Стабілізаційна політика: суть та механізм реалізації

3.1. Стабілізаційна політика України на сучасному етапі економічного розвитку

Пріоритетним завданням  програми є зміцнення основ громадянського суспільства, подальше формування відкритого демократичного суспільства та нової національно-державної ідентичності людини як громадянина України.

Усе це можна забезпечити  лише за умови подолання тенденції  занепаду економіки та забезпечення стабільно високих темпів економічного зростання.

На підставі аналізу  ситуації, з уроків 1998 p., коли суттєвому  випробуванню була піддана так важко вистраждана Україною фінансова стабільність, визначено такі три етапи соціально-економічного розвитку України:

перший (1999-2000 pp.) — досягнення стабілізації економіки та перехід до економічного зростання;

другий (2001-2005 рр.) — проведення інтенсивних змій структури економіки та підвищення її ефективності, досягнення темпів приросту ВВП до 7 % на рік;

третій (2006-2010 pp.) — продовження структурної перебудови економіки та забезпечення високих (до 8 % щорічно) темпів зростання.

Економічне зростання потребує спрямування значних обсягів виробленого продукту в інвестиції.

Вирішальними факторами  стабілізації в 2003-2004 pp. і започаткування зростання є такі:

Прийняття реального  бюджету. Його дефіцит суттєво не збільшує внутрішні та зовнішні запозичення, створює довіру до фінансової політики держави.

Помірна девальвація  національної валюти та інфляція зберігають умови і надають орієнтири  для ефективного виробництва.

Зниження ставки рефінансування і переорієнтація діяльності банківської  системи забезпечують кредитну підтримку реального виробництва.

Нормалізація виплати  заробітної плати і значне скорочення заборгованості щодо соціальних виплат із бюджету.

Впровадження заходів, спрямованих на прискорену легалізацію  тіньової економіки, а саме: задіяння механізму повернення тіньових коштів, у тому числі з-за кордону, до легального обігу на користь національного виробництва.

Розвиток малого підприємництва, яке приведе до підвищення конкурентоспроможності українських товарів, поліпшення структури  виробництва і структури зайнятості. [3, c58.].

Реструктуризація великих  підприємств АПК, розвиток приватного сектора в сільському господарстві, що дасть змогу збільшити експорт  продовольчих товарів.

Залучення прямих іноземних  інвестицій в експортоспроможні  галузі, що сприятиме переорієнтації зовнішньої торгівлі на нові товари та нові ринки.

Для забезпечення стабільного  зростання на початку наступного тисячоліття принципово важливим є  радикальне реформування податкової системи, скорочення вже протягом 2003 та 2004 років щонайменше на 15 - 20% (сукупного) податкового навантаження на товаровиробників та поліпшення якості бюджетних витрат. Ключовим для цього є прийняття Податкового кодексу.

Економічне зростання  неможливе без суттєвого оновлення  основних фондів та їхньої структури. Без цього три чверті з них у 2010 р. можуть досягти критичного віку (понад 20 років) та не відповідатимуть вимогам технологій XXI століття, обмежуватимуть можливості здійснення політики технологічних проривів.

Надто важливою є послідовна легалізація тіньової економіки і зменшення її обсягів щонайменше на 25 % до 2005 р. та на 70 - 80% до 2010 р.

Потрібно визначити, передусім, пріоритети науково-технологічного та інноваційного розвитку:

• створення та впровадження нових енерго- та ресурсозбережних технологій, розвиток екологічно чистої енергетики;
• розроблення нових технологій, у тім числі біотехнології для сільського господарства та переробних галузей, легкої та харчової промисловості;
• технологічне і технічне оновлення базових та переробних галузей;
• високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва в літакобудуванні, ракетно-космічному комплексі, судно- та автомобілебудуванні, а також сучасних озброєнь;
• створення та використання перспективних інформаційних технологій та систем зв'язку;
• розвиток інформаційних комунікацій та потрібного обладнання;
• виробництво вітчизняних інформаційних технологій (не менше 20 % від потреб внутрішнього ринку);
• створення та впровадження нових матеріалів та речовин з високими конкурентоспроможними властивостями, в тому числі імпортозамінних.

Програма має системний  характер, охоплює весь комплекс економічних  та соціальних сфер, всі сторони  державного впливу на них.

Україна активно співпрацює із Міжнародним валютним фондом, починаючи  з жовтня 1994 року шляхом отримання  кредитів з метою здіснення економічних реформ. За період 1994-2000 років реалізовано повністю 5 кредитних угод з Міжнародним валютним фондом (МВФ). Таким чином, реформування економіки України вже протягом семи останніх років знаходиться під суттєвим впливом результатів здійснення стабілізаційних програм МВФ та відповідних зобов'язань Уряду України.

Як відомо, загальна філософія  Міжнародного валютного фонду є  монетаристською за суттю і віддає перевагу ринковим відносинам порівняно  із втручанням держави в економіку. Тому основними важелями стабілізаційних програм МВФ є кредитно-грошова, фіскальна та валютна політика. У відношенні до України сюди додається й структурно-інституційний аспект у вигляді адміністративної і земельної реформ та приватизації. У конкретному плані такі програми передбачають в основному монетарні засоби мобілізації та підвищення ефективності використання внутрішніх фінансових джерел, а саме, скорочення бюджетного дефіциту, жорстку грошово-кредитну політику, інституційну трансформацію і валютно-фінансову стабілізацію національної економіки.

Слід навести деякі  методологічні підходи МВФ до подолання фінансової кризи завдяки  реалізації стабілізаційних програм. По-перше, МВФ розглядає інфляцію як суттєву перешкоду економічному зростанню країн, що розвиваються або знаходяться на переході до ринкової економіки (хоча це, на наш погляд, спрощене розуміння). Адже такий підхід не завжди підтверджується практикою, тому що економічне зростання є результатом дії багатьох чинників, а не тільки зменшення темпів інфляції.

По-друге, МВФ вважає девальвацію  національної валюти інструментом, здатним  до стимулювання зовнішньої торгівлі. Ця концепція в цілому підтверджується  досвідом багатьох країн світу.

По-третє, ще одним таким  інструментом МВФ вважає фінансову  лібералізацію і зокрема - встановлення ринковим шляхом відсоткових ставок балансування заощаджень населення і інвестицій в економіку.

Але в умовах перехідних економік рекомендації МВФ не завжди спрацьовують, чим власно і пояснюються  чисельні помилки Фонду.

При оцінці впливу стабілізаційних програм на національні економіки МВФ використовує такі методологічні підходи:

оцінка стану економіки  конкретної країни здійснюється шляхом співставлення її показників до запровадження  стабілізаційних заходів програми МВФ та після їх реалізації;

обираються дві групи  країн, близьких за рівнем економічного розвитку - контрольна і аналізована. Після запровадження стабілізаційних  програм МВФ у аналізованій групі  країн порівнюються показники розвитку;

за цим підходом порівнюються дійсний стан економіки країни після запровадження стабілізаційної програми МВФ з її цілями, тобто визначається рівень досягнення цілей програми;

і нарешті, останній підхід передбачає моделювання і наступне порівняння результатів стабілізаційної  програми МВФ і можливих наслідків реалізації сукупності національних заходів щодо стабілізації економіки (в разі якщо б вони здійснювалися поза стабілізаційною програмою МВФ) в країні, де планується запровадження стабілізаційної програми.

Міжнародний досвід свідчить, що ефективними стабілізаційні програми МВФ є лише тоді, коли в наявності більш-менш розвинуте вітчизняне виробництво і внутрішнє ринкове середовище, відповідні обсяги національного капіталу і ресурсів, а також певні політичні, соціальні та економічні умови в країні.

Відносно ж країн  з перехідною економікою, в яких відбувається затяжна фінансова  криза, МВФ робить умови надання  кредитів усе більш жорстокими. Це призводить до того, що вплив МВФ  на такі країни суттєво посилився. У  зв'язку із жорсткістю умов стабілізаційних програм МВФ не підписує жодних програм фінансування, якщо не буде впевнений у виконанні всіх без винятку своїх вимог.

Досвід співпраці з  МВФ свідчить про те, що покращання платіжного балансу в окремих  країнах, де здійснювалися стабілізаційні програми, не дало вагомих результатів. Лише у небагатьох країнах суттєво понизився рівень інфляції завдяки реалізації стабілізаційних програм. Дуже повільно зростають або зовсім не збільшуються і темпи економічного розвитку в таких країнах. Навіть більше того, є група країн, у яких темпи економічного зростання були значно вищими за ті, де запроваджувалися стабілізаційні програми.

Крім того, у світовій практиці є випадки, коли окремі країни уникали надмірної залежності від  МВФ і в той же час завдяки  реалізації власних програм виходили з кризи і розвивалися високими темпами. Це стосується, насамперед, Малайзії, яка не прийняла умови стабілізаційної програми МВФ і відповідно була позбавлена кредитів під час азіатської кризи (1997 року).

Розглянемо основні  часові і кількісні показники всіх кредитних позик, які надавалися Україні під здійснення стабілізаційних програм.

Позика STF (System Transformation Facility -- програми Фонду системних трансформацій) - 10.1994-3.1995. Отримано близько 720 млн. дол. США за річною ставкою 5,75% на строк 10 років з відстрочкою сплати основної суми боргу на 4,5 роки;

Позика Stand-by І (дослівно "резерв" - стабілізаційна позика для підтримання платіжного балансу) - 4.1995-3.1996. Отримано близько 780 млн.дол.

Позика Stand-by ІІ - 4.1996-6.1997. Отримано близько 860 млн.дол.

Позика Stand-by ІІІ - 7.1997-6.1998. Отримано близько 247 млн.дол.

Всі три позики Stand-by надавалися за річною ставкою 6,29% на строк 5 років  з відстрочкою сплати основної суми боргу на 3,25 роки.

5.З липня 1998 року діє програма розширеного кредитування - EFF (Extended Fund Facility). Термін її закінчення -- червень 2001 року. Загальний обсяг позики складає 2,226 млн.дол. під 7% річних. За період 1998-1999 років за цією позикою отримано 990 млн.дол., за станом на 1.06.2001 року фінансування по цій програмі з боку МВФ не відбувалося.

В зв'язку з тим, що всі  ці позики надавалися Україні під  проведення економічних реформ, Міжнародний  валютний фонд виставляв перед Урядом України певні умови, які оформлювалися  в вигляді меморандумів або зобов'язань Уряду перед МВФ щодо здійснення економічної, фінансової і соціальної політики на період дії відповідних програм кредитування.

У зв'язку з цим доцільно проаналізувати стан виконання всіх стабілізаційних програм у 1994-2001 роках.

І. Програма STF. У складі цієї програми було заплановано 8 заходів, які було повністю виконано.

У ході здійснення цієї програми було:

• досягнуто прогресу на шляху до повної лібералізації цін, скасовано контроль маржі на прибуток та скорочено кількість монополій, які відтоді повинні були заздалегідь повідомляти про підвищення цін;
• ціни, що встановлювалися державою адміністративно, було підвищено у відповідності до проголошених намірів, зокрема відносно зарплати, плати за комунальні послуги, цін на хліб та енергоносії;
• відновлено діяльність міжбанківської валютної біржі та скасовано практику адміністративного встановлення обмінного курсу;
• карбованець зроблено конвертованим щодо усіх торговельних трансакцій, що стосуються імпорту;
• запроваджено заходи щодо зміцнення позицій бюджету, що дозволило обмежити монетарне фінансування уряду в 4-му кварталі 1994 року до 5% ВВП;
• кредитування неурядового сектору з боку комерційних банків було заморожене на частину періоду, що залишився до кінця року;
• ставку рефінансування НБУ підвищено до 25% на місяць;
• підвищено розміри мінімальних пенсій та соціальної грошової допомоги з метою забезпечення захисту найбідніших верств населення від наслідків коригування.

ІІ. Програма Stand-by І. У  межах цієї програми заплановано 18 заходів.

Наведемо основні результати та наслідки виконання програми:

зроблено лібералізацію  більшості цін та скориговані  адміністративні ціни;

досягнуто прогресу у  певних структурних областях: лібералізовано режим зовнішньої торгівлі, що призвело до збільшення обсягів експорту; започатковано програму приватизації. При цьому у сфері малої приватизації відбулися суттєві зрушення; розпочалися реформи в сільськогосподарському секторі. У той же час державна підтримка цього сектору значно скоротилася; з метою захисту малозабезпечених верств населення здійснено кроки до реформування мережі соціального захисту;