Суть, причини та соціально-економічні наслідки інфляції

У другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні, за даними Світового банку, був найвищим у світі, так як зріс у 103 рази (досяг гіпервисокого рівня). Проте вже в 1994 р. рівень інфляції дещо знизився, та сталося це в наслідок відстрочення бюджетних виплат і небувалого зростання заборгованості бюджету (див. Таблиця 4.1).

Таблиця 4.1

Розвиток інфляційного процесу в Україні в 1991-1999 рр.'

'Джерело: Бюлетень НБУ. – 2000. - №1. – С. 50-51, 66.

На початку проголошення незалежності - економіці України була властива інфляція витрат, так як випереджаючими темпами зростали ціни енергоносіїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля підвищення цін починалася з палива та сировини. Поштовхом для подальшого розвитку інфляційних процесів стало підвищення підприємствами цін на власну продукцію, з метою покриття зростаючих витрат. Незважаючи на дедалі зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних засобів підприємств для розрахунків зі своїми постачальниками (криза неплатежів) і для видачі заробітної плати. В результаті склалася типова інфляційна спіраль: зростання цін веде до збільшення витрат ( в тому числі заробітної плати), яке вимагає збільшення грошової маси. Таким чином, інфляція в Україні являє собою поєднання інфляції попиту і інфляції витрат, що значно ускладнює здійснення антиінфляційної політики.

Висока інфляція, поєднавшись із безпрецедентним падінням обсягу національного виробництва, означала гіперстагфляцію, яка стала найвідмітнішою рисою вітчизняної економіки у 1992-1995 роках.. Вхід економіки України у фазу гіперстагфляцї зумовлювався передовсім високими темпами зростання загального рівня цін. Так до листопада 1995 року рівень цін порівняно з груднем 1990 року зріс в Україні у 37 тисяч разів. Водночас із зростанням цін відбувалося падіння валютного курсу українського карбованця.

Важливим чинником такої інфляції, зокрема, став величезний дефіцит державного бюджету. Для підвищення рівня ліквідності підприємств Національний банк України періодично здійснював емісію грошової маси. У 1992-1994 рр. в Україні проводилася помилкова економічна політика, що фактично не містила антиінфляційний вплив на економічну систему країни. При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи: обмеження фондів споживання підприємств i регулювання цін. Згідно з адмiнiстративним контролем цін підприємства різних форм власності могли підвищувати оптові ціни на продукцію тільки у разі зростання витрат на виробництво, яке не залежить від їхньої господарської діяльності. Але такі заходи не дали ефективних результатів.

Наслідками антиінфляційних дій уряду того періоду стали: серйозне порушення виробничої та фінансової систем функціонування економіки; підірвання схильності до заощадження фактично у всіх економічних агентів; руйнування на цій основі системи забезпечення відтворюючих процесів в економіці; надмірна диференціація населення, окремих галузей та регіонів за рівнем доходів; формування потужного тіньового сектору економіки загалом [7;235-241].

Через недосконалість податкової системи України спад валового продукту за 1996 рік склав біля 10%, а у галузях машинобудування й легкої промисловості досяг 20%. Тому, починаючи з 1996 року, приборкування високих темпів інфляції стало основним завданням макроекономічної політики держави. Було обрано курс на поступове зниження дефіциту державного бюджету, як одного з головних джерел інфляції в Україні.

Найрезультативнішим періодом у боротьбі з інфляцією стали 1996 - 1997 роки. За цей час було проведено цілу низку заходів щодо зміцнення позиції національної грошової одиниці. Стримуюча фіскальна політика уряду дала змогу зменшити державні витрати та скоротити державний дефіцит. Покриття дефіциту бюджету відбувалося уже не лише через кредити центрального банку для уряду, а й через продаж державних облігацій та частково через іноземні кредити. Рівень інфляції в цей період становив 10,1%, що є найбільш низьким рівнем за всі роки незалежності України.

Проте на стадії проведення антиінфляційної політики в умовах хронічного дефіциту державного бюджету і вкрай повільних темпів ринкової реструктуризації виробництва все ж таки не вдається різко погасити інфляцію. Так лише у 1997 році вдалося встановити низький показник рівня інфляції (як зазначалося – 10,1%), а в інші роки він становив 20,0 і більше відсотків. Така тривала потреба економіки в антиінфляційній та фінансовій підтримці з боку держави свідчить про її високозатратність та малоефективність.

Взаємна заборгованість господарюючих суб’єктів досягла до 2000 р. розміру, що перевищує річний обсяг ВВП. Постійно зростають неплатежі державного бюджету установами та працівниками бюджетної сфери, заборгованість перед бюджетом платників податків тощо. Внаслідок цього, ужорсточення монетарної політики не супроводжувалося відповідними змінами бюджетним та у сфері реальної економіки.

Проте вже 2001 рік для України був не менш успішним у порівнянні з 1997 р. Так протягом січня-жовтня 2001 р. інфляція в Україні склала менше прогнозованого рівня і склала 103,9% що значно нижче ніж в 2000 році (123,3%). Основними факторами, що сприяли зміцненню позиції національної грошової одиниці стали нарощування випуску продукції у промислових галузях, і які орієнтовані на споживчий попит, збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва в результаті прискорення структурних реформ в аграрному секторі, здешевлення кредитних ресурсів для виробників, зниження рівня бартерних операцій. Значне зниження рівня інфляції у 2001 році забезпечило реалізацію завдань, спрямованих на підвищення показників життєвого рівня населення [27].

Отже, перший інфляційний імпульс 1998 р. після коригуючої хвилі 1999 р. завершився піком 2000 р. За другої інфляційної хвилі дном дезінфляції 2001-2002 рр. стало зниження споживчих цін (у вимірі до грудня) на 0,6% у 2002 р. Третя інфляційна хвиля тривала з 2003 р. по 2007 р. Після корекції 2005р., під час якої інфляція знизилася на 2% порівняно з 2004р., інфляційний імпульс 2006-2007 рр. вивів траєкторію руху споживчих цін на рівень 16,6% (див. Рис.4.1). Так, рівень інфляції в Україні становив: 2005 р. – 10,3%; 2006 р. – 11,6%; 2007 р. – 16,6% [22;3].

       Рис. 4.1. Динаміка індексу споживчих цін

     (грудень 1996 р.- грудень 2007 р.)

Позитивним моментом в економіці країни стало відчутне зниження рівня інфляції у 2006 році. Приріст споживчих цін упродовж 2006 р. становив 11,6% (2005 р. – 10,3%). Так, якщо ще в лютому 12-місячна плинна інфляція цін споживчого ринку (у розрахунку з лютого 2005 р. до лютого 2006 р.) становила 10,6%, то в розрахунку з серпня 2005 р. до серпня 2006 р. її показник зменшився до 7,4%. Однак восени темпи зростання споживчих цін значно прискорилися, унаслідок чого 12-місячна плинна інфляція цін споживчого ринку в розрахунку з листопада 2005 р. до листопада 2006 р. уже становила 11,6% і залишилася такою самою за підсумками 2006 р. Проведення жорсткої монетарної політики за таких умов могло б призвести до погіршення умов функціонування тих секторів економіки, яких прямо торкнувся адміністративний шок. При цьому рівень монетизації економіки збільшився.

З огляду на зазначене Національний банк України впродовж останніх місяців 2006 р. істотним чином не змінював спрямованості грошово-кредитної політики, яка полягала в помірному, адекватному попиту на гроші, розширенні грошової пропозиції та попередженні формування монетарних ризиків цінової стабільності.

Причинами перевищення інфляції споживчих цін 2007 р. над бюджетними цільовими орієнтирами стали: прискорений формат зростання споживчих цін; зростання цін виробників промислової продукції на 23,3% за рік (див. Рисунок 4.2); посилений вплив зовнішніх факторів (таких як, підвищення імпортних цін на газ, нафтопродукти, продовольчі та деякі інші товари); підвищення рухливості монетарних агрегатів, що була, в свою чергу, спричинена безпрецедентним припливом капіталу (в основному позичкового); висока плата за економічне зростання (у 2006 р. темп ВВП був на 4,4, а інфляція на 1,3% вищими, ніж у 2005 р., що відповідно дорівнювали 0,1 та 5,0%); перегрів споживчого попиту і споживчого кредитування (зросла кількість запозичень банків на зовнішніх ринках, дві третини яких були спрямовані на додаткове стимулювання попиту, підсиленого новими соціальними ініціативами, реалізованими через бюджетні видатки); надмірні інфляційні очікування, які зменшили динаміку заощаджень.

Рис.4.2. Цінові показники (річна зміна, %)

                    Джерело: Держкомстат та власні розрахунки НБУ

Так, головним завданням уряду стало здійснення грошово-кредитної політики в першому півріччі 2007 р., що врахувала динаміку до зниження темпів зростання. Керуючись саме такими міркуваннями, Правління Національного банку України в 2007 р. спрямовувало свої зусилля передусім на посилення привабливості проведення операцій у національній валюті та поступове обмеження економічними методами обсягів залучення коштів за кордоном.

На валютному сегменті грошово-кредитного ринку Національний банк в 2007 р. продовжував орієнтуватися на забезпечення передбачуваної динаміки валютного курсу гривні, що сприяло підтриманню стабільності на ринку та запобігало розгортанню негативних очікувань серед широкого кола економічних агентів. Утримуючи стабільним офіційний курс гривні до долара США, Національний банк, однак, не застосовував жорсткої фіксації обмінних курсів, які формуються на валютному ринку країни і відображують коливання валютного попиту та пропозиції [27].

Основними факторами розвитку економіки до жовтня 2008 року були сприятливі зовнішні умови. Але, грошово-кредитна політика у 2008 році здійснювалася за складних макроекономічних умов. Реалізація макроекономічних ризиків, у свою чергу, спричинила погіршення показників стану грошово-кредитного ринку, який є частиною економіки та опосередковує рух товарів і послуг у ній.

Світова криза 2008 року, яка була пов’язана з падінням темпів приросту ВВП та промислового виробництва, стала каталізатором загострення тих негативних процесів, які впродовж значного часу накопичувалися в економіці України. Темпи зростання реального ВВП у 2008 р. становили 2,1% (у 2007 р. – 7,9%), що є найгіршим показником за період після відновлення у 1999 р. процесів економічного зростання.

Проведення економічної політики на таких засадах призвело до радикальної зміни індексу споживчих цін призводило до формування макроекономічних дисбалансів навіть за умови порівняно високих темпів зростання ВВП. Зокрема невідповідність структури виробництва структурі сукупного попиту мало наслідком формування дефіциту товарів та послуг на внутрішньому ринку, що тиснуло на споживчі ціни – починаючи з 2004 р. споживча інфляція жодного разу не була нижча 10%, а в 2008 р. її рівень вперше після 2000 р. перевищив 20% і становив 22,3% (у 2007 р. – 16,6%).

За підсумками 2008 року внесок в інфляцію за рахунок зростання попиту (базова інфляція) незначно перевищив внесок факторів пропозиції (небазова інфляція) – 11,7 в.п. та 10,6 в.п. відповідно. Зниження обмінного курсу гривні до основних світових валют та високі інфляційні й девальваційні очікування домогосподарств призвели до зростання вузької базової інфляції (зміна цін непродовольчих товарів, за винятком палива - 11,1% з початку року), показника, який є мірою імпортованої інфляції та відображає вплив курсової політики на динаміку споживчих цін (див. Рис.4.3).

Рис.4.3. Цінові показники (річна зміна, %)

                  Джерело: Держкомстат та власні розрахунки НБУ

Загалом, спостерігалося прискорене накопичення зовнішнього боргу України, обсяг якого вже перевищив 100 млрд. дол. США, що зробило Україну надзвичайно уразливою до будь-яких зовнішніх потрясінь.