Малі підприємства та їх роль в економіці

Якщо розвитку малих підприємств  властиві зазначені вище негативні тенденції, то цілком логічно виникає запитання, яким чином вони не лише виживають, а й кількісно зростають? Це пояснюється такими сторонами цих підприємств:

1)  вища інтенсивність праці,  в тому числі за рахунок  подовження робочого дня;

2)  нижча заробітна плата;

3)  економія на техніці безпеки,  умовах праці;

4)  нижча організованість та  самосвідомість найманих працівників,  що, в свою чергу, пояснюється  відсутністю профспілок і сприяє  додатковій експлуатації.

Незважаючи на це, у США із приблизно 600 тис. нових підприємств щорічно розорюється понад 400 тис. Високий ступінь збанкрутіння малих підприємств має місце і в інших країнах.

 

 

2.3. Етапи розвитку малих підприємств в Україні

 

Розглядаючи законодавчі  документи, що регламентують діяльність малих підприємств в країні в  хронологічній послідовності, можна  виділити основні етапи їх розвитку.

 

«Таблиця 2.1. Етапи розвитку малих підприємств в Україні»

№	Нормативний акт, дата прийняття	Основний зміст	Наслідки застосування в економіці
1.	«Положення про організації  діяльності малих підприємств» (Протокол № 6 засідання Комісії з удосконалення  господарського механізму при Раді Міністрів СРСР), 06.06.1988	Дозволено створення  малих підприємств. Був введений спрощений порядок їх створення та реєстрації. Вони отримали статус юридичної особи, більшу самостійність у здійсненні господарської діяльності та розподілу доходу	Почалося створення  в різних галузях промисловості  та регіонах країни малих підприємств

 

2.	Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР» 26.08.1988	Створено привілейовані  умови одній формі власності (відсутність  для кооперативів платежів до бюджету, можливість встановлювати необмежені надбавки до заробітної плати працівників  кооперативів)	Відтік кваліфікованої робочої сили з державних підприємств  до кооперативів
3.	Закон СРСР «Про підприємство в СРСР» 04.06.1990	Оголошено про рівність організаційно-правових форм підприємств, заснованих на будь-якій формі власності	Зростання кількості  підприємств різних форм власності
4.	Постанова Ради Міністрів  УРСР № 278 «Про заходи щодо створення  і розвитку малих підприємств» 22.09.1990	Визначено основні документи  для державної реєстрації малих  підприємств, затверджений двотижневий  термін держреєстрації, визначені пільги малому підприємництву з оподаткування, амортизації та ін.	Почалося активне створення  малих підприємств у всіх галузях  народного господарства, в першу  чергу, в торгівлі, побутовому обслуговуванні, посередницькій  діяльності. Почалась переєрестрація кооперативів в малі підприємства

 

Закінчення таблиці 2.1.

5.	Закон України «Про підприємства в Україні» 27.03.1991	Визначено характеристики віднесення підприємств до малих-за чисельністю працюючих. Держава  забезпечує підприємствам всіх форм власності рівні правові та економічні умови господарювання	Розвиток малого підприємництва, заснованого на різних формах власності, їх-поєднання
6.	Закон України «Про власність» 26.03.1991	Визнані рівноправними  приватна, колективна і державна форми  власності	З'явилася можливість організації малих підприємств  на основі приватної власності

 

На початку 1990 р. малі підприємства утворювалися частіше відділенням від державних підприємств-засновників. У 1991 р. малі підприємства створювалися, як правило, у формі товариств з обмеженою відповідальністю.

З моменту початку  створення і до теперішнього часу багато малих підприємств засновано  органами місцевого самоврядування. Хоча їхній внесок як засновників, в більшості випадків, обмежується наданням нежитлових приміщень на умовах оренди.

Чисельність працівників для віднесення підприємств до малих визначається в Україні відповідно до закону «Про підприємства в Україні».Крім чисельності працівників у багатьох країнах для характеристики малих підприємств використовують обсяг основних фондів, обсяг річного обороту капіталу, участь в капіталі інших підприємств та інші критерії.

На початок 1998 р. в Україні  було зареєстровано близько 400 тисяч  малих підприємств, однак діяло  з них всього близько 100 тисяч, де було зайнято приблизно 4,6 відсотка від усього зайнятого населення країни і вироблено близько 9 відсотків валового внутрішнього продукту. Зареєстровані в Україні малі підприємства розподіляються за галузями таким чином: третина з них - у торгівлі та громадському харчуванні, 15 % - у промисловості, 10 % - у будівництві, 4 % - на транспорті, 5 % - сільському господарстві. Крім того, до даного кількістю малих сільськогосподарських підприємств необхідно додати 35 000 селянських (фермерських) господарств, які, по суті, також є малими підприємствами.

У перші роки трансформації  економіки України, незважаючи на об'єктивні  труднощі перехідного періоду, відбувалося  швидке зростання недержавного сектору  економіки, яке супроводжувалося значним  зростанням, особливо в перші роки економічних реформ, чисельності суб'єктів малого підприємництва. Реалії складаються так, що нині недержавний сектор розвивається динамічніше. Якщо наприкінці 80-х pp. усі підприємства перебували в державній власності, то вже у 1999 році на недержавний сектор припадає 70,7 % промислової продукції, понад 90 % банківських послуг, значна питома вага сільськогосподарського виробництва, торговельного обороту та послуг у сфері побутового обслуговування.

 

Висновки до розділу

Велика кількість малих  підприємств зосереджена в США, Японії та Італії. Не дивлячись на деякі негативні тенденції, чисельність малих підприємств у розвинутих і слаборозвинутих країнах постійно зростає. Це пояснюється позитивними сторонами цього бізнесу, а саме його блискавичним пристосуванням до ринку та попиту. Також ефективне та вигідне використання труда своїх працівників на певному підприємстві.

Абсолютне та відносне зростання  недержавного сектору, і насамперед малого підприємництва, на фоні загального спаду виробництва та кризового  стану багатьох державних підприємств свідчить про великий внутрішній потенціал малого підприємництва, бажання і можливості великого прошарку населення забезпечити власними силами свою економічну самостійність.

Однак процес становлення  малого підприємництва в Україні проходить нерівно. Сьогодні спостерігається зниження життєздатності малого підприємництва, а отже, і загострення його основної суперечності. Це рельєфно проявляється перш за все у негативній динаміці чисельності суб'єктів малого підприємництва та зайнятих у цій сфері працівників. Аналіз офіційної статистики виявляє тенденцію зниження темпів зростання кількості суб'єктів малого підприємництва. Ця негативна обставина посилюється консервацією несприятливої галузевої та регіональної структури малого підприємництва, супроводжується зростанням адміністративних бар'єрів, що гальмують процес розвитку малого підприємництва.

Аналітична оцінка особливостей малого підприємництва у перехідній економіці дозволяє зробити висновок про необхідність як створення зовнішніх умов для його розвитку, так і зміни парадигми його формування.

 

 

РОЗДІЛ 3 Аналіз економічного розвитку та державна підтримка малого             підприємництва.

 

3.1. Державна підтримка малого бізнесу.

 

Аналіз світового досвіду  свідчить, що практично в усіх розвинених країнах держава бере активну участь у формуванні та розвитку підприємницької діяльності, підтримці найбільш доцільних і ефективних її напрямів. Навіть у тих країнах, де склалися давні традиції приватного підприємництва, мале підприємництво потребує такої підтримки й одержує її на основі державних програм підтримки малого підприємництва. Одні країни з розвиненою ринковою економікою мають розгалужену та чітко усталену систему державної підтримки малого підприємництва (США, Японія, Німеччина, Франція), в інших же подібна система перебуває у стадії становлення або розвитку.

Для розв'язання проблем  економічного й соціального розвитку України на сучасному етапі становлення  ринкової економіки слід посилити увагу  держави до розвитку підприємницької  діяльності, насамперед малого підприємництва, формування відповідної державної політики щодо підтримки малого підприємництва.

Недооцінку малого підприємництва, ігнорування його економічних та соціальних можливостей протягом майже  всіх перших семи років реформаційних перетворень можна кваліфікувати як великий стратегічний прорахунок, здатний викликати численні народногосподарські негаразди, поглибити кризу економіки України в цілому.

Для того, щоб мале підприємництво могло виконувати свої соціально-економічні завдання, про що йшла мова в попередніх розділах, необхідно підвищувати життєздатність (стійкість) суб'єктів малого підприємництва. Це, у свою чергу, стає можливим лише за умов реалізації комплексу цілеспрямованих, дійових заходів із підтримки малого підприємництва, який зумовлений його основною суперечністю і є формою її розв'язання.

Сприяння та підтримка  малого підприємництва є самостійною  складовою державної економічної  політики в багатьох країнах. Тому існують  спеціальні державні (урядові) органи управління (координації) та підтримки малого бізнесу. Наприклад: у Канаді — Міністерство у справах малого бізнесу; в Японії — Національна адміністрація малого бізнесу; в Росії — Державний комітет Російської Федерації з підтримки та розвитку малого підприємництва (створений в червня 1996 року); у США — Адміністрація малого бізнесу; в Бельгії, Люксембурзі — Міністерство середнього класу; у ФРН, Франції, Італії — підрозділи (департаменти) міністерств економіки, промисловості або торгівлі тощо.

Поряд із центральними органами місцеві органи влади (штатів, земель, муніципалітетів) надають всебічну підтримку малим підприємствам.

Центральні органи влади  виконують, як правило, загальні стратегічні  та координаційні функції:

—розробка загальної  концепції та принципів відносин держави і малого підприємництва;

—формування певних засад  діяльності, що сприяють адаптації  малого підприємництва до умов жорсткої конкурентної боротьби;

—розробка цільових програм  підтримки малого підприємництва, які  спрямовані на певний сектор економіки або відповідний регіон.

Для здійснення державної  політики діє спеціальне законодавство, яке врегульовує комплекс питань підтримки малого підприємництва. Реалізується також система державних програм  фінансового, технологічного, зовнішньоекономічного, консультаційного, кадрового сприяння малим підприємствам.

 

Так, у США щорічний бюджет Адміністрації малого бізнесу  в середині 90-х років становив понад 350 млн. дол.

Основну масу фінансових ресурсів (майже 90%) надано у формі  гарантованих позик, середній розмір яких — понад 170 тис. дол., терміном на 8 років. Такі кредити надають недержавні фінансово-кредитні інститути на підставі різноманітних програм і приблизно на 90% гарантуються Адміністрацією малого бізнесу. Прямі позички отримують лише ветерани та інваліди. В Німеччині для збільшення частки власних ресурсів у статутному фонді спеціальний банк надає 100 тис. марок кредитів терміном на 20 років, причому протягом половини цього терміну малі підприємства звільнені від їх погашення, а в перші два роки на них не нараховуються відсотки.

Найважливішими програмами, за якими надають цільові кредити, є реконструкція підприємств (на капітальне будівництво гарантовані позички надають терміном на 20 років), енергозбереження, захист довкілля, виконання вимог державного регулювання економіки і передусім підприємництва, створення додаткових робочих місць та ін.

Основними напрямами  підтримки малого підприємництва є фінансово-кредитна підтримка інноваційної діяльності, кадрове та інформаційне забезпечення, податкова політика, створення ефективної законодавчої бази.

Фінансово-кредитна підтримка — надання цільових субсидій, прямих і гарантованих позик, дотацій, податкових пільг і кредитів, амортизаційних пільг тощо.

В Україні з огляду на такий досвід також необхідно  створити певний комплекс гарантій з боку держави тим фінансово-кредитним установам, які надаватимуть кредити малим підприємствам, сформувати сприятливі умови для надання лізингу (надання майна в довготермінову оренду), кредитів, утворити певну мережу нових установ, які б проводили таку діяльність, та ін.

Фінансово-кредитна підтримка  малого підприємництва здійснюється у розвинутих країнах з боку центральних та місцевих органів влади, позабюджетних фондів, приватних, іноземних та змішаних інвесторів та спонсорів. В Україні для цієї мети доцільно залучати кошти Європейського банку реконструкції та розвитку, Світового банку.

Підтримка державою інноваційної діяльності здійснюється шляхом фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, закупівлі передових техніки та технології, надання необхідних консультацій при їх впровадженні, стимулюванні регіональних програм, всебічної підтримки венчурних підприємств тощо. Так, в межах Європейського Союзу, крім специфічних національних програм, створена програма фінансування інноваційних досліджень, надаються субсидії на оплату дослідницького персоналу, створення венчурних підприємств, регіональних баз даних тощо. Зокрема, венчурні підприємства, які працюють передусім над втіленням у виробництво певної ідеї або проекту, створюють на умовах неповернення ними вкладених у їх розвиток коштів, невиплати відсотків, але передання інвесторам усіх запатентованих інновацій, «ноу-хау».

В Україні з цією метою  доцільно надавати податкові пільги в разі впровадження малими підприємствами нових техніки та технології, проведення ними наукових досліджень; розробити ефективний механізм передання частини виробничих площ, техніки збанкрутілих підприємств, надавати частину державних замовлень малим підприємствам та ін.

Кадрове забезпечення малих підприємств у розвинутих країнах світу здійснюється шляхом навчання, підвищення управлінської кваліфікації підприємців. Зокрема, консультації надають через Центри розвитку малого бізнесу (у США, наприклад, існують понад 60 таких центрів та значна кількість відповідних відділень) з проблем планування підприємницької діяльності (в тому числі складання бізнес-планів), отримання кредитів, підготовки працівників, проведення маркетингових досліджень, управління персоналом та ін.