Стабілізаційна політика: суть та механізм реалізації

 

* за даними UEPLAC і НБУ;

** станом на 1.06.2001 року;

*** станом на 1.04.2001 року.

Окремо визначимо результати фінансування дефіциту поточного рахунку  платіжного балансу завдяки кредитів. У середньому за останні 5 років за рахунок кредитів МВФ було профінансовано приблизно 2/3 дефіцитів поточного рахунку платіжного балансу України. У 1999 і 2000 роках, як вже зазначалося, сальдо поточного рахунку платіжного балансу було позитивним і тому кредити МВФ на фінансування дисбалансу були не потрібні, що підтверджує й той факт, що 2000 рік Україна прожила майже без кредитів МВФ.

З огляду на багаторічний досвід спільної праці окремих країн  з міжнародними фінансовими організаціями (МФО) слід визнати, що необхідно проводити  власну політику взаємовідносин з ними, сліпо і автоматично не приймати до впровадження вимоги МФО без їх ретельного вивчення, прогнозування їх впливу на стан економіки і визначення відповідності національним економічним інтересам.

Зокрема, жорсткі монетарні  обмеження гальмують функціонування внутрішніх важелів економічного зростання і нагромадження національних капіталів. Неможливо збалансувати державний бюджет, удаючись лише до скорочення попиту, в тому числі через обмеження внутрішнього кредитування.

І, нарешті, у загальному плані критерієм оцінки ефективності взаємодії з МВФ має стати співвідношення між прогнозованим зиском від набуття відкритості і лібералізації економіки і зовнішньоекономічних зв'язків і можливим втратами для вітчизняних виробників і агентів зовнішньої торгівлі і споживачів. Важливим критерієм повинно також стати відповідність вимог МВФ національним економічним інтересам і загальному економічному курсу країни, що прямує до ринкової економіки. Тому забезпечення національних економічних інтересів має грунтуватися не виключно на фінансових "вливаннях" МВФ, а насамперед на власній грошово-кредитній та валютно-фінансовій політиці країни. Це вимагає розробки і законодавчого затвердження відповідної правової бази взаємовідносин із МФО. [20]

 

Висновок

Таким чином, з урахуванням  сучасного макроекономічного стану очевидна необхідність розроблення нового підходу до розв'язання проблеми стабілізаційної політики в Україні. Цей підхід повинен поєднувати у собі заходи грошово-кредитного регулювання і політику розвитку виробництва із залученням усіх можливих фінансових ресурсів.

Безпосередній механізм реалізації необхідних для досягнення економічного зростання перетворень  досить складний. Він передбачає поєднання  різноманітних заходів не тільки економічного, а й законодавчого  характеру. Всі зусилля держави  повинні бути спрямовані на створення умов для першочергового освоєння вітчизняними товаровиробниками внутрішнього ринку.

Для підтримки вітчизняних  підприємств необхідно виявити  ті з них, які являють собою  так звані "точки зростання", вкладення коштів в які дасть  змогу поширити імпульс зростання на суміжні виробництва.

При розв'язанні завдання пожвавлення економічної кон'юнктури  на державному рівні слід визначити  галузеві й територіальні пріоритети. Критеріями вибору галузей — мультиплікаторів економічного зростання можуть бути:

— вплив галузі на сукупний попит (з урахуванням галузей-постачальників, суміжних галузей);

 — вплив галузі на сукупну пропозицію (з урахуванням галузей-споживачів і непрямого ефекту);

— вплив галузі на формування дохідної частини бюджетів усіх рівнів.

Згідно з цим критерієм  доцільна державна підтримка тих  галузей, розвиток яких дасть змогу  створити стратегічні переваги, і  насамперед це стосується імпортозамінних  галузей, які спроможні витіснити  з вітчизняного ринку іноземних  виробників. Доцільно перевести виробництво продукції, яка користується підвищеним попитом (виробництво комп'ютерів, оргтехніки і побутової техніки), частково на вітчизняну основу за рахунок податкового регулювання і стимулювання створення спільних підприємств. Підвищення інвестиційної ролі державної підтримки зазначених галузей є важливим інвестиційним маневром, який одночасно дасть можливість підвищити зайнятість населення, скоротити валютні витрати для створення технологій.

Наступний напрям державної  підтримки — це підприємства, потенційно здатні налагодити випуск продукції, конкурентоспроможної на зовнішньому ринку.

Таким чином, вибір виробничих орієнтирів — це дуже відповідальний етап у формуванні програми економічного зростання.

Одним із найважливіших  завдань, яке безпосередньо пов'язане з перспективами подальшого зростання, є інвестиційна підтримка галузей, котрі виробляють високотехнологічну продукцію. Світові прогнози виділяють такі найперспективніші інноваційні галузі: інформатика, сфера комунікацій і ресурсозбереження. Саме розвиток цих напрямів дасть змогу сформувати велику хвилю в економіці України на найближчі 50—60 років.

 

Список використаної літератури

1. Біла С. Державне регулювання галузевої структури економіки України // Економіка України. -  2001. - №5

2. Богиня Д., Волинський Г. Державне регулювання перехідних процесів // Економіка України. – 2001. - №1

3. Білоус О. Глобалізація і національна стратегія України. – К., 2001

4. Власюк О. Методологія та моделі аналітичного планування економічного та соціального розвитку України // Економіст. – 1998. - №5

5. Гладких Д. Державне регулювання економіки за допомогою ціноутворюючих факторів/ Д.Гладких // Економіка України. -2001. -№ 1. - С. 47-51

6. Грабинський І.М. Еколого-економічна система України: порівняльний аналіз. – Львів, НТШ, 1997

7. Дідіківська Л.І. Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2000. – 209 с.

8. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С.М.Чистов, А.Є.Никифоров, Т.Ф.Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.

9. До новітнього українського світогляду і стратегії. З нагоди роуовин А.Камінського – політика і вченого (нариси) / Під ред. В.Сікори. – К.: Економіка і право, 2002. – 148 с.

10. Долішній М. Фінансова політика і стабілізація економіки України // Регіональна економіка. – 2000. - №1

11. Долішній М.І., Злупко С.М. Концептуальні засади регіональної соціально-економічної політики та її компоненти // Регіональна економіка. – 1997. - №15

12. Економіка України: потенціал, реформи, перспективи. У 5 т. Т.3 Макроекономічна політика, прогнозування і державне регулювання.

13. Михасюк І., А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. – 640с.

14. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. - К.: "Наукова думка", 1994.

15. Онишко С. Оцінка якості зростання економіки України // Проблеми науки. -2003. -№ 5. - С. 5-11

16. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. –362с.

17. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000. - 176с.

18. Попович З. Економічне зростання і перспективи інноваційного розвитку // Економіка України. -2004. -№ 12. - С. 41-48

19. Харазішвілі Ю. Модель зростання та сценарний аналіз розвитку економіки України // Банківська справа. -2004. -№ 5-6. - С. 9-24

20. http://www.nam.kiev.ua/ape/n_01_5-6/Ermoshenko.htm