Поняття податкової системи та основи її побудови

Саме встановлення податкових ставок може базуватися на окремих методах:емпіричному та економіко-математичному. Емпіричний метод встановлення ставок податків має своєю основною ціллю виконувати фіскальну функціюподатків, він базується на існуючому досвіді в сфері оподаткування. 

Метод економіко-математичного моделювання робить акцент на виконаннірегулюючої функції податків і здійснюється шляхом розробки математичноїмоделі, яка враховує як інтереси платника, так і фактори, що діють у сфері стягнення податків.

Крім цих традиційних  методів встановлення податкових ставок існує

інтуїтивний підхід. Він  базується на побажаннях і передбаченнях  тих, хто ці ставки розробляє.

За побудовою проводиться  розподіл податкових ставок наступним  чином. До твердих податкових ставок відносяться фіксовані тавідносні ставки, а до процентних - пропорційні, прогресивні тарегресивні податкові ставки.

Окремі елементи утворюють  податкову систему лише тоді, коли між ними формуються зв'язки сумісності, взаємоузгодженості, відповідності. Системоутворюючими чинниками при побудові податкової системи виступають саме принципи .

1.2 Становлення податкової системи в Україні

Формування податкової системи України сягає своїм  корінням ще у систему мобілізації  доходів бюджету колишнього СРСР. Це і зрозуміло, адже побудована тоді могутня податкова система СРСР проіснувала досить довго. Україна тоді була часткою тієї великої загальносоюзної системи податків. Безперечно, з виходом України із СРСР треба було перебудовувати все на рівень незалежності, суверенітету. Головним об'єктом цієї перебудови стала податкова система тепер вже незалежної держави, тому що податки складають головну частину доходів бюджету, його фінансову базу, на підставі якої починає функціонувати будь-яка країна.

Для того, щоб повною мірою прослідкувати  розвиток податкової системи України, треба починати з часів планової економіки, з проведеної податкової реформи 1930-1932 рр. Цією реформою була встановлена так звана двоканальна система вилучення чистого доходу суспільства в державний бюджет.

Один канал становив податок  з обороту, другий –відрахування від прибутку.

За допомогою податку з обороту  і відрахувань від прибутку держава централізувала його чистий дохід в бюджеті. Але необхідно відмітити, що термін "податок з обороту" не відповідав суті даного платежу. Якщо виходити з того, що весь чистий доход відображає прибуток підприємств, то йдеться про два види відрахувань від нього в бюджет: фіксовані в цінах відрахування ( податок з обороту) і регулюючі відрахування від прибутку, бо вони встановлювалися як різниця між прибутком і затратами підприємства. Як податок з обороту, так і відрахування від прибутку виконували тільки фіскальну функцію - централізації чистого доходу. Новий етап розвитку системи платежів підприємств у бюджет розпочався після господарської реформи 1965р. Суть цієї реформи полягала в заміні відрахувань від прибутку трьома платежами:

- платою за основні  виробничі фонди; 

- фіксованими (рентними) платежами; 

- вільним залишком прибутку.

Головною метою цієї проведеної заміни було надання платежам із прибутку не тільки фіскальних, а й регулюючих функцій, тобто використовувати їх як фінансові інструменти впливу на різні сторони діяльності підприємства. Насправді, цю ідею реалізувати не вдалося, тому що у підсумку все ж таки звелося до фіскального призначення платежів і вони не стали діючими регуляторами діяльності підприємств.

В 1987 р. набув завершення нормативний  метод розподілу прибутку. Але  нова система платежів за формою відрізнялась від попередньої, а за змістом  була більш ніж схожа. Вона включала платежі за ресурси і відрахування від прибутку (доходу) на нормативній основі. До складу платежів за ресурси увійшли: плата за фонди (дещо змінені і доповнені методика і нормативи), платежі за трудові і природні ресурси. Платежі за природні ресурси так і не були введені, а платежі за трудові ресурси сплачувались на протязі 1988-1990 років.

Треба відмітити, що все таки принципи, які були встановлені у 1930-1932 рр. щодо розподілу прибутку, продовжували діяти і в той час. Держава  продовжувала утримувати права на одержання  прибутку підприємств, залишаючи їм стільки, скільки сама вважала за потрібне.

Як аналіз всіх цих проведених реформ можна сказати, що за 1930-1990 рр. принципових  змін в побудові системи розподілу  прибутку не відбувалося. Цей процес характеризувався заміною одних платежів на інші, а головна суть системи не змінювалась. А суть полягала в тому, що держава контролювала прибутки підприємств і організацій, так як переважна більшість їх була її власністю. Тому держава розподіляла прибуток на свій смак, як по господарству в цілому, так і по окремому підприємству. В часи планової' економіки мобілізація доходів бюджету була неподатковою, тому що все одно, весь доход належав державі. Тому навіть не можна характеризувати це як стягнення державою платежів, скоріше це було надання коштів підприємствам.

Перехід економіки України  до ринкових відносин потребував радикально нових методів регулювання чистого  прибутку. Нові фінансові інструменти  в ролі яких виступають податки, здатні перебудувати стару систему на більш  ефективну.

Перехід до податкових взаємовідносин підприємств з бюджетом почався  ще в колишньому СРСР в 1991 році. Після  проголошення суверенітету і незалежності Україна розробила і прийняла в 1991 році власний Закон "Про систему  оподаткування". Треба сказати, що він фактично продублював попередній союзний, однак, разом з тим, це перший крок у створенні податкової системи суверенної України.В цьому Законі був наданий перелік податків, що входили до податкової системи України. Деякі види податків були ліквідовані (податок з обороту, на експорт і імпорт).

У 1994 році був прийнятий  новий Закон "Про систему оподаткування" з урахуванням змін та доповнень. [3] До нього були включені платежі і податки, які існують на території України із розподілом їх на загальнодержавні та місцеві. Як можна реально оцінити діючу податкову систему? Встановлені податки і платежі лише за назвою відповідають світовим стандартам, а щодо змісту, то основа податкової системи все ж таки - доходи підприємств.

Наступний етап в формуванні податкової системи настав у 1996 році, коли відбувалась важлива зміна в структурі органів податкової системи утворення Державної Податкової Адміністрації та місцевих податкових інспекцій. Ці нововведення - не просто заміна назви, утворення ДПА являє собою новий і перший крок українського керівництва по притягненню в сферу оподаткування тіньового капіталу, котрий набув погрожуючих розмірів. До сих пір, в країні не існувало єдиної системи, контролюючої доходи всіх юридичних і фізичних осіб, - почала вона функціонувати з 01.01.97 р. В обов'язки місцевих податкових інспекцій включений аналіз економічної діяльності підлеглих підприємств, для чого створені відповідні відділи.

Таким чином, утворення  служби економічного аналізу в рамках податкової адміністрації дасть  змогу удосконалити і покращити податковий контроль. А втім, розробка й прийняття податкового законодавства знаходиться в компетенції Кабінету Міністрів і Верховної Ради. За Програмою діяльності Кабінету Міністрів України заходи, розроблені з метою впорядкування процедури стягнення податків та зборів були визначені такі:

1. Завершити розробку  й прийняття Податкового Кодексу  України як єдиного нормативного  акту, регулюючого всі питання  податкових відносин, в тому числі  права, обов'язки та відповідальність  їх учасників, взаємовідносини держави та платників податків;

2. Внесення змін в  законодавство про ПДВ, які  передбачають введення механізму  гарантованої компенсації із  бюджета сум, перевищуючих суми  ПДВ, які сплатили підприємства.

3. Утворення багаторівневої  телекомунікаційної сіті для накопичення та обміну інформацією в Державному реєстрі фізичних із базою даних юридичних осіб про отримані доходи, стан сплати податків та інших обов'язкових платежів.

Ці та інші напрямки є  основними в розробці нового Податкового Кодексу України, проект якого на даний час ще незатверджено.

Отже, проаналізувавши  розвиток податкової системи України, можна зробити висновок, що формування її продовжується і зараз, багато робиться для подальшого вдосконалення  податкового законодавства.

1.3 Принципи побудови податкової системи

Податкова система - це сукупність установлених у країні податків. Саме діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків - це податкова політика держави, яка має певні принципи. Головним "девізом" здійснення податкової політики кожної держави можна назвати народним прислів'ям "щоб і вівці були цілі і вовки ситі". Як це розуміти? Податкова політика спрямована на мобілізацію грошових доходів у бюджеті для того, щоб сформувати фінансову базу держави з одного боку, а також не збільшувати податковий прес для організацій та підприємств з метою підтримки зацікавленості останніх в отриманні прибутку. Принципи оподаткування, що вперше були сформульовані А. Смітом у формі чотирьох положень, можна сказати, що стали класичними.

Сьогодні в Україні  ці принципи розширені та доповнені  у відповідності з вимогами сьогодення. Для України і для самих  громадян дуже важливим є сам факт існування цих принципів, а також  реальні результати від їх дії, такі, як створення сприятливого середовища для вітчизняних товаровиробників, для розвитку їх конкурентоспроможності; підлагоджена та компетентна робота податкових органів тощо.

До принципів побудови податкової системи України належать:

• стимулювання підприємницької діяльності й інвестиційної активності;
• обов’язковість;
• рівнозначність та пропорційність;
• рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;
• соціальна справедливість;
• стабільність;
• економічне обґрунтування;
• рівномірність сплати;
• компетенція;
• єдиний підхід до розробки податкового законодавства;
• доступність та зрозумілість норм податкового законодавства;
• адміністративна спрощеність;
• економічна ефективність;
• гнучкість;
• інфляційна нейтральність.

Розглянемо деякі принципи більш детально для того, щоб зрозуміти основні напрямки податкової політики.

Принцип соціальної справедливості. Цей принцип базується на соціальних орієнтирах, які виступають первинним  явищем по відношенню До податкової політики. Правильно встановлені соціальні  орієнтири сприяють справедливій податковій політиці. Соціальними орієнтирами в даному випадку можуть бути фактори діяльності фізичних та юридичних осіб - доходи і споживання, майно і приріст грошового капіталу, ресурсна забезпеченість, видача вкладених коштів інше. Основна мета - створення податкової системи, яка б враховувала всі ці фактори.

Принцип рівнонапруженості. Рівнонапруженість означає поєднаність  потенційних можливостей і досягнених результатів. Відносно до податкової політики, це означає, що зобов'язання перед державою для всіх платників здійснюється згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності. Рівнонапруженість може досягатися різними способами: в одних випадках шляхом установлення єдиних для всіх платників ставок, в інших, навпаки, за допомогою їх диференціації. Головне - забезпечення рівних початкових умов для всіх платників податків.

Принцип економічної  ефективності. Цей принцип базується  на двох основних функціях податків: фіскальної і регулюючої, тобто на двох аспектах. Перший, відображаючий фіскальну функцію податків, полягає в ефективності їх стягнення: повноти, своєчасності, недопущенні ухилення від сплати податків, мінімальні затрати, пов'язані із мобілізуванням податків в бюджет.

Другий аспект відображає регулюючу функцію податків. Слід зазначити, що в деяких податках закладена регулююча дія, а деякі наділені нею посередньо, тому цей аспект першочергово стосується податків з чітко вираженою регулюючою дією. Але, навіть у цих податків не завжди регулююча функція діє автоматично. Саме тому податкова політика повинна забезпечити вплив податків на економічну справедливість.

Принцип стабільності означає  те, що податкова політика повинна  дотримуватись певних ознак, орієнтирів, які зазначені державою, а змінюватись - поступово, еволюційно. Це дає змогу, по-перше, суб'єктам фінансових відносин мати сталі інтереси, створювати певні перспективи в своїй діяльності. Постійно змінна податкова політика впливає на фінансову діяльність дуже погано, так як до змін, які можуть відбуватись, треба пристосовуватись. Тому, по-друге, стабільність податкової політики має велике значення для здійснення податкової роботи. Але треба зазначити, що в економіці кожної країни іноді потрібні зміни, які викликані постійним розвитком соціальних і економічних відносин. Країна потребує реформ, в тому числі і в податковій політиці. В зв'язку з цим, швидке реагування податкової політики на зміни в соціально-економічному житті суспільства визначає принцип гнучкості. Гнучкість податкової політики відображається у двох формах: в здійсненні реформи (ця дія проводиться у випадку негайної необхідності), а також в поступовій зміні еволюційним шляхом.

Потрібно зазначити, що принцип стабільності та гнучкості знаходяться в протилежних значеннях. Кожна країна повинна знаходити оптимальне співвідношення між ними. З одного боку, не існує ідеальної податкової системи для всіх країн, а з другого - не можна безперервно змінювати податкову політику. Знаходження золотої середини - ось головна мета.