Необхідність наддержавного регулювання міжнародних ринків

Міжнародний кредитний ринок  становить собою сукупність кредитних  відносин, що функціонують в масштабі світового господарства. Іншими словами, міжнародний кредитний ринок – це попит і пропозиція кредитів на рівні світового господарства. На світовому кредитному ринку рухаються боргові зобов'язання, які підтверджують право кредитора на стягнення боргу з боржника.

Борговими джерелами міжнародного фінансування виступають ноти і комерційні папери, банківські позики, облігації. Ноти і комерційні папери становлять собою короткострокові та середньострокові негарантовані розписки на пред'явника, які випущені на вільний ринок  зі знижкою від оголошеної вартості. Такі розписки випускаються невеликими фірмами. Причому випускає їх незначна частина малих фірм. Різновидом таких  розписок виступають єврокомерційні папери (евронота), які відрізняються тим, що продаються за межами тих країн, де вони випущені.

Банківські позики становлять собою позики, що їх надають банки  приватному бізнесу як зовнішнє джерело  фінансування Якщо позика надається  групою банків, то вона називається  синдикатною позикою. Щоб розподілити  ризик, переважна частина позик  видається на світовому ринку  в синдикатному вигляді.

В структурі міжнародного фінансового ринку ринок фінансових дериватів є наймолодшим утворенням. Він склався на рубежі 70-х – 80-х років XX століття. Ринок фінансових дериватів становить собою ринок інструментів торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив'язані до іншого фінансового або реального активу. За класифікацією Банку міжнародних розрахунків розрізняють чотири типи активів, до кожного з яких або будь-якого їх поєднання може бути прив'язаний дериват. До них відносяться: товари, акції, іноземна валюта і процентна ставка. Тобто, ціна деривата може бути прив'язана до ціни товару або руху індексу цін на групу товарів, певної акції або руху індексу цін на групу акцій, однієї чи декількох валют та процентної ставки (фіксованої, плаваючої чи якоїсь їх комбінації).

При купівлі-продажу дериватів  партнери обмінюються не стільки  активами, скільки ризиками, що випливають з цих активів. їх ціна визначається рухом цін на товари або фінансові  інструменти, індексами цін або  відмінностями між двома цінами. Фінансові деривати фіксують майбутні ціни на якийсь актив вже сьогодні (форварди і ф’ючерси), обмін потоками готівки або обмін активами (свопи) і придбання права (але не зобов'язання) на здійснення операції (опціони).

За способом фінансової організації  в міжнародній торгівлі дериватами розрізняють два основних типи контрактів: контракти типу форвардів і контракти  типу опціонів. Контракти типу форвардів  мають місце тоді, коли сторони  домовляються обмінятися реальним або  фінансовим активом в кількості, визначеній в контракті, в певну  дату за узгодженою ціною. Контракти типу опціон становлять собою контракти, які дають покупцеві право, яке не є його зобов'язанням, купити чи продати на основі стандартного контракту реальний або фінансовий актив в період до певної дати за фіксованою ціною.

Опціон передбачає односторонню передачу фінансового ризику від  покупця опціону до продавця, за що покупець платить певну суму у  вигляді вартості опціону.

Розрізняють товарні опціони, опціони на акції, валютні опціони, процентні опціони. Опціони також розрізняють в залежності від механізму реалізації –  американського стилю і опціони європейського стилю. Опціоні американського стилю – це такі, що можуть бути виконані в будь-який день до закінчення його строку або безпосередньо в день закінчення. Опціони європейського стилю становлять собою опціони, що можуть бути виконані тільки в день закінчення строку.

Крім функціональної структури, міжнародний фінансовий ринок класифікують за географічною структурою. Вона відображає рух капіталу між країнами, групами країн, регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри. На формування міжнародних фінансових центрів роблять вплив такі фактори, як високий рівень розвитку країни, активна участь в міжнародних економічних відносинах, високорозвинутий національний ринок капіталів, ліберальне (пільгове) валютне і податкове законодавство, зручне географічне розташування, політична стабільність в країні.

Забезпечення вказаних умов стало передумовою формування нинішніх основних міжнародних фінансових центрів. Серед них:

• Нью-Йорк як головний міжнародний фінансовий центр по реалізації цінних паперів;
• Лондон як головний центр по реалізації валютних і кредитних операцій;
• Цюрих, Франкфурт-на-Майні, Люксембург як центри, що здійснюють значну частину середньострокових кредитних операцій;
• Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн, що спеціалізуються на кредитних операціях;
• Латиноамериканські фінансові центри – Панама, Багамські, Кайманові і Нідерландські, Антильські острови, що спеціалізуються на створенні офшорних компаній, тобто таких, що діють в регіоні, де переважає пільгове оподаткування і митне регулювання.

 Суб'єктами міжнародного фінансового ринку виступають професійні посередники в особі транснаціональних банків, фінансових компаній, фондових бірж, кредитно-фінансових установ. Позичальниками і кредиторами виступають офіційні інвестори в особі центральних банків, державних установ і міжнародних організацій, приватні фірми і банки, страхові компанії, пенсійні фонди і транснаціональні компанії.

В сучасних умовах в розвитку міжнародного фінансового ринку  намітились тенденції, які дають  підстави твердити про серйозні зміни  в його складових. Серед них найважливішими є такі:

• активізація ринку цінних паперів, що призвело до зростання частки облігаційних позик в загальному обсязі міжнародного позичкового капіталу. Якщо на початку 80-х років XX століття обсяг кредитних операцій становив понад 40%, а фінансування через випуск облігацій – менше 60%, то в кінці 90х років XX століття названі показники становили відповідно менше 30% і понад 70%;
• зростання ролі держави в експорті капіталу;ростання ролі міжнародних економічних та валютно-фінансових організацій;
• зниження ролі банків.

Міжнародний інвестиційний  ринок. У сучасних умовах світове господарство являє собою глобальну систему, що поєднує національні економіки, здатні діяти як єдине ціле. Особливо складним механізмом світової економічної системи виступає міжнародний інвестиційний ринок, на якому відбувається формування та перерозподіл фінансових ресурсів між різними країнами.

Міжнародний інвестиційний  ринок – це регулятор сукупності економічних відносин, що виникають між продавцем інвестиційних ресурсів та їхнім покупцем, – резидентами різних країн. Він відрізняється від інших ринків специфічним характером свого товару, яким виступають міжнародні інвестиції. В економічній літературі міжнародні інвестиції визначаються як міжнародні потоки капіталів, що здійснюються у формі прямих та портфельних інвестицій. Відповідно, міжнародний інвестиційний ринок поділяється на ринок об'єктів реального інвестування та фінансовий ринок. На ринку об'єктів реального інвестування реалізуються реальні інвестиції, тобто ті економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, на розширення або модернізацію виробництва. У світовій практиці обсяг таких інвестицій розглядається як один із найважливіших показників процвітання національної економіки, як фактор макроекономічної стабілізації країни.

Ринок об’єктів реального  інвестування включає ринок прямих іноземних інвестицій, на якому реалізується, як правило, довгострокове капіталовкладення в іноземні підприємства з метою отримання прибутків та безпосереднього впливу на господарську діяльність підприємства. Прямі іноземні інвестиції забезпечують надходження до країни нових технологічних,економічних, управлінських та маркетингових знань, підвищуючи рівень зайнятості населення та сприяючи загальному економічному розвитку. До прямих інвестицій належать первинні вкладення та реінвестицій. Крім того,прямі інвестиції включають усі внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями. Реальні активи є джерелом доходів в економіці, а фінансові – просто характеризують його розподіл серед інвесторів.

На ринку капіталів здійснюються довгострокові та ризиковані інвестиції

фірм та урядів. Ринок капіталу поділяється на кредитний та

фондовий ринки, що характеризуються широкою різноманітністю фінансових інструментів.

 На фондовому ринку відбувається торгівля особливо цінними паперами. Вони не мають власної вартості, оскільки їхня цінність визначається активами, які вони представляють. Цінний папір відображає право власності інвестора та визначає умови, за яких він може використати це право. Більшість цінних паперів можуть легко переходити від одного власника до іншого разом зі своїми правами та зобов’язаннями. Ринок капіталу виступає у вигляді чотирьох сегментів: ринки довгострокових цінних паперів з фіксованим доходом, ринки акцій та ринки таких похідних цінних паперів, як опціони та ф’ючерси.

Ринок цінних паперів поділяється на первинний ринок, на якому

купуються та продаються нові випуски цінних паперів, та вторинний  ринок, на якому розміщуються цінні папери, що вже існують. Розміщення цінних паперів на первинному ринку можуть здійснювати компанії, які збираються стати відкритим акціонерним товариством і вперше пропонують свої акції широкому колу інвесторів, або компанії, які здійснюють повторний випуск. Досить часто первинний випуск здійснюється із залученням андеррайтерів – інвестиційних банків, які гарантують розміщення цінних паперів. Як правило, збутом цінних паперів займаються декілька інвестиційних банків, які під управлінням головного банку формують емісійний синдикат. При цьому фірма-емітент продає андеррайтерам цінні папери і передає ризик, пов’язаний з їхнім збутом широкому колу інвесторів.

 Рух міжнародних інвестицій в ту чи іншу країну пояснюється теорії міжнародних інвестицій: руху капіталу, монополістичної переваги, інтерналізації прямих іноземних інвестицій.

 Міжнародний інвестиційний ринок не можна розглядати окремо від дії попиту та пропозиції, що його формують. Аналіз попиту та пропозиції на прямі інвестиції на міжнародному інвестиційному ринку базується на теорії Кейнса про граничну ефективність інвестування та на теорії Тобіна.

Розглянемо ситуацію, що останнім часом склалася на міжнародному

інвестиційному ринку. За результатами дослідження компанії “Ернст енд Янг”, підготовленого для конференції “Міжнародні інвестиції”, Західна Європа залишається найбільш привабливим регіоном для іноземних інвестицій,успішно конкуруючи з Китаєм та Сполученими Штатами Америки. Її рейтинг у світовій шкалі привабливості складає 63 %. Другим найбільшим лідером є Китай, потенціал та зростання якого приваблює багатьох іноземних інвесторів. Рейтинг привабливості Китаю досяг 52 %, випереджаючи рейтинги Канади та США (45 %) [9].

 На Центральну та Східну Європу припадає 31 % міжнародних інвестицій. Завдяки конкурентоспроможній вартості робочої сили, Польщі та Угорщині надається значна перевага, порівняно з Німеччиною, Великобританією та Францією.

 Інвестиційна привабливість України на міжнародному інвестиційному ринку дещо покращилася (про що свідчать міжнародні рейтинги), але головними перепонами в отриманні широкого доступу до міжнародних капіталів залишається недовіра до українського законодавства, високий ступінь національних ризиків та недосконалість податкової системи.

Міжнародний ринок праці – це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємодоповненнях.У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти.

Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн з середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжнародних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, Міжнародному валютному фонді, ВТО, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придатності. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення глобальних проблем.

Другий доволі великий  сегмент міжнародного ринку праці – робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (наприклад, посуха) змушені покидати свої насиджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.

Працівники, що пересуваються  між країнами нелегально, по суті не мають юридичних і політичних прав. За необхідності приватні компанії легко можуть позбавитись їх, удавшись до депортації.

Економічна функція нелегального ринку праці зводиться переважно  до обслуговування потреб величезної маси дрібних та середніх підприємств  в індустріальних країнах, які, на відміну  від великих підприємств, неспроможні  застосовувати в широких масштабах  дорогі працезбережувальні технології. Ці підприємства не можуть також за потреби переводити свої капітали у  країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські ТНК (Транснаціональні компанії)). Держава, як правило, мовчазно сприяє використанню праці нелегалів.

На ринку праці можна  вирізнити ще дрібніші сегменти, класифікуючи робочу силу за віковими й професійними особливостями, ознаками тієї або іншої  культури, традиції, а також національними, расовими та статевими ознаками. Такий  поділ чималою мірою пов'язаний з діяльністю ТНК, які мають попит  на чітко визначені категорії  робочої сили. Так, філіали західних компаній у країнах, що розвиваються (зокрема, в зонах «вільної торгівлі»), прагнуть використати насамперед працю  молодих незаміжніх жінок, які не висувають високих вимог щодо оплати праці і водночас є слухняними, надійними, спритними в роботі і  т. д. Жіноча робоча сила стала важливим сегментом нинішнього світового  ринку праці, особливо в країнах, що розвиваються.