможливе без зниження якості продукції. Це ж відноситься до адміністративних і комерційних витрат, які неможливо звести до нуля, оскільки без них підприємство нормально функціонувати не зможе і продукція реалізовуватися не буде.

До числа факторів зростання  прибутку варто віднести і відновлення  асортименту та номенклатури продукції, що випускається. Прибуток у ринковій економіці є рушійною силою відновлення як виробничих фондів, так і продукції, що випускається. Використовуючи концепції життєвого циклу продукції, необхідно пам'ятати, що підприємство повинно починати освоєння нового виду продукції на етапі зростання прибутку для того, щоб до моменту зниження рентабельності старої продукції випуск нової продукції досяг точки беззбитковості.

Підвищення якості продукції, її дизайну, технічні вдосконалювання й інші прийоми підтримки попиту на продукцію вимагають додаткових витрат, а тому також повинні застосовуватися задовго до того, як рівень рентабельності почне знижуватися, чи принаймні відразу ж, як тільки така тенденція намітиться. Більше того, на вершині попиту поліпшення товару, що пропонується, може викликати підвищення як ціни на нього, так і відповідно прибутку.

Крім того, на розмір прибутку істотний вплив справляють методи регулювання, самостійно обумовлені підприємством на підставі діючих загальних правил організації бухгалтерського обліку при виборі облікової політики.

 

1.4. Розподіл і використання прибутку

 

Головна вимога, яка пред’являється сьогодні до системи розподілу прибутку, що залишається на підприємстві, полягає в тім, що вона повинна забезпечити фінансовими ресурсами потреби розширеного відтворення на основі встановлення оптимального співвідношення між засобами, що направляються на споживання і накопичення.

На будь-якому  підприємстві об’єктом розподілу є балансовий прибуток підприємства. Під його розподілом розуміється направлення прибутку в бюджет і по статтях використання на підприємстві. Законодавчо розподіл прибутку регулюється у виді податків і інших обов’язкових платежів. Визначення ж напрямків витрат прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції самого підприємства.

Держава не встановлює яких-небудь нормативів розподілу прибутку, але через  порядок надання податкових пільг  стимулює напрямок прибутку на капітальні вкладення виробничого і невиробничого  характеру, на благодійні цілі, фінансування природоохоронних - заходів, витрат по змісту об’єктів і установ невиробничої сфери тощо.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних  потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Об'єктом  розподілу є загальна сума прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді від звичайної і надзвичайної діяльності. Під розподілом прибутку потрібно розуміти спрямування прибутку до бюджету у вигляді податків і визначення чистого прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства.

У розподілі  прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств; Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються  під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в кількості податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставок оподаткування, у порядку надання податкових пільг [36, 289].

Другий  етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Через розподіл прибутку реалізується одна із його найважливіших  функцій - стимулювання діяльності підприємств. Перш ніж бути використаним на фінансування росту підприємства, прибуток розподіляється між сторонами, що забезпечують його створення.

Кількість сторін, якими він присвоюється, в першу чергу, залежить від організаційно-правової форми підприємства. Якщо це підприємство (казенне, державне, приватне), то частину прибутку присвоює держава у вигляді податків. Решта прибутку присвоюється підприємством на умовах: оперативного управління (казенне підприємство), повного господарського відання (державне підприємство), на правах власності (приватне підприємство, товариство).

 

 

 

 

 

Рис. 1.3. Розподіл прибутку підприємства між суб’єктами володіння і розпорядження

Як правило, держава присвоює частину прибутків, застосовуючи два канали його вилучення.

Першим  каналом розподілу прибутку є  сплата підприємствами майнових податків: податку на рухоме (податок з власників  транспортних засобів) і нерухоме (проект) майно, внесення плати за землю, а при наявності надприбутків - рентних платежів.

Другим  каналом є сплата підприємствами до бюджету податку на прибуток.

Межа  розподілу прибутку на централізовану і децентралізовану частини, що визначає розмір джерел задоволення загальнодержавних  інтересів і відокремлених інтересів  підприємств, є рухомою. Визначається ця межа соціально-економічними вимогами періоду розвитку національної економіки та потребами держави і регламентується чинним законодавством.

Прибуток, який залишається після сплати податку  на прибуток до державного бюджету, є  чистим прибутком підприємства. Він  надходить у розпорядження власників  підприємства, а якщо це підприємство державне - то в розпорядження трудового колективу підприємства.

Підприємства  розподіляють прибуток, що залишається  у їх розпорядженні, за напрямами  використання на власний розсуд. У  процесі розподілу чистого прибутку формуються грошові фонди цільового  призначення:

- фонд коштів, які спрямовуються на розвиток та вдосконалення виробництва;

- фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби;

- фонд коштів для матеріального заохочення;

- резервний (страховий) капітал;

- фонд коштів, які спрямовуються на фінансові інвестиції;

- фонд коштів, які використовуються на інші цілі [25, 136].

У процесі  прийняття рішень про розподіл чистого  прибутку підприємство повинне знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів для виробничо-технічного та соціального розвитку, матеріального заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків) та ін.

Фонд коштів на розвиток і вдосконалення  виробництва витрачається на задоволення потреб, які пов’язані зі зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, удосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства.

Конкретно ці витрати являють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні й такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій і видів продукції.

Однією  з потреб виробництва, що пов'язана  з його розширенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які  вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного  виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних  оборотних коштів. Тому підприємства періодично спрямовують частину  прибутку безпосередньо до статутного капіталу на приріст нормативу власних  оборотних коштів.

Фонд коштів, які спрямовуються  на соціальні потреби, використовується на витрати, що сприяють соціальному розвитку колективу підприємства, тобто це фінансування витрат, пов’язаних із будівництвом об’єктів невиробничого призначення, проведенням оздоровчих та інших заходів, утриманням об’єктів соціальної інфраструктури (витрати на експлуатацію соціально-побутових об’єктів, що є на балансі підприємства) [25, 138]:

- витрати на матеріальне заохочення працівників підприємства (виплата одноразових премій за виконання важливих виробничих завдань, преміювання за створення, освоєння і впровадження нової техніки тощо);

- формування фінансових резервів у розмірах, рекомендованих чинним законодавством (фінансовий резерв підприємства, відрахування до централізованого фінансового резерву, що формується в міністерствах);

- фінансування благодійних заходів;

- кошти на утримання вищестоящих органів;

- фінансування приросту власних обігових коштів;

- формування резерву для виплати дивідендів (в акціонерних товариствах).

Фонд коштів для матеріального  заохочення використовується (якщо мова йде про акціонерні товариства) з метою стимулювання держателів акцій вкладати кошти у капітал підприємства, підтримки прийнятного курсу акцій на фондовому ринку через виплату дивідендів; частина чистого прибутку може, якщо це обумовлено в колективному договорі, спрямовуватися на виплату винагороди працівникам за загальні результати роботи за підсумком року й на інші форми підвищення матеріальної заінтересованості працівників у досягненні високих кінцевих результатів роботи. Зважаючи на те, що, згідно зі стандартами бухгалтерського обліку, не передбачено використання прибутку на матеріальне заохочення (наприклад виплати за результатами року), такі виплати мають здійснюватися з урахуванням реального джерела - прибутку цього ж року, бо, будучи віднесеними на операційні витрати, вони зменшують прибуток наступного року.