Фіскальна політика і її роль в державному регулюванні економіки

     Інший важливий інструмент фіскальної політики – податки – також може бути використаний державою як засіб стимулювання сукупних витрат, так як зниження податків залишає в розпорядженні підприємців значно більшу частину грошових засобів.

     Тут також спрацьовує ефект мультиплікатору.

     Економічний зміст цього ефекту наступний. При  зниженні ставки податку збільшується рівень розподіленого доходу, що призводить до збільшення ефективного попиту у  всіх суміжних сферах економіки.

     На  малюнку (див. додаток 2)зображено ситуацію, за якої крива сукупних витрат Е₁ відображає їх рівень до скорочення податків, а крива Е – після скорочення податків. Як показує графік, зменшення податків зміщує криву сукупних витрат вгору, що веде до зростання обсягу виробництва і доходу з Y до Y. Зіставляючи приріст доходу (∆Y) та зменшення податків (-∆Т), не можна не помітити, що приріст доходу перевищує зменшення податків, що також пояснюється мультиплікативним впливом зміни величини податків на зміну обсягу доходу.

     Для виведення податкового мультиплікатора знову скористаємося  формулою макрорівноваги, але будемо виходити з того, що:

     С = с'(Y - T),

  де Т -  загальнавеличина  податкових  надходжень;

          (Y - T) -  доход після оподаткування.

     Матимемо:

      Y = c'(Y - T) + I + G

                                                        незмінна величина

     Зробивши  прості перетворення і продиференціювавши рівняння по Т, дістанемо:

     

     Тут М показує, як зміниться Y при зміні T на  одиницю. Знак «мінус» означає зворотну залежність зміни обсягу національного виробництва і доходу від розміру податків на дохід. Надамо с' значення 0.8. Матимемо: M = - 4.

     Отриманий мультиплікатор показує, що при збільшенні  загальної величини податків на одиницю, ВНП  зменшується  на  4 одиниці.

     Соціальні трансферти також спричиняють мультиплікативний ефект, який діє так, як і податковий, і має такий самий спосіб визначення, але зі знаком «плюс».

     Мультиплікатор  соціальних трансфертів (Tr) визначається за формулою:

     

     Якщо державні витрати (G) та автономні податкові відрахування (Т) зростають на одну й ту саму величину (∆G = ∆T), то і рівноважний обсяг виробництва зростає. У цьому випадку мова йде про мультиплікатор збалансованого бюджету, який завжди менший або дорівнює 1. Його вплив на макроекономічну ситуацію в країні розглядався на наступному прикладі.

     Припустимо, що рівновага досягнута в точці  E1. (див. додаток 3).

  Держава збільшила закупки товарів та послуг на 20 млн. грн., що призвело до зростання сукупних витрат теж на 20 млн. грн. та до переміщення кривої C=I+G вгору, у положення C+I+G1. Точка рівноваги перемістилася з E1 до E2. Об’єм національного продукту виріс з Q1 до Q2. Розрахувати його приріст можна наступним чином (с' приймемо рівним 3/4):

     Q2-Q1 = M * 20 млн. грн. = (1/(1-3/4)) 20 млн. грн. = 80 млн. грн.

     Введення  акордного податку величиною  у 20 млн. грн. зсуне криву C+I+G1 вниз, в положення C1+I+G1. Зсув відбудеться на величину 15 млн. грн., так як мультиплікатор податків менший за мультиплікатор витрат. Точка рівноваги переміститься з E2 до E3, а об’єм виробництва зменшиться з Q2 до Q3. Обєм виробництва в наслідок введення податку скоротиться на:

     Q2-Q3 = M * 20 млн. грн. = ((3/4) / (1-3/4)) 20 млн. грн. = 60 млн. грн.

     Отже, внаслідок росту державних закупок національний продукт збільшиться на 80 млн. грн., а введення податку зменшило його на 60 млн. грн. Таким чином, одночасне збільшення державних витрат та податків на 20 млн. грн. обумовило ріст національного продукту також на 20 млн. грн., тобто мультиплікатор дорівнює 1. Це і є мультиплікатор збалансованого бюджету, який не залежить від граничної схильності до споживання.

     Щоб побачити ефективність впливу різних інструментів фіскальної політики на обсяг виробництва і доходу, скористаємось наступним прикладом.

     Нехай потенційний обсяг ВВП в країні дорівнює 600 млрд грн. Фактичний  обсяг ВВП становить 520 млрд грн.  гранична схильність до споживання становить 0,75. Сума, в яку  обійдеться державі наближення економіки до потенційного обсягу виробництва, будемо визначати, використовуючи  лише один із інструментів ( почергово ).

1. Вплив державних закупівель на приріст виробництва і доходу:

∆Y = 600 – 520 = 80 млрд грн.;

;

 млрд грн.

2. Вплив зміни податків на приріст доходу:

∆Y = 80;

;

 млрд грн.

3. Вплив зміни соціальних трансфертів на приріст доходу:

∆Y = 80

;

 млрд грн. 

     Як  показує світовий досвід і даний приклад, досягти збільшення обсягу виробництва і доходу для держави буде дешевше шляхом збільшення державних закупівель, ніж шляхом зменшення податків або збільшення соціальних трансфертів.

     Ефект мультиплікатора може виявитися  тільки в умовах економіки неповної зайнятості. Адже, якщо всі ресурси  суспільства використовуються повністю, то звідки можуть з'явитися додаткова робоча сила і виробничі потужності? В економіці, що досягла рівня природного випуску, ефект мультиплікатора не зможе працювати на розширення доходу, а виявиться тільки в підвищенні загального рівня цін, тобто інфляції 
 
 
 

     3. Особливості фіскальної політики в державному регулюванні економіки України 

      Після розвалу СРСР і здобуття незалежності перед Україною постала складна проблема формування якісно нових перерозподільчих процесів в умовах переходу від командної до ринкової економіки та встановленні нової системи соціально-економічних відносин. На зміну притаманним соціалістичному господарюванню директивним формам акумулювання та використання бюджетних коштів приходять нові – ринкові, із сучасними ринковими формами перерозподілу ВВП. Змінюється характер втручання держави в економіку, яка починає проводити цілеспрямовану стабілізаційну фіскальну політику для досягнення тих чи інших цілей [7, 244].

      В цьому розділі ми коротко розглянемо особливості реалізації фіскальної політики в Україні.

     У 1992-1994 рр. в Україні неодноразово робилася спроба використати дискреційну  фіскальну політику для поліпшення економічної ситуації. Однак бажаного результату досягти не вдалось.

     Для фіскальної політики Української держави цих років була характерна хаотичність у зміні системи оподаткування, відбувалося почергово зменшення, або збільшення розміру податків. Наприклад, ставки акцизного збору і базова ставка податку з доходу (прибутку) змінювалися декілька разів, а максимальна ставка прибуткового податку піднялась майже до 90% у 1993 р. Нестабільністю податкової політики пояснюється, насамперед, невизначеність напрямів переходу до ринку. В 1992 р. був взятий курс на прискорене входження України у ринкову економіку, що вимагало проведення лібералізації податкової системи., Результатом такого курсу стала нестача бюджетних коштів для задоволення соціальних потреб. У другій половині 1992 р. податковий тиск на підприємства посилився. На валовий доход підприємств була встановлена базова ставка у розмірі 18%. У першому кварталі 1993 р., коли відбулося повернення до оподаткування прибутку, ставка податку визначалась на рівні 30%, що відповідало бажанню уряду зменшити податковий тягар для підприємств і створити умови для зміцнення їх фінансового становища. Однак оподаткування прибутку за вказаною ставкою значно зменшило надходження до бюджету. Починаючи з другого кварталу 1993 р. уряд повернувся назад до оподаткування валового доходу за ставкою 18%. Однак і це не змогло забезпечити необхідні надходження до бюджету, тому ставку оподаткування було збільшено до 22%. Таким чином, збільшення ставки податків зумовлювалося потребами бюджету, кошти з якого були необхідні для реалізації програм соціального захисту малозабезпечених верств населення. Зменшення ж податків зумовлювалося спадом виробництва, що сягнув критичної межі. Тому в 1994р. був взятий курс на відносну лібералізацію податкового законодавства і фіскальної політики. Внаслідок цього вдалося припинити різкий спад виробництва. 

     У першій половині 90-х років низьку ефективність мала і така складова фіскальної політики в Україні, як державні видатки. Вони були значно вищими від  запланованої суми. За даними Світового  банку, у 1992 р. загальні кошти на соціальний захист (пенсії, допомоги, субсидії та соціальні послуги) виділялися у розмірі понад 40% валового національного продукту (або становили 2/3 загальних витрат держави, соціальних фондів та обласних бюджетів). Це значно перевищувало заплановані 25% валового національного продукту, що призначалися в 1989-1990 рр. на соціальні потреби. Подібне повторилося й у 1993-1994 рр. Це багато в чому спричинило подальшу інфляцію і, відповідно, нове зростання соціальних видатків. За результатами дослідження "Україна. Соціальна сфера у перехідний період", проведеного Світовим банком, жоден уряд у світі на початку 90-х років не мав такого тягара соціальних витрат, як український [7, 245-246].

     Однією з особливостей фіскальної політики в другій половині 90-х рр. стало вдосконалення податкової системи і збільшення фінансового забезпечення функціонування держави. Вже в 1994 р. було знижено ставку ПДВ з 28 до 20 %, але натомість, для компенсації фіскальних витрат, податок на прибуток було замінено податком на доходи підприємств і організацій, який проіснував до 1997 р. і був замінений тим же податком на прибуток, причому ставка оподаткування була знижена із 44 до 30 %. Високе податкове навантаження на доходи суб’єктів ринку не лише не вирішило приблеми наповнення бюджету, а й продовжило дезорієнтувати функціонування економіки. Економіка продовжувала адаптуватися до ринкових умов господарювання та оподаткування – збільшувалась податкова заборгованість, а податкове законодавство становилось все більш громіздким та заплутаним і все це супроводжувалось поширенням тінізації економічних процесів. І навіть запровадження під кінець 90-х спрощених форм оподаткування малого бізнесу та скасування зборів у Фонд Чорнобиля не слугували потужним  імпульсом для значної активізації легального підприємництва. Проте лібералізація і корекція оподаткування загалом не в останню чергу зумовили макроекономічну стабілізацію 1997-1999 рр., а з 2000 р. – економічне зростання.

     Фіскальна політика щодо формування видаткової частини бюджету в період з 1995 по 2000 рр. також була далеко не оптимальною.  Значні бюджетні ресурси витрачалися на підтримання функціонування розгалуженої соціальної інфраструктури та утримання управлінського апарату держави, тоді як видатки на капіталовкладення в розвиток економіки, фундаментальні дослідження, а також  на трансформування певних сфер соціально-економічної організації суспільних відносин, які могли би сприяти пожвавленню функціонування економіки і прискоренню трансформаційних процесів, залишались мізерними. Варто також відмітити, що в цей період з метою покриття дефіциту бюджету Україна почала залучати зовнішні та внутрішні позики.

     Протягом 2001-2004 рр. формування реалізації фіскальної політики продовжувало відбуватися в рамках коригування окремих параметрів і механізмів перерозподілу ВВП.

       З 2004 р. було знижено ставку  податку на прибуток із 30 до 25 %, що сприяло активізації підприємництва  з подальшим зміцненням податкового  потенціалу. Проте в тому ж році було запроваджено пропорційний механізм стягнення податку з доходів фізичних осіб і це не лише не сприяло детінізації економіки, а й зумовило зниження фіскальної ефективності персонального оподаткування і перекладання його основного тягаря з більш забезпечених прошарків суспільства на всіх економічно активних громадян. Але економічне зростання 2001-2004 рр. згладило негативні наслідки прорахунків податкової політики. Податкові надходження зросли і в 2004 р. становили 69,7% доходів Зведеного бюджету України.

     В наступний період (з 2005 р. і надалі) було прийнято рішення усунути диспропорції оподаткування та розширити соціальну складову функціонування держави, а також проводити, залежно від подальшої наповнюваності бюджету, лібералізацію оподаткування і перегляд засад формування видаткової частини бюджетів. Однак повністю реалізувати таку політику не вдалось.

     В результаті скасування територіальних та більшості галузевих податкових пільг, а також завдяки підвищенню ставок акцизів (на алкогольну та тютюнову продукцію) й уточненню бази оподаткування  податком на прибуток податкові надходження  істотно зросли, склавши 73,2 % доходів зведеного бюджету України за 2005 р. Однак, прагнення якнайшвидше усунути перекоси в оподаткуванні і таким чином значно збільшити надходження податкових платежів вступило в суперечність із необхідністю створення стабільного податкового середовища господарювання – радикальне згладжування диспропорцій перерозподілу ВВП дестимулювало підприємницьку активність більше, ніж їх поступове поглиблення.

     На  сьогодні фіскальне регулювання  в Україні необхідно орієнтувати  на забезпечення збалансованості бюджету, спрямованого на подолання впливу світової фінансово-економічної кризи, здійснення податкової політики в напрямі стимулювання підприємницької діяльності вітчизняних виробників та подолання інфляційних процесів з метою створення умов для подальшої стабілізації економіки.

     Виходячи  з даних основних цілей уряд України в 2009 р. ставив наступні завдання бюджетно-податкової політики на 2010 р. та шляхи їх виконання: