Фіскальна політика і її роль в державному регулюванні економіки

     1.3. Дискреційна фіскальна політика 

     Фіскальна політика в залежності від механізмів її реагування на зміну економічній ситуації ділиться на дискреційну та автоматичну фіскальну політику (політику вбудованих стабілізаторів).

     Під дискреційною політикою розуміють свідоме маніпулювання урядом державними витратами та податками. Її ще називають активною фіскальною політикою. Вона може здійснюватися за допомогою як прямих, так і непрямих інструментів. До перших відносять зміну державних закупок товарів та послуг, трансфертних платежів, втілення програм громадських робіт та інших програм, пов’язаних із витратами держави. До других – зміни в оподаткуванні (ставок податків, податкових пільг, бази оподаткування), політику швидкої амортизації.

     Розглянемо  механізм дискреційної фіскальної політики, використовуючи кейнсіанську модель «доходи – витрати» і вважаючи, що: 1) державні витрати не впливають ні на споживання, ні на інвестиції; 2) чистий експорт прирівнюється нулю; 3) рівень цін постійний; 4) з самого початку в економіці немає податків; 5) фіскальна політика здійснює вплив на витрати (попит), але не на пропозицію.

     Враховуючи  ці припущення, проаналізуємо вплив  зміни державних витрат на об’єм національного виробництва та доход.

     Припустимо, що перш за все сукупні витрати  враховували споживчі витрати C та інвестиції I, а економіка знаходилася у рівновазі у точці E1 (див. додаток 1).

     У зв’язку з розпочавшимся спадом виробництва уряд прийняв рішення підтримати попит, збільшив сукупні витрати за рахунок державних купівель G (розглянемо спочатку тільки цей елемент державних витрат). Держава здійснила купівлю товарів та послуг на суму 20 млрд. гривень. Ці державні витрати автономні, тобто постійні для будь-якого випуску продукції. Тому вони призведуть до збільшення сукупних витрат теж на 20 млрд. гривень, що обумовить зрушення прямої C+I вгору на величину G, на позицію C+I+G. Заплановані витрати стануть перевищувати об’єм випуску Y1. У відповідь фірми почнуть розширювати виробництво. Цей процес буде продовжуватися доти, доки не наступить рівність між сукупними витратами та об’ємом випуску. Нове положення рівноваги буде досягнуто у точці E2 та при об’ємі виробництва Y2. Отже, збільшення державних закупок стимулювало приріст об’єму виробництва з Y1 до Y2. Відстань по вертикалі між прямими C+I та C+I+G показує величину державних закупок, а відстань між Y2 та Y1 – приріст випуску продукції. З малюнку видно, що цей приріст у декілька разів перевищує об’єм державних закупок, тобто останні володіють ефектом мультиплікатору. Мультиплікатор державних витрат показує зміну випуску продукції і доходу внаслідок зміни витрат держави.

     У періоди підйому економіки, коли приватні витрати достатньо великі, уряд зменшує закупки товарів  та послуг. Зменшення державних витрат супроводжується зрушенням кривої сукупних витрат C+I+G вниз та призводить до мультиплікаційного зменшення об’єму національного продукту, доходів.

     Так само, як зміни державних закупок, на об’єм випуску та доходів, діє зміна трансфертних платежів, які є елементом державних витрат. Але ефективність їх впливу на попит, а отже, і на об’єм національного продукту дещо менша. Це пояснюється тим, що трансфертні виплати населенню призводять до росту його доходів, але тільки частину їх, яка визначена граничною схильністю до споживання, населення використовує на споживання, збільшуючи на ту ж величину сукупні витрати. Механізм впливу зміни трансфертних виплат на випуск та доходи аналогічний тому, який діє при зміні податків.

     Щоб державі витрати мали стимулюючу дію, вони повинні фінансуватися  за рахунок податкових надходжень. Ріст державних витрат, як правило, супроводжується бюджетним дефіцитом.

     Таким чином, збільшуючи витрати у період спаду виробництва та скорочуючи їх у час економічних підйомів, держава пом’якшує економічні кризи, домагається більш плавного росту об’єму національного виробництва.

     Фіскальна політика, як правило, оперує одночасно  як витратами держави, так і її податками. Велику зацікавленість являє  випадок, коли держава збільшує свої закупки G та податки T на однакову величину (сальдо державного бюджету при цьому не змінюється), що обумовлює приріст національного продукту на таку ж саму величину. В даному випадку мова йде про єфект мультиплікатора збалансованого бюджету і детальніше його механізм буде розглянуто в розділі 2.1.

     Інший елемент дискреційної політики –  зміна програм суспільних робіт. Такі роботи були розгорнені під час Великої депресії 30-х років з метою боротьби з безробіттям шляхом збільшення робочих місць. Оскільки, проте, подібного роду проекти складалися поспішно і орієнтувалися на те, щоб зайняти людей якої завгодно роботою, наприклад, будувати дороги без необхідної кількості машин і механізмів або навіть згрібати сухе листя в парках, то економічна ефективність цих програм була вельми незначною. До того ж слід мати на увазі, що в даний час в розвинених країнах спади виробництва бувають набагато менш тривалими, тому з ними можна боротися знижуючи податкові ставки і використовуючи монетарну політику.

     Але це, звичайно, жодним чином не означає  применшення ролі суспільних робіт  для вирішення проблем, що зачіпають  інтереси всіх членів суспільства, чи торкається це будівництва доріг, реконструкції міст, поліпшення екологічного середовища тощо. Проте такі роботи не можна безпосередньо пов'язувати з досягненням швидкої стабілізації економіки, ліквідацією її короткочасних спадів.

     У моделі «витрати-доходи» дискреційна  політика розглядається при незмінному рівні цін. У реальному житті  збільшення державних витрат, зниження податків призводять до росту сукупних витрат та попиту, що призводить до підвищення рівня цін та росту ставки  позичкового відсотку, які обумовлюють в свою чергу зменшення приватних інвестицій. Цей ефект, який називається ефектом витиснення, знижує дієвість фіскальної політики.

     Недоліком бюджетно-податкового регулювання  є також наявність доволі значного часового лагу. Так від початку кризових явищ в економіці до усвідомлення економістами необхідності здійснення реформ минає щонайменше два місяці. Розробка та прийняття відповідних нормативно-правових актів займе період 3-5 місяців. Таким чином, загальний проміжок часу від виникнення кризових явищ до законодавчого закріплення інструментів фіскальної політики становить 5-7 місяців. Цей період називають внутрішнім лагом фіскальної політики. Але хоча нормотворчий процес із прийняттям нормативно-правового акта закінчився, на економічній ситуації держави реформи відобразяться лише через певний часовий проміжок, який називається зовнішнім лагом фіскальної політики[10, 97].  

1.4.Автоматична фіскальна політика 

     На  практиці рівень державних витрат, податкових надходжень може змінитися навіть у випадку, якщо уряд не прийме відповідних рішень. Це пояснюється існуванням вбудованої стабільності, яка визначає автоматичну (пасивну, недискреційну) фіскальну політику. Вбудована стабільність заснована на механізмах, які працюють у режимі саморегулювання та автоматично реагують на зміни стану економіки, зменшуючи реакцію ВНП на зміни сукупного попиту. Це так звані вбудовані (автоматичні) стабілізаторами. До них відносять:

• Автоматичні зміни податкових надходжень. Сума податків залежить від величини доходів населення та підприємств. В період спаду виробництва доходи починають зменшуватися, що автоматично зменшує податкові ставки, а разом з ними і надходження до бюджету. Отже, збільшуються доходи, які залишаються у домашніх господарств та підприємств. Це в свою чергу дозволяє у значній мірі сповільнити зниження сукупного попиту, що стримує різке скорочення виробництва через скорочення сукупного попиту. У такому випадку випуск продукції зменшуватиметься не так відчутно. Таку ж саму дію надає прогресивність податкової системи. При зменшенні об’єму національного виробництва зменшуються доходи, але й одночасно знижуються податкові ставки, що супроводжується зменшенням як абсолютної суми податкових надходжень до казни, так і їх долі у доходах суспільства. В наслідок спад сукупного попиту буде більш м’яким.
• Системи допомог по безробіттю та соціальні виплати. Вони також надають автоматичну антициклічну дію. Так, збільшення рівня зайнятості веде до росту податків, за рахунок яких фінансуються допомоги по безробіттю. При спаді виробництва збільшується число безробітних, що скорочує сукупний попит. Однак одночасно зростають і суми виплат допомог при безробітті. Це підтримує споживання, уповільнює падіння попиту та протидіє наростанню кризи. У такому ж автоматичному режимі функціонують і системи соціальних виплат. Існують і інші форми вбудованих стабілізаторів: програми допомоги фермерам, збереження корпорацій, особисті збереження та ін.

     Вбудовані стабілізатори зм’якшують зміни  у скупному попиті і цим допомагають стабілізувати випуск національного продукту. Саме завдяки їх дії змінився розвиток їх циклу: спади виробництва стали менш глубшими та більш короткими. Раніше це було неможливо, так як податкові ставки були нижче, а допомоги по безробіттю та соціальні витрати незначними.

     Головна перевага недискреційної фіскальної політики у тому, що її інструменти (вбудовані стабілізатори) включаються негайно при найменшій зміні економічних умов, тобто тут майже відсутній часовий лаг. Слід відмітити, що чим вищими є ставки податків, чим більші трансфертні платежі, тим більш дієва недискреційна політика.

     Недолік автоматичної фіскальної політики у  тому, що вона тільки допомагає згладжувати циклічні коливання, але не може їх усунути. Важливою також є проблема фіскального дестимулювання. Автоматичні стабілізатори забезпечують зниження ВВП вниз або вверх. У випадку ж економічної кризи вони можуть дестимулювати подальше  економічне піднесення [10, 102].   
 
 

2. Засоби  фіскальної політики в державному регулюванні  економіки

2.1. Сутність та види податків і їх роль в державному регулюванні економіки

     Податки – це платежі, які обов’язково сплачують державі юридичні та фізичні особи (підприємства, організації, громадяни) з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій, у порядку та на умовах, визначених законодавством. Як правило, ці виплати не тільки обов’язкові, але й примусові. Податки необхідні, так як держава з їх допомогою впливає на більшість економічних та соціальних процесів. Вони допомагають заохочувати або стримувати визначені види діяльності, направляти розвиток тих чи інших галузей чи регіонів, регулювати кількість грошей та грошовий обіг, діяти на інвестиційну активність підприємців, функціонування ринку цінних паперів, рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією. І хоч податки в більшості викликають обурення, ніж схвалення, без них ні сучасне суспільство, ні держава існувати на можуть.

     Платники податків, їхні обов'язки та права, об'єкти оподаткування, види податків, зборів і платежів, а також порядок їх стягнення становлять систему оподаткування, характерну для даної держави.

     До  податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподаткування, тобто ті, хто безпосередньо сплачує податки, - фізичні особи та юридичні особи (підприємства), об'єкти оподаткування - прибуток підприємств, заробітна плата, майно юридичних і фізичних осіб, виторг фірми, та інші об'єкти, визначені законодавством, тобто кількісно визначений економічний феномен, який слугує базою для нарахування податку, джерело оподаткування – дохід платника податку, що підлягає оподаткуванню, податкова ставка - величина податку на одиницю об'єкта оподаткування, а також методи оподаткування.

     Розрізняють наступні методи оподаткування:

• Прогресивне оподаткування, яке означає, що середня ставка податку підвищується із зростанням доходу.
• Регресивне оподаткування, для якого характерним є зниження ставки податку в міру зростання доходу.
• Пропорційне оподаткування означає, що середня ставка податку залишається незмінною, незалежно від розміру доходу.

     Ставки  податків і зборів встановлюються Верховною  Радою України, Верховною Радою  Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

     Поєднання в єдиній системі оподаткування  різноманітних за об'єктами оподаткування й методами обчислення податків дозволяє державі реалізувати на практиці основні функції податків: фіскальну, регулюючу, розподільчу та стимулюючу.

     Регулююча функція виявляється в наданні  пільг з оподаткування окремим  галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.

     Розподільча функція - своєрідне відображення фіскальної функції - наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи).

     Стимулююча  функція створює орієнтири для  розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

     Головна ж роль податків в економіці виявляється  в їх фіскальній функції, яка полягає у формуванні грошових доходів держави. Акумульовані через оподаткування засоби держава використовує на будування доріг, великих господарських об’єктів, об’єктів соціального призначення (лікарень, шкіл, дитячих садків, басейнів, бібліотек), на утримання науки, захист навколишнього середовища. Частина засобів йде на охорону здоров’я та розвиток медицини: удосконалення виробництва лікарської техніки, захист здоров’я метрі та дитини, проведення медичних дослідів. Значна частина засобів йде на розвиток системи освіти, у тому числі на виплату заробітної плати викладачам та стипендії студентам. З цих же засобів держава утримує  будинки для пенсіонерів, виплачує пенсії та допомоги за інвалідністю, надає допомогу хворим та непрацездатним членам суспільства, утримує державний апарат, армію, органи охорони порядку.