Курсова робота

    з дисципліни: «Основи економічної теорії»

    на  тему: Собівартість як економічна категорія ринкового господарства 
 
 
 

 

ЗМІСТ 

Вступ 3

Розділ 1. Поняття і сутність витрат підприємства 5

1.1. Сутність витрат  підприємства 5

1.2. Собівартість продукції  (послуг). Кошторис  виробництва 17

1.3. Собівартість різних  видів продукції 24

Розділ 2. Особливості формування собівартості окремих  виробів 28

2.1. Сутність і методи  калькулювання 28

2.2. Методика обчислення  основних статей  калькуляції 31

2.3. Прогнозування собівартості  на етапах розробки  та освоєння нових  виробів 35

Розділ 3. Основні джерела  зниження собівартості продукції 38

3.1. Удосконалення складу  калькуляційних статей  витрат при обчисленні  собівартості продукції 38

Висновки 45

Список  літератури 47 
 

 

    Вступ

    Актуальність  дослідження. Собівартість продукції  – це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва  на підприємстві, оскільки в ній  в ній відображаються рівень організації  виробничого процесу, технічний  рівень, продуктивність праці та інше.

    Собівартість  продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної  ефективності організаційно-технічних  заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості основним джерелом зростання прибутку підприємства.

    Отже, актуальність дослідження даної  курсової роботи полягає у необхідності вивчення проблеми удосконалення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості продукції в промисловості.

    Об’єкт  дослідження: об’єктом даної курсової роботи виступають проблеми економічної діяльності підприємства.

    Предмет дослідження: предметом дослідження даної курсової роботи є особливості вивчення проблеми калькуляції собівартості окремих видів продукції підприємства.

    Мета  дослідження: мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді вивчення проблеми калькуляції собівартості окремих видів продукції підприємства.

    Мета  роботи передбачає виконання таких  завдань:

    1. Розкрити поняття і сутність витрат підприємства.

    2. Дослідити сукупні витрати та собівартість продукції (послуг).

    3. Охарактеризувати сутність і методи калькулювання собівартості окремих видів проодукції

    4. Дослідити проблеми удосконалення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості продукції. 

    Розділ 1. Поняття і сутність витрат підприємства

1.1. Сутність витрат підприємства

     У процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові  витрати. Залежно від ролі, яку  вони відіграють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи:

     1. Витрати, пов'язані з основною  діяльністю підприємства. Це витрати  на виробництво або реалізацію  продукції, так звані поточні  витрати, які відшкодовуються  за рахунок виручки від реалізації  продукції (послуг).

     2. Витрати, пов'язані з інвестиційною  діяльністю, тобто на розширення  та оновлення виробництва. Одноразові  витрати на просте та розширене  відтворення основних фондів, приріст  оборотних коштів та формування  додаткової робочої сили для  нового виробництва. Джерелами  фінансування цих витрат є  амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити  тощо.

     3. Витрати на соціальний розвиток  колективу (соціально-культурні,  оздоровчі, житлово-побутові та  інші потреби). Ці витрати не  пов'язані з процесом виробництва,  а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

     Найбільшу питому вагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.

     Розрізняють витрати економічні та бухгалтерські. Економічні витрати – це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси. Ці витрати  складаються із зовнішніх (явних) та внутрішніх (неявних або імпліцитних). Зовнішні витрати – це платежі  постачальникам матеріальних ресурсів, виплата заробітної плати, нарахування  амортизації тощо. Ця група витрат і становитиме бухгалтерські  витрати, які фактично відповідають витратам наших підприємств.

     Внутрішні витрати мають неявний, імпліцитний  характер, оскільки відображають використання ресурсів, що належать власнику підприємства у вигляді землі, приміщень, активів  тощо, за які він формально не платить. Підприємець фактично здійснює ці витрати, але не в явній формі, не в грошовій. Звідси:

     Економічні  витрати – Імпліцитні = Бухгалтерські  витрати.

     Поняття "економічні витрати" є загальноприйнятим, бухгалтерські – обчислюються на практиці для визначення реальної суми фактично здійснених витрат, оподаткованого прибутку тощо.

     Розрізняють витрати на одиницю продукції  та загальні витрати на весь обсяг  виготовленої продукції (наданих послуг).

     При плануванні, обліку та аналізі витрати  класифікують за різними ознаками. Основними з них є ступінь  однорідності, економічна роль у формуванні собівартості, спосіб обчислення на окремі види продукції, зв'язок з обсягом  виробництва, час виникнення та обчислення.

     Залежно від ступеня однорідності витрати  поділяються на прості (елементні) та комплексні. Прості (елементні) – це витрати однорідні за економічним  змістом (сировина, основні матеріали, заробітна плата). Комплексні витрати  різнорідні за своїм складом, вони охоплюють  кілька економічних елементів (витрати  на утримання та експлуатацію машин, загальновиробничі, втрати від браку  тощо).

     За  економічною роллю у формуванні собівартості продукції витрати  поділяють на основні та накладні:

     - основні витрати безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення виробів і утворюють їх головний речовий зміст. Це витрати на сировину, основні матеріали, технологічне паливо та енергію, заробітну плату основних виробничих робітників.

     - з допомогою накладних витрат створюються необхідні умови для функціонування виробництва, його організації, управління, обслуговування (загальновиробничі витрати).

     За  способом обчислення на окремі види продукції  витрати поділяються на прямі та непрямі:

     - прямі витрати безпосередньо відносять на собівартість виготовлення конкретного виду продукції і можуть бути розраховані на її одиницю прямо (матеріали, паливо, заробітна плата).

     - непрямі витрати пов'язані з виготовленням різних видів продукції, в цьому разі не можна безпосередньо обчислити витрати на окремі види продукції (загальновиробничі витрати, витрати на утримання та експлуатацію машин тощо). Непрямі витрати розподіляються на окремі види продукції пропорційно визначеній базі. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення витрат на одиницю продукції.

     Залежно від зв'язку з обсягом виробництва  витрати поділяють на постійні та змінні (рисунок 1). Постійні витрати – це такі, абсолютна величина яких у даний період при зміні обсягу виробництва в певних межах не змінюється. При істотних змінах обсягів виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, величина постійних витрат змінюється стрибкоподібне, після чого вона знову залишається постійною. Це витрати на утримання й експлуатацію будівель, споруд, управління цехом, орендна плата. До постійних витрат відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягів виробництва, тому їх називають умовно-постійними.

     Змінні  витрати – це такі витрати, величина яких у даний період безпосередньо  залежить від обсягу виробництва. У  свою чергу, змінні витрати поділяють  на пропорційні, прогресивні і регресивні. 

           
 
 
 
 
 
 
 
 

         Рис. 1. Класифікація витрат підприємства. 

     Пропорційні змінні витрати змінюються прямо  пропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці). Це витрати на сировину, основні  матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату.

     Прогресивні змінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більший за одиницю). До них можна віднести витрати на відрядно-прогресивну оплату праці.

     Регресивні  змінні витрати змінюються у відносно меншій пропорції, ніж виробництво (коефіцієнт пропорційності менший за одиницю). До цих витрат належать витрати на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, інструмент тощо. 

       
 
 
 
 
 
 
 

         Рис. 2. Динаміка витрат (С) залежно від обсягу виробництва (N): а) постійних; б) дегресуючих; в) пропорційних; г) прогресуючих.

         Поділ витрат на постійні і змінні дозволяє аналізувати залежність витрат і  прибутку від обсягу виробництва  при виборі варіантів проектних  і планових рішень. При цьому доцільно користуватися  графічним  зображенням.   На рис.3. показано лінійні функції  динаміки витрат і виручки від  продажу продукції. Внаслідок наявності  постійних витрат виробництво продукції  до певного, критичного, обсягу (Nkp) збиткове — заштрихована площа 1. Протягом зростання обсягу продукції частка постійних витрат у їх загальній сумі знижується, зменшуються збитки і після досягнення критичного обсягу (Nkp) виробництво став рентабельним — заштрихована площа 2.

         Критичний   обсяг   випуску   певної   продукції  у натуральному вимірі,  вище якого виробництво  стає рентабельним, можна обчислити аналітично. Як видно  з ірафіка на рис. 3, для критичної програми виробництва витрати і виручка від продажу рівні, тобто

 

          

           Nkp  • Cзм + Спост = Ц • Nkp   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

         Рис. 3. Залежність витрат і прибутку підприємства від обсягу виробництва:

         1 — збитки; 2 — прибуток.

         Звідси:

                           

         Де  Сзм ~ змінні витрати на одиницю продукції;

         Спост — постійні витрати за розрахунковий  період;

         Ц — ціна одиниці продукції.

     Залежно від часу виникнення витрати можуть бути поточними, одноразовими, майбутніми. Поточні витрати здійснюються щоденно  в даному періоді, одноразові – це разові витрати, що здійснюються не частіше  як один раз на місяць. Майбутні витрати  – це витрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормативному порядку (оплата відпусток, сезонні  витрати та ін.).

     Такий вид класифікації дає змогу забезпечити  економічно обґрунтований рівномірний  у часі розподіл витрат на виробництво  продукції.

     Далі, починаючи з 1996 року, основним документом з формування собівартості було Типове положення з планування, обліку та калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. Аналогічного призначення діяло типове положення  для сільськогосподарських підприємств, будівельних, науково-дослідних та конструкторських робіт.