Прибуток та рентабельність як основні показники господарської діяльності підприємства

     По-перше, це основна діяльність, її результатом  є прибуток від реалізації продукції (робот, послуг). Як правило цей прибуток має основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

     По-друге, це діяльність зв'язана зі здійсненням  фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у  вигляді дивідендів на акції, від  вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мають тенденцію до зростання. Це обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.

     На  обсяг названого прибутку справляють вплив обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови  оподаткування.

     По-третє, ця діяльність, зв'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств.

     До  них належать:

• прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;
• невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);
• надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;
• штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів   суб'єктами   господарювання   в   зв'язку   із   застосуванням фінансових санкцій;
• штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;
• кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;
• дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;
• прибуток від завищення цін і тарифів;
• курсова різниця від операцій в іноземній валюті;
• прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;
• вартісна  різниця   відвантаженої  та  отриманої  частини   виконаного повністю бартерного контракту;
• прибуток (збиток) від спільної діяльності.

     З прийняттям Закону "Про внесення змін і доповнень в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року, податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв'язана з формуванням балансового прибутку підприємства.

     Однак зняття контролю за формуванням балансового  прибутку з боку податкових органів  не зменшує значення цього показника  для підприємства. Балансовий прибуток залишається джерелом сплати ряду податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування балансового прибутку, його збільшення мають, важливе значення для суб'єктів господарської діяльності. Управління цими процесами займає важливе місце у фінансовому менеджменті.

Мал. 1.1 Стурктурно-логічна схема формування прибутку від реалізації продукції

     Як  вже зазначалося, отримання прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток входить до складу виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на розрахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на основі даних бухгалтерського обліку.

     Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Проте окремі законодавчі акти по різному трактують настання моменту реалізації. Так, згідно із Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року, реалізацією визнається подія, що відбулася раніше: дата зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника в оплату товарів або дата відвантаження товарів. Згідно із Законом "Про додаток на додану вартість" від 3 квітня 1997 року (з наступними змінами до нього), реалізацією вважається зарахування коштів від покупця на банківський рахунок постачальника в оплату товарів, що підлягають реалізації.

     Однак незалежно від визначення моменту  реалізації в законодавчих актах  реальне формування на підприємстві прибутку від реалізованої продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається на справді. Тобто, коли кошти від покупця надходять на розрахунковий рахунок постачальника.

     Визначення  моменту реалізації за датою відвантаження  товарів і визначення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою призводить до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.

     На  мал. 1.1 наведено структурно-логічну  схему формування прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.

     Прибуток  від реалізації продукції безпосередньо  залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

     Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництв продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

     Істотний  вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки, державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.

     Таким чином можна зробити висновок, що можливості підприємства впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність є досить істотними.

     Розглянемо  особливості впливу на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

     Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.

     Собівартість  продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати  підприємства на їх виробництво (виконання) та реалізацію.

     Витрати на виробництво продукції утворюють  виробничу собівартість; витрати  на виробництво та реалізацію - повну собівартість продукції.

     Можливість  підприємства впливати на формування собівартості є істотною. Однак при  цьому необхідно взяти до уваги  таке.

     По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна  відносити на собівартість, регламентований державою. Протягом 1996 року Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт тощо.

     На  основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

     Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються у собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементам: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

     По-друге, у складі витрат, що включаються  в собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів  витрат:

• відрахування  на  соціальні  заходи  (державне  пенсійне  страхування, соціальне   страхування,   фонд   ліквідації   наслідків   Чорнобильської катастрофи);
• амортизація основних засобів і нематеріальних активів;
• витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;
• інші витрати (відрахування в Держаний інноваційний фонд, на фінансування автомобільних доріг, деякі позабюджетні фонди фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних робіт).

     Можливість  впливу підприємств на названі елементи витрат є обмеженою. Однак вона можлива  з допомогою належного управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування.

     У Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року і  прийнятих до нього доповненнях  не згадується категорія "собівартість", бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу і його наступному коригуванні. Однак з цього не слід робити висновку про скасування собівартості як показника діяльності підприємства, що поспішили оголосити деякі економісти після прийняття названого Закону.

     Без обчислення собівартості неможливо  визначити фінансовий результат  виробничо-господарської діяльності підприємства. У наказі Мінфіну України від 17 листопада 1997 року № 247 щодо складання річного бухгалтерського балансу підприємства за 1997 рік є чіткі вказівки про необхідність керуватися Типовими положеннями з планування, обліку й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

     Скорочення  витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зниження її собівартості є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти  за рахунок використання численних  факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції. Для цього необхідно: знати повний перелік вказаних витрат, що дається, в типових положеннях, особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

     Слід  зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності  в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних  документів, що регламентують ці питання. 

     1.2. Методи розрахунку  прибутку від реалізації

     Управління  формуванням прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування отримання прибутку суб'єктам господарювання необхідне  для складання поточних і перспективних фінансових планів.

     Визначення  суми прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) має деякі особливості  залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг.

     Так, у виробничий сфері буде різниця в розрахунках прибутку від реалізації продукції стосовно промислових і сільськогосподарських підприємств, будівельних організацій, підприємств транспорту. У сфері послуг по-різному визначатиметься прибуток від надання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами, підприємствами торгівлі. На підприємствах виробничої сфери можуть бути застосовані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показниками витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.

     Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються.