Суть, причини та соціально-економічні наслідки інфляції

Дії Національного банку певною мірою забезпечили стійке підґрунтя для протидії кризовим явищам як в економіці, так і у фінансовій сфері. Проте вже у жовтні 2008 р. доступ до зовнішнього фінансування внаслідок загострення ситуації на світових ринках був суттєво обмежений. Одночасно виникла напружена ситуація щодо діяльності окремих великих банків. Загалом це спровокувало посилення недовіри вкладників до банківської системи і відплив коштів з банків.

Погіршення ситуації на зовнішніх фінансових і товарних ринках зумовлювало скорочення пропозиції іноземної валюти на зовнішньому ринку через зменшення обсягів їх надходжень на рахунки українських резидентів. Це в свою чергу зумовлювало зменшення довіри між банками, погіршення ліквідності як окремих банків, так і банківської системи в цілому, додатковий тиск на споживчі ціни та на обмінний курс гривні.

Внаслідок зростання ліквідності банків збільшився попит на іноземну валюту, що посилювало девальваційний тиск на гривню. З метою зменшення попиту на іноземну валюту, а також закріплення позитивних тенденцій до стабілізації ситуації в банківській системі Національний банк на початку грудня 2008 р. перейшов до другого етапу стабілізаційних заходів, який передбачав: здійснення рефінансування виключно з використанням традиційних механізмів, які використовувалися до кризи; у сфері процентної політики – ужиття заходів щодо підвищення вартості національної валюти; у частині регулювання вимог з формування банками обов’язкових резервів – ужиття заходів щодо подальшого посилення привабливості здійснення активно-пасивних операцій у національній валюті; у площині пруденційних вимог Національний банк суттєво підвищив коефіцієнти резервування (за ступенем ризику) за кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, у яких немає джерел надходження валютної виручки. На валютному ринку для зниження девальваційного тиску на гривню Національний банк у жовтні – грудні проводив активні інтервенції з продажу іноземної валюти, обсяг яких упродовж цього періоду становив 10,3 млрд. дол. США. Чисте від’ємне сальдо валютних інтервенцій Національного банку України у 2008 р. становило -3,9 млрд. дол. США [27].

У результаті вжитих заходів у грудні на валютному ринку спостерігалося поступове зменшення дефіциту іноземної валюти. У цілому в 2008 р. попит на іноземну готівку перевищив її пропозицію на 6,1 млрд. дол. США (в еквіваленті) порівняно із 4,4 млрд. дол. США у 2007 р.

Про стриманий характер грошово-кредитної політики у 2008 році свідчить помірна динаміка зростання показника монетарної бази, обсяг якої збільшився на 31.6% (у 2007 р. – на 46%) – до 186,7 млрд. грн. (див. Рис.4.4).

Рис. 4.4. Темпи приросту монетарної бази, %

(до відповідного місяця минулого рок)

В умовах напруженої ситуації на грошово-кредитному ринку протягом більшої частини 2008 р. панувала тенденція і до уповільнення темпів зростання грошової маси. Загалом у 2008 р. грошова маса збільшилася на 30,2% порівняно з 51,7% у 2007 р. Проте, щодо темпу приросту коштів то в іноземній валюті (виражених у гривневому еквіваленті) у 2008 р. значно перевищив показник приросту коштів у національній валюті – 75,3% та 5,2% відповідно. Такі особливості динаміки валютної структури депозитів призвели до збільшення рівня доларизації економіки з 22,8% на початку року до 30,6% за станом на 1 січня 2009 р.

На даний час Національний банк, здійснюючи регулювання грошово-кредитного ринку, підтримує таку динаміку монетарних агрегатів, яка б, з одного боку, задовольняла попит економіки на гроші, а з іншого – не створювала загрози для динаміки цін. Враховуючи суттєві зміни, що відбулися останнім часом у функціонуванні реального сектору економіки та грошово-кредитного ринку Рада Національного банку України на 10 лютого 2009 р. внесла зміни до Основних засад грошово-кредитної політики на 2009 р., згідно з якими цей документ наразі має антикризову спрямованість, та зазначає сприяння Національному банку у забезпеченні стабільності грошової одиниці та у нормалізації ситуації в економіці.

5. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ В УКРАЇНІ ТА АНТИІНФЛЯЦІЙНІ ЗАХОДИ

Інфляція, як відомо, є специфічним, тісно пов’язаним з економічною системою процес, у якому поєднуються і взаємодіють чинники, що стосуються деформацій не тільки грошово-кредитної сфери, а й інших, найрізноманітніших сфер економічних відносин. Саме сплетіння в єдиному процесі причин і наслідків, чинників і умов, роями і зворотних зв’язків перетворює інфляцію на сталу тенденцію господарського життя, яка стає підсумковим вираженням розвитку економічної системи на сучасному етапі. Інфляція при цьому виступає своєрідним інтегральним результатом функціонування всієї економічної системи [10;27].

Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній. Якраз через ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєння в підприємців, політиків, усієї громадськості.

Так головними соціально-економічними наслідками інфляції є перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у населення через інфляційний податок, падіння реальної процентної ставки, зростання невизначеності у процесі прийняття рішень суб’єктами господарювання. Внаслідок цього знижується схильність до заощаджень і, відповідно, норма накопичення капіталу, що визначають довгостроковий рівень економічного зростання.

У соціальній сфері зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами. Проте в реальній дійсності ця закономірність залежить від здатності того чи іншого економічного суб’єкта чи їх групи захистити свої доходи, домогтися їх адекватного зростання, що визначається монопольним становищем їх на ринку товарів або праці, політичною організованістю та силою профспілок тощо.

Особливо негативно впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, що нерідко живуть за рахунок своїх заощаджень, пенсіонерів, службовців державних установ, науковців, студентів. Унаслідок інфляції ці заощадження помітно знецінюються чи навіть зникають зовсім.

Що до наслідків інфляції в економічній сфері то особливо відчутно вона впливає на розвиток виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни.

Інфляція спричинює посилення хаотичності і диспропорціональності розвитку суспільного виробництва. Позичкові капітали спрямовуються переважно в галузі зі швидким зростанням цін і відволікаються з інших галузей, де може настати застій і занепад виробництва. Часті коливання і стрибки цін посилюють економічний ризик інвестицій, що викликає скорочення нових капіталовкладень і затухання науково-технічного прогресу.

Скорочуючи платоспроможний попит населення, інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів народного споживання, що може викликати затухання темпів їх зростання, скорочення особистого споживання та навіть скорочення обсягів виробництва. Проте спад виробництва може зумовлюватися також відпливом капіталів з виробничої сфери в торгівлю, де інфляційне зростання цін підсилюється спекуляцією, яка зумовлює прискорення обігу капіталу та зростання прибутків.

Так в умовах інфляції економічним суб’єктам невигідно тримати свої активи в грошовій формі. Це негативно впливає на кредитні відносини та грошовий обіг. Власники грошових коштів не будуть вкладати їх у банки, якщо депозитний процент не компенсує інфляційних втрат. Якщо ж банки збільшуватимуть депозитний процент, то це неминуче призведе до подорожчання банківських позик, наслідком чого буде скорочення попиту на них та подальше підвищення цін підприємцями з метою компенсацій своїх додаткових витрат на оплату процентів. Згортається також комерційний кредит, оскільки кредиторам невигідно і ризиковано продавати свою продукцію з відстрочкою платежу.

Інфляція посилює руйнівний вплив на грошовий обіг. Прагнення економічних суб’єктів швидше позбавитися "гарячих" грошей прискорює їх обіг, що зменшує необхідну для його обслуговування грошову масу.

Негативно впливає інфляція і на фінансову систему, коли емісія грошей не встигає за їх знеціненням. Реальна вартість всієї суми державних доходів постійно зменшується. Тому державі доводиться так чи інакше зменшувати свої витрати, передусім на соціальні потреби, що в свою чергу загострює соціально-політичну нестабільність в країні.

Особливої уваги заслуговує питання впливу інфляції на зовнішньоекономічні зв’язки. Найбільш узагальненим наслідком її є падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня чи розвивається нижчими темпами. При втручанні держави у зовнішньоекономічні і валютні відносини виникають розбіжності між офіційним і ринковим курсом валюти, формується кілька ринкових курсів. Усі ці явища дезорганізують зовнішньоекономічні зв’язки, вносять до них значний спекулятивний елемент, стримують приплив іноземного капіталу, погіршують платіжний баланс країни, її валютне становище, підривають її позиції на світовому ринку.

Антиінфляційна політика є важливим компонентом усього комплексу методів державного регулювання економіки економічно-розвинених країн та України безпосередньо. Важливу роль у ній відіграє регулювання державних витрат і надходжень у державний бюджет. Так держава вдається до зменшення розмірів доходів шляхом додаткового оподаткування.

Антиінфляційні заходи урядів щодо бюджетних надходжень, з одного боку, сприяють акумулюванню додаткових фінансових ресурсів у державній скарбниці, а з другого – призводять до погіршення господарської кон’юнктури та зростання безробіття.

Важливим антиінфляційним заходом є регулювання кредиту і грошової маси, яке здійснюється центральними емісійно-кредитними установами через операції з цінними паперами на відкритому ринку, регулювання дисконтної ставки, зміну резервних норм, передбачених для кредитних установ.

Таким чином до антиінфляційних державних засобів боротьби з інфляцією відносяться:

1.Застосування системи  інфляційного таргетування, яка є насамперед інструментом економічної політики держави, який дає змогу підвищити ефективність такої політики задля досягнення визначених цілей щодо низької і стабільної інфляції та прийнятних темпів економічного зростання.[27;4]

2. Регулювання загальної маси грошей та позикового і облікового процесу комерційних банків шляхом управління ними центральним банком. Так грошово-кредитна політика НБУ спрямована на здешевлення кредитних ресурсів, поряд із діяльністю уряду що до продовження процесу приватизації, проведення податкової реформи. Це певним чином зміцнить позицію гривні на валютному ринку, що в свою чергу є основною передумовою мінімізації інфляції в Україні та її наслідків.

3. Нейтралізація наслідків впливу інфляції на оподаткування капіталу (як правило – підвищення податків).

4. Жорстке державне регулювання заробітної плати населення країни.

5. Впровадження практики індексації на всю податкову систему (для того, щоб ставки податків не підштовхувались інфляцією).

6. Регулювання цін в умовах інфляційної нестабільності. До такого засобу боротьби з інфляцією відноситься "заморожування" цін, що допомагає долати інфляційні очікування населення, господарюючих суб’єктів, кредитної системи.

7. Регулювання та нормалізація валютного курсу і зовнішньої торгівлі.

8.Встановлення цінової стабільності центральним банком. Це зумовлюється тим, що інфляція призводить до втрат добробуту суспільства. Так цінову стабільність прийнято ототожнювати з низькою позитивною інфляцією, адже емпіричний досвід свідчить, що інфляція вище певного низького рівня негативно впливає на темпи довгострокового зростання економіки країни. [26;21]

Отже, у процесі розвитку сучасної змішаної економіки ступінь державного втручання (вибір моделі макроекономічної політики), що дозволяє запобігати зростанню інфляції та безробіття, мають особливе значення.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Отже, інфляція властива більшості економічно розвинутих країн як надзвичайно складне соціально-економічне явище, що виявляється в тривалому і швидкому знеціненні грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. Проте поняття сучасної інфляції пов’язане не лише з падінням купівельної спроможності грошової одиниці, воно охоплює загальноекономічні процеси, що породжують дисбаланс і протиріччя як у сфері виробництва, так і у сфері обігу, обмеження виробничого і особистого споживання та інші сфери економічного життя суспільства.

Звичайно що кожна країна намагається не допустити зростання цін, так як це свідчило б про наявність інфляції. Але складність та багатогранність інфляційних процесів, нажаль, заважають дослідникам дійти до спільного погляду щодо причин інфляції, а звідси і виникають різні підходи до проблеми антиінфляційних заходів. Проте зростання загального рівня цін, або інфляцію, у національній економіці вимірюють за допомогою індексів цін, які відображають зміну ціни в економіці країни за певний період.

В ході вивчення сутності інфляції та основних форм її прояву було визначено такі її види: повзуча, галопуюча, гіперінфляція, очікувана та неочікувана, відкрита, прихована, збалансована та незбалансована, структурна інфляція, інфляція зростання заробітної плати, інфляція заощаджень, прибутків та податків, адміністративна інфляція. Залежно від того, з якого боку ринкової кон’юктури формується тиск на ринкові ціни, виділяються два види інфляції – інфляція витрат, яка провокується чинниками сформованими з боку пропозиції товарів, і інфляція попиту – з боку попиту на товари. Так інфляція, як загальноекономічний процес охоплює сферу грошового обігу, кредитну систему і фінанси, виробниче і особисте споживання.