Стабілізаційна політика: суть та механізм реалізації

У фінансовій політиці Української  держави значне місце посідає  грошова реформа 1996 р. Середньомісячна інфляція за серпень 1996 - липень 1997 pp. становила 1.4 %, а за відповідний період 1995-1996 pp.-5.1 %. Зміцнення гривні сприяло зміні структури грошової маси. Якщо на початок серпня 1996 р. питома вага національної валюти в структурі грошової маси М2 становила 82.1%, то на відповідний період поточного року - 85.3 %.

Довіра до нової грошової одиниці зумовила зростання вкладів  населення в комерційні банки. Питома вага строкових вкладів у загальній  сумі вкладів населення за аналогічний  період зросла майже на 10%.

Сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною; суперечливою і неоднозначною. Об'єктивно  самим процесом розвитку ситуації в  центр економічної політики нині поставлено питання про перехід  до економічного зростання. Останнє  можливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації.

Фінансова криза в  Україні (неплатежі, спад виробництва, інфляція, девальвація гривні) є  головним дестабілізаційним фактором економічного життя. Наповнення дохідної частини бюджету за рахунок повного збору податків, а також зовнішніх запозичень, зменшення державних витрат - це важливий, проте не основний шлях виходу із кризової ситуації. Тому в рамках поглиблення ринкової трансформації треба спрямувати ринкові механізми та інститути до відновлення і розвитку національного виробництва на сучасній техніко-технологічній і організаційній основі, проведення радикальних структурних перетворень у галузевій і територіальній структурі господарства.

Це дасть змогу суттєво  збільшити доходи як національних виробників, так і населення, що стане основою для вирішення фінансових проблем в Україні. Крім того, для виходу із фінансової кризи і зміцнення економічної безпеки держави потрібно:

• досягти перелому в розвитку інвестиційного процесу, забезпечити прискорений розвиток пріоритетних галузей та виробництв - високотехнологічного машинобудування (особливо ВПК) та агропромислового комплексу;
• активізувати роботу з подолання кризи неплатежів, у тім числі за рахунок використання вексельного обігу, використовувати в повному обсязі Закон про банкрутство, звести до мінімуму бартерні операції;
• створити сприятливі умови для залучення в національну економіку іноземного капіталу, віддаючи перевагу прямим закордонним інвестиціям;
• вести активну і цілеспрямовану діяльність щодо повернення в Україну грошових засобів, вивезених за межі держави, скорочення тіньового, сектора економіки, повернення закордонних кредитів, одержаних підприємствами під гарантії уряду;
• сприяти підвищенню кредитної спроможності комерційних банків зниженню рівня відсоткової ставки та збільшенню частки довготермінових кредитів.

Грошова стабілізація в  нашій країні досягнута, проте без  фінансової стабілізації вона є штучною, а фінансова без стабілізації виробництва - нестійкою. Україна стоїть перед потребою доповнити грошову стабілізацію фінансовою, а фінансову - стабілізацією виробництва. Звідси випливає, що фінанси і підприємництво є головними ланками у ланцюгу економічних реформ. Здорові фінанси - це здорове виробництво. Зростання виробництва було і є основою фінансово-економічної стабілізації і процвітання. [10, c.34].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Аналіз сучасного етапу еволюції стабілізаційної політики.

2.1. Структурна зумовленість характеру економічної рівноваги як фактор стабілізаційної політики

Циклічні коливання ділової активності найчастіше розглядають з точки зору порушення та відновлення ситуації рівноваги. Вони в будь-якій системі мають місце тоді, коли (1) існують фактори, що порушують стан рівноваги в системі, а також (2) фактори, що відновлюють рівновагу. Факторами, що порушують рівновагу, можуть бути імпульси різного роду. Фактори ж, які зумовлюють відновлення рівноваги, безпосередньо характеризують структуру системи, тобто середовище, в якому розповсюджуються імпульси. Щодо самої рівноваги, вона може бути трьох типів: а) стійкою; б) нестійкою; в) байдужою. Про стійку рівновагу говорять тоді, коли за незначного порушення рівноваги в системі спрацьовують чинники, що намагаються відновити початковий рівноважний стан. У випадку нестійкої рівноваги відхилення від стану рівноваги викликає дію чинників, які посилюють це відхилення. У випадку байдужої рівноваги будь-яка дія зовнішніх чинників не призводить до порушення рівноважного стану, тобто такий тип рівноваги є ідеальним. В останньому випадку йдеться про таку систему, в якій порушення рівноваги є неможливим.

Ідеальному типу рівноваги відповідають ринки досконалої конкуренції. Ідеальність  його полягає в досконалій еластичності, тобто досконалій чутливості попиту та пропозиції, що миттєво реагують на будь-які зміни (імпульси). Припустимо, що на такому досконалому ринку збільшився попит на певний товар. Це має призвести до зростання цін. Продавці миттєво реагують на це зростанням пропозиції, після чого ціна знову знижується. Фактично ціна залишається на тому ж рівні, а рух пропозиції відбувається в тому ж напрямку, що й попит. Таке розгортання подій вимагає досконалої мобільності ресурсів, які повинні з легкістю переміщуватися в часу і просторі. Наведений приклад демонструє, що аналіз рівноваги безпосередньо зачіпає проблему ринкової структури, на формування якої впливають правові (форма власності, законодавство), технологічні (функціонування основного капіталу, ступінь виробничої концентрації, дія ефекту масштабу) і інші чинники.

Для аналізу ринкової рівноваги найчастіше використовують графічний метод. Згідно з традиційним визначенням графік попиту демонструє кількість продукту, яку споживачі готові та здатні купити за певної ціни. Однак тут відображається не просто залежність, де, наприклад, кожному значенню обсягів попиту "q" відповідає одне значення ціни "р".

Очевидно, що покупець згоден придбати певний товар в кількості "q" за будь-яку іншу ціну, що не перевищує  величину "р". Тобто можемо припустити, що величина "р", яка відповідає величині "q", є граничною декотрої множини цін, в той час як графік попиту відіграє роль верхньої границі множини, отже те, що у найближчій перспективі немає можливостей надійної стабілізації.

Визначними у формуванні як нерівноважної, так і рівноважної ситуації є  фактор попиту. Наприклад, досягнення еластичності попиту означає послаблення вхідних бар'єрів, котрі безпосередньо формують вихідні бар'єри. Це означає, що в результаті настання депресії починають формуватися передумови для економічного зростання. Однак у зв'язку з тим, що економіку СРСР характеризували принаймні два стійких стани рівноваги: класична і нестандартна, немає гарантій, що автоматично відбудеться перехід до стадії пожвавлення економіки.

Якщо розглядати конкурентну ринкову  економіку, то в ній спостерігається класичний характер зміни середньотермінової сукупної пропозиції, а це означає наявність в економіці автоматичних стабілізаторів: зростання еластичності попиту створює передумови переходу до фази пожвавлення. У прикладі з Україною сильними є саме ті фактори, котрі і визначають нестандартне положення графіка сукупної пропозиції, саме тому досягнення стабілізації і зростання можливі шляхом обмеження імпорту, регламентування споживання і цін, зростання державного сектора, витіснення відносин обміну розподілом, зростання податків, урізування заробітної плати, що явно не відповідає багатьом завданням реформи.

Для досягнення в Україні стабілізації ринкового типу у фазі депресії необхідно, в першу чергу, впливати на фактори  пропозиції. До них, як ми вже говорили, належить передусім зниження процентних та податкових ставок. Проте вжиття таких заходів (наприклад, податкової реформи), багато в чому визначається проведенням інституціональних змін, котрі потребують тривалого періоду часу. Здійснювані нині інституціональні реформи (реформування інституту власності, формування ринкової інфраструктури) нівелюються надмірно розгалуженою системою пільг.

Це означає подальшу присутність  в економіці чималої кількості  неефективних структур, які накладаються непосильним тягарем на економіку і блокують нормалізацію функціонування ефективних структур. З огляду на це проблема перетворення сукупної пропозиції із цілковито нееластичної на еластичну пов'язана з реорганізацією структури пропозиції на мікрорівні. При цьому без трансформації психології та поведінки економічних суб'єктів здійснювана зверху реформація суспільства буде половинчастою, що не зможе дати у найближчий час позитивні результати. Це взагалі загрожує її припиненням. Водночас гола віра реформаторів у дію законів ринку на неринковому грунті не примусить плодоносити цей грунт без зміщення акцентів реформування у сферу пропозиції, криза якої у даний час, як ми показали, є основоположною. Такий стан справ породжує багато проблем: зокрема з боку держави можливе створення умов для збільшення прибутковості господарюючих суб'єктів, у першу чергу, шляхом зниження податкових ставок (при цьому витрати уряду надалі скорочувати просто неможливо). Надзвичайно актуальною стає проблема дефіциту бюджету і пошук способів його фінансування. Причому це є дуже важливим як у короткочасовому, так і в довгочасовому аспектах. У короткочасовому — тому, що на першому етапі зниження податкових надходжень, поки відбудеться адаптація підприємств у нових умовах і настане фаза можливого пожвавлення, дефіцит бюджету зміниться. Його фінансування пов'язане із зростанням державного боргу. Фінансування бюджету шляхом позик на внутрішньому ринку вже сягнуло в Україні граничних значень. Крім того, діє ефект витіснення інвестицій, оскільки держава змушена платити порівняно високу ціну і гарантовано обслуговувати позики. Буде й надалі спостерігатися ефект витіснення грошей з кредитного ринку, а отже, як наслідок, — інвестиційна пасивність (не дивлячись на те, що Україні вдається поки що уникнути надзвичайного загострення у фінансовій сфері, як це відбулося в Росії в середині 1997р. та у 1998 p.).

Таким чином, очікуваний перехід до пожвавлення за рахунок  зниження податків може не відбутися. Внаслідок цього криза пропозиції триватиме, набуваючи довгострокового  характеру. Крім того, припущення, що тривалий час буде спостерігатися ефект пожвавлення від податків, які скорочуватимуться, і скорочення витрат держави, також досить спірне. В нинішній час в економічній думці існують два погляди на вказану проблему. Один із них йде від необхідності скорочення урядових витрат, позаяк урядові витрати — малопродуктивні і неекономічні, тобто опадаткування має високу ціну. Потрібно піклуватися про прибуток господарюючих суб'єктів — це те, на що нами уже зверталася увага. За іншим вважається: уряд відіграє в економічному розвитку центральну роль, забезпечуючи достатню кількість суспільних товарів, підтримуючи виробниче споживання і забезпечуючи оптимальне (насамперед з соціальної точки зору спрямування економічного зростання).

Узагальнення, яке ми зробили сьогодні, показало: теоретичні й емпіричні дослідження світової економічної думки стосовно взаємозв'язку економічного зростання та зниження рівня оподаткування, не досягли сьогодні консенсусу. Податкова політика може мати негативні, що дорівнюють нулю, або позитивні ефекти зростання, і це залежить від особливостей ситуації та механізму, які забезпечують зростання. [8, c.136].

 

 

 

 

 

 

2.2. Досвід зарубіжних  країн відносно стабілізаційної  політики

Держави колишнього СРСР розпочали процес стабілізаційних реформ за специфічних та у деякому відношенні гірших вихідних умов, ніж інші країни, що здійснюють економічні реформи, наприклад, такі центральноєвропейські країни, як Чехія, Румунія або Словенія. Маються на увазі:

• нераціональне територіальне розміщення промислових підприємств без урахування витрат на транспортування та енергію на території, що займає майже одну шосту частину поверхні Землі;
• порівняно з Центральною Європою ще більша монополізація господарських структур, щільніше переплетіння економічних зв'язків між колишніми республіками, менший приватний сектор, недостатній досвід управління якістю, фінансами та збутом;
• переважання галузей військово-промислового комплексу;
• відсутність історично сформованих національних господарств та досвіду використання національної валюти;
• недостатність або повна відсутність ринкових традицій, несприйняття категорій ринкової економіки, яке інтенсивно прищеплювалось протягом сімдесяти років існування СРСР, відмова від практичного застосування таких понять, як при ватна власність, прибуток, власна ініціатива, самореалізація, конструктивне мислення;
• відсутність досвіду самостійного управління та діяльності національного уряду;
• більша віддаленість від Європи, ніж країни Центральної Європи.

З іншого боку, такі чинники, як: громадянські війни (зокрема у Грузії, Таджикистані); зволікання з початком справжніх реформ (зокрема Україна, Білорусь) відповідно — затягування і розмивання розпочатих реформ (зокрема Росія, Казахстан, Узбекистан) так чи інакше зумовили падіння обсягів виробництва.

До цього необхідно  додати, що поряд з економічними умовами існує ціла низка політичних факторів, які мали і все ще зберігають гальмуючу дію: країни СНД повинні  не лише здійснити зміну економічної  системи, а й водночас подолати труднощі трьох великих перехідних процесів, а саме:

• вперше створити власні національні держави;
• здійснити перехід від тоталітарної політичної системи пізнього сталінізму до демократії та — у випадку Росії — від централізованої держави до федеральної держави;
• від соціальної системи, що повністю спиралася на державу, перейти до плюралістичних структур.

У післявоєнній Японії модель стабілізаційної політики ґрунтувалась на таких п’яти важливих складових:

перша — створення  джерел енергії та забезпечення економіки альтернативними енергоносіями (що є надзвичайно важливим і для України); друга — власна розробка передових технологій, котрі забезпечили Японії стабільне місце у світовому розподілі праці. (На сьогоднішній день Україна має у значній мірі необхідні науково-технічні накопичення);

третя — будівництво  всеохоплюючої ринкової інфраструктури, включно з необхідними фінансовими  інституціями (в Україні цей процес йде активно);

четверта — наявність  ідеї національного відродження, твердо й ефективно уведеної до свідомості людей і втіленої на практиці численними японськими урядами, котрі змінювали один одного у послявоєнні часи (вимагає подальшого розвитку в Україні);

п'ята — мобілізація  внутрішніх ресурсів для відродження  економіки шляхом концентрації їх на пріоритетних напрямках під безпосереднім і жорстким контролем держави (відсутня в Україні). [6, c.67].

Основні кошти було мобілізовано у населення. Це дає однозначну відповідь  на запитання, де взяти кошти.

Для організації було створено державну систему, яка змогла акумулювати й ефективно використати позики населення. Це було квінтесенцією економічної реформи, котра дозволила досягнути успіху, підняти рівень життя.

 

 

 

Розділ 3. Шляхи  удосконалення стабілізаційної політики в Україні на сучасному етапі економічного розвитку