Необхідність наддержавного регулювання міжнародних ринків

Країни, які беруть участь у міжнародному поділі праці та обміні, знаходяться в неоднакових умовах. Це визначається не тільки рівнем розвитку, структурою економіки і ємністю  внутрішнього ринку, а й відмінностями  географічного положення, складом  та розмірами природних ресурсів. На світовому ринку країни, витрати  яких на виготовлення того чи іншого продукту вищі за середній інтернаціональний  рівень, виявляються неконкурентоспроможними. Ті ж, у яких подібні витрати нижчі, мають більш високий дохід  від експорту своїх товарів.

Є багато специфічних факторів, які тією чи іншою мірою перешкоджають  формуванню інтернаціональної вартості. Вплив цих факторів (зовнішньоторгові та валютні обмеження, коливання  курсів валют, біржові «лихоманки») позначається на світових цінах. Проте  короткочасні коливання цін не відображають довгострокових тенденцій, в яких і виявляється універсальна дія закону вартості як регулятора світових ринкових відносин.

Якісна еволюція, яку переживає  сучасне світове господарство, полягає  у подальшій трансформації світових продуктивних сил і виробничих відносин і зумовлює особливості дії інших, крім названих законів вартості та попиту і пропозиції, економічних  законів – закону відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, закону зростання потреб, закону економії часу, закону зростання продуктивності праці тощо.

Отже, світовий ринок – це сфера сталих товарно-грошових відносин між країнами, які базуються на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва. Світовий ринок проявляється через міжнародну торгівлю, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світу та складається із двох зустрічних потоків товарів – експорту та імпорту. Найпростіша модель світового ринку, яка називається моделлю часткової рівноваги, показує основні функціональні взаємозв´язки між внутрішнім попитом і пропозицією та попитом і пропозицією товарів на світовому ринку, визначає кількісні обсяги експорту та імпорту, а також рівноважну ціну, за якою здійснюється торгівля.

Для світового ринку характерці такі риси:

• він є категорією товарного виробництва, яке у пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі;
• він виявляється у міждержавному переміщенні товарів під впливом не тільки внутрішніх, але й зовнішніх попиту і пропозиції;
• він оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику, у яких галузях та регіонах вони можуть бути застосовані найефективніше;
• він виконує санаційну роль, вибраковуючи з міжнародного обміну товари та часто їх виробників, які не можуть забезпечити міжнародний стандарт якості за конкурентних цін;
• на ньому існує особлива система цін – світові ціни;
• на ньому рух товарів зумовлюється не лише економічними факторами (виробничими зв´язками між підприємствами та регіонами країни), а і зовнішньоекономічною політикою окремих держав.

2. Структура міжнародних ринків.

 Структуру світового товарного ринку можна розглядати в трьох аспектах – регіональному (або географічному), товарно-галузевому та соціально-економічному.

Згідно з регіональною структурою світового ринку розрізняють  ринки окремих країн або їх угруповань.

За товарно-галузевою  структурою світового ринку відрізняють  окремі товарні ринки, які відповідають рівню ринку певного товару або  його частини. За основу цієї класифікації беруть Міжнародну класифікацію 00Н – Стандартну Міжнародну торговельну класифікацію – СМТК, Брюссельську митну номенклатуру, Гармонізовану систему опису товарів.

За товарно-галузевою  структурою світового ринку відрізняють  три провідних групи товарів – готові вироби, сировину і напівфабрикати, послуги.

Кожну товарну групу складають  підгрупи товарів, які можуть бути окремими товарними ринками. Так, ринок промислової  сировини поєднує ринки руд чорних, кольорових металів, дорогоцінного  каміння, діамантів, хімічної сировини та ін.

За соціально-економічною  структурою світового товарного  ринку розрізняють ринки промислово розвинутих країн (ПРК), країн, що розвиваються (КР) та країн з перехідною економікою (КПЕ), країн соціалістичної орієнтації (КСО).

За ступенем монополізації  та характером торговельних угод на світовому  ринку виділені такі типи його структури:

• монополістичний, де панує один постачальник (ринок діамантів);
• олігополістичний, де домінує група великих продавців (ринок нафти);
• атомістичний, де спостерігається невисока концентрація пропозиції товарів за участю багатьох постачальників та загострюється конкурентна боротьба (ринки текстильних, швейних товарів та ін.).

За характером торговельних угод та взаєминами продавців та покупців розрізняють три сектори світового  ринку: закритий, відкритий та пільговий  ринок товарів. До основних сегментів (фундаментальних елементів) закритого  сектора світового товарного  ринку належать внутріфірмові постачання, тобто товарообіг між філіалами  головних та дочірніх підприємств великих  монополій або ТНК; субпостачання  товарів малих та середніх фірм, які виступають підрядчиками великих  монополій, внутрішня торгівля регіональних інтеграційних об'єднань, постачання товарів за програмами допомоги, за особливими міждержавними угодами, зустрічна торгівля. На закритому  ринку продавці та покупці взаємодіють  на підставі некомерційних відносин, бо вони пов'язані юридичною залежністю, угодами про міжнародну спеціалізацію та кооперування, системою часткової участі та фінансового контролю, преференційними та спеціальними торговельно-економічними, валютно-кредитними, військово-політичними та іншими специфічними договорами.

Закритий сектор світового  товарного ринку підпорядковується  обмеженому впливу ринкових факторів, для нього характерна відносна усталеність  ринкових цін, які базуються на національних цінах і не відбивають короткочасних  коливань попиту і пропозиції та дійсних  вартісних показників збутових товарів.

Відкритий сектор світового  товарного ринку є сферою звичайної  комерційної діяльності практично  незалежних продавців та покупців – малих і великих фірм, аутсайдерів, монопольних об'єднань, державних і приватних підприємств. Незалежність торговельних контрактів відкритого сектора світового товарного ринку зумовлює відносну нестабільність взаємовідносин. У відкритому секторі товарного ринку здійснюються короткострокові комерційні угоди та операції "вільного" ринку.

Систему міжнародного ринку скаладають такі одиниці як: міжнародний ринок послуг, міжнародний фінансовий ринок, міжнародний інвестиційний ринок, міжнародний ринок праці, міжнародний ринок технологій та інші .

 Міжнародний  ринок послуг. Розвиток міжнародного ринку обумовив формування та інтенсивний розвиток міжнародного ринку послуг, який займає значне місце в економіці держав світу. Так, частка послуг у ВВП розвинутих країн становить зараз близько 70%, а країн, що розвиваються, – 55%. У сфері послуг розвинутих країн світу зайнято понад 60% працюючих. Зазвичай, під послугами розуміють будь-який захід чи вигоду, які одна сторона може запропонувати іншій. У довіднику "Лібералізація міжнародних операцій з послугами", розробленому у середині 90-х років ЮНКТАД та Світовим банком, дається таке визначення послуг: «Послуги» – це зміна у становищі інституційної одиниці, яка відбулася внаслідок дій та за взаємною згодою з іншою інституційною одиницею". Виробництво послуг має свої особливості. Воно може бути, а може і не бути пов´язане з товаром у його матеріальному вигляді. У зв´язку з цим розрізняють два види послуг:

• виробничі (матеріальні);
• невиробничі (нематеріальні).

Послуги першого виду опосередковуються  матеріально пов´язані з матеріальними  продуктами. Надання таких послуг за змістом не відрізняється від  процесу праці в матеріальному  виробництві. Другий вид послуг не пов´язаний з матеріальними продуктами і направлений безпосередньо на людину або її оточення. Є різні підходи до класифікації послуг. Порадник зі складання платіжного балансу МВФ, яким користуються усі країни світу, відносить до торгових (тобто міжнародних) послуг такі їх види та підвиди: транспорт (пасажирський і вантажний), поїздки (ділові і особисті), зв´язок, будівництво, страхування, фінансові послуги, роялті та ліцензійні платежі, інші бізнес-послуги (посередницькі послуги, лізинг та інші ділові, професійні і технічні послуги), особисті, культурні та рекреаційні послуги (аудіовізуальні та інші), урядові послуги. Класифікація ГАТТ/ВТО (Генеральна угода з торгівлі, яка є головним міжнародним документом, що регулює міжнародну торгівлю послугами у цілому.) включає понад 600 різновидів послуг. Вона базується на Міжнародній стандартизованій промисловій класифікації, яка прийнята ООН і визнається у багатьох країнах світу. Згідно з цією класифікацією до послуг належать усі товари, які включені у категорії 4-9, а саме: комунальні послуги та будівництво; оптова та роздрібна торгівля, ресторани та готелі, транспортування, зберігання та зв´язок і фінансове посередництво; оборона, охорона здоров´я та громадські роботи; інші комунальні послуги, соціальні та особисті послуги. Саме ця класифікація використовується під час переговорів про лібералізацію міжнародної торгівлі послугами які проходять в рамках ГАТС/ВТО.

Класифікація  Світового банку передбачає поділ усіх послуг на дві групи:

• факторні послуги, які включають платежі, що виникають у зв´язку з міжнародним рухом факторів виробництва (доходи та інвестиції, роялті та ліцензійні платежі, зарплата нерезидентам);
• нефакторні послуги, які включають решту видів послуг (транспорт, подорожі та інші нефінансові послуги).

Ця класифікація так само, як і попередня, використовується при  обговоренні проблем врегулювання міжнародної торгівлі послугами  в рамках ГАТС, які зазвичай зосереджуються на нефакторних послугах.

В Україні з метою аналізу  зовнішньоекономічної діяльності використовується класифікація з виділенням транспортних, інформаційних, інжинірингових, консалтингових, туристичних послуг тощо (тобто класифікація нефакторних послуг).

 

 

Особливості міжнародного ринку послуг (міжнародні перевезення, міжнародний туризм, телекомунікації, банківські, посередницькі та консалтингові послуги тощо

Експорт товарів супроводжується вивезенням їх за межі країни-виробника, а експорт послуг може здійснюватись на національній території. Наприклад, турист Німеччини відвідуючи театр опрери та балету в Києві, отримує послугу галузі культури за межами своєї держави. Відвідування музеїв, ресторанів, проживанян в готелях Києва є «неаидимим» експортом для України і «невидимим» імпортом для Німеччини.

Експорт-імпорт товарів завжди передбачає зміну власника. Експорт- імпорт послуг – ні. Наприклад, продаж ліцензій, ноу-хау, надання консультацій послуг не позбавляє продавця права власності.

У міжнародних економічних стосунках мають місце послуги, оплата яких є обов’язковою, навіть якщо їхній покупець ними не скористається (страхові послуги за відсутністі страхових подій)

Таб. 2.1. Особливості світового ринку послуг.[ 1, c.576]

 

Однією з найбільш динамічних форм у міжнародній торгівлі послугами  є туризм. В останні двадцять років середньорічні темпи зростання кількості іноземних туристів у світі становили 5,1%, валютних надходжень – 14%. Міжнародний туризм входить у трійку найбільших галузей-експортерів, поступаючись лише нафтовій промисловості та автомобілебудуванню, частка яких у світовому експорті становить 11% та 8,6% відповідно. Сумарний дохід країн світу від міжнародного туризму становить 7% від загального обсягу світового експорту і 3% від світового експорту послуг. Частка туристичного бізнесу становить близько 6% світового ВНП, 7% сумарних капітальних вкладень та 5% всіх податкових послуг. Це обумовлює особливу увагу до розвитку цієї сфери бізнесу. Туризм як товар реалізується у формі послуг (матеріальних і нематеріальних). Туризм не є товаром першої необхідності, тому він стає потребою людини лише при певному рівні її доходів та певному рівні багатства суспільства.

Розрізняють міжнародний  туризм трьох видів:

• рекреаційний – з метою відпочинку, лікування, занять спортом, поїздки до родичів, знайомих тощо;
• науковий – для участі в конференціях, симпозіумах, конгресах, наукових виставках тощо;
• діловий туризм – зустрічі з діловими людьми, відвідування з метою відвідання виставок, ярмарок та ін.

Класифікація Всесвітньої  організації з туризму (ВОТ) передбачає поділ усіх країн на дві групи:

• країни – постачальники туристів, або країни, які імпортують туристичні послуги. До цих країн ВОТ відносить США, Бельгію, Данію, Німеччину, Голандію, Нову Зеландію, Швецію, Канаду, Англію;
• країни, які приймають туристів, або країни, які експортують туристичні послуги. До цих країн ВОТ відносить Австралію, Грецію, Кіпр, Італію, Іспанію, Мексику, Туреччину, Португалію, Францію, Швейцарію. Фактори зростання привабливості для туристів окремих регіонів світу. (див. додаток 1.)

Міжнародні  транспортні послуги – це послуги всіх видів транспорту, які забезпечують переміщення товарів (вантажів) та людей (пасажирів) між двома чи більше країнами, та які надаються резидентами однієї країни резидентам іншої країни. Залежно від виду транспорту, що використовується для перевезень, розрізняють морські, річкові, повітряні, трубопровідні, космічні, залізничні та автомобільні сполучення. Міжнародні сполучення бувають прямі і комбіновані. Прямі міжнародні сполучення обслуговує один вид транспорту, а комбіновані – послідовно два або декілька видів транспорту. Найбільш універсальним і ефективним засобом транспортування великих обсягів товарів (вантажів) є морський транспорт. Його частка становить близько 80% від загального обсягу міжнародних перевезень. У міжнародних пасажирських перевезеннях лідирує повітряний транспорт, який забезпечує перевагу у швидкості перевезень.

З кінця 80-х років швидкими темпами почав створюватися світовий ринок інформаційних послуг, і  у 1995 р. обсяг виробництва засобів  інформації у світі становив 1197 млрд. дол. США. Міжнародний інформаційний обмін – це передача і отримання інформаційних продуктів та надання інформаційних послуг одній країні через державний кордон іншої країни. Об´єктами міжнародного інформаційного обміну є: документована інформація; інформаційні продукти та інформаційні ресурси; інформаційні послуги, засоби інформаційного обміну.

 

 Міжнародний фінансовий ринок. Світовий фінансовий ринок становить собою сукупність попиту на позичковий капітал з боку позичальників та його пропозиції з боку кредиторів країн світової співдружності. Він забезпечує акумуляцію і перерозподіл фінансових ресурсів через посередників. Світовий фінансовий ринок за функціональною структурою включає в себе кредитний ринок (ринок боргових зобов'язань), ринок титулів власності, ринок фінансових дериватів і ринок валюти.