Стабілізаційна політика: суть та механізм реалізації

Вступ

Актуальність  теми. Україна, попри складності та суперечності перехідного періоду, поступово утверджується як відкрита демократична держава, прискорює входження у світовий економічний простір. Водночас виклики стабілізації, яка стає одним з найвагоміших чинників світового розвитку у ХХІ сторіччі, ставлять перед країнами більш складні завдання порівнянно з недалеким минулим. Традиційні заходи та інструменти механізмів реалізації, спрямовані на економічне прискорення, в сучасному стабілізаційному світі потребують нового осмислення та реалізації. Однак політичні та економічні рішення, що приймаються в одній країні, можуть безпосередньо впливати на формування стабілізаційної політики в іншій. Наслідком таких суперечливих тенденцій є посилення нових ризиків, які можуть стати стримувальним чинником на шляху стабілізації макроекономічного простору країни, розбудови сучасних ринкових та поза ринкових інститутів, підвищення добробуту громадян країни.

Тому завдання розвитку стабілізаційної політики стають все  більш актуальними, враховуючи необхідність активного включення країни у високо конкурентний світовий простір, де поряд з вигодами існують високі ризики, які для країн з не виваженою економічною політикою можуть перетворитись на джерела кризи та занепаду. На жаль, доводиться констатувати, що Україні, незважаючи на високий інтелектуальний, гуманітарний та економічний потенціал, не вдалося реалізувати свої відносні переваги, сформувати економічну доктрину розвитку, що відповідає реаліям сьогодення, а також досягти консенсусу щодо шляхів розвитку між політичними силами країни. Загалом поняття стабілізаційної політики є широко  аспектним. Втім, не заперечуючи значимості інституційної, соціальної, управлінської, гуманітарної та інших складових, саме макроекономічна стабілізація є ключовим чинником розвитку та підвищення добробуту населення.

Актуальність теми дослідження  також визначається тим, що стабілізаційна політика, впроваджувана в 90-ті роки минулого століття, не сприяли прискоренню  реформування, спрямованого на розвиток, підвищення ефективності та конкурентоспроможності української економіки. Незважаючи на трирічне зростання виробництва, макроекономічна стабільність не стала стійкою або захищеною від зовнішніх та внутрішніх шоків. Таким чином, існує потреба в уважному, неупередженому аналізі формування та розвитку стабілізаційних процесів в Україні, впливу найважливіших чинників на них, особливо в умовах глобалізації, вироблення політичних рекомендацій, адекватних викликам сучасності.

Складність завдання підвищується, оскільки актуальним є проведення саме комплексного дослідження взаємодії та взаємовпливу ключових макроекономічних чинників та складових. Дослідження окремих секторів чи окремих галузей, безумовно, сприятиме формуванню економічної політики, проте саме макроекономічні чинники, складові та індикатори закладають основи економічної стабільності. З огляду на це слід враховувати вплив глобалізації на прийняття державних рішень, а також вплив рішень, прийнятих в одних країнах, на політику інших чи навіть світовий розвиток загалом.

Ступінь розробленості  даної теми в працях вітчизняних та зарубіжних вчених.

Методологічним підґрунтям для проведення комплексного дослідження стали наукові розробки стосовно актуальних проблем становлення та розвитку стабілізаційних процесів, економічного аналізу України та інших країн з трансформаційною економікою, сучасних інтеграційних процесів. Незаперечний вплив на формування сучасних наукових знань про природу та динаміку розвитку сучасних стабілізаційних процесів, завдань України щодо активного включення в сучасні світогосподарські зв’язки, а також на вироблення авторського підходу до визначеної проблематики справляли роботи українських та зарубіжних авторів. Це, передусім, праці визнаних зарубіжних вчених та фахівців Л.Бальцеровича, М.Бруно, М.Домбровського, Р.Дорнбуша, А.Іларіонова, Е.Істерлі, Г.Колодко, Я.Корнаї, Й.Лінна, В.Мау, Дж.Сакса, Дж.Сороса, Дж.Стігліца, С.Фішера, М.Хана, Дж.Хансена, М.Шимаї та інших. Серед вітчизняних авторів, праці яких вплинули на формування авторської думки та напрямів досліджень, слід вказати, насамперед, Л.Безчасного, О.Білоруса, В.Бодрова, І.Бураковського, В.Воротіна, В.Врублевського, П.Гайдуцького, А.Гальчинського, В.Геєця, Б.Губського, М.Дехтярчук, С.Дзюбика, М.Долішнього, Б.Кваснюка, І.Луніну, В.Мунтіяна, В.Найденова, О.Осауленка, Ю.Пахомова, В.Пятницького, І.Розпутенка, О.Романюк, М.Савлука, А.Савченка, А.Філіпенка, В.Хорошковського, А.Чухна. Що ж стосується розкриття проблеми взаємозв’язку макроекономічної стабілізаційноі політики та глобалізаційних чинників, їх вияву в українському економічному середовищі, то такі комплексні зв’язки належно не висвітленні у вітчизняній літературі.

Зазначимо, що чимало питань в аналізованій проблематиці є дискусійними, що свідчить про високу актуальність та складність розгляду. Поряд із цим у світовій практиці нагромаджено великий досвід упровадження стабілізаційних програм та подолання кризових явищ, що зумовлює необхідність його використання та узгодження із специфічними особливостями української економіки.

Мета дослідження - науково-теоретичне узагальнення та обґрунтування методологічних засад, системи заходів та практичних рекомендацій щодо формування та підвищення результативності механізмів реалізації, спрямованих на утвердження стабілізаційних процесів в Україні, активне включення країни у сучасне світове господарство.

Досягнення мети передбачає розв’язання комплексу взаємопов’язаних проблемних питань, зміст і пріоритетність яких визначається актуальністю, станом та динамікою розвитку стабілізаційної політики, міжнародними та зовнішньоекономічними чинниками.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше:

• здійснено комплексний аналіз чинників стабілізації, місця та значення міжнародних торговельних та фінансових потоків, а також їх вплив на формування нових вимог до системи державного управління і впровадження стабілізаційних програм в Україні, серед найактуальніших з яких (вимог) є прозорість політики, послідовна лібералізація зовнішньоторговельного сектора та потоків інвестиційних капіталів, що нерозривно пов’язана із захистом від недобросовісної конкуренції на міжнародних ринках;
• досліджено стан і динаміку розвитку макроекономічного середовища в Україні, визначено якісні та структурні зміни, зокрема ті, що базуються на зменшенні перерозподілу ресурсів через бюджет, монетарному стимулюванні, розширенні імпорту для збільшення інвестицій і підвищення добробуту, які сприяли економічній стабілізації, інвестиційній привабливості, зовнішньоекономічному розширенню та започаткуванню економічного зростання;
• встановлено, змістовно обґрунтовано і доведено макроекономічну залежність між інвестиціями, приватизацією та експортною спроможністю, яка полягає в тому, що сприяння припливу інвестицій у поєднанні з прозорими приватизаційними процесами є необхідною умовою для інтеграції на міжнародних ринках і в сукупності стають визначальними чинниками економічного зростання та розвитку;

Завдання дослідження.

• провести комплексний аналіз сучасних стабілізаційних тенденцій та їх вплив на визначення місця України у світі, на основі чого виявити суть, нові завдання та механізми реалізації;
• встановити та дати оцінку викликам, на які Україна має відповісти для розвитку партнерських відносин з цивілізованими країнами світу;
• охарактеризувати сучасний стан макроекономічного середовища в Україні, окреслити принципові сфери взаємовпливу утвердження стабілізації та вдосконалення середовища на мікрорівні, встановити якісні зміни, що формуються на етапі започаткування економічного зростання, і необхідні структурні перетворення, які стануть додатковими чинниками зростання та розвитку країни;
• дослідити та узагальнити чинники, моделі та характерні вияви реалізації монетарної та валютної політики як складових стабілізаційної політики;
• визначити й обгрунтувати завдання України у валютно-фінансовій сфері, які сприятимуть подальшому утвердженню стабілізаційних процесів;
• виявити динаміку й тенденції реалізації стабілізаційної політики, успіхи та невдачі впровадження стабілізаційних заходів і на цій основі сформулювати завдання макроекономічної політики, що сприятимуть довгостроковому стійкому підвищенню добробуту населення, припливу інвестицій, включенню країни у світові інтеграційні процеси;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження стабілізаційної політики    макроекономічного регулювання.

1. Політика стабілізації: теоретичні положення та реальна дійсність окремих складових політики економічного зростання.

Кінцевою метою будь-яких економічних  перетворень (в тому числі і стосовно стабілізації економіки), що здійснюються в економіках перехідного типу, є забезпечення умов для економічного зростання при одночасному підвищенні ефективності використання ресурсів та продуктивності праці. Такий, по суті, канонічний перелік бажаних результатів стабілізації економіки можна зустріти сьогодні як у підручниках та наукових статтях, так і у відповідних урядових документах.

При цьому стабілізація як ринкової, так і перехідної економіки  зрештою в своїх загальних  положеннях являє собою політику держави, спрямовану на досягнення стабільного  рівня цін, повної зайнятості, а також забезпечення сприятливого клімату для економічного зростання. В класичному трактуванні це означає опрацювання та реалізацію політики держави щодо узгодження найважливіших макроекономічних проблем інфляції, безробіття та економічного зростання. Тобто оптимальною була б така політика стабілізації, яка б дозволяла досягти повної зайнятості, незмінних цін та економічного зростання одночасно, оскільки кожна з названих проблем у випадку її загострення може призвести до негативних явищ із складними соціальними наслідками. [10, c.68].

Ця суто теоретично сформульована  ціль політики стабілізації при більш  ґрунтовному аналізі окремих  її складових наштовхується на серйозні протиріччя. Так, залежність між інфляцією  і безробіттям, що свого часу знайшла відбиття у всім відомій кривій Філіпса, по суті може знаходитися у взаємному протиріччі; тобто можна досягти низької інфляції, але за рахунок зростаючого безробіття (або навпаки). Такої класичної залежності між інфляцією та безробіттям може і не Існувати: можна отримати такі зміни в економіці, при яких будуть спостерігатись одночасне зростання як цін, так і безробіття. Крім того, відбуватиметься економічний спад. Такі зміни в економіці можливі не тільки теоретично, але й і відбувалися на практиці — бо саме те, що спостерігалося в 70—80 роках на Заході в реальному житті, дозволяло стверджувати, що кривої Філіпса не існує.

В умовах перехідної економіки  внаслідок відсутності багатьох складових, що регулюють економічні стосунки як такі, що властиві суто ринковій економіці, відповідні процеси не мають явно вираженого характеру, тому в даній роботі ми не будемо далі вести аналіз вказаної залежності в фактичному плані.

Особливості феномену перехідної економіки полягають також в  тому, що в умовах такої економіки проблема безробіття, особливо на першій стадії економічних перетворень, ще не переросла в одну з основних. Вона є тільки очікуваною. У зв'язку з тим, що централізована планова економіка функціонувала при так званій "повній зайнятості", або скоріше в умовах її природного рівня, саме в цей час реалізуються заходи по стабілізації економіки. Останнє дозволяє стверджувати, що механізми ефективного використання і між секторного перерозподілу трудових ресурсів та адаптивних очікувань, які працюють в ринковій економіці, не тільки не існують, а й не можуть бути задіяні, оскільки безробіття і відповідна мотивація населення як суб'єкта економіки пропозиції до зміни поведінки йому не лише невідома, а й незрозуміла. Відбувається все сказане тому, що працюючі ще не можуть усвідомлювати зміст змін в економіці. У такому випадку гіпотеза неоліберальних економістів про те, що спрацює теорія раціональних очікувань, яка дозволить вже навіть в короткостроковому плані адаптуватись до нових умов, не працює. І не тільки тому, що, як твердять економісти кейнсіанського напрямку, їм невідома інформація про зміни в економіці або вони не можуть її ефективно використати з метою пристосування до нових умов, а тому, що більшість працюючих і підприємців не може навіть уяснити природи нових явищ. За таких умов вони не можуть ані захистити себе, ані, тим більше — покращити своє становище за рахунок адаптації, особливо в короткостроковому плані, Останнє є основною умовою того, що ефективні структурні зрушення за рахунок так званого "конструктивного руйнування" в цей період не відбуваються, тобто ідеологія стабілізації дуже часто не дає і не може, за такої моделі, дати позитивні зрушення в аспекті переходу від кризи до зростання.

Створення передумов  для цього почнеться тільки тоді, копи безробіття стане дійсністю. В той же час серед основних складових реформ в перехідній економіці, в тому числі і при розв'язанні проблем макроекономічної стабілізації, проблема безробіття на першому етапі залишається поза увагою.

Внаслідок того, що держава не виконує однієї з найважливіших своїх функцій (мова йде про забезпечення умов для опанування запланованих змін), населення не отримує необхідної підготовки. Згідно з прийнятою моделлю стабілізації економіки пропонується, всього-на-всього, лише створення нової системи соціального захисту, що в значній мірі відрізняється від попередньо існуючої в плановій економіці моделі, при якій цю функцію на себе повністю брала держава. Тепер вона в значній мірі перекладається на саме населення. Саме тому після майже 5 років економічних перетворень в Україні значна частина працездатного населення ( за даними опитувань — 70 — 80%) пов'язує своє майбутнє з результатами перетворень з боку держави, а не з власною ініціативою. Для дійсних змін, за нашими оцінками, потрібно, щоб 2/3 працездатного населення могли діяти ініціативно. Задля досягнення цього треба зробити цілий ряд принципово важливих кроків, які відкривають нові можливості для розвитку економіки.