Необхідність наддержавного регулювання міжнародних ринків

 

План

Вступ. 2

1. Формування міжнародних ринків у процесі інтернаціоналізації господарського життя. 4

2. Структура міжнародних ринків. 10

3. Необхідність наддержавного регулювання міжнародних ринків. 25

Висновок. 30

Список використаної літератури: 32

 

 

 

Вступ.

Тема даної курсової роботи – «Міжнародні ринки» - є вкрай актуальною для вивчення, оскільки Україна не так давно ступила на фундамент ринкових відносин, і розширення міжнародних економічних зв’язків є вкрай потрібним завданням для української економіки. Міжнародний і світовий ринок базуються на міжнародному поділі праці (МПП) ,  тому ці поняття можна отожнювати, тобто вони є однозначними. Міжнародний ринок є феномен товарного виробництва, що переріс національні кордони. Основна його риса – це здійснення міждержавного пересування товарів, послуг, факторів виробництва, фінансових ресурсів.

Для реалізації можливостей, що виникають у процесі розвитку МПП та забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, на світових ринках потрібна постійна підтримка  міжнародних двосторонніх та багатосторонніх відносин, укладанні зовнішньополітичних та зовнішньоторговельних угод, як між окремими фірмами, так і між урядами країн.

Економічні зв’язки між  країнами мають багатовікову історію. Протягом століть вони існували переважно як зовнішньоторговельні, вирішуючи проблему забезпечення населення товарами, які національна економіка виробляла неефективно або не виробляла взагалі. З розвитком еволюції зовнішньоекономічні зв’язки переросли межі зовнішньої торгівлі і перетворились в складну сукупність міжнародних економічних відносин, що стосуються інтересів всіх держав.

Міжнародні зв’язки виступають сьогодні найважливішим фактором економічного зростання, структурних зрушень і підвищення ефективності національного виробництва, одночасно є і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їх розвитку. Це можна довести тим, що сучасне світове господарство як в політичному, так і в соціально-економічному відношенні неоднорідне . Як колись, на світовій арені серед суб’єктів економічної діяльності країни з різним рівнем промислового розвитку, умовами і стандартами життя суспільства.

В сучасному світі неможливий розвиток ринкової  економіки лише на внутрішньому ринку, тому більшість економістів усвідомлює необхідність виходу на міжнародний ринок. Для успішного виходу на міжнародний ринок перш за все потрібно дослідити відповідний ринок. Так, наприклад, аналіз невдачі підприємства на міжнародному ринку часто показує, що підприємство не має уявлення про смаки і преференції споживачів, відмінності зовнішнього середовища, а також недостатньо знайоме з внутрішніми і зовнішніми джерелами інформації і їх використанням.

При виході на міжнародний ринок потрібно розуміти, що працювати потрібно в нових більш складних умовах ніж це було на внутрішньому ринку. На міжнародному ринку з’являється більше число конкурентів.

Предмет дослідження. Об’єктом дослідження даної курсової  є міжнародні ринки.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному розгляді проблеми розвитку міжнародного ринку в сучасній економіці.

Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:

• дослідження поняття міжнародний ринок, та його формування у процесі інтернаціоналізації  господарського життя;
• дослідження структури міжнародних ринків;
• дослідження наддержавного регулювання міжнародних ринків.

Структура роботи. У відповідності з поставленою метою та завданнями дана робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (всього 14 найменувань).  

1. Формування міжнародних ринків у процесі інтернаціоналізації господарського життя.

Світове господарство – це сукупність національних господарств та економічний взаємозв’язків між ними або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. Світове господарство є історичною і політико-економічною категорією. Кожному конкретному історичному етапу його розвитку відповідають певні масштаби і рівень виробництва, інтернаціоналізації господарського життя і соціально-економічна структура.

З поширення ринкових відносин в новітній час, чому сприяли значні географічні відкриття XV-XVII ст., а також з появою в ХІХ ст, машинної індустрії й сучасних засобів транспорту і зв’язку, наприкінці ХІХ ст. склався міжнародний ринок (світовий).

Формування міжнародного ринку грунтується на розвитку міжнародного поділу праці (МПП), який є інтернаціональною формую суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації та кооперації країн у виробництві товарі і послуг, якими вони обмінюються шляхом міжнародної торгівлі.

У період розвитку колоніальної системи більшість слабо розвинених країн поставляла на світовий ринок одну або дві переважно сировинні культури, що означало монокультурну спеціалізацію. Після промислової революції міжнародний поділ праці став залежати від рівня розвитку продуктивних сил, особливостей економічного розвитку країни: чим він вищий, тим різноманітніші й глибші форми її зовнішньоекономічних зв’язків.

Існує певна сукупність факторів природного та суспільного характеру, яка впливає на міжнародний поділ праці, характер участі в ньому тих чи інших країн, серед яких: географічне положення країни, наявність природних багатств, чисельність населення (трудових ресурсів) та історичні традиції виробництва.

Об’єктивна необхідність участі країни в міжнародному поділі праці зумовлюється так званим законом порівняльної переваги. Його суть полягає в тому, що кожна країна з причини дії вказаних вище факторів не може виробляти увесь номенклатурний обсяг матеріальних благ з високою ефективністю. Кожна країна в порівнянні з іншою має певні переваги у виробництві тієї чи іншої продукції. За цих обставин імпорт товарів з країн, де їх виробництво є ефективним, стає бажаним і доцільним при умові експорту в ці країни продукції, виробництво якої для них є невигідним. Теорія порівняльної переваги була викладена Д. Рікардо у 1817 році і отримала широке визнання. Звідси слідує , що міжнародний ринок є необхідною умовою успішного розвитку як світової економіки загалом, так і економіки окремих країн. Однак за всієї стрункості обґрунтування теорії порівняльних переваг вона не може пояснити багато фактів економічної взаємодії між країнами світової спільноти. Наприклад, не мали, не мають і в найближчому майбутньому не матимуть порівняльних переваг перед економічно розвиненими країнами світу переважна більшість країн Африки, Азії та постсоціалістичних країн. Це пов'язане з тим, що принципи порівняльних переваг економічно доцільні щодо країн близьких за рівнем соціально-економічного розвитку, структурою національних економік.

А. Сміт сформулював теорію абсолютної переваги і, полемізуючи  з меркантилістами, показав, що країни зацікавлені в розвитку зовнішньоторговельних  потоків, оскільки мають вигоду незалежно  від того, експортерами чи імпортерами  вони є.

Д. Рікардо довів, що принцип  абсолютної переваги є лише окремим  випадком загального правила, і обгрунтував  теорію порівняльної переваги, що є  теоретичним обгрунтуванням економічної  доцільності міжнародного поділу праці. Історично світові економічні відносини починалися із торгівлі товарами. Тому дана теорія й спирається на порівняльні переваги в торгівлі. Класичним варіантом теорії порівняльних переваг є теорія порівняльних витрат Рікардо. Вона грунтується на положенні, згідно з яким окремі країни спеціалізуються з виробництва тих товарів, які мають відносно більш низькі витрати порівняно з іншими країнами.

Для ілюстрації цього положення  Рікардо взяв за приклад виробництво  вина і сукна в Англії та Португалії. Виробництво вина в Португалії абсолютно  дешевше, ніж в Англії. Португалії невигідно купувати в Англії вино. Але Рікардо пропонує враховувати  не абсолютні, а порівняльні витрати. Він виходить з того, що ціна товару – це грошова форма вираження мінової вартості, тобто мінова вартість сукна знаходить своє відображення через певну кількість вина, а мінова вартість вина виражається через певну кількість сукна. При цьому в основі мінової вартості лежить відношення абсолютних витрат. Спираючись на абсолютні витрати, можна обчислити порівняльні витрати, тобто мінову вартість сукна та вина.Після математичних обчислень Рікардо прийшов до висновку, що Англії вигідніше відмовитися від виробництва свого вина й купувати його в Португалії. Португалії ж доцільно відмовитися від виробництва сукна й купувати його в Англії. Теорія Рікардо пояснює переваги міжнародної торгівлі, враховуючи головним чином. міжнародні відмінності у природно-кліматичних умовах виробництва товарів. Отже, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори та імпортуються дефіцитні фактори виробництва. Варто підкреслити, що мова тут іде не про кількість факторів виробництва, що їх має країна, а про відносну забезпеченість ними (наприклад, про кількість придатної для обробки землі в розрахунку на одного працюючого). Якщо в даній країні будь-якого фактора виробництва більше, ніж в інших країнах, то ціна на нього буде відносно нижчою. Відповідно, і відносна ціна того продукту, у виробництві якого цей дешевший фактор використовується більшою мірою, ніж інші фактори, буде нижчою, ніж в інших країнах. Саме так виникають порівняльні переваги, які визначають напрями зовнішньої торгівлі. Країни дійсно вивозять переважно продукцію, в затратах на виробництво якої домінують відносно надлишкові для них ресурси. Проте структура виробничих ресурсів, якими володіють промислово розвинені країни, поступово вирівнюється. Окрім того, на світовому ринку все більше зростає частка торгівлі «подібними» товарами між «подібними» країнами.

Участь кожної країни у  світовому поділі праці породжує проблему її економічної доцільності, інтерес до якої економічна наука проявляє вже давно. Згідно трудової теорії вартості кожна країна повинна спеціалізуватися на виробництві тих товарів, по яких вона має більш низькі витрати праці і капіталу. Ця теорія грунтується на теорії порівняльних переваг.

Під впливом Науково-технічної  революції (НТР) виробництво у дедалі більшій мірі звільняється від залежності з боку природних умов. Головним фактором міжнародного поділу праці стають науково-технічні досягнення. Національна економіка Японії практично позбавлена власної сировинної бази, але є лідером у багатьох сферах світового господарства з причини ефективної реалізації саме цього фактору.

Таб. 1.1. [ 1, c 559]

Сучасний етап розвитку МПП характеризується :

• розвитком та кооперуванням виробництва наукомісткої продукції, прогресивних технологій, що зумовлює деіндустріалізацію промислово розвинених країн (скорочення у їхніх структурах виробництва базових галузей);
• поглибленням спеціалізації у сфері наково-технічних знань та інформації;
• інтернаціоналізацією сфери послуг, тісним переплетінням продажу послуг із виробництвом та збутом товарів, експортом капіталу, обміном інформацією;
• загостернням конкуренції на міжнародних ринках, глобалізацією її змісту, зростанням значення інтернаціональних конкурентних переваг.

Інтернаціоналізація економіки – формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв’язків між країнами завдяки відкритості національних економік.

Таб. 1.21. Форми інтернаціоналізації економік [ 1, c 560]

 Отже, функціонування  міжнародного ринку також зумовлюється  міжнародним поділом праці, спеціалізацією  окремих країн на виробництві  певних видів продукції та  наданню послуг. Міжнародний ринок – це система міжнародних товарно-грошових відносин, пов'язаних з обміном результатами та факторами виробництва. Міжнародний ринок сприяє підвищенню ефективності виробництва, національних економік, є джерелом постачання інвестиційних, сировинно-паливних товарів, предметів широкого вжитку.

З утворенням міжнародного ринку формується міжнародна торгівля, яка опосередковує у матеріально-речовій формі міжнародний поділ праці. Поглиблення поділу праці під впливом НТР сприяє високим темпам і зростанню масштабів зовнішньої торгівлі. При цьому переважна частина експортно-імпортної торгівлі припадає на промислово розвинуті країни. Посилюється процес концентрації зовнішньоторговельних операцій ТНК і одержавлення цих операцій. Це означає, що система конкуренції набуває певною мірою регульованого характеру.

Товарна структура  міжнародного ринку під впливом НТР набула суттєвих змін. Якщо в XIX ст. у світовій торгівлі переважали сировина, продовольство, текстильні вироби, то в сучасний період – промислове обладнання, машини. Частка готових виробів зросла за рахунок суттєвого скорочення частки сировини і складає зараз понад 70%. Динамічно розвиваються ринки високотехнологічних, наукомістких, екологічно безпечних товарів, ресурсозберігаючих технологій, ліцензій, ноу-хау.

На світовому ринку  національна праця окремих країн  отримує суспільне визнання і  стає частиною сукупної праці світового  господарства. За цих умов витрати  праці на виробництво товарів  виступають як індивідуальні витрати, що визначаються рівнем продуктивних сил та інтенсивності національної праці в кожній окремій країні. Це означає, що витрати праці при виготовленні одиниці однакової продукції у різних країнах будуть різними. У кожній країні є свій рівень суспільно необхідних витрат на виробництво товару, що визначають їх національну вартість. З розвитком міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва, яка є проявом усуспільнення виробництва в міжнародному масштабі, вартість стає інтернаціональною категорією. Але обмін товарів на світовому ринку відбувається не на основі індивідуальних (в даному випадку національних), а на базі суспільно необхідних витрат праці, які включаються для продукування товару при середньосвітових суспільно нормальних умовах виробництва і які складають зміст такого поняття як інтернаціональна вартість товару.

Головним критерієм еквівалентності  обміну став обмін на основі інтернаціональних  вартостей, які формуються як середньосвітові  величини в результаті конкурентної боротьби між різними державами  та іншими суб'єктами світових ринкових відносин. Кожний з них в обмін  на уречевлену в своїх товарах  світову інтернаціональну працю  отримує однакову кількість такої  самої праці в інших товарах, які купує на світовому ринку.

Інтернаціональні витрати  суспільно необхідної праці країн, що експортують на світовий ринок  найбільшу кількість певної продукції, формують інтернаціональні витрати  і, як наслідок, інтернаціональну вартість. Проте у формуванні інтернаціональної  вартості беруть участь не всі товари, які виробляються у різних країнах, а лише ті, які експортуються на світовий ринок. Звідси ступінь впливу національної валюти на інтернаціональну залежить від частки окремих країн  у загальному обсязі продажу окремих  товарів на світовому ринку (тобто  це залежить від того, скільки товару країна «викине» на світовий ринок, від  цього залежить те, хто диктує ціни на світовому ринку).