Проблеми формування вартості робочої сили на ринку праці та шляхи їх вирішення

Форми заробітної плати. Заробітна плата існує у двох основних формах: погодинній і відрядній.

Погодинна заробітна  плата – оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу.

Водночас при  встановленні ставки заробітної плати  враховують умови праці, її безпеку  та інші чинники.

Відрядна, або  поштучна, заробітна плата – оплата вартості й ціни товару “робоча сила” залежно від розмірів виробітку за одиницю часу.

Відрядна заробітна  плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на нагляд за робітниками, посилення  конкуренції серед них. За сучасних умов цю форму застосовують у галузях з великим обсягом ручної праці.

Погодинна заробітна  плата переважала на перших етапах розвитку капіталізму, згодом її заступила  відрядна. За сучасних умов панівною формою знову стала погодинна заробітна  плата (у США майже 80% робітників одержують заробітну плату залежно від кількості відпрацьованого часу). Це зумовлено широким застосуванням у виробництві конвеєрів, напівавтоматів і автоматів з примусовим ритмом роботи, де. інтенсивність праці задається швидкістю руху конвеєра. Завдяки цьому підприємець може підвищити інтенсивність праці без додаткової оплати [12].

Сьогодні в  Україні переважною формою оплати праці  робітників залишається відрядна [5].

Погодинна заробітна  плата застосовується для оплати праці адміністративно-управлінського й обслуговуючого персоналу, що працює за ненормованим робочим днем; робіт, які важко чи недоцільно нормувати; коли відсутні можливості здійснювати облік обсягу виконаної чи виробленої продукції, а також у тих випадках, коли необхідно забезпечити не кількість, а високу якість роботи або коли виробіток залежить не від виконавця, а від технології виробничого процесу (наприклад, при переведенні виробництва на індустріальну основу шляхом автоматизації), якщо темпи і продуктивність праці визначаються рухом конвеєра.

Відрядна і  погодинна форми оплати праці  підрозділяються на кілька систем. Системами відрядної форми оплати праці є: пряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, непряма-відрядна, акордна, колективна (бригадна) відрядна, а погодинної – пряма погодинна, погодинна-преміальна, колективна (бригадна) погодинна [5].

Пряма система  нарахування відрядної заробітної плати передбачає оплату праці за виконаний обсяг роботи чи вироблений обсяг продукції за єдиними розцінками без обмеження розміру заробітної плати. Величина заробітної плати збільшується прямо пропорційно до обсягу виконаних робіт (виробленої продукції) [3].

Залежно від  чисельності робітників, які виконують  роботу, і способу виконання відрядність може бути індивідуальною і бригадною. При індивідуальній відрядній оплаті праці кожному виконавцю визначається окремо самостійне завдання, окремо організовується облік обсягу виконаної роботи чи виробленої продукції і здійснюється нарахування заробітної плати. Важливою умовою впровадження індивідуальної відрядної форми оплати праці є такий розподіл праці, при якому праця кожного робітника окремо може бути нормованою й облікованою. При бригадній відрядній оплаті праці виробниче завдання визначається бригаді робітників, які виконують роботи різної кваліфікації, на основі чіткого розподілу праці, організація обліку ведеться в цілому по бригаді, нарахування заробітної плати здійснюється не індивідуально кожному члену бригади, а всій бригаді в цілому і розподіляється між окремими членами бригади залежно від кількості відпрацьованого кожним робітником часу і його кваліфікаційного тарифного розряду.

Непряма відрядна система нарахування заробітної плати використовується для визначення заробітку не основних, а допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників  та ін.), у тих випадках, коли праця допоміжного робітника, який зайнятий обслуговуванням основних робітників-відрядників, значною мірою впливає на результати їх роботи і коли його праця не може бути нормованою. Вона характеризується тим, що величина заробітної плати допоміжного персоналу визначається за результатами праці основних робітників з урахуванням виконання норм виробітку (норм часу) основними робітниками та їх чисельності.

За відрядно-прогресивної системи оплати праці заробітна  плата робітникам нараховується за обсяг виконаної роботи чи виробленої продукції в межах планової норми (бази) виробітку за основними незмінними відрядними розцінками, а за обсяг роботи чи продукції, виконаної (виробленої) понад вихідну планову норму (базу) виробітку, – за підвищеними чи прогресивно зростаючими прямими відрядними розцінками.

При відрядно-преміальній системі оплати праці загальний заробіток робітника складається з заробітної плати, нарахованої за фактично виконану роботу чи вироблену продукцію за прямими (необмеженими) відрядними розцінками, і премій за виконання та перевиконання установлених планових (нормативних) кількісних і якісних показників.

Залежно від  терміну, за який нараховується заробіток, погодинна оплата поділяється на власне погодинну, позмінну (поденну) й помісячну. Погодинна оплата праці включає просту погодинну й погодинно-преміальну системи нарахування заробітної плати.

Преміальна  система оплати праці буде раціональною, коли установлюється одна умова преміювання  і один контрольований її показник.

Преміювання робітників-погодинників може бути разовим і постійним. Разове преміювання, як правило, не пов’язане з постійними циклами виробництва і здійснюється в окремих випадках у формі одноразових премій із зазначенням за що, з якого фонду, у якому розмірі і кому видається премія (із фонду підприємства, премія винахідникам і раціоналізаторам тощо). Разові премії не можуть виплачуватися з фонду заробітної плати.

Постійне преміювання  застосовується для робітників-погодинників, котрим заробітна плата нараховується за годинними тарифними ставками за відпрацьований час. Постійні премії є складовою тарифних умов організації праці і виплачуються систематично відповідно до Положення про оплату праці на підприємстві при досягненні установлених для преміювання виробничих показників. Постійні премії виплачуються з фонду заробітної плати [1].

Досвід показує, що економічно обґрунтована, організаційно  забезпечена і правильно застосована  погодинно-преміальна система оплати праці має певні переваги порівняно  з простою погодинною і простою відрядною системами. Використання погодинно-преміальної системи на дільницях автоматизованого виробництва дає змогу тісніше пов’язати оплату праці робітників із завданням раціонального використання обладнання і водночас створює умови для спрощення розрахунків заробітної плати.

У зв’язку з тим, що розмір заробітку робітника-погодинника за погодинно-преміальної системи залежить не лише від тривалості відпрацьованого робітником часу і його кваліфікації, а й від кінцевих реальних показників його роботи, ця система оплати праці повніше, ніж проста погодинна оплата, відповідає вимогам закону розподілу за працею, створює у робітника додаткові стимули до підвищення продуктивності праці і поліпшення якісних показників своєї роботи.

Застосування  погодинно-преміальної системи оплати праці має сприяти підвищенню економічної ефективності виробництва. Тому впровадження будь-якої преміальної системи передусім мусить бути обґрунтованим необхідними розрахунками, які свідчать про те, що кошти на преміювання будуть отримані за рахунок результатів преміювання.

Акордна система  нарахування заробітної плати є  удосконаленим варіантом прямої відрядної та погодинної оплати праці. Вона характеризується тим, що загальну суму заробітної плати робітникам установлюють не за відпрацьований час чи обсяг виконаної роботи, а за кінцевими результатами роботи, за обсяг фактично виробленої продукції. Акордна система оплати праці може бути простою акордною і акордно-преміальною. У сучасних умовах більш прогресивною є акордно-преміальна система оплати праці. Сутність її полягає в тому, що робітникові або бригаді в цілому на початку виробничого періоду (технологічного циклу) визначається планове завдання з виробництва продукції, витрат праці, матеріальних засобів та початкова планова сума заробітної плати, яка буде виплачена робітникам, котрі беруть участь у процесі виробництва продукції.

Окрім заробітної плати, нарахованої робітникам за простою  акордною системою оплати праці, акордно-преміальна передбачає виплату робітникам відповідних  передбачених Положенням про оплату праці премій (як правило, премії виплачуються за скорочення строків виконання акордного завдання та за умови високої якості роботи, економії матеріальних ресурсів тощо).

Акордна оплата праці має два варіанти умов. Перший застосовують у галузях, де продукція надходить по періодах або раз у рік, а другий варіант – у галузях, в яких продукція надходить протягом усього року. Найбільш поширена акордна оплата праці в сільському господарстві і на будівництві. На промислових підприємствах вона застосовується рідко (наприклад, при термінових вантажно-розвантажувальних роботах тощо).

Таким чином, робітник на ринку праці продає свою робочу силу і вартість цього товару перетворюється на його ціну. Отже, заробітна плата  виступає як перетворена форма вартості робочої сили, як ціна цього специфічного товару. Виступаючи ціною товару робоча сила, заробітна плата як і ціна будь-якого товару, як правило, не збігається з його вартістю, а постійно відхиляється від неї під впливом різноманітних чинників. За більш широким підходом до цього питання це означає, що процес купівлі-продажу товару робоча сила підпадає під дію законів товарного виробництва і, перш за все, таких як закон вартості, закони попиту та пропозиції, закон конкуренції та ін.

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ЦІНОУТВОРЕННЯ НА РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

Ціноутворення – це економічний процес формування цін у суспільстві з товарним виробництвом.

Сучасна політика ціноутворення є складовою загальної  економічної та соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

• рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів держави;
• збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;
• протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів та послуг;
• об’єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;
• розширення сфери застосування вільних цін;
• підвищення якості продукції;
• соціальних гарантій насамперед для низькооплачуваних та малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку зі зростанням цін і тарифів;
• створення необхідних економічних гарантій для виробників;
• орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень цін світового ринку.

Регулювання сучасної політики ціноутворення здійснюється за допомогою Закону України «Про ціни і ціноутворення» [4]. Відповідно до чинного законодавства державні інспекції з контролю за цінами мають, зокрема, право:

• здійснювати на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів;
• одержувати від службових осіб у письмовій формі пояснення, довідки, відомості з питань, що виникають під час перевірок;
• обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні приміщення підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та місця їх знаходження;
• вимагати від керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій усунення виявлених порушень законодавства про ціни;
• зупиняти операції підприємств за розрахунковими, валютними, іншими рахунками в банках у разі відмови у проведенні документальної перевірки та в інших передбачених законом випадках;
• накладати адміністративні штрафи на керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій за порушення державної дисципліни цін.

Ринок робочої  сили є найскладнішим з усіх існуючих видів ринків за структурою, специфікою, ціноутворенням, зв’язками з іншими ринками. Одночасно із загальними для всіх ринків рисами він має свої особливості, характерні лише йому.

Ціноутворення на ринку праці має свої специфічні особливості [18]. Заробітна плата найманого працівника повинна включати в себе не тільки ціну його праці, а й витрати на утримання непрацездатних членів його сім’ї. Нижньою межею коливання ціни робочої сили є вартість робочої сили. Навіть якщо вона спускається нижче цього рівня, то це тимчасове явище не стійке у часі. Верхній рівень ціни робочої сили обмежується величиною знову створеної вартості. Він не може перевищувати останню, бо це призведе до банкрутства підприємства.

Закономірним  явищем у ринкових умовах є встановлення ринкової ціни на робочу силу. Жива праця швидко стає одним із найдорожчих факторів виробництва. Нині робоча сила в Україні одна з самих дешевих у світі. Наприклад, оплата праці однієї години праці складає: в Швейцарії — ЗО доларів, Німеччині – 38, Австрії – 22, Франції – 15, в Україні ж вона менше 1 долара.

У сучасних умовах поділ  на номінальну та реальну заробітну  працю є загальноприйнятим. Під  номінальною фахівці розуміють  суму грошей, отриману робітником за певний термін (годину, день, місяць тощо). Реальна  заробітна плата являє собою  сукупність товарів та послуг, які можна придбати за умови існуючих цін на номінальну заробітну плату.