Місце і роль власності в економічній системі

б) комунальна власність - це власність адміністративно-територіальних утворень (краю, області, району), тобто  власність органів влади й  управління, кошти місцевого бюджету, житловий фонд, комунальне господарство. У віданні місцевих органів можуть бути підприємства сільського господарства, торгівлі, побутового обслуговування, транспорт, промислові будівельні та інші підприємства і комплекси, заклади  народної освіти, культури, охорони  здоров'я тощо;

в) власність державних  підприємств - це майно і кошти, які  закріплені за державними підприємствами і якими вони можуть розпоряджатися. До них належать виробничі фонди, доход, акції тощо, необхідні для  діяльності підприємств.

Власність спільних підприємств, іноземних громадян, організацій  і держав. Спільні підприємства, що створюються на території України  в формі акціонерних та інших  господарських товариств, мають  власне майно, потрібне для здійснення діяльності, передбаченої засновницькими документами.

Іноземні юридичні особи  мають право володіти на території  України промисловими та іншими підприємствами, будівлями, спорудами та іншим майном, потрібним для здійснення ними господарської  та іншої діяльності згідно з законодавчими  актами України.

Іноземні держави і  міжнародні організації вправі мати на території України майно, потрібне для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин відповідно до міжнародних договорів і законодавства  України.

У законодавстві України, зокрема, зазначається, що у власності  громадян можуть бути житлові будинки, квартири, дачі, гаражі, предмети домашнього господарства та особистого споживання; грошові кошти; акції, облігації, інші цінні папери; засоби масової інформації; підприємства, майнові комплекси  у сфері виробництва товарів, побутового обслуговування, торгівлі, інших сферах підприємницької діяльності, а також будови, споруди, обладнання, транспортні засоби тощо; земельні ділянки; будь-яке інше майно виробничого, споживчого, соціального, культурного призначення, за винятком окремих видів майна, яке виходячи з державної та громадської безпеки не може належати громадянину.

Приватна власність повинна  мати в основному трудовий характер. З цього приводу у Законі України "Про власність" зазначається, що власність громадянина створюється  і примножується за рахунок його доходів від участі у виробництві  та іншого розпорядження своїми здібностями  до праці, від підприємницької діяль-ності, від ведення власного господарства і доходів від коштів, вкладених  у кредитні заклади, акції, інші цінні  папери, придбання майна законними  шляхами.

Вирішальне значення для  формування різних форм власності має  приватизація підприємств і демонополізація  економіки. Законодавча основа для  цього в Україні інтенсивно розробляється. Так, у Законі України "Про приватизацію майна державних підприємств" [3] сформульовані правові, економічні та організаційні засади приватизації підприємств загальнодержавної, Автономної Республіки Крим та комунальної власності з метою створення багатоукладної соціальне орієнтованої ринкової економіки України. В ньому визначено принципи та об'єкти приватизації, наведено розгорнуту характеристику порядку і способів приватизації, висвітлено фінансові відносини приватизації та соціальні питання. У заключній частині визначено договірні відносини приватизації та установлено відповідальність за порушення законодавства про приватизацію, Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" [4] та Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" [2] встановили правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу. Сферою його застосування стали галузі, що підлягали першочерговій приватизації: переробна і місцева промисловість, виробництво будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуатаційне та ремонтне господарство. Крім того, в Законі сформульовано способи приватизації шляхом викупу об'єктів, що підлягають приватизації, працівниками цих об'єктів та продажу на аукціоні за конкурсом.

Закон України "Про приватизаційні папери" [5] визначив види приватизаційних паперів, умови і порядок викупу їх, розміщення серед громадян України, обліку, використання та погашення. Приватизаційні папери стали особливим видом державних цінних паперів, що формально засвідчило право їхнього власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частини майна державних підприємств, державного житлового та земельного фондів. За фор-мою приватизаційні папери можуть бути лише іменні. Проте практично вони широко скуповувались у населення під виглядом утворення холдінгових компаній тощо.

Право на одержання у власність  приватизаційних паперів мають  лише громадяни України, які проживають на її території, проживають або тимчасово  перебувають за її межами у службових  справах в період, який визначає Державна програма приватизації майна  державних підприємств. Ця програма визначає також пріоритети та умови  проведення приватизації, завдання та прогноз щодо зміни структури  власності.

Частка майна державних  підприємств, які підпали під  приватизацію, що припадає на один приватизаційний  майновий сертифікат, котрий був призначений  для кожного громадянина України, офіційно визначалася діленням вартості основних виробничих фондів цих підприємств  на кількість населення, що отримує  цінні папери (останній розрахунок станом на 01.11.1993 р. становив 1 050 000 укра-їнських  карбованців). Населення не дуже поспішало  з їх отриманням, оскільки реальна  ринкова ціна цих сертифікатів була надто низька - 7-10 гривень. Сертифіката  приватизація стала першим етапом приватизації, кілька разів пролонгувалась і триває багато років. Другий етап визначено  як виключно аукціонну приватизацію за гроші.

За даними, взятими із сайту Державної служби статистики України, можна зробити такі висновки щодо реформування власності в Україні  за 2001 рік. Найбільше об’єктів, які змінили форму власності за 2001 рік, по регіонах знаходиться у Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській області, Донецькій, Львівській, Харківській області та у місті Київ.

Найбільше об’єктів, які змінили форму власності (за видами економічної діяльності), пов’язані з обробною промисловістю, оптовою торгівлею і посередництвом в торгівлі, роздрібною торгівлею побутовими товарами та їх ремонтом, готелями та ресторанами, операціями з нерухомістю, колективними, громадськими та особистими послугами, і окремими об’єктами незавершеного будівництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до розділу 2

 

Форма власності – це стійка система економічних відносин і господарських звязків, що обумовлює  відповідний спосіб та механізм поєднання  робітника із засобами виробництва. Кожна функціональна форма власності  має відображати передусім рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі й ступеню  складності її суспільної продуктивної сили, що використовується у виробництві. Форма власності має визначатися  специфікою суспільної продуктивної сили праці як обєкта індивідуальної власності  людини. У процесі формоутворення власності будь-які «забігання»  вперед порівняно з досягнутим рівнем продуктивності суспільної праці негативно  впливають на розвиток останньої  і, врешті-решт, гальмують соціально-економічний  прогрес.

В умовах формування ринку  вже почалися істотні зрушення у  відносинах власності. Вони відбуваються на основі Закону України «Про власність» та інших відповідних законодавчих актів. У цих документах передбачено  перехід від монополії держави  на привласнення засобів, результатів  виробництва та управління ним до різноманітних форм власності. Цей  перехід грунтується на самостійності  господарювання підприємств і широкому роздержавленні власності та приватизації.

Роздержавлення власності  означає перетворення державних  підприємств у такі, що засновані  на інших, недержавних формах власності. Приватизація – це процес придбання  громадянами у власність усіх або частини акцій акціонерних, інших господарських товариств, а також підприємців, заснованих на змішаній або колективній власності.

Закони України «Про власність», «Про форми власності на землю» та інші законодавчі акти дають такі визначення форм власності.

Приватна власність громадян:

• Особиста власність, що формується за рахунок трудових доходів від ведення власного господарства, від коштів, вкладених у кредитні заклади, акції та інші цінні папери
• Власність трудового господарства – це власність членів сімї та інших осіб, які спільно ведуть трудове господарство
• Власність селянського й особистого підсобного господарства.

Субєктами права приватної  власності є громадяни України, іноземні громадяни та особи без  громадянства.

Колективна власність:

• Власність орендного підприємства – це вироблена продукція, отримані доходи і придбане за рахунок коштів цього підприємства майно
• Власність колективного підприємства
• Власність кооперативу – це майно, що створюється за рахунок грошових та інших майнових внесків членів кооперативу, виробленої продукції, доходів, отриманих від реалізації, та іншої діяльності, передбаченої статусом кооперативу
• Власність акціонерного товариства становить майно, придбане за рахунок продажу акцій, а також отримане в результаті його господарської діяльності чи придбане ним іншими законними шляхами
• Власність господарських асоціацій становить майно, добровільно передане їм підприємствами та організаціями, а також одержане в результаті їхньої господарської діяльності.
• Власність громадських організацій – будови, споруди, житловий фонд, обладнання, майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові засоби, акції, ін цінні папери
• Власність релігійних організацій становлять будови, предмети культу, обєкти виробничого, соціального і благодійного призначення, грошові кошти і майно, потрібне для діяльності цих організацій

Субєктами права колективної  власності є трудові колективи  державних підприємств, колективи  орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні та господарські товариства, господарські обєднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські обєднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Державна власність:

• Загальнодержавна власність
• Комунальна власність – це власність органів влади й управління, кошти місцевого бюджету, житловий фонд, комунальне господарство.
• Власність державних підприємств

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  3.Право та відносини власності

 

3.1. Права власності

 

Права власності регулюють  розподіл запасів обмеженого блага  між людьми. Споживання блага - а  точніше, споживання корисних властивостей, носієм яких є благо, - може бути досить різним і зовсім не зводиться до знищення блага (разовим чи поступового) у процесі споживання. Витяг корисності з блага може відбуватися не тільки шляхом споживання, а й шляхом отримання  доходу від експлуатації блага, продажу, здавання в оренду, надання в заставу, дарування, передачі у спадок і т.д. Сам процес вилучення блага соціальний, тому що сторони-корисність з обмеженого блага, в тій чи іншій мірі перешкоджає  доступу до блага з боку інших  осіб. Використання блага повинна  бути огороджена від незаконних дій  інших осіб, але при цьому не служити джерелом шкоди для оточуючих. Це свідчить про те, що категорія  «власність» являє собою набір  прав.

Право власності - це виключне право, що припускає заборону на несанкціонований доступ до об'єкта власності з боку тих, хто не є власником. Під доступом слід розуміти не тільки фізичний доступ до об'єкта власності, а й можливість реалізації індивідом одного, кількох  або всіх прав власності.

Ефективне використання благ, при якому виключається зіткнення  інтересів різних власників, вимагає  чіткої визначеності в правах власності  та відділення одного повноваження від  іншого. Відділення кордонів правомочності, в рамках якого власник реалізує свої права, називається специфікацією  прав власності. Чим більш чітко  специфіковані права, тим важче  доступ до блага інших осіб і, відповідно, повніше власницькі повноваження. Процес, протилежний специфікації, називається  розмиванням прав власності. У цьому  випадку межі правомочностей втрачають  визначеність (недостатньо ясно, що кому належить), і між різними  особами може виникнути конфлікт з приводу взаємних претензій  на витяг корисності блага.

Таким чином, відносини власності - це санкціонована суспільством сукупність відносин, які регулюють порядок  вилучення індивідами корисності з  економічних благ через систему  часткових правочинів.