Економічні потреби і виробничі потужності суспільства

    Як  відзначав відомий український  дослідник Н. Х. Бунге (1823 – 1895), «потреби представляють початковий пункт політекономічних досліджень. Як приналежність природи людини, як умова її розвитку, потреби виникають з властивостей нашого фізичного організму і властивих останньому духовних основ. У міру задоволення повсякденних потреб прокидаються в людині потреби розумові, моральні і естетичні, які у свою чергу стають такими ж насущними, як і потреби фізичної природи... Таким чином, з'являється могутній господарський двигун, але двигун далеко не єдиний, оскільки людина призначена для того, щоб жити в суспільстві, а в суспільстві не тільки потреби людей є більш менш однорідними, але і задоволення багато з них стає можливим лише за умов загальної, сумісної діяльності. Іншими словами, разом з потребами приватними з'являються суспільні, поряд з особистими цілями – цілі суспільні: турбота як про матеріальне і духовне існування, так і про розвиток всього союзу» [3, с.497].

    Економічний закон зростання потреб.

    Найважливішою ознакою потреб є їх динамічний, непостійний характер. Свого часу видатний вітчизняний учений Н. Х. Бунге, звертав увагу на те, що «у вченні про потреби можна назвати найбільш правдоподібними наступні три положення: 1) розвиток як окремих індивідів, так і цілих суспільств, неможливий без розвитку потреб; 2) розвиток індивіда залежить від гармонійного розвитку властивих йому потреб; 3) розвиток суспільства передбачає відповідність між потребами приватних осіб, з яких складається суспільний союз» [3, с.428].

    Безперервний  економічний і духовний прогрес  суспільства неминуче зумовлює як кількісне, так і якісне зростання потреб. Виникнення нових потреб супроводжується  постійним збільшенням їх різноманітності, примноженням, збагаченням і ускладненням їх структури. Прагнення задовольнити зростаючі потреби є спонукальним мотивом удосконалення господарської діяльності, нарощування виробництва економічних благ і поліпшення їх якісних характеристик. Проте зростання і розвиток потреб завжди випереджає можливості виробництва і не співпадає з рівнем фактичного споживання. У цьому виявляється авангардна роль потреб, відбита в економічному законі зростання потреб.

    Загальний економічний закон зростання  потреб відображає внутрішньо необхідні, істотні і постійні взаємозв'язки між виробництвом і споживанням, потребами і існуючими можливостями їх задоволення. Згідно цьому закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного і духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює виникнення все нових і нових потреб.

    Закон зростання потреб – один із загальних  економічних законів, що виражає  якісну і кількісну спрямованість  розвитку суспільних потреб. В ході розвитку суспільства відбувається зростання і видозміна потреб, зникнення одних і виникнення інших, нових, внаслідок чого коло потреб розширюється, їх структура якісно змінюється, причому частка інтелектуальних і соціальних потреб зростає, а фізичні потреби все більше «ушляхетнюються»; у виникненні і у визначенні способу їх задоволення все більшу роль грають соціально-культурні моменти.

    Закон зростання потреб діє як об'єктивний закон по відношенню до сукупності особистих потреб всього суспільства, але не кожної людини окремо.

    Таким чином, потреби і виробництво знаходяться в суперечливій залежності взаємовпливу і взаємообумовленості. Потреби породжують стимули до виробництва. Виробництво задовольняє ті потреби, які існують і породжує нові. Вирішальний вплив людської діяльності і виробництва на формування потреб підкреслював відомий англійський економіст А. Маршалл. «Кожен новий крок вперед, – зазначав дослідник, – потрібно вважати результатом того, що розвиток нового виду діяльності породжує нові потреби, а не того, що нові потреби викликають новий вид діяльності» [4, с.152].

    Особливості прояву економічного закону зростання  потреб в сучасних умовах пов'язані  з гуманізацією соціально-економічного розвитку як визначальною ознакою формування постіндустріального суспільства. Удосконалення структури потреб відображає процес розвитку людської особи і сприяє переходу:

    – від домінування матеріальних до пріоритетного розвитку духовних потреб, пов'язаних з творчістю, пізнанням, самовдосконаленням;

    – від масового виробництва і споживання до індивідуалізації потреб і засобів їх задоволення;

    – від прагнення до безперервного  нарощування об'ємів споживання до розумного самообмеження;

    – від речової структури споживання до переважання в ній послуг. 

    1.2. Економічні інтереси як рушійна  сила соціально-економічного розвитку 

    Економічні  відносини кожного суспільства  виявляються, перш за все, як інтереси, вважав Ф. Енгельс. Усвідомлення потреб і прагнення їх задовольнити зумовлюють мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Взаємозв`язок потреб і інтересів 

    Інтерес (від лат. interesse – мати важливе значення) – форма прояву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.

    Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування і розвитку економічних суб'єктів.

    Економічні інтереси – усвідомлене прагнення господарюючих суб'єктів до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їх господарської діяльності.

    За своєю суттю економічні інтереси об'єктивні. Вони відображають місце і роль господарюючих суб'єктів в системі суспільного розподілу праці і економічних відносин. Разом з тим економічні інтереси є суб'єктивними і завжди мають своїх носіїв.

    Суб'єкти економічних інтересів – окремі індивіди, домогосподарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому.

    Об'єкти економічних інтересів – економічні блага (речові товари, послуги, інформація і т. п.).

    Плюралізм економічних потреб породжує різноманітність економічних інтересів, які утворюють складну і динамічну систему, багатовимірну у фазах відтворення, у просторі та часі, в статиці і динаміці. Економічні інтереси суспільства можуть бути класифіковані за різними критеріями (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Класифікація економічних інтересів 

    Господарюючі  суб'єкти є виразниками специфічних  економічних інтересів. У ринковій економіці:

    – економічні інтереси домашніх господарств направлені на максимізацію загальної корисності з урахуванням існуючих цін і доходів;

    – економічні інтереси підприємців направлені на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;

    – економічні інтереси держави направлені на реалізацію потреб суспільства в цілому.

    За  територіальною ознакою виділяють такі економічні інтереси: муніципальні; регіональні; національні; об'єднання держав; загальнолюдські (глобальні).

    Економічний інтерес – це реальний, обумовлений відносинами власності і принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій із задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Він є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром і т. п.). Отже, економічні інтереси – це усвідомлення потреби існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найбільш важливих потреб для задоволення і їх реалізації.

    Економічні  інтереси не тотожні потребам, їх задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження в поставлених цілях і діях, які направлені на задоволення потреб. Потреби і способи їх задоволення відображають причину і форми вияву економічної цікавості. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків (схимники і ін.), бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволення потреб.

    Економічні  інтереси – це причина і умова взаємодії і саморозвитку економічних суб'єктів. Кожні окремі економічні відносини існують спочатку потенційно, у формі очікувань і ще незадоволених домагань людини. Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв'язку. Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, але і самі є першою «цеглиною» в структурі соціально-економічних відносин.

    У кожних економічних відносинах – між підприємцями і виробниками, між виробниками і споживачами, державою і недержавним сектором економіки (бізнесом), партнерами, у відносинах між індивідуумами – мають місце елементи боротьби і співпраці. Взаємодія інтересів виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку. «Найближчий погляд на історію, – писав Г.В.Ф. Гегель, – переконує нас в тому, що дії людей виникають з їх потреб, пристрастей, їх інтересів...».

    Економічні  інтереси мають такі особливості: а) вони є об'єктивними, оскільки об'єктивні  самі економічні відносини; б) вони є  матеріальними.

    Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів, оскільки вона виступає в різних іпостасях: по-перше, як індивідуум; по-друге, як представник певного шару суспільства; по-третє, як член певного трудового колективу. Суспільний і колективний інтереси персоніфікуються тільки в індивідуумові.

    Отже, має місце складне переплетіння, взаємодія економічних інтересів. Значною мірою інтереси виступають як соціальні протилежності.

    Взаємодію інтересів можна прослідкувати  на прикладі їх прояву в сферах виробництва  і обміну. У сфері виробництва  підприємці і найняті робітники є протилежними сторонами економічних відносин, разом з тим вони мають загальні інтереси відносно ринку, виступаючи як виробники або споживачі. Не задовольнивши інтереси споживача, виробник не може забезпечити і власні інтереси. Взаємозалежність цих груп об'єктивно обумовлює їх співпрацю.

    Механізм  узгодження інтересів визначається перш за все суттю існуючої економічної  системи. Державна політика у сфері  економічних інтересів повинна  виходити з того, що, по-перше, в різних умовах суспільного розвитку на перший план можуть висуватися ті або інші інтереси. Якщо своєчасно не зробити в економічній політиці акцент на певну групу інтересів, то результатом буде відсутність узгодженості інтересів, що гальмує соціально-економічний розвиток. При цьому важливо досягти якомога повнішої внутрішньої узгодженості інтересів.

    По-друге, державна політика також може мати різні способи впливу на інтереси людей: а) неекономічне примушення; б) економічне примушення; в) моральний і соціальний мотиви трудової діяльності. У останньому випадку має місце підміна впливу на інтереси спонукальними мотивами до праці.

    Реалізація  економічних інтересів здійснюється шляхом досягнення їх суб'єктами конкретних економічних цілей. Так, реалізація індивідуальних інтересів забезпечується зростанням індивідуальних доходів. Засобом реалізації колективних інтересів є максимізація прибутку і фонду заробітної плати (наприклад, для підприємств державного сектора, що знаходяться на комерційних початках господарювання). Нарешті, засіб реалізації суспільного інтересу – максимізація національного доходу і мінімізація фонду відшкодування створюваного суспільного продукту. Таким чином, проблема поєднання інтересів знаходить свій вираз у формуванні певних пропорцій в розділенні доходів. Механізм реалізації корпоративних інтересів полягає у взаємодії з політичними інститутами. Інструментом реалізації цього інтересу є відомчо-номенклатурний симбіоз за участю законодавчої влади.

    У системі економічних інтересів  можна виділити основний інтерес  суспільства, який повинен відповідати таким критеріям: а) відображати суть економічної системи, найбільш характерні її риси; б) бути рушійною силою економічного розвитку певної системи.

    Відповідно  до цих критеріїв основним інтересом  сучасної ринкової економіки є особистий  інтерес, а саме особистий інтерес споживача. Він характеризує найбільш важливу особливість сучасної ринкової економіки – її спрямованість на задоволення споживчих потреб відповідно до платоспроможного попиту, яке відбувається на основі немасового, а все більш індивідуалізованого виробництва, що дозволяє задовольнити саме індивідуальні потреби; особливе положення споживача, що визначає, що проводити, і вибору виробника, що тим самим обмежує свободу. Інтерес споживача спонукає виробника до певних дій – виробництва необхідної продукції належної якості і з прийнятною ціною. Щоб задовольнити цей інтерес, виробник вимушений упроваджувати нові технології, засоби виробництва, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати шляхи скорочення витрат і тому подібне Це забезпечує реалізацію не тільки особистого інтересу споживача, але і особистого інтересу виробника (максимізація прибутку) і суспільного інтересу в цілому (розвиток продуктивних сил суспільства). Таким чином, інтерес споживача є рушійною силою економічного розвитку в сучасній ринковій економіці.