Економічні потреби і виробничі потужності суспільства

    Головна ідея зводиться до наступного: у будь-який момент часу економіка повної зайнятості і повного об'єму виробництва повинна жертвувати частиною продукту X, щоб отримати більше продукту Y. Той вирішальний факт, що економічні ресурси рідкісні, не дозволяє такій економіці збільшувати одночасно виробництво продуктів і X і Y.

    Обмеженість виробничого потенціалу країни графічно зображається кривою виробничих можливостей (КВМ). Розглянемо КВМ на прикладі даних, які наведені в табл. 2.1. Використовуємо простій двомірний графік, довільно розмістивши дані про виробництво верстатів (засобів виробництва) на вертикальній осі, а дані про виробництво хлібу (споживчих товарів) на горизонтальній осі, як це показано на рис. 2.5.

Рис. 2.5. Крива виробничих можливостей 

    Кожна крапка на кривою виробничих можливостей  представляє якийсь максимальний об'єм виробництва двох продуктів. Таким чином, ця крива фактично зображає якусь межу. Щоб здійснити різні комбінації виробництва хлібу, верстатів, які показані на кривій виробничих можливостей, суспільство повинне забезпечити повну зайнятість ресурсів і повний об'єм виробництва. Всі поєднання виробництва продуктів на кривій представляють максимальні їх кількості, які можуть бути отримані лише в результаті найбільш ефективного використання всіх наявних ресурсів. Крапки, що знаходяться зовні кривою виробничих можливостей, як, наприклад, крапка W, були б кращою альтернативою будь-якій крапці на кривій, але такі крапки недосяжні при даній кількості ресурсів і при даній технології виробництва. Бар'єр обмеженості ресурсів не допускає якого-небудь поєднання виробництва засобів виробництва і предметів споживання в крапці, яка розташована зовні кривої виробничих можливостей.

    Суспільство вимушене визначити, яку комбінацію цих продуктів воно бажає: більше верстатів означатиме менше хлібу і навпаки. 

    Висновки  до розділу 2 

    Отже, виробництво – це процес суспільної праці, що не лише створює економічні блага для задоволення потреб людей, але це ще й насамперед засіб для відтворення життя людей, їх фізичного існування.

    Існує декілька підходів до класифікації факторів виробництва, але у кожному з них фактори виробництва поділяються за видовими та типовими ознаками і виконують функцію робітника та функцію засобів виробництва.

    Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується насамперед впливом виробництва  на потреби: виробництво разом з  фантазією створює нові потреби, перетворює їх на масові, забезпечуючи розширене відтворення потреб, а також створює споживчі блага, забезпечуючи задоволення потреб.

    Вплив потреб на виробництво полягає в  тому, що:

    - задоволення потреб характеризує  природну спрямованість виробництва в будь-якому суспільстві;

    - потреби стимулюють розвиток  виробництва.

    Безмежність потреб обмежується виробничими  можливостями суспільства. Суспільство  вимушене визначати, на які саме потреби  витрачати ресурси. 
 
 
 
 

    Загальні  висновки 

    Потреби – це категорія, яка відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності. В структурі потреб суспільства можна виділити кілька типів відносин, що характеризують зв'язок людей з умовами життєдіяльності: ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи); до існуючих засобів життя (потреби у засобах виробництва і предметах споживання); до себе та інших людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі, спілкуванні); до праці та дозвілля (потреба у цікавій, творчій праці, у відпочинку та ін.).

    Отже, якщо розглядати систему потреб у  цілому, досліджувати зміни, що в ній  відбуваються протягом тривалого часу, тобто досліджувати розвиток системи  потреб, то останні постають перед  нами, по-перше, як безмежні і, по-друге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб.

    Економічні  потреби – це ставлення людей  до економічних умов життєдіяльності  їх, яке характеризується відчуттям  нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття.

    Потреби людей багатогранні, тому і класифікація потреб відрізняється величезною різноманітністю.

    Задоволення потреб суспільства безпосередньо  залежить від створення благ, а  блага у свою чергу вимагають  все більшу кількість ресурсів для  їх виробництва. Обмеженість виробничих ресурсів є однією з важливих передумов розвитку і формування ринку. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку – закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. Проте ці закони зумовлюють певну поведінку людей в системі господарювання. Виникає проблема вибору застосування ресурсів. Оскільки, як уже зазначалося, використання деяких ресурсів має певні межі, застосування їх виключає можливість одночасного застосування для задоволення ряду потреб. Люди змушені обирати той спосіб застосування ресурсів, який вони вважають найбільш раціональним. Економічний вибір – вибір найкращого серед альтернативних варіантів, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат. Обмеженість виробничого потенціалу країни графічно зображається кривою виробничих можливостей. КВМ відбиває максимальні кількості товарів або послуг, які можуть одночасно вироблятися за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються. Зрозуміло, що при постійному збільшенні населення землі, блага і ресурси обмежуватимуться, їх не вистачатиме для задоволення всіх потреб. В даний час вже можна відмітити, що на виробництво благ витрачається величезна кількість ресурсів. Необхідно обмежити використання ресурсів, тому що в майбутньому проблема їх обмеженості може виявитися такою, яку буде неможливо вирішити, що призведе до фатальних наслідків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Список  використаної літератури 

1. Маслоу  А. Г. Дальние пределы человеческой психики. – СПб.: Евразия, 1999. – 430 с.;
2. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. – 3-е изд., перераб. И доп. – М.: Юрайт-Издат, 2005. – 399 с.;
3. Бунге Н. Х. Основание политической экономии // М. Бунге: сучасний дискурс / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання, 2005. – 697 с.;
4. Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т. – М.: Прогресс, 1983. – Т. 1. – 415 с.;
5. Економіка зарубіжних країн. / За ред.: Козака Ю. Г., Ковалевського В. В., Осипова В. М. – 3-тє вид. перероб. та доп. Навч. пос. – К: Центр навчальної літератури, 2007 – 544 с.;
6. Экономическая теория: Учеб. пособие. – М.: РИОР, 2008. – 208 с.;
7. Гальчинський А. С. та ін. Основи економічних знань: Навч. пос. (А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: вища школа, 2002. – 543 с.
8. Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2007. – 719 с.