Автор: Пользователь скрыл имя, 03 Апреля 2011 в 01:46, курсовая работа
Мета дослідження: мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді вивчення проблеми калькуляції собівартості окремих видів продукції підприємства.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
1. Розкрити поняття і сутність витрат підприємства.
2. Дослідити сукупні витрати та собівартість продукції (послуг).
3. Охарактеризувати сутність і методи калькулювання собівартості окремих видів проодукції
4. Дослідити проблеми удосконалення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості продукції.
Вступ 3
Розділ 1. Поняття і сутність витрат підприємства 5
1.1. Сутність витрат підприємства 5
1.2. Собівартість продукції (послуг). Кошторис виробництва 17
1.3. Собівартість різних видів продукції 24
Розділ 2. Особливості формування собівартості окремих виробів 28
2.1. Сутність і методи калькулювання 28
2.2. Методика обчислення основних статей калькуляції 31
2.3. Прогнозування собівартості на етапах розробки та освоєння нових виробів 35
Розділ 3. Основні джерела зниження собівартості продукції 38
3.1. Удосконалення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості продукції 38
Висновки 45
Список літератури 47
Собівартість продукції – це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції.
Отже,
собівартість продукції – це виражені
в грошовій формі сукупні витрати
на підготовку і випуск продукції (робіт,
послуг). Собівартість характеризує ефективність
усього процесу виробництва на підприємстві,
оскільки в ній відображаються рівень
організації виробничого
Виробнича собівартість валового випуску продукції розраховується так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості продукції. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні – додається.
Виробнича собівартість виготовленої продукції обчислюється як сума витрат на випуск валового випуску продукції, зменшена (збільшена) на величину собівартості при зростанні (зменшенні) залишків незавершеного виробництва.
Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.
У
системі техніко-економічних
На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі – за їхнім фактичним рівнем.
Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їхнього проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.
Незалежно
від конкретних особливостей виробництва
і продукції калькулювання
Об'єкт калькулювання – це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи (ремонт, транспортування і т. п.). Головний об'єкт калькулювання – готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.
Для
кожного об'єкта калькулювання вибирається
калькуляційна одиниця –
У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньофірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами.
За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.
В інших країнах порівняно широко застосовується метод калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляції включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є так званий метод "direct-cost", коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі – на певний період.
Істотно
впливають на методи калькулювання
широта номенклатури продукції підприємства
та специфіка виробництва. Найбільш
точним і методично простим є
калькулювання в
Під
час калькулювання витрати
- максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, треба обчислювати прямо на окремі вироби;
- статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.
Орієнтовна
номенклатура калькуляційних статей витрат
для більшості підприємств
- сировина та матеріали;
- енергія технологічна;
- основна заробітна плата виробників;
- додаткова заробітна плата виробників;
- відрахування на соціальні потреби виробників;
- утримання та експлуатація машин і устаткування;
- загальновиробничі витрати;
- загальногосподарські витрати;
- підготовка та освоєння виробництва;
- позавиробничі витрати (витрати на маркетинг). Сума перших семи статей становить цехову, дев'яти – виробничу і всіх статей – повну собівартість.
В окремих галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної. Так, для машинобудування специфічними є статті "Закуплені вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій", "Спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення", "Утрати від браку", у деяких галузях промисловості виокремлюється стаття "Напівфабрикати власного виробництва" (чорна й кольорова металургія) та ін.
У процесі калькулювання прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з чинними нормами й цінами. На не прямі витрати спочатку складають кошторис ні певний період, після чого витрати розподіляють між різними виробами за відомою методикою.
Стаття "Сировина й матеріали" містить витрати на сировину, основні, допоміжні матеріали, закуплені вироби та напівфабрикати, тобто витрати, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі витратних норм і цін. Крім ціни матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні виплати заготівельним організаціям та ін.). Із вартості сировини і матеріалів віднімають вартість відходів за ціною їхнього можливого використання чи продажу.
Стаття "Енергія технологічна" включає витрати на енергій (паливо, електроенергію, пару, газ та ін.), яка безпосередньо використовується в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавлення, нагрівання, зварювання, сушіння т. п.). Обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію.
Стаття
"Основна заробітна плата
Додаткова зарплата (оплата відпусток, часу виконання держав них обов'язків, доплати за виконання додаткових функцій та ін.) обчислюється у відсотках від основної, а відрахування на соціальні потре би – виробників у відсотках від суми основної та додаткової зарплати
Стаття "Утримання та експлуатація машин і устаткування" є комплексною та охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування стосовно машин та устаткування, котрі належать до основних фондів, витрати на електроенергію, стиснуте повітря, пальне для приведення їх у дію, технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними відраху-ваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (наладчики, електрики, слюсарі та ін.). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування обчислюються методом розподілу.
Найбільш поширеним на наших підприємствах є розподіл цих витрат пропорційно основній зарплаті виробничників, тобто
См = Сз.о · Рм / 100,
де См – витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування на одиницю продукції, грн.;
Сз.о – основна заробітна плата виробників на одиницю продукції, грн.;
Рм – відношення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування до основної зарплати виробників (по цеху, виробництву), %.
Перевага
цього методу полягає в його простоті,
але вади його надто великі. По-перше,
за такого розподілу витрати на кожний
виріб обчислюються як середні по
цеху незалежно від того, на якому
устаткуванні його обробляють; по-друге,
зарплата не може бути точною базою
розподілу витрат на утримання та
експлуатацію устаткування, бо за умов
різного рівня механізації
Найобґрунтованішим є обчислення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування на один виріб залежно від часу його обробки та нормативних витрат на одиницю часу.
Статті "Загальновиробничі витрати", "Загальногосподарські витрати" близькі за змістом і різняться тільки за рівнем узагальнення витрат. Загальновиробничі – це витрати на управління, виробниче й господарське обслуговування в межах цеху (виробництва). Сюди входять витрати на зарплату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їхнє утримання, ремонт, на охорону праці та ін. Загальногосподарські витрати є такими самими, тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають витрати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов'язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), виплату відсотків за кредити і т. п. На невеликих підприємствах з безцеховою структурою ці дві статті об'єднуються в одну.
Розподіляються
Загальновиробничі та загальногосподарські
витрати здебільшого однаково –
пропорційно основній зарплаті виробників.
Точнішим є їхній розподіл пропорційно
сумі основної зарплати й витрат на
утримання та експлуатацію машин
і устаткування за умови, що останні
обчислено на одиницю продукції
достатньо обґрунтованим
Стаття "Підготовка та освоєння виробництва" може містити три різновиди витрат на: освоєння нових підприємств, виробництв, цехів, агрегатів (пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їхнього відшкодування. Витрати на підготовку та освоєння нової продукції в серійному і масовому виробництві згідно з прийнятим порядком фінансуються із прибутку або з позабюджетних фондів фінансування науки і техніки.
Стаття
"Позавиробничі витрати" містить
витрати на вивчення ринку, на рекламу
та продаж продукції. Деякі з цих
витрат є прямими, і їх можна обчислити
безпосередньо для окремих
Информация о работе Собівартість як економічна категорія ринкового господарства