Собівартість як економічна категорія ринкового господарства

Автор: Пользователь скрыл имя, 03 Апреля 2011 в 01:46, курсовая работа

Описание работы

Мета дослідження: мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді вивчення проблеми калькуляції собівартості окремих видів продукції підприємства.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

1. Розкрити поняття і сутність витрат підприємства.

2. Дослідити сукупні витрати та собівартість продукції (послуг).

3. Охарактеризувати сутність і методи калькулювання собівартості окремих видів проодукції

4. Дослідити проблеми удосконалення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості продукції.

Содержание

Вступ 3

Розділ 1. Поняття і сутність витрат підприємства 5

1.1. Сутність витрат підприємства 5

1.2. Собівартість продукції (послуг). Кошторис виробництва 17

1.3. Собівартість різних видів продукції 24

Розділ 2. Особливості формування собівартості окремих виробів 28

2.1. Сутність і методи калькулювання 28

2.2. Методика обчислення основних статей калькуляції 31

2.3. Прогнозування собівартості на етапах розробки та освоєння нових виробів 35

Розділ 3. Основні джерела зниження собівартості продукції 38

3.1. Удосконалення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості продукції 38

Висновки 45

Список літератури 47

Работа содержит 1 файл

Основи економічної теорії.docx

— 73.04 Кб (Скачать)

     В торгівлі поточні витрати підприємств  завжди називали витрати обігу –  це виражені в грошовій формі витрати  на доведення товарів від виробника  до споживача (витрати на оплату праці, транспортування товарів, утримування  основних фондів, оплату послуг інших  підприємств та ін.).

     Сума  та склад витрат обігу визначаються Типовим положенням у складі витрат обігу та порядку їх планування та розподілу в торгівельній діяльності.

     При введенні у 1997 році нині діючого законодавства  про оподаткування прибутку підприємств  в господарській практиці України, з'явилось нове економічне поняття  валові витрати.

     У зв'язку з цим виникла необхідність розмежування традиційного поняття  витрат від нового поняття валові витрати. Одночасно корисно звернути увагу на назву та трактування витрат у закордонній практиці.

     Як  помічено в Законі України "Про  оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (ВВ) – це сума будь-яких витрат в  грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснюються як компенсація  вартості товарів, робіт або послуг для подальшого використання у своїй  господарчій діяльності.

     Таким чином, валові витрати принципово відрізняються  від витрат обігу тим, що до їх складу входить оплата товарів, сировини, матеріалів, вартість здобутих цінних паперів, об'єкту застави, балансова вартість основних фондів за змушеною їх зміною.

     Разом с тим, до складу валових витрат входять  всі витрати, які входять до витрат обігу (послуги транспорту, відсотки за кредит, витрати по оренді, витрати  по оплаті праці та ін.).

     Валові  витрати незрівнянно більші витрат обігу. При цьому необхідно звернути увагу на амортизаційні відрахування. Як відомо, амортизаційні відрахування входять до витрат обігу, однак до складу валових витрат для цілей  оподаткування сума амортизації  основних фондів не входять.

     Управління  витратами – це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього  зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого  підприємства.

     Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає  такі організаційні підсистеми: пошук  і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці  підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці).

     Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного  працівника підприємства, передусім  спеціалістів і керівників усіх рівнів. Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

     Установлені норми витрат – це граничні витрати  окремих видів ресурсів за даних  організаційно-технічних умов виробництва. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати  в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю  продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

     Порівняння  фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу  оцінювати роботу підрозділів з  використання ресурсів, з'ясовувати  причини відхилень фактичних  витрат від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства до їхнього зниження.

     Отже, одним із найважливіших показників, які впливають на фінансовий стан підприємств, є їхні поточні витрати.

     За  економічною сутністю, поточні витрати  підприємств становлять собою витрати  живого та упредметненої праці на здійснення поточної виробничої та інших  видів господарчої діяльності. За натурально-речовим складом –  це спожита частина матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

     Можна виділити такі види собівартості (рисунок 2):

     - індивідуальна – це затрати на виробництво одиниці певного виду продукції;

     - цехова – включає затрати виробництва в межах певного цеху, за винятком загальнозаводських;

     - виробнича – сума затрат на виробництва продукції, що включає виробничі та загальні управлінські витрати підприємства;

     - повна – це виробнича собівартість і затрати, пов’язані з реалізацією продукції.

     Собівартість  є одним з найважливіших показників ефективності роботи підприємства. Адже її зниження веде до підвищення прибутку. Але для того, щоб знизити собівартість, потрібно перш за все вивчити її структуру. Структура собівартості – це співвідношення елементів витрат у повній собівартості на виробництво  продукції.

     Необхідно зазначити, що на підприємствах різних галузей структура собівартості неоднакова. Так, наприклад, у вугільній  промисловості найбільші витрати  ідуть на заробітну плату, у легкій промисловості – це витрати на сировину та матеріали. Тому для того, щоб знизити собівартість у вугільній  промисловості, треба механізувати працю шахтарів, а в легкій промисловості  це досягається за рахунок економії матеріальних ресурсів. 

       Рис. 4 
 
 
 

     Зниження  собівартості є головною метою як окремого підприємця, так і суспільства  в цілому. На приватному підприємстві цей крок дасть можливість отримати додатковий прибуток. А для суспільства низька собівартість означає:

     - ефективне використання ресурсів, які завжди є обмеженими;

     - можливість використання вивільнених ресурсів для виробництва додаткових матеріальних благ;

     - зниження собівартості окремими підприємцями створює передумови для зниження цін.

     Виявлення резервів зниження собівартості повинне  спиратися на комплексний техніко-економічний  аналіз роботи підприємства: вивчення технічного й організаційного рівня  виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських  зв'язків.

     В даний час при аналізі фактичної  собівартості продукції, що випускається, виявлення резервів і економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок по економічних факторах. Вони відбивають основні напрямки роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, упровадження передової техніки  і технології, краще використання устаткування, здешевлення заготівлі  і краще використання предметів  праці, скорочення адміністративно-управлінських  і інших накладних витрат, ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

     Економія, що обумовлює фактичне зниження собівартості, розраховується по наступному складу факторів:

     1. Підвищення технічного рівня виробництва.

     2. Удосконалювання організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва; удосконалювання керування виробництвом і скороченням витрат на нього; поліпшення використання основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших факторів, які підвищують рівень організації виробництва. Зниження поточних витрат відбувається в результаті удосконалювання обслуговування основного виробництва (наприклад, розвитку потокового виробництва, підвищення коефіцієнта змінності, упорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, удосконалювання організації контролю за якістю робіт і продукції).

     3. Зміна обсягу і структури продукції, що можуть привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (крім амортизації), відносному зменшенню амортизаційних відрахувань, зміні номенклатури й асортименту продукції, підвищенню її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Зі збільшенням обсягу виробництва їхня кількість на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості.

     4. Поліпшення використання природних ресурсів. Тут враховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, обсягу підготовчих робіт при видобутку, способів видобутку природної сировини; зміна інших природних умов. Ці фактори відбивають вплив природних умов на величину змінних витрат. Аналіз їхнього впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик видобувних галузей промисловості.

     5. Галузеві та інші фактори. До них відносяться: введення й освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка й освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші фактори. Необхідно проаналізувати резерви зниження собівартості в результаті ліквідації застарілих і введення нових цехів і виробництв на більш високій технічній основі, із кращими економічними показниками.

     Вирішальною умовою зниження собівартості служить  безупинний технічний прогрес. Упровадження нової техніки, комплексна механізація  й автоматизація виробничих процесів, удосконалювання технології, упровадження прогресивних матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.

     Серйозним резервом зниження собівартості продукції  є розширення спеціалізації і  кооперування. На спеціалізованих підприємствах  з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю же продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає  встановлення і найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами.

     Зниження  собівартості продукції забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці  скорочуються витрати праці в  розрахунку на одиницю продукції, а  отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі  собівартості.

    1.2. Собівартість продукції (послуг). Кошторис виробництва

 

     Собівартість  продукції – це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці  та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі  ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

     При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї  входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.

     Згідно  з зазначеним до собівартості продукції (робіт, послуг) входять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати.

     Витрати на підготовку та освоєння виробництва  включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані  з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва.

     Обслуговування  виробництва містить витрати  на забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці. До цієї групи належать витрати, пов'язані з раціоналізацією та винахідництвом, амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, витрати  на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг).

     Охорона праці та техніка безпеки потребують витрат на створення необхідних санітарно-гігієнічних  умов праці; на охорону та протипожежну безпеку, підтримання чистоти та порядку на підприємстві, обладнання кімнат відпочинку і прийому їжі; витрати, пов'язані з охороною навколишнього  природного середовища.

     До  витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у  виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням  робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства.

     До  інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо.

     Слід  зауважити, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між  справжніми витратами на виробництво  та собівартістю продукції. Так, наприклад, до собівартості включаються витрати  на оплату часу працівникам, які залучаються  для виконання державних або  громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входять загальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції (робіт, послуг).

Информация о работе Собівартість як економічна категорія ринкового господарства