Фіскальна політика і її роль в державному регулюванні економіки

     Кожний  вид податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і посідає окреме місце в податковій системі. Роль того чи іншого податку характеризується його приналежністю до певної групи у відповідності з існуючою класифікацією податків.

     Класифікація  податків проводиться за кількома ознаками: за методом обчислення, за економічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють тощо.

     Виділяють наступні основні види податків:

     I. За об'єктами оподаткування розрізняють:

а) податок  на доходи (зарплату, ренту, прибуток тощо);

б) податок  на майно (землю, ліси, підприємства, будівлі  тощо);

в) податок  на витрати покупців певних товарів  і послуг.

     II. За рівнем бюджету, до якого надходять податкові суми (чи за рівнем оподаткування), виділяють податки:

а) загальнонаціональні (ідуть до держбюджету);

б) регіональні (ідуть до бюджетів республік, областей);

в) місцеві, які поповнюють бюджети районного  або міського рівнів.

     III. За методами обчислення податки можна поділити таким чином:

1. Кадастровий  (від слова кадастр - таблиця, довідник), коли об'єкти оподаткування розділені на групи за певною ознакою. Перелік цих груп і їх ознаки заносяться у відповідні довідники. Для кожної групи встановлена індивідуальна ставка податку. Такий метод характеризується тим, що розмір податку не залежить від прибутковості об'єкта. Прикладом такого податку є податок з власників транспортних засобів. Він утримується за встановленою ставкою в залежності від об'єму двигуна транспортного засобу і не залежить від того, використовується транспортний засіб чи простоює.

2. На  підставі декларації. Декларація - документ, в якому платники податку наводять  розрахунок доходу і податок  із нього. Характерною рисою  цього методу є те, що сплата  податку відбувається після отримання  доходу особою, яка цей доход  отримує. Наприклад, податок на прибуток підприємств.

3. З  джерела виплати доходу, що зменшується  на суму податку. Наприклад,  прибутковий податок з громадян, який сплачується підприємством  або організацією, де працює фізична  особа. До виплати заробітної  плати з неї утримується прибутковий податок і перераховується до бюджету, решта сплачується робітнику

     IV. За способами стягнення податки поділяють на прямі та не прямі.

     Прямими називають податки, що стягуються безпосередньо  з одержувачів доходів (індивідуальний прибутковий податок) або власників майна (податок на власність або помайновий податок). Прямі податки впливають на пропозицію праці. Пояснюється це тим, що прямими податками оподатковуються факторні доходи. На використання домогосподарствам спрямовується дохід за вилученням податків. Якщо частка, що вилучається через пряме оподаткування, значна, втрачається інтерес суб’єкта більше заробляти. Це спонукає його зменшувати пропозицію праці, особливо за прогресивної шкали оподаткування. Наведемо умовний цифровий приклад. Нехай середня номінальна заробітна плата дорівнювала 1000 грн до оподаткування цього виду доходу. Якщо буде запроваджено оподаткування заробітної плати, наприклад, в 40 % ( тобто після оподаткування реальна заробітна плата становитиме 600 грн ), то такий самий обсяг праці наймані робітники запропонують за умови, що їхня номінальна заробітна плата становитиме 1200 грн, що підпаде під 50-ти відсоткову ставку оподаткування і тоді їх реальна заробітна плата не зміниться. Але за умови виплати 1200 грн середньої заробітної плати  підприємці відмовляться наймати стільки ж працівників, скільки було при номінальній зарплаті 1000 грн., результатом чого стане скорочення пропозиції праці, що виявиться у зменшенні обсягів виробництва.

     Непрямі ( опосередковані ) податки включаються до ціни певних товарів і стягуються із споживачів цих товарів при їх продажу. Непрямі податки  впливають на загальний обсяг виробництва та рівень цін. Введення непрямих податків підвищує ціну товарів та послуг, на що споживачі реагують меншим попитом, а виробники мають відреагувати зменшенням пропозиції. До таких податків в Україні належать акцизи, податок на додану вартість ( ПДВ ) та мито.

     Акцизи  – це податки на продаж товарів  і послуг на внутрішньому ринку. Вони, в свою чергу, можуть бути поділені на:

а) індивідуальні  акцизи – це надбавки до ціни на окремі види продукції (наприклад, тютюнові вироби, спиртні напої). Їх ще інколи називають  фіскальними монопольними податками, оскільки виробництво товарів, що ними обкладаються, часто є монополією держави.

б) універсальні акцизи представляють собою податки  на загальну вартість товарів і послуг, що реалізуються (наприклад, так звані податок з продажів, податок на додаткову вартість та ін).

      Найпоширенішим  у світі видом універсального акцизу є податок на додану вартість, що міститься у ціні всіх товарів і послуг. Додана вартість – це різниця між виторгом підприємства і вартістю матеріалів і сировини, необхідних для виготовлення продукції. Ставка цього податку в Україні становить 20 %. Формально його платниками є підприємства, оскільки податок надходить у бюджет від них. Фактично ж його сплачують покупці під час купівлі товарів та послуг.

        Мито – це податки на товари, що імпортуються, експортуються, та транзитні товари, що стягуються при перевезенні цих товарів через державний кордон. Мито є одним із важелів захисту національного ринку.

     Роль  непрямих податків оцінюється подвійно. З одного боку, вони дають державі величезні грошові кошти і можуть стримувати споживання, наприклад, шкідливих продуктів (алкоголю та тютюну). З іншого, ці податки означають зростання цін, що може викликати вимоги щодо підвищення зарплати і підштовхнути інфляцію. Крім того, непрямі податки носять регресивний характер, тобто забирають більший відсоток доходу у тих, хто менш забезпечений (чим нижчий дохід покупця, тим вища в ньому частка податку).

      Отже, непрямі податки вилучаються  у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача продукції. Прямі податки, які вилучаються шляхом зростання цін, також можуть перекладатися на споживача. Чим більше розвинена країна, тим більша частка надходжень припадає на прямі податки. І навпаки – чим біднішою є країна, тим більше вона покладається на непрямі податки. 

     Важливе місце в теорії оптимального оподаткування належить дослідженню впливу загального рівня податків на економічний розвиток. Американський економіст А. Лаффер обгрунтував пряму залежність між прогресивністю оподаткування, національним виробництвом і доходами бюджету та відобразив цю залежність у так званій кривій Лаффера.

     Згідно  з теорією Лаффера підвищення податків до певного рівня сприяє зростанню доходів бюджету, оскільки воно не підриває стимулів до економічної  діяльності та інвестиційної активності. За цією межею розпочинається так звана заборонена зона шкали оподаткування. Податкові ставки, що належать до цієї зони, не стимулюють підприємців до збільшення нагромаджень, інвестицій і обсягів виробництва. Отже, звужується податкова база і зменшуються податкові надходження до державного бюджету.

     

     Крива Лаффера: де Т— ставка податку; ТR — податкові надходження; М = mах ТR; 1, 2— відповідно нормальна і заборонена зони шкали

     Вплив зниження податків на економічні процеси  Лаффер вбачав:

     а) у зростанні податкової бази внаслідок  збільшення кількості праці і  капіталу, що пропонуються на ринок  і розширюють обсяг виробництва;

     б) у переведенні праці та капіталу, що вже використовуються ринком, з низькооподатковуваних у порівняно високо-оподатковувані сфери, що поліпшить розподіл капіталу за сферами економіки і сприятиме підвищенню її ефективності;

     в) у зменшенні випадків ухилення від  податків.

     Важливо встановити межу податкового рівня, перевищення якої мало б негативні наслідки для економіки та державного бюджету. Економісти вважають, що точно визначити її досить важко, але можна виділити явища, які свідчать про досягнення критичної точки оподаткування:

     1) падіння або непропорційно повільне зростання надходжень до державного бюджету при підвищенні податкових ставок;

     2) зниження темпів економічного  зростання і особливо погіршення  становища з інвестиціями, реальними  доходами населення;

     3) зростання тіньового сектора  економіки, масове ухилення від податків.

     Отже, використання важелів податкової політики є потужним способом впливу на соціально-економічний  розвиток країни. Податкові ставки, визначення об’єкта і суб’єкта оподаткування, а також джерела сплати податку дають можливість безпосередньо впливати на доходи суб’єктів національної економіки, обсяги споживання тощо. Податки впливають на економіку через дохід кінцевого використання економічних агентів та зміну відносних цін [8, 92].     

     2.2 Ефект мультиплікатора 

     Слово «мультиплікатор» у перекладі з латинської мови означає множник. Саме поняття «мультиплікатор» і його принцип були вперше описані в економічній теорії англійським економістом Р. Капом в 1931 p., ще до появи роботи Дж. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.). За Кейнсом, мультиплікатор — це числовий коефіцієнт, який показує залежність змін доходу від змін інвестицій а саме: у скільки разів зміниться (зросте чи зменшиться) національний доход при певній конкретній зміні (збільшенні чи зменшенні) інвестицій. З приводу цього Дж. Кейнс зазначав, що у разі, коли здійснюються додаткові інвестиції, отримуваний доход зростає на суму, яка в k разів перевищує суму, на яку збільшені інвестиції.

     Світовій  економічній науці відома система  мультиплікаторів, без урахування яких не розробляється жодна державна програма. До мультиплікаторів фіскальної політики належать мультиплікатор державних витрат, соціальних трансфертів та податковий мультиплікатор. Розглянемо детальніше кожен з них.

       Мультиплікатор  державних витрат дає  можливість  оцінити вплив витрат держави на величину ВНП. Для виведення його скористаємося формулою макрорівноваги:

      Y = C + I + G

Врахуємо, що С = с'(1 - t)Y,

      де  с' - гранична схильність до споживання;

      t  - частка податків у сукупних  доходах.

      Тоді

      Y = c'(1 - t) Y + I  + G.

       - незмінна величина

      Продиференцюємо отримане рівняння по G:

Тут M показує, як зміниться Y при зміні G на одиницю. Надамо змінним с' та  t  таких  значень:  с'=  0.8,  t  =0.2, підставимо їх у формулу мультиплікатора і отримаємо:

     M = 2.8.

Мультиплікатор  показує, що при збільшенні державних  витрат на одиницю, ВНП збільшується на 2.8 одиниць.

      Якщо  в планових витратах вплив прибуткових податків не враховуватиметься, то мультиплікатор державних витрат визначатиметься за наступною формулою:

     Отже, мультиплікатор державних витрат показує, на скільки зміняться сукупні доходи (Y) при зміні державних витрат (G) на одиницю.

     Загальний ефект від зміни витрат визначається за формулою:

     ∆Y=М∙∆G,

де ∆Y – зміна сукупних доходів;

     ∆G – зміна державних витрат;

     М– мультиплікатор державних витрат.

             Причина мультиплікативного впливу державних закупівель на приріст доходу пояснюється тим, що на величину  ∆G збільшується дохід тих економічних суб’єктів, у яких уряд закупив у певному обсязі товари та послуги. Частину доходу, пропорційну граничній схильності до споживання, названі вище суб’єкти споживуть, тобто придбають для себе на цю суму певні товари та послуги, а частину заощадять. Ті суб’єкти, у яких будуть куплені товари та послуги, отримають дохід, який теж розподілиться на споживання та заощадження і т. д. це означає, що збільшення державних закупівель збільшує обсяг споживання і доходу з мультиплікативним уповільнюючим ефектом.