Суть, причини та соціально-економічні наслідки інфляції

Американський економіст Ірвінг Фішер у 1911 р. сформулював кількісне рівняння обміну: MV=PY, де M – кількість грошей в економіці; V – швидкість обігу грошей; P – рівень цін; Y – обсяг виробленої продукції. З цього рівняння випливає, що за сталої швидкості обігу грошей їхня кількість в економіці визначатиме рівень цін Р, бо обсяг виробленої продукції Y визначають фактори виробництва і виробнича функція. Інакше кажучи, кількісна теорія грошей стверджує, що рівень інфляції в країні залежить від кількості грошей, яка перебуває в обігу. Прихильники цієї теорії нині наголошують, що центральний банк, який визначає пропозицію грошей, повністю контролює темп інфляції.

Марксистська теорія інфляції виходить із того, що золоті гроші не знецінюються. Згідно з цією теорією, інфляція виникає лише тоді, коли паперових грошей, які представляють в обігу золото, випущено понад ту кількість золотих, яка потрібна для нормального здійснення товарообороту.

Дж. М. Кейнс розвинув теорію інфляційного розриву, згідно з якою інфляція виникає тоді, коли сукупні видатки перевищують обсяг національного продукту. Представники монетаризму зазначають, що єдиною причиною інфляції є надмірний темп приросту грошової маси порівняно з темпами зростання ВВП.

Основний потік макроекономіки розглядає інфляцію як багатофакторний процес, торит причини інфляції різноманітні (див. Таблиця 1.1). Серед головних причин інфляції виділяють такі: зростання грошової маси вищими темпами порівняно зі зростанням національного продукту; мілітаризація та деформація економіки; монополії та необґрунтовані привілеї; особливості структури національної економіки; зростання цін на світових ринках; від’ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу.

Однією із функцій центрального банку є постачання національної економіки потрібною кількістю грошей. Проте, наприклад, щоб відвернути економічний спад, центральний банк проводить політику "дешевих грошей", що збільшує кількість грошей в обігу і веде до інфляції. Інколи бувають випадки, коли центральний банк, намагаючись прискорити розвиток національної економіки або маючи якусь іншу мету, невиправдано підвищує темпи зростання грошової маси, які перевершують темпи зростання національного продукту. В результаті ціни починають швидко зростати і розвивається інфляція. Загалом можна стверджувати: якщо центральний банк із певних причин (економічних чи політичних) швидко збільшує пропозицію грошей, то неминуче розвивається інфляція попиту.

Часто причиною розвитку інфляції є перевищення державних видатків над податковими надходженнями. Якщо бюджет дефіцитний, то навіть за його різного фінансування інфляції не уникнути. Але швидкість розвитку інфляції значною мірою залежить від того, як покривається дефіцит бюджету – за рахунок позики, грошової емісії чи підвищення податків. Фінансування дефіциту бюджету за рахунок позик у приватному секторі економіки, зовнішніх запозичень чи підвищення податків індукує значно слабші й відкладені у часі інфляційні імпульси.

Важливим чинником підживлення інфляційного процесу є мілітаризація економіки. Розвиток військового сектора часто є причиною бюджетного дефіциту, котрий спричиняє інфляцію.

Ще однією причиною розвитку інфляції є монополії та необґрунтовані привілеї. Для збереження свого панівного становища на ринку монополістичні структури намагаються не лише запровадити і утримати високі ціни, а й обмежувати розміри пропозиції. Це несприятливо впливає на співвідношення попиту і пропозиції, що супроводжується зростанням цін. Це також призводить до заглушення конкуренції, сповільнення реагування пропозиції на коливання попиту, що генерує інфляційні імпульси.

Основні чинники інфляції концентруються всередині національної економіки, але вона може розвиватися і через вплив зовнішніх чинників. Наприклад, інфляція переноситься каналами світової торгівлі. Зростання цін на сировину та енергоносії стимулює розвиток інфляції витрат. Скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі, від’ємне сальдо платіжного балансу країни також спричинюють інфляцію.

Отже, інфляція не виникає зненацька, а розвивається як загальноекономічний процес, який нагромаджує дисбаланс і протиріччя у всіх сферах суспільно-економічного життя. Так інфляцію індукує ціла низка чинників.

2. ТИПИ, ВИДИ ТА ФОРМИ ІНФЛЯЦІЇ

Інфляція як явище виникла водночас з паперовими грошима. Так, розрізняють “класичну” і сучасну інфляцію. Для “класичної” інфляції (XVIII - XIX ст.) характерним є її тимчасовість. Вона виникла за надзвичайних обставин (тривалі війни, які збільшували видатки держави тощо). Сучасна інфляція має сталий характер. Вона перетворилась в постійний елемент процесу відтворення. Демонетизація золота, розрив зв’язків між паперовими, чековими і кредитними грошима і золотом, надали рухові грошової маси автономного характеру, відносно незалежного від обігу товарів, їх пропозиції.

Залежно від характеру інфляційного процесу і темпів його зростання розрізняють три види інфляції:

1) Повзуча (помірна) інфляція. Характерною її ознакою є плавне щорічне зростання цін в межах до 10 %. Така інфляція є необхідною для ефективного економічного розвитку, адже вона дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до умов виробництва і попиту, що постійно змінюються. Тобто, при зростанні цін населення більше купує, так як далі покупки обійдуться ще дорожче. Це стимулює виробників підвищувати пропозицію, і ринок швидше насичується.

2) Галопуюча інфляція. Вона викликає щорічний темп зростання цін на 10-15%, а інколи й до 100%. Взаємодія темпів галопуючої інфляції з цінами контрактів на ринку досягається шляхом включення прогнозованих індексів зростання цін до вартості контрактів. Рух грошей прискорюється за рахунок прискорення їх матеріалізації у товари. Небезпека галопуючої інфляції в тому, що вона здатна швидко деформувати структуру виробництва й реалізації товарів і вийти з-під контролю суспільства.

3) Гіперінфляція. Така інфляція є найбільш згубною для економіки країни, адже їй властиве стрибкоподібне зростання цін понад 100% у рік та збільшення їх відриву від заробітної плати і руйнування добробуту, що охоплює навіть забезпечені верстви населення. Так гіперінфляція стимулює наближення економічного краху. Підприємствам стає вигідніше нагромаджувати сировину і готову продукцію, що збільшує попит на неї і у такий спосіб посилює інфляційний тиск на економіку. Виробники і населення, щоб компенсувати втрати від інфляції, нагромаджують велику кількість невиробничих матеріальних цінностей. Одним із проявів гіперінфляції є надшвидке зростання товарних цін, знецінення грошової одиниці, розлад платіжного обороту, порушення нормальних господарських зв’язків. При цьому гроші втрачають здатність виконувати свої функції, а господарські зв’язки набирають натурально-речової форми – бартеру. Зростання цін, що перевищує темп у 50% щомісячно, класифікують як супергіперінфляцію. На цій стадії знецінення грошей  набуває характеру самопоновлюваного процесу, коли зростання цін вимагає збільшення емісії грошей, а зростання пропозиції грошей спричиняє новий виток зростання цін.

За чинниками, що спричинюють інфляційний процес існує багато видів інфляції. Проте на практиці всі ці чинники часто одночасно накладаються один на одного. Тому за цим критерієм виділяють два типи інфляції – інфляцію попиту і інфляцію витрат (пропозиції).

Інфляція попиту виявляється у перевищенні сукупного попиту над пропозицією і виникненні надлишкової платоспроможності. Якщо зростання сукупного попиту не компенсується підвищенням пропозиції, то це призводить до інфляційного зростання цін, яке супроводжується збільшенням грошової маси. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції попиту [4;63].

Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: “Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів”. Іншими словами, інфляція попиту виникає внаслідок надмірного зростання грошових доходів населення, підприємств і держави, і зростання на цій основі сукупного попиту. Внаслідок цього покупці конкурують за обмежену пропозицію товарів, що призводить до зростання цін.

Інфляцію попиту формують грошові фактори – емісія паперових грошей, швидкість їх обертання, стан фінансово-кредитної системи, відношення національної валюти до інших валют.

Процес нарощування інфляції попиту зображено на графіку кривої сукупної пропозиції (Рис.2.1).

                        Рис. 2.1. Графік кривої сукупної пропозиції

Так на горизонтальному відрізку кривої сукупної пропозиції (вiдрiзок 1) сукупні витрати недостатні i обсяг валового національного продукту значно відстає від свого потенційного рівня за умови повної зайнятості. У разі збільшення сукупного попиту рівень цін не зміниться, бо буде вiдповiдно зростати й обсяг виробництва, тобто iнфляцiя поки що буде відсутня. Це пояснюється тим, що існує велика кiлькiсть незалучених у виробництво трудових i матеріальних ресурсів, які ще можна залучити за існуючих на них цін.

   Поступово зростання попиту підштовхує розвиток сукупної пропозиції до проміжного відрізку (вiдрiзок 2). Цьому стану економіки притаманне повніше використання ресурсів, а тому їх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починається зростання цін, тобто iнфляцiя (яка на цьому відрізку наз. передчасна, тому що вона починається до появи повної зайнятості i повного використання виробничих потужностей у краiнi).

Подальше зростання сукупного попиту підштовхує сукупну пропозицію до потенційно можливого обсягу виробництва – вертикальний відрізок (відрізок 3). На цьому вiдрiзку реальний валовий національний продукт досягає свого максимуму, i тому подальше збільшення сукупного попиту зумовлює інфляцiю, яку називають вже “чистою” на вiдмiну від передчасної.

   Слід зазначити, що покриття  дефіциту державного бюджету за рахунок кредитно-грошової емiсiї є одним з найважливіших чинників iнфляцii попиту, оскільки зростання пропозицii грошей збільшує сукупний попит на товари та послуги, який, у свою чергу, підвищує рівень цін.

Інфляція, що виникає через зростання витрат у період високого безробіття та неповного використання виробничих ресурсів, називається інфляцією витрат (або інфляцією пропозиції).

Інфляцію витрат (пропозиції) формують виробничі фактори, такі як: монополізація виробництва, брак конкуренції, структурні перекоси в матеріальному виробництві та ціновій політиці, витратний характер економіки. Головним її імпульсом стає збільшення витрат виробництва в результаті підвищення заробітної плати та цін на сировину, матеріали, устаткування, землі, капіталу чи праці. Зростання витрат підвищує ціни товарів і послуг. Вироблений товар може стати ресурсом для виробництва інших товарів, на які накопичується хвиля зростаючих витрат. В результаті витрати у взаємопов’язаних виробництвах зростають разом із цінами товарів, що випускаються.

Процес інфляції витрат зображено на графіку кривої сукупної пропозиції (рис.2.2).

                       Рис.2.2. Графік кривої сукупної пропозиції

Зменшення пропозиції ресурсів (в т.ч. трудових) на ринку, зменшення кількості і якості обсягу капіталу в країні, підвищення цін на імпортовані ресурси, зниження продуктивності праці, підвищення податку заробітної плати для фірм, - такі негативні зміни в державі призводять до збільшення витрат виробництва на одиницю, скорочення прибутків і обсягу продукції, який може бути запропонований за існуючого рівня цін і, відповідно, до переміщення кривої сукупної пропозиції ліворуч з AS у AS1. Ці різкі порушення пропозиції, що збільшують очікуваний фірмами середній рівень цін на фактори виробництва, є одним із джерел інфляції витрат.

Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, тобто падіння їх купівельної спроможності.

За формами виявлення інфляції можна виділити:

1) Відкриту (цінову) інфляцію, яка проявляється у безпосередньо спостережуваному, систематичному, тривалому зростанні рівня цін. Вона розгортається на ринках, де діють вільні ціни.

2) Приховану (пригнічену) інфляцію, яка проявляється через посилення товарного дефіциту, можливості появу "чорного ринку" з непомірно високими цінами при формальній стабільності цін. Прихована інфляція розгортається в умовах жорсткого державного контролю за цінами (заморожування цін, заробітної плати).

За співвідносністю зростання цін по різних товарних групах виділяють:

1) Збалансована інфляція – означає, що ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку за результатами середньорічного росту цін піднімається процентна ставка центральним банком і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам.

2) Незбалансована інфляція – означає, що ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і в різних пропорціях на кожний тип товару. Це торкається як галузевих, так і територіальних диспропорцій. Такий вид інфляції є дуже небезпечним для виробників. В таких умовах підприємство не може скласти прогноз зростання цін, порівняти прибутковість інвестиційних проектів і врешті-решт, не має можливості розвиватися.

За характером очікуваності і передбачуваності виділяють очікувану, неочікувану та структурну інфляції. Очікувана інфляція може прогнозуватися на будь-який період часу і вона характеризується достатнім ступенем надійності. Такий вид інфляції, як правило, є прямим результатом діянь влади. Чинник очікуваності дозволяє за наявності прогнозу зростання цін, адаптуватися до нього. Неочікувана інфляція характеризується несподіваним стрибком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. Неочікувана інфляція перерозподіляє багатство між різними групами людей. Вона сприяє боржникам і спекулянтам, тим самим шкодить кредиторам та групам людей з фіксованим доходом, власникам заощаджень. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину сукупного попиту, що веде до збою в прогностичних тенденціях в економіці. У випадку відсутності у населення інфляційних очікувань, коли в економіці відбувається раптовий стрибок цін, то виникає так званий "ефект Пігу" - різке падіння попиту у населення в сподіванні на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну. Таким чином, все повертається у стан рівноваги. Структурна інфляція характеризується переміщенням попиту. Тобто, на товари, що користуються підвищеним попитом ціни ростуть. В той же час на товари, попит на які невеликий, ціни або не знижуються, або знижуються неістотно (через нееластичність пропозиції по відношенню до попиту, невисоких показників мобільності чинників виробництва та ін.). Це може відбутися в таких галузях, як металургія, хімічна промисловість, лісозаготівлі. Внаслідок цього відбувається зростання середніх цін, скорочення або повне припинення випуску дешевих товарів, зниження якості товарів при стабільних цінах на них.