Теорія Дж. М. Кейнса та її сучасне значення

2

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Історичні передумови виникнення кейнсіанства……………………………..5

Розділ 2. Теорія Дж. М. Кейнса…………………………………………………………..8

2.1. Предмет та метод дослідження Дж. М. Кейнса……………………………….8

2.2. Основні концепції теорії Дж. М. Кейнса……………………………………..10

Розділ 3. Досвід застосування кейнсіанства в економіці різних країн……………….28

Розділ 4. Сучасне значення теорії Дж. М. Кейнса……………………………………..33

Висновки………………………………………………………………………………….37

Список використаних джерел…………………………………………………………...39

Додатки…………………………………………………………………………………...42

Вступ

У наш час циклічність економіки нікого не дивує: періоди підйому змінюються кожного разу спадом і загостренням всіх соціальних і економічних проблем. Але світова економічна криза 1929-1933 рр., що звалилася з колосальною силою на розвинені і нерозвинені в промисловому відношенні країни, і виявила нездатність головної в той час неокласичної теорії запропонувати способи виведення економіки з цієї глибокої кризи.

І оскільки "сила" неокласичної теорії кінця ХIХ - початку ХХ ст. поширювалася головним чином на мікроекономічний аналіз в умовах нетипової кризи став необхідний ще й інший - макроекономічний аналіз, до якого звернувся один з найвидатніших економістів ХХ століття англійський учений Дж.М.Кейнс. . Саме тому в якості теми даної роботи мною було обрано тему «Теорія Дж. М. Кейнса та її сучасне значення».

Предметом дослідження моєї роботи є процес виникнення і розвитку економічної теорії Дж. М. Кейнса, її поглядів та застосування у практиці різних країн.

Об’єктом же дослідження виступають конкретні теоретичні погляди Дж. М. Кейнса щодо різних макроекономічних показників.

Дослідження даної теми має важливе теоретико-методологічне та практичне значення для системного пізнання та розуміння сучасної економічної теорії, а також різноманітних економічних процесів та явищ.

Так, теоретичне значення полягає у тому, що знання сучасної економічної теорії дуже важливе для оволодіння культурою економічного мислення, для творчого сприйняття й використання економічної теорії і подальшого розвитку економічної науки.

До того ж знання економічної теорії Дж. М. Кейнса є не тільки теоретично важливим, але й несе практичне цінне значення для розуміння та формування ринкової економіки та ефективної економічної політики держав (в тому числі і України).

Економічні проблеми торкаються нас усіх. Ніхто не лишається осторонь від таких категорій, як заробітна плата, податки, безробіття, інфляція тощо. І саме тому кожна освічена людина і студенти економічних спеціальностей мають не тільки глибоко розуміти їхню суть, але й знати історію виникнення й розвитку основних сучасних економічних концепцій (в нашому випадку теорію Дж. М. Кейнса) для того, щоб впливати на економічну політику сьогодення і розглядати економічні проблеми у значно ширшому аспекті.

Саме цими причинами і пояснюється актуальність, теоретичне та практичне значення даної теми.

РОЗДІЛ 1. Історичні передумови виникнення кейнсіанства.

Кейнсіанство - одна з провідних течій економічної думки сучасності. Свою назву одержала від автора основних її концепцій – Джона Мейнарда Кейнса (1883 - 1946), англійського економіста, державного діяча, публіциста. Вагомість його в сучасній політичній науці є настільки великою, що вчення його називають кейнсіанською революцією в економіці. Кейнсіансвто стало важливою теоретичною основою державного регулювання капіталістичного процесу відтворення в 30-х роках XX ст. Воно стало своєрідною реакцією на неокласичну школу і маржиналізм, які панували в економічній науці до Кейнса і до яких він сам належав як учень А. Маршалла і кембріджської школи. Про його вплив на сучасну економічну науку свідчить хоча б той факт, що ідеї кейнсіанства тією чи іншою мірою проникли у всі школи і напрями, у томі числі і в теорії противників кейнсіанства – неокласиків і неолібералів, неоінституціоналістів.

Аж до 30-х років XX ст. серед учених-економістів панувала думка, що за допомогою механізму вільного ціноутворення економіка автоматично прямує до рівноваги — коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції. За глибоким переконанням неокласиків, існують такі оптимальні варіанти, за яких покупці можуть максимально задовольнити свій попит, а виробники – виробити товар з мінімальними витратами виробництва і максимальним прибутком. На думку неокласиків, при безперебійному функціонуванні капіталістичної економіки можна з оптимальним варіантом не тільки забезпечити задоволення вимог як покупців, так і виробників, а й домогтися оптимального і раціонального розподілу доходу. Умовою такого раціонального господарювання є вільна, нічим не обмежена конкуренція.

Дійсність спростувала ілюзії неокласиків щодо здатності ринкового механізму автоматично забезпечувати рівновагу на ринку товарів, так само як і на ринку праці й капіталу. Найбільш наочним свідченням цього був циклічний характер розвитку капіталістичної економіки. Постійно повторювані зі зростаючою силою кризи супроводжувалися зниженням рівня виробництва, інвестицій, зайнятості, заробітної плати, серйозними труднощами у збуті товарів, розладом усього економічного механізму. Економічна думка того періоду виявилася нездатною дати задовільне пояснення цим явищам, а тим більше вказати способи подолання криз. Багато економістів зв’язували настання криз і наступних піднесень з настроями оптимізму чи песимізму в бізнесменів. Існували теорії, які пояснювали кризи порушенням пропорцій між галузями господарства, або навіть банківською процентною політикою.

З розвитком капіталізму швидко руйнувалися механізми автоматичного ринкового саморегулювання. На рубежі XX ст. монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства. Вільне переливання капіталу та робочої сили, вирівнювання витрат виробництва, цін та норми прибутку стають тепер неможливими.

Але найбільш гостро нездатність капіталістичної економіки до планомірного розвитку проявилася у роки світової економічної кризи 1929 — 1933 рр. та наступної депресії 30-х років. 1933 р. в капіталістичних країнах налічувалося 33 млн. безробітних, у тім числі в США — 16 млн., що становило одну третину всієї робочої сили. У промисловості США виробничі потужності функціонували лише на 50 %, а в Англії — ще менше. До 1933 р. промислове виробництво та національний дохід США знизилися більше ніж на половину. Інвестиційна діяльність у деякі роки кризи повністю припинялася. Вихід з кризи був настільки тривалим та болісним, що навіть у 1938р. рівень виробництва в багатьох країнах не досяг показників 1929р.

Небезпека, що випливала з безробіття змусила зайнятися пошуками рецептів, за допомогою яких можна було б ліквідувати такі недуги економіки, як еконоічні кризи і безробіття.Увага економістів була спрямована в бік монополій та їх ролі в економіці. І Кейнсу вдалося створити таку економічну теорію, яка найбільшою мірою задовольняла теоретичні і практичні запити представників монополістичного світу.

Економічна криза 1929 — 33 рр. продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення та ускладнення господарського механізму нагальне потребували планомірного регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах, тобто посилення ролі держави в економіці.

Перші кроки у цьому напрямку було зроблено у США реалізацією «Нового курсу» президента Ф. Рузвельта.

Попервах посилене державне втручання в економічне життя пояснювалося суто практичними міркуваннями без відповідної теоретичної бази. Опублікувавши 1936 р. книжку «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей», англійський економіст Дж. М. Кейнс створив цю теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму у буржуазній економічній науці, котрий обґрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні процеси.

Ідеї вільної конкуренції Кейнс протиставив ідею активного втручання держави в економічне життя капіталістичного суспільства. Цим Кейнс, за словами американського кейнсіанця С. Харріса, «дарував демократичному капіталізму новий строк життя…укріпив це суспільство, коли йому загрожувала смертельна небезпека». [20, с 83]

РОЗДІЛ 2. Теорія Дж. М. Кейнса.

2.1. Предмет та метод дослідження Дж. М. Кейнса.

За предмет дослідження Кейнс взяв кількісні функціональні залежності капіталістичного процесу відтворення, кількісні зв’язки таких сукупних народногосподарських величин, як капіталовкладення і національний дохід, інвестиції і зайнятість населення, споживання і нагромадження, сукупна кількість грошей та їх обіг, рівень цін, зарплата, прибуток, процент тощо. Попередниками Кейнса, які розробляли ті чи інші функціональні зв’язки процесу відтворення і положення яких він розвиває далі, можна вважати так звану стокгольмську школу — Б. Умена, Е. Ліндаля; Ф. Кана у Великобританії та А.Ханта у Німеччині. Однак тільки Кейнс чітко сформулював новий напрям економічної теорії—теорію державного регулювання економіки.

Кейнс намагався досліджувати функціональні аспекти закономірностей капіталістичного процесу відтворення з тим, щоб за допомогою державно-монополістичних заходів регулювання капіталістичної економіки забезпечити інтереси великого капіталу, усунути кризові явища капіталістичної економіки. «Нашою остаточною метою, - писав Кейнс, - є вибір таких змінних величин, які піддаються свідомому контролю або управлінню з боку центральної влади в рамках тієї господарської системи, в якій ми живемо» [20, с 84]. Запропонована Кейнсом перебудова і послужила підставою для проголошення економістами так званої кейнсіанської революції в політекономії Кейнс був проголошений «спасителем капіталізму».

Тісно пов'язаний з предметом дослідження і метод Кейнса. Кейнс абстрагується від якісних змін, що проходять у розвитку продуктивних сил. Економічні явища розглядаються ним, як правило, в їх узагальненому плані і формулюються у вигляді агрегативних категорій типу «сукупний попит», «сукупна пропозиція», «сукупна зайнятість», «національний дохід», «сукупні інвестиції» тощо. Такий метод дозволив, з одного боку, підійти до аналізу деяких найзагальніших функціональних закономірностей капіталістичного відтворення, а з другого – обминути соціально-економічний бік капіталістичних відносин. Розглядаючи економічні процеси як відображення психології господарюючих об’єктів, Кейнс залишається на ідеалістичних позиціях. «Ідеї економістів і політичних мислителів – і тоді, коли вони праві, і тоді, коли вони помиляються, - більш могутні, ніж думають. Насправді світ майже тільки цим  й управляється». На відміну від австрійської школи, яка розглядала індивідуальну психологію покупця і продавця, Кейнс бере за основу психологію мас, суспільну психологію, що дає йому можливість розглядати кількісні зв’язки капіталістичної економіки, які проявляються в діях певних мас, класів і соціальних груп. Кейнс широко використовую такий термін, як «категорія очікування» (очікувания прибуток, очікувана гранична продуктивність капіталу, перспективні витрати виробництва, очікувана зміна цін, вартості, грошей, процента тощо). Все це потрібно було Кейнсу для того, щоб надати капіталізму характеру економічного прогнозування.

Важливим принципом підходу Кейнса до економічних явищ і процесів була мінова концепція. Вирішальною сферою відтворення Кейнс проголошує ринок, а головну причину криз бачить у «недостатньо ефективному попиті», зумовленому схильністю людей до збереження.

Економічні явища поділяються Кейнсом на дві групи:

1)                незалежні змінні («схильність до споживання», «гранична ефективність капіталу» і норма процента);

2)                залежні змінні (об’єм зайнятості і національний дохід).

Завдання, що ставить перед собою Кейнс, - з’ясувати кількісні зв’язки між цими явищами.

Кейнс відхилив цілий ряд методологічних догм своїх сучасників і прийняв окремі постулати класичної школи. Зокрема, він розглядає суспільний продукт як втілення затраченої на його виробництво праці. Проте, трактуючи працю як «єдиний фактор виробництва», що діє «при наявності певної техніки, ресурсів, засобів виробництва і ефективного попиту», Кейнс включає в працю і «особисті послуги підприємця і його помічників», абстрагуючись від соціально-економічної природи капіталу.