Теорія Дж. М. Кейнса та її сучасне значення

РОЗДІЛ 4. Сучасне значення теорії Дж. М. Кейнса.

Вплив кейнсіанських ідей на економічну думку й економічну практику важко переоцінити. У теоретичному аспекті ідеї Дж.М.Кейнса сприяли появі нового розділу економічної теорії - макроекономіки. «Кейнс, мабуть, повинен посісти постійне місце в історії економічної думки як перша особа, котра розробила повністю обгрунтовану теорію того, що ми називаємо зараз макроекономікою». [15, с. 342] Введений нею інструментарій ліг в основу макроекономічного аналізу і, постійно вдосконалюючись, успішно служить його цілям. За минулий період у сфері макроаналізу висунуто чимало нових теорій, в тому числі і ті, що критикують погляди Кейнса.Чимало, втім, і тих, які лежать в руслі кейнсіанських ідей.

У практичному плані економічну політику, яку відображають ідеї Дж.М.Кейнса, коли відповідний грошово-кредитний і фінансовий інструментарій регулювався сукупним попитом, проводило більшість розвинених країн світу після другої світової війни. Дана модель дозволила послабити циклічні коливання в економіці протягом більш ніж двох післявоєнних десятиліть. Проте, надалі проявилося її недосконалість. Приблизно з початку 70-х рр.. 20-го століття стало виявлятися невідповідність між можливостями державного регулювання і об'єктивними економічними умовами. Кейнсіанська модель могла бути стійкою тільки в умовах високих темпів зростання.

До того ж кейнсіанська концепція виявилась теоретичним обгрунтуванням нового підходу до ролі держави в ринковій економіці. На відміну від класичної ідеї про нейтральність держави в ній, доведено необхідність координуючого втручання держави. Ідея про необхідність держави в ринковій економіці для досягнення "повної зайнятості без інфляції" утвердилася в суспільній свідомості і державній економічній політиці в післявоєнний період.

Для історії становлення і розвитку ринкової економіки характерно постійне чергування періодів розширення ролі держави в економіці і періодів її відносного звуження. Як цілком очевидно, державі вдається домогтися того, що недоступно ринку, - максимальної соціальної орієнтації господарського розвитку. Але не менш ясно й інше, державне регулювання може упускати переваги ринкового впливу на виробництво - піднесення її економічної ефективності. Держава намагається вирішувати соціальні проблеми найбільш доступним для неї способом: збільшувати податки і перерозподіляти доходи суб'єктів ринку. Однак якщо такий перерозподіл досягне дуже великих масштабів, то це негативно позначиться на матеріальному стимулюванні товаровиробників і підірве економічні джерела соціального прогресу. На вирішення питань про кордони і напрямках державного впливу на економіку великий вплив мають політичні та соціальні переваги правлячих партій. Зазвичай в період панування консервативних і ліберальних партій сфера діяльності держави в економіці скорочується. З приходом до влади партій лівих напрямків функції держави в економіці починають трактуватися більш «розширено».

Однак важливо підкреслити, що незалежно від зміни теоретичних уявлень чи політичних ситуацій протягом усього післявоєнного періоду відбувався пошук шляхів, при яких макроекономічна роль держави забезпечувала б умови нормального функціонування ринку як основи раціонального господарювання.

Окремою проблемою є модель державного регулювання в країнах з перехідною економікою (постсоціалістичних). Слід визнати, що вона осмислена в найменшому ступені. Відсутність стрункої теорії перехідної економіки прирікає уряди країн спиратися в основному на метод проб і помилок, що загрожує великими витратами для суспільства. Застосування неоконсервативних рецептів постсоціалістичних країн, у тому числі і для України в сучасних умовах буває настільки ж невиправданим, як і кейнсіанських підходів.

Теоретичні позиції і практичні рекомендації сучасних кейнсіанців відрізняються від позицій і рецептів основоположників теорії ефективного попиту. Так чому ж вони вважають себе кейнсіанцями? І чому теорія Кейнса така популярна?

По-перше, поряд з незаперечними відмінностями між поглядами сьогоднішніх прихильників кейнсіанської теорії і позицією, висунутою її автором у 30-х роках, зберігаються загальні підходи, що становлять ядро Кейнсіанской теорії. Ці підходи висловлюють суть концепції Кейнса.

Теорія Кейнса - це, перш за все, теорія ефективного попиту. Ідея Кейнса полягає в тому, щоб через активізацію і стимулювання сукупного попиту (загальної купівельної спроможності) впливати на виробництво і пропозицію товарів і послуг. Кейнсіанська теорія, як було згадано вище, це теорія, яка надає вирішальне значення інвестиціям. Чим вище їх прибутковість, очікуваний від них дохід і чим значніше розміри інвестицій, тим більше масштаби і вище темпи виробництва.

Концепція, висунута і обстоювана Кейнсом, передбачає активне втручання держави в економічне життя. Кейнс не вірив у саморегулюючий ринковий механізм і вважав, що для забезпечення нормального росту і досягнення рівноваги необхідне втручання в процес економічного розвитку ззовні. Ринкова економіка сама себе (без участі держави) «вилікувати» не може.

По-друге теорія Кейнса залишається значущою і популярної тому, що має прямий вихід на практику. Вона представляє не просто подальший розвиток теорії, перегляд теоретичних положень класиків, а обгрунтовує практичні рекомендації, спрямовані на регулювання відтворювального процесу, зниження рівня безробіття. За Кейнсом, рівновага може бути досягнуто не тільки за повної, а й при неповній зайнятості.

Кейнс не тільки займався теоретичними розробками, але й брав активну участь у роботі урядових органів. Виконував роль консультанта з питань фінансів і грошового обігу; редагував журнал «Economic journal». Авторитет Кейнса, як великого фахівця і впливового економіста, підкріплював значимість висунутих їм рекомендацій.

По-третє, принципове значення має кейнсіанська методологія, яка виходить за рамки якої-небудь однієї проблеми. Великі класики минулого не розрізняли мікро-та макроекономічні аспекти економіки. Однак, оскільки умови процвітання окремої фірми не тотожні ефективності економіки в цілому, то макроекономічний підхід не може не відрізнятися від мікроекономічного. Тому подальший розвиток економічної науки зажадав побудови двох різних рівнів економічного аналізу.

Перш за все, на його думку, при макроекономічному підході багатьох непотрібних ускладнень вдасться уникнути, якщо при аналізі функціонування економічної системи в цілому строго обмежуватися двома одиницями виміру - грошовою одиницею та одиницею праці. Одиниця праці - це є одна година праці некваліфікованого робітника.

Кейнс ввів в ужиток теоретичної економічної науки макроекономічні моделі, засновані на взаємозв'язку невеликої кількості спостережуваних змінних, а загальну рівновагу економіки - до рівноваги товарного ринку, грошового ринку, ринку облігацій і ринку праці. Причиною можливої нестабільності економіки він вважав коливання в рівні доходу, викликані несподіваними змінами обсягу інвестицій. Останні, якщо вони досягають небезпечної межі, не можуть бути скориговані тільки силами ринкової саморегуляції і вимагають додаткового (але не замінюючого ринку) втручання держави. Тим самим, Кейнс запропонував нову технологію економічного аналізу, удосконаливши не тільки методи, але й мову економічної теорії.

Можливо, що найбільшою заслугою Кейнса стало створення нової мови економічної теорії. Ця мова має справу з невеликим числом мало змінних в короткий період часу агрегованих величин, що дозволило звести всю економіку до функціонування чотирьох взаємопов'язаних ринків: ринку товарів і послуг, ринку праці, грошового ринку і ринку цінних паперів. З урахуванням досягнень маржиналістів виник двоповерховий світ мікро-та макроекономічної теорії.

Погляди Кейнса користувалися величезною популярністю до кінця 50-х років, але пізніше, особливо коли змінилися умови функціонування повоєнної економіки, стали піддаватися все більшій критиці. Однак навіть найпалкіші його противники відкрито визнають, що сучасну економічну науку не можна навіть уявити собі без того, що було привнесено в неї творчістю Джона Мейнарда Кейнса. До того ж у Кейнса і його теорії було безліч послідовників, які розвивали і доповнювали її, створюючи нові напрямки та навчання, а також школи на основі книги «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» та інших праць (Додаток А). Так зокрема, з'явилися школи нео-і посткейнсіанства.

Висновки

Заслуга Кейнса полягає в тому, що він запропонував новий підхід, розробив нову теорію регулювання виробництва і зайнятості. Він показав, що в сучасних умовах автоматичного відновлення порушених пропорцій між основними параметрами відтворювального процесу не відбувається. Ринкові регулятори виявляються нездатними забезпечити рівновагу.

Кейнс звернув увагу на те, що в міру зростання суспільного багатства проблема підтримання ефективного попиту стає все більш складною та актуальною. Все більшу частину доходу люди схильні заощаджувати. Ототожнення заощаджень з накопиченням не відповідає реальній практиці; зекономлені гроші не переходять автоматично в нагромаджену частина суспільного продукту. Заощадження та інвестиції слід розділити. Якщо заощадження менше інвестицій, то економічна активність падає, темпи зростання знижуються. Якщо заощадження більше інвестицій, активність посилюється.

Отже, головним досягненням Кейнса є: перше - теоретичне значення кейнсіанських розробок. Ідеї та положення, висловлені Кейнсом, його термінологія, методологічні підходи до аналізу макропроцесів увійшли в арсенал сучасної науки і продовжують уточнюватися, деталізуватися, заглиблюватися прихильниками кейнсіанської школи, оскаржуватися і трансформуватися супротивниками.

Друге - безсумнівний і потужний вплив кейнсіанського вчення на економічну політику. У країнах сучасного капіталізму держава втручається в економіку в різних формах, у тому числі використовує для підтримки зайнятості кейнсіанські рецепти. «Ідеї Кейнса, очевидно, вплинули на тих, хто формує економічну політику. Однак не слід думати, що наукова ідея була б здатна надати такий сильний вплив, якщо б процеси соціального розвитку не підготували грунт і не зробили політиків сприйнятливими до рекомендацій Кейнса ».

Третє - вплив кейнсіанської теорії на напрями і сфери подальших досліджень. Звернення Кейнса до макроекономічного аналізу стимулювало розробку системи національних рахунків в тісній ув'язці з практичними потребами економічного регулювання. З ідеями Кейнса нерозривно пов'язані розробка вихідних положень антициклічної політики, концепція дефіцитного фінансування, система середньострокового програмування.

Що ж до досвіду застосування в економіці різних країн, то грошово-кредитна політика західноєвропейських країн та США до 1970 – початку 1980 р. ХХ ст. базувалась на кейнсіанській концепції регулювання із застосуванням політики регулювання позичкового відсотка обмеження обсягів кредитів, вибіркового контролю за грошовим ринком. Кейнсіанські рецепти регулювання стали визначальним внеском у стабілізацію економіки країн розвиненого капіталізму

На закінчення хотілося б відзначити, що роботи Кейнса завершили поділ предмета економічної теорії на мікро-і макрокономіку. Методи дослідження в них досить різні. Однак це не означає відсутності взаємної зв'язку між ними. Макроекономіка має мікроекономічні підстави, а мікроекономіка - макроекономічні обмеження. Тому, незважаючи на зазначену спеціалізацію економічних знань, сучасна економічна теорія, як і раніше залишається єдиною економічною наукою.

Список використаної літератури:

1. Автономов В.История экономических учений: Учеб. пособие /Под ред. В. Автономова, О. Ананьина, Н. Макашевой. – М.: ИНФРА-М, 2003 – 435 с.

2. Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник /За ред. В. Д. Базилевича. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2004, - 615 с.

3. Базилевич В. Д. Історія економічних учень: Підручник /За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004, - 547 с.

4. Башнянин Г. І., Шевчук Є. С. Політична економіка: Навч. посібник. – Львів: “Новий Світ – 2000”, 2004, - 365 с.

5. Бережний В. І. Історія економічних вчень. – Х.: 2007, - 320 с.

6. Ватаманюк Г. В., Панчишин С. М. та ін. Економічна теорія: макро та мікроекономіка: Навч. посіб. – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 2001, 387 с.

7. Гальчинський А. С. Та ін. Основи економічних знань: Навч. посіб. /А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк., 2002, 437 с.

8. Злупко С. М. Основи історії економічної теорії: Навчальний посібник. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. – 658 с.

9. Зюнькин А. В. Основи економічної теорії: Навч. посібник. – К.: КНТ, 2007. – 237 с.

10. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. /Пер. с англ.; М., 1978.

11. Кігель Р.Ю., Радомисельський М.І., Ігнатов Л.М., Дворніков М.Є. Основи економічної теорії: Навч. посібник для студ. техн. спец. / Вінницький держ. технічний ун-т. – Вінниця, 1998. – 206 с.

12.Климко Г. Н. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник /Під ред. Г. Н. Климко. – 5-те вид., випр. – К.: Знання-Прес, 2004, 237 с.

13. Ковальчук В. М., Лазарович М. В., Сарай М. І. Історія економіки та економічної думки: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 647 с.

14. Ковальчук В. М., Сарай М. Економічна думка минулого і сьогодення: Навч. посіб. – Тернопіль: ТАНГ – “Астон”, 2000, - 518 с.

15. Корнійчук Л. Я., Татаренко Н. О. Історія економічних учень. К.: КНЕУ, 1999.- 458 с.

16. Кривенко О.Л. Економічна теорія: Загальні основи економічної теорії. Мікроекономіка. – Чернівці: Прут, 1999. – 188 с.