Теорія Дж. М. Кейнса та її сучасне значення

2.2. Основні концепції теорії Дж. М. Кейнса.

Загальна концепція теорії.

Великі класики минулого не розрізняли мікро-та макроекономічні аспекти економіки. Мікроекономічний аналіз був створений неокласичною економікою, створення основ короткострокового макроекономічного аналізу випало на долю Кейнса.

Теорію Кейнса можна назвати "кризовою", тому що, по суті, він розглядає економіку в стані депресії. За його теорією, держава повинна активно втручатися в економіку через відсутність у вільного ринку механізмів, які по-справжньому забезпечували б вихід економіки з кризи. Кейнс вважав, що держава повинна впливати на ринок з метою збільшення попиту, тому що причина капіталістичних криз - надвиробництво товарів.

Він пропонував кілька інструментів. Це гнучка грошово-кредитна політика, стабільна бюджетно-фінансова політика та ін. Гнучка грошово-кредитна політика дозволяє переступити через один із найсерйозніших бар'єрів - нееластичність заробітної плати. Це досягається, вважав Кейнс, шляхом зміни кількості грошей в обігу. При збільшенні грошової маси реальна зарплата зменшиться, що буде стимулювати інвестиційний попит і зростання зайнятості. За допомогою бюджетно-фінансової політики, Кейнс рекомендував державі збільшити податкові ставки і за рахунок цих коштів фінансувати нерентабельні підприємства. Це не тільки зменшить безробіття, але і зніме соціальну напруженість.

Головними рисами кейнсіанської моделі регулювання є:

                 частка національного доходу висока і перерозподіляється через держбюджет;

                 створюється велика зона державного підприємництва на основі утворення державних і змішаних підприємств;

                 широко використовуються бюджетно-фінансові та кредитно-фінансові регулятори для стабілізації економічної кон'юнктури, згладжування циклічних коливань, підтримання високих темпів зростання і високого рівня зайнятості.

Теорія Дж. М. Кейнса насправді дуже прагматична, тісно пов'язана з тлумаченням завдань державної політики і в цьому сенсі знаменує собою методологічний поворот від соціально нейтральною економіки до традицій політичної економії.

Ідея «грошової економіки».

Основою підходу Дж. М. Кейнса до економічного аналізу є ідея «грошової економіки», яка була письмово викладена в маловідомій статті в 1933 році. Викладаючи дану ідею, Дж. М. Кейнс різко протиставив себе і класикам, і неокласикам (причому він називав « класиками» і тих, і інших) у виділенні суті і ролі грошей. На його думку, об'єктом досліджень «класиків» була «реальна обмінна економіка» [real exchange economy]. Це економіка, в якій гроші використовуються тільки як нейтральна ланка в угодах з реальними предметами і реальними активами і не впливають на мотиви та рішення господарюючих суб'єктів. У такій економіці гроші виступають тільки в якості одиниці розрахунку і засобу обміну, не будучи активом тривалого користування і не виконуючи функцію засобу збереження цінності, будучи лише деякою зручністю. Особливість підходу «класиків» полягала в тому, що закономірності «реальної обмінної економіки» переносилися ними на сучасне їм ринкове господарство. Дж. М. Кейнс вважав, що таке перенесення необгрунтовано і вказав, що більш важливо аналізувати інший тип господарства, названий їм «грошової економікою» [monetary economy]. У такій економіці гроші представляють собою актив тривалого користування і використовуються як засіб збереження цінності. Кейнс вважав, що гроші грають самостійну роль. Тільки в «грошової економіки» можливі ділові цикли, пов'язані з коливаннями попиту на гроші як на найбільш ліквідний актив тривалого користування.

На жаль, Дж. М. Кейнс не розвинув ідею «грошової економіки» в струнку концепцію. Дана обставина, а також її відсутность в "Загальній теорії» зумовили ігнорування даної ідеї в роботах найближчих послідовників Дж. М. Кейнса - представників традиційного кейнсіанства. Важливість ідеї «грошової економіки» полягає в тому, що вона стала теоретичним фундаментом посткейнсіанства, адепти якого зуміли успішно розвинути цю ідею.

Теорія ефективного попиту.

Сукупний попит — головна змінна величина, впливаючи на яку можна досягти рівноваги, — так стверджується у кейнсіанській макроекономічній теорії. При цьому йдеться про так званий ефективний попит, що дорівнює сукупній пропозиції і забезпечує повну зайнятість.

За умов закритої ринкової економіки без державного регулювання сукупний попит (АD) визначається сукупними витратами, які містять споживчі витрати домашніх господарств (споживання населення, С) та інвестиційні витрати фірм (грошові витрати підприємств, насамперед чисті, In ):АD=С+Іn .

Інших джерел сукупного попиту за такої ситуації немає. Основним елементом регулювання сукупного попиту Кейнс вважав інвестиції. Розглядаючи функцію споживання як стійку, він усю увагу зосередив на умовах забезпечення стійкого приросту інвестицій, динаміка яких визначається доходами. Тому споживання потрібно стимулювати тільки тоді, підкреслював Кейнс, коли досягається стадія інвестиційного насичення виробництва.

Однак і приріст інвестицій має межу. Особливо це виявляється за умов економічної стагнації, коли обсяги виробництва незначні та не спостерігається тенденція до зростання. При цьому порушується ринкова рівновага на користь сукупної пропозиції, яку Кейнс приймав за цілком еластичну.

Значна нестача сукупного попиту призводить до суттєвої неповної зайнятості. Внаслідок цього економіка не може вийти зі стану хронічної депресії. Якщо за цих умов виникає баланс сукупного попиту (АD) і сукупної пропозиції (АS), економічна рівновага не настає, адже є значна неповна зайнятість, а сукупні заощадження істотно перевищують чисті інвестиції, що суперечить, як довів Ж.-Б. Сей, ще одній умові економічної рівноваги, тобто їх рівності: S=I.

Саме таку ситуацію досліджував Кейнс у своїй базовій макроекономічній моделі — моделі закритої ринкової економіки вільної конкуренції. Він дійшов висновку, що без регулюючого впливу держави та без зовнішнього ринку нестача сукупного попиту зумовлює хронічне порушення ринкової рівноваги та неповну зайнятість. При цьому ринковий механізм виявляється не в змозі лише через споживання та інвестиції виправити становище, ринкова економіка надовго залишатиметься у нерівноважному стані депресії.

"Сукупний попит" — залежна змінна, що утворюється сумою споживання та чистих інвестицій, а "сукупна пропозиція" — незалежна змінна. Рівновага виникає за рівності сукупного попиту і сукупної пропозиції (АD=АS), коли всі заощадження перетворюються на інвестиції (S= I) та існує повна зайнятість.

Проте для досягнення ефективного попиту потрібне державне втручання в економічні процеси, що приводить у дію ще два чинники сукупних витрат — державні витрати (G) та чистий експорт (Xn). У розширеній макроекономічній моделі Кейнса — моделі відкритої ринкової економіки з державним регулюванням — сукупний попит формується уже чотирма чинниками: АD = С + In + G + Xn.

Через витрати свого бюджету, сформованого насамперед податками, держава збільшує споживання та інвестиції, що сприяє зростанню попиту. Те саме стосується і чистого експорту (різниці вартості експорту та імпорту), зростання якого під впливом державного стимулювання збільшує попит на національний продукт за кордоном (збільшує витрати іноземців на закупівлю національного продукту).

Коли немає автоматичного механізму досягнення повної зайнятості, лише державне регулювання сукупного попиту відкриває можливість досягнення динамічної економічної рівноваги (рівноважного економічного зростання), тобто рівності сукупного попиту та сукупної пропозиції, заощаджень та інвестицій за повної зайнятості. Такий висновок міститься у макроекономічній моделі Кейнса. [13, с 533]

Теорія споживання.

Природно, що зі зростанням доходів зростає і попит, збільшуються витрати на споживання. Але це не означає, що витрати збільшуються в тій же самій пропорції, на ту ж саму суму. Заперечуючи класикам, Кейнс писав про помилковість твердження, що «вся вартість продукції повинна бути витрачена прямо або опосередковано на купівлю продуктів». Споживання, поряд із заощадженнями, являє собою спосіб використання національного доходу. Тому функція споживання записується як

C = C (Y). (2.2.1.)

В основі запропонованої Дж. М, Кейнсом теорії лежить так званий «основний психологічний закон», згідно з яким витрати ростуть не в тій мірі, в якій збільшуються доходи. Цей закон був сформульований Дж. М. Кейнсом апріорно (на основі його спостережень за особливостями групового поводження людей), без виведення на основі будь-якої оптимізаційної моделі. У формальному вигляді цей закон описується таким чином:

0 < . C /  Y <1, (2.2.2)

де  C /  Y = MPC так звана гранична схильність до споживання.

Звідси випливає, що з розширенням доходу збільшується розрив між Y і С; отже, для того, щоб збільшений дохід не скоротився, необхідно заповнити цей розрив іншим компонентом сукупного попиту - інвестиціями.

Частина грошей, що отримується у вигляді доходу, відкладається у вигляді заощаджень. Тому сукупні витрати становлять лише одну частину сукупного доходу, інша його частина - заощадження. Зображена на рисунку 1. простий функціональний зв'язок представляє одне з вихідних положень кейнсіанської теорії.

Рис. 1. Схематичне зображення концепції Кейнса

Отже, функція споживання (С=С( Y)) має вигляд монотонно зростаючої кривої з поступовим спаданням приросту. Якби весь дохід повністю споживався, ця функція становила б бісектрису кута, утвореного осями координат, на яких відкладаються значення доходу і споживання. Рівність доходів і витрат забезпечувалася б у кожній точці, розташованій на бісектрисі. Однак реальна ситуація характеризується відхиленням від стану рівноваги, яка досягається лише в точці перетину кривої споживання з бісектрисою; це ілюструє графік, шо отримав назву «кейнсіанський хрест» (Рис. 2.)

Рис. 2. «Кейнсіанський хрест»

Лівіше точки Е споживання перевищує дохід тобто, проїдаються запаси; правіше цієї точки дохід більший за споживання, і різниця  - відрізок аb - показує розмір заощаджень. Ця різниця зростає в міру зростання доходу, що призводить до перманентного відставання попиту від пропозиції. [17, с 112]

За Кейнсом, дохід є основним фактором, що визначає споживання. Він вважає, що розміри заощаджень - це залишок, що утворюється у вигляді різниці між розміром доходу та рівнем споживання. Ідея «основного психологічного закону» дозволила Дж. М. Кейнсу сформулювати концепцію мультиплікатора інвестицій, що розглядається в наступному підрозділі.

Теорія мультиплікатора інвестицій і зайнятості.

У зв'язку з формуванням ефективного сукупного попиту Дж.М. Кейнс формулює концепцію мультиплікації інвестицій, де встановлює зв'язок між чистими інвестиціями, споживанням і національним доходом, який став центральною категорією кейнсіанської теорії.

Між приростом інвестицій (чистими інвестиціями, In ) і приростом національного доходу ( Y), як довів Кейнс, є визначене і стійке співвідношення — коефіцієнт мультиплікатора інвестицій (k)1:

. (2.2.3)

З наведеного рівняння можна знайти величину мультиплікатора

(2.2.4)

адже ,(2.2.5)

де — приріст річного споживання.

Поділивши останнє рівняння , одержуємо таке значення мультиплікатора інвестицій:

. (2.2.5)

Вираз відображає величину показника, відкритого Кейнсом, - граничної схильності до споживання (МРС), який показує частку споживання у прирості національного доходу. Отже,

. (2.2.6)

Як зауважував Кейнс, структура мотивів споживання дуже складна і розгалужена. Усі мотиви споживання він поділив на дві групи: об'єктивні (величина номінального і реального доходів, пропорції обміну теперішніх благ на майбутні, величина податків тощо) і суб'єктивні (включають "ті психологічні особливості людського характеру, а також ті суспільні звички та інституції, які... навряд чи підлягають суттєвим змінам", тобто йдеться про психологічні стимули, які спонукають людей витрачати одержаний дохід: насолодження життям і недалекоглядність, щедрість і неощадливість, людська пиха і марнотратство).

Поряд з МРС, Кейнс відкрив інший показник — граничної схильності до заощаджень (МРS), який показує приріст заощаджень () у прирості національного доходу (заощадження — дохід, що уникає споживання)

. (2.2.7)

Індивідуальну психологічну схильність до заощаджень Кейнс пояснював дією факторів, що спонукають людей утримуватися від споживання свого доходу: обережність і передбачливість, ощадливість і прагнення до кращого, незалежність і підприємливість, гордість і скупість. Для держави та фірм учений додав ще чотири психологічних стимули заощаджень: необхідність самофінансування, прагнення до поліпшення матеріального становища у майбутньому, прагнення ліквідності (забезпечення зростання доходів), прагнення до накопичення фінансових резервів, які перевищують потреби.

Приріст національного доходу може використовуватися як на приріст споживання, так і на приріст заощаджень, які потім перетворюються на чисті інвестиції (приріст інвестицій), тому

. (2.2.8)

Звідси випливає залежність

, (2.2.9)

тобто MPC+MPS=1. (2.2.10)

Тепер можна пов'язати мультиплікатор з МРС і МРS:

. (2.2.11)

Отже, мультиплікатор інвестицій (примножувач сили інвестицій) є величиною, оберненою до величини граничної схильності до заощаджень. Чим більшим буде показник МРS, тим меншим буде мультиплікатор, а чим більшим буде МРС, тим більшою буде мультиплікація інвестицій і тим вищими будуть темпи економічного зростання.

Мультиплікатор інвестицій ґрунтується на тому, що кожна одиниця застосованих чистих інвестицій приносить більший приріст національного доходу, і навпаки, зменшення інвестицій обертається масштабнішим зменшенням національного доходу. Так само інвестиції впливають і на зайнятість, тому мультиплікатор інвестицій є також мультиплікатором зайнятості.

Мультиплікаційний ефект полягає в тому, що приріст національного доходу, зайнятості та споживання відбувається в більшій пропорції, ніж приріст первинних інвестицій, які через мультиплікатор продукують вторинні, третинні та наступні інвестиції зі спадним ефектом. Мультиплікаційний цикл завершується тоді, коли чергові інвестиції вже не виявляють, мультиплікаційного ефекту, що відбувається за ситуації повної зайнятості, коли не збільшується сукупний попит.

Отже, збільшуючи МРС, можна досягти зростання мультиплікатора разом із сукупним попитом, зайнятістю та національним доходом, тоді як збільшення МРS призведе до мультиплікаційного зменшення доходу, попиту та зайнятості.

Це дало змогу Кейнсу відкрити так званий парадокс ощадливості, за яким зростання заощаджень домашніх господарств може призвести до скоречення чистих інвестицій, зменшення національного доходу, сукупного попиту і зайнятості, тобто до збідніння нації.