Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих  чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).

     Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову  собівартість, яку визначають перед  початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плану; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати  на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати  на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий  виріб або замовлення, що виконується  в разовому порядку.

     Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

     Технологічна  собівартість включає витрати, пов'язані  з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплює  витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість – це витрати  підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

     За  тривалістю розрахункового періоду  розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну  собівартість і середньогалузеву. Індивідуальна  собівартість відбиває витрати на виготовленім продукції в умовах окремого конкретного  підприємства, середньогалузева –  відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

     Індивідуальна собівартість використовується для  планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньогалузева – головним чином  для ціноутворення.

     Слід  розрізняти собівартість продукції (робіт, послуг) і кошторис виробництва. Кошторис виробництва – це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва  і собівартість загального випуску  продукції не збігаються.

     Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються за економічними елементами, які зображено на рисунку 5:

     Рис. 5 
 
 
 
 
 
 

       
 
 
 
 
 

     Таке  групування для всіх підприємств  промисловості є ідентичним. До складу елемента "Матеріальні витрати" включається вартість витрачених матеріалів (крім продукту власного виробництва):

     сировини  й основних матеріалів;

     купованих напівфабрикатів та комплектуючих  виробів;

     палива  й енергії;

     будівельних матеріалів;

     запасних  частин;

     тари  і тарних матеріалів;

     допоміжних  та інших матеріалів.

     Із  витрат на матеріальні ресурси, що входять  до кошторису, вираховується вартість зворотних відходів.

     Зворотні  відходи – це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв  та інших видів матеріальних ресурсів, що виникли у процесі виробництва  продукції (робіт, послуг). Вони втрачають  повністю або частково свої споживчі властивості початкового ресурсу й у зв'язку з цим використовуються з підвищеними витратами продукції або зовсім не використовуються за прямим призначенням. До зворотних відходів не належать: залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встановленої технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг).

     До  складу елемента "Витрати на оплату праці" входять:

     - виплати заробітної плати за окладами й тарифами;

     - премії та заохочення;

     - компенсаційні виплати;

     - оплата відпусток;

     - оплата іншого невідпрацьованого часу;

     - інші витрати на оплату праці.

     До  складу елемента "Відрахування на соціальні  заходи" включається:

     - відрахування на пенсійне забезпечення;

     - відрахування на соціальне страхування;

     - страхові внески на випадок безробіття;

     - відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

     - відрахування на інші соціальні заходи.

     До  складу елемента "Амортизація" входить  сума нарахованої амортизації:

     - основних ресурсів;

     - нематеріальних активів;

     - інших необоротних матеріальних активів (спеціальні інструменти та пристосування, тимчасові споруди та природні ресурси, інвентарна тара).

     До  складу елемента "Інші витрати", пов'язані  з основною діяльністю, включають  витрати, що не ввійшли до складу перелічених  вище елементів, зокрема:

     - витрати на відрядження;

     - на послуги зв'язку;

     - виплати матеріальної допомоги;

     - плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

     Порядок розроблення кошторису виробництва  може бути різним, залежно від розміру  підприємства, стану його інформаційної  бази та стадії планування. На стадії прогнозування  величини витрат кошторис виробництва  можна складати коригуванням фактичних  витрат за минулий період.

     По-елементна класифікація втрат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливим для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції.

     Структура собівартості – це по-елементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції.

     На  основі аналізу структури собівартості розрізняють:

     а) матеріаломісткі виробництва, у  собівартості продукції яких значну питому вагу займають витрати на сировину і матеріали (підприємства чорної металургії, машинобудування, легкої та харчової промисловості);

     б) енергомісткі виробництва, у собівартості продукції яких значною є частка витрат на енергію (підприємства кольорової металургії, органічного синтезу);

     в) фондомісткі (капіталомісткі) виробництва (підприємства нафто-переробної промисловості, виробництво електроенергії);

     г) трудомісткі виробництва (підприємства вугільної та металообробної промисловості, машинобудування, точне приладобудування).

1.3. Собівартість різних видів продукції

 

     На  підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції. Собівартість валової продукції  як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва.

     Собівартість  товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується  на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий спосіб:

     - з кошторису віднімають витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку);

     - віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;

     - додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо).

     Одержана  сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну  залишків незавершеного виробництва  за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо  виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну  собівартість товарної продукції.

     Інший спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає в підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих  виробів.

     Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції – факторний. Його непогано опрацьовано методично, і він цілком може бути застосований як допоміжний.

     Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних  факторів ДСот обчислюється на плановий обсяг виробництва як рівняння витрат до і після впровадження заходу:

     ДСот = (C2 – C1)N2

     де C1, С2 – витрати на одиницю продукції  до і після впровадження заходу;

     N2 – обсяг виробництва даної  продукції після впровадження  заходу в плановому періоді.

     Оскільки  в розрахунковій собівартості Ст.р. умовно-постійні витрати взято на рівні базового періоду, а в плановому  періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати  як окремий фактор:

        ДСу.п. = Су.о.б. (Ру.п. – Рв) / 100

     де  ДСу.п. – відносна зміна умовно-постійних  витрат у плановому періоді;

     Су.о.б. – абсолютна сума умовно-постійних  витрат у базовому періоді;

     Рв, Ру.п. – зміна у плановому періоді  відповідно обсягу виробництва та умовно-постійних  витрат, %.

     Умовний приклад. Обсяг товарної продукції  у звітному році становив 10200 тис. грн., а витрати на 1 грн. цієї продукції  – 0,91 грн. У плановому році передбачено  збільшити обсяг виробництва  продукції на 10%. Унаслідок запровадження  нової техніки буде зекономлено 260 тис. грн. Умовно-постійні витрати  у звітному році досягай 2500 тис. грн., а у зв'язку зі зростанням обсягу виробництва вони збільшаться в плановому році на 4%.

     За  таких вихідних умов розрахункові показники  становитимуть:

     1) плановий обсяг товарної продукції:

     Пт = 10200 · 1,1=11220 тис. грн.;

     2) собівартість товарної продукції  за рівнем витрат звітного  року:

     Стпз = 11220 · 0,91= 10210 тис. грн.;

     3) відносна економія умовно-постійних  витрат унаслідок зростання обсягу  виробництва продукції становитиме:

     ДСупв = 2500 · (4 – 10) / 100 = –150 тис. грн.

     4) собівартість товарної продукції:

     Стп = 10210 – (260 + 150) = 9800 тис. грн.

     У практиці господарювання визначають і  регулюють також загальний рівень витрат на одиницю обсягу товарної продукції. У наведеному прикладі планові  витрати на 1 грн. товарної продукції  становлять 0,87 грн. (9800 / 11220) і зменшаться порівняно зі звітним роком на 4,4% ((0,87 – 0,91) / 0,91).

     Проте треба мати на увазі, що цей показник об’єктивно характеризує динаміку витрат лише за умови незмінних цін і  структури випуску продукції.

     Собівартість  реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції.

     Ср = Смп + (Сс.п + Сс.к)

     де  Ср – собівартість реалізованої продукції;

     Сс.п, Сс.к – собівартість залишків товарної продукції на складі на початок і  кінець розрахункового періоду.

     Отже, кошторис виробництва – це витрати  підприємства, зв'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно  від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді  чи ні. Отже, кошторис виробництва і  собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва  складають за економічними елементами.