Економічні потреби і виробничі потужності суспільства

    У другій половині XIX ст. ряд західних економістів всупереч марксистській  класифікації ввели в науковий обіг три фактори виробництва: працю, капітал, землю, кожен з яких створює  його власнику певний вид доходу. На початку XX ст. засновник неокласичної теорії А. Маршалл поряд з названими трьома факторами визначив четвертий – підприємницькі здібності щодо організації та управління виробництва.

    Чотирифакторна  класифікація елементів виробництва (праця, капітал, земля, підприємницькі здібності) довгий час в економічній науці вважалась класичною і наче б завершеною. Однак на кожному етапі розвитку суспільного виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно з'являються нові складові процесу виробництва, які з часом досягають такого рівня розвитку і значення, що перетворюються на самостійні фактори виробництва. Тому економічна наука постійно розширює і доповнює класифікацію факторів виробництва.

    Сучасна світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Фактори виробництва 

    В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція «людського капіталу», згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства.

    Людський  капітал – сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров'я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

    Капітал – це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, які використовуються для виробництва товарів та послуг. Цей фактор виявляється в основному в двох формах: натурально-речовій та грошовій. Натурально-речовий склад капіталу представлений машинами, станками, обладнанням, спорудами, транспортними засобами, сировиною, матеріалами, які задіяні у процесі виробництва. Крім того, капітал виступає у вигляді певної суми грошей, яка необхідна підприємцю, який розпочинає свою діяльність, для придбання матеріально-речових елементів виробництва та наймання робочої сили.

    Земля як фактор виробництва включає в себе саму землю, а також лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.

    Наука – це специфічна форма людської діяльності, яка спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення. Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді створення нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилась на головну продуктивну силу суспільства. Вона виступає як фактор, що інтегрує та постійно революціонізує всі інші фактори виробництва (працю, капітал, підприємницькі здібності, інформацію, природокористування), збагачує їх якісно новим змістом.

    Інформація в сучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.

    Виступаючи  опосередкованою ланкою між наукою та виробництвом, інформація справляє суттєвий вплив на розвиток економічних  процесів. У наш час стало зрозумілим, що науково-технічна революція переростає в інформаційну революцію, яка стає вирішальним фактором економічного та соціального розвитку сучасного суспільства. І в цих умовах те суспільство, яке не стало на шлях інформатизації та радикальної трансформації на її основі господарської та інших сфер життєдіяльності, приречене на відставання та поступову деградацію.

    Екологічний фактор виробництва – система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, які спрямовані на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення. В другій половині XX століття у зв'язку зі змінами в навколишньому природному середовищі та якістю мінерально-сировинних ресурсів, а також створенням ринку екологічних послуг значно зросла роль екологічного фактора в процесі відтворення суспільного продукту та робочої сили.

    Підприємницькі  здібності – особливий, специфічний фактор виробництва, що характеризує діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

    Специфіка цього фактора полягає в особливому типі поведінки суб'єкта господарювання, якому притаманні ініціатива, новаторство, гнучкість, певний ступінь ризику та відповідальності. Підприємницькі здібності керівника забезпечують розвиток та вдосконалення виробництва, його постійне оновлення, створення інноваційного середовища, зміну традиційних стереотипів в управлінні процесом виробництва та відкривають дорогу новому. Підприємницька діяльність за своєю значущістю та результативністю прирівнюється до витрат інтелектуального капіталу [8, с. 126].

    Отже, західна економічна наука виділяє  такі основні фактори виробництва: праця, капітал, земля, підприємницькі здібності, наука, інформація, екологія. Зазначаючи роль і значення вищенаведених факторів виробництва, потрібно зауважити, що вони переплітаються і взаємодіють один з одним. Жоден з них сам по собі не спроможний виробити продукт і принести дохід. Відсутність хоча б одного з них може призвести до руйнування системи і зробити неможливим сам виробничий процес. Крім того, факторам виробництва властива взаємозамінність, котра обумовлена специфікою споживчих властивостей і конструктивними особливостями продукту, що виробляється, а також обмеженістю того чи іншого виду ресурсу. 

    2.2. Взаємозв’язок економічних потреб і виробничих можливостей суспільства 

    Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується насамперед впливом виробництва  на потреби, який полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з  фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних (властивих  окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.

    Вплив потреб на виробництво полягає в  тому, що, по-перше, задоволення потреб характеризує природну спрямованість  виробництва в будь-якому суспільстві; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб призводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих; по-третє, рівень розвитку потреб, їх багатство, різноманітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських цінностей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (розвинена людина має багаті, різноманітні потреби).

    Складний  механізм взаємодії потреб і виробництва забезпечує безперервність суспільного відтворення (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Взаємний вплив потреб і виробництва 

    Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному  суспільству, зумовлює підсилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.

    Це  означає, з одного боку, що процес праці  повинен забезпечити задоволення  потреб у творчій праці, інтелектуальній, відповідальній, змістовній діяльності. Задоволення таких потреб вимагає адекватної зміни змісту і характеру праці, а досягнення відповідності результату (продукту) праці потребам людини – визначення потреб ще до початку процесу праці та забезпечення виробництва лише тієї продукції, яка цим потребам відповідає.

    З другого боку, розвиток змісту і  характеру праці та виробництва  обумовлює розвиток, збагачення потреб, створює людину, що здатна працювати  по-новому і сприймати нові продукти виробництва. Цей процес представлений на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Взаємозв`язок змін змісту праці та потреб 

    Як  вже зазначалося, потреби є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має  різні форми прояву. Вона полягає, по-перше, в тому, що потреби постійно відтворюються; по-друге, розвиток суспільства і виробництва породжує все нові й нові потреби; по-третє, не має меж процес удосконалення структури потреб, їх облагородження, як не має меж і процес удосконалення людської особистості.

    Безмежність потреб обумовлена як безмежністю фантазії, продуктом якої вони є, так і розвитком виробництва, яке в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприяють і сучасні комунікації, розвинена реклама, яка намагається запевнити нас в тому, що ми потребуємо нескінченну кількість предметів, які без дії реклами ми купували. Проте прагнення задовольнити зростаючі потреби натрапляє на відносну обмеженість ресурсів. Вирішення протиріччя між ненасичуваністю і безмежністю потреб і обмеженістю ресурсів породжує проблему вибору, визначає мету економічної діяльності (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Проблема вибору як наслідок суперечності між безмежністю потреб і обмеженістю ресурсів 

    Виявлення шляхів ефективного використання обмежених ресурсів з метою максимального можливого задоволення безмежних потреб пов'язане з постійною оцінкою і вибором альтернативних варіантів розвитку господарської діяльності. Визначення потреб споживачів і уміння задовольнити ці споживи одночасно з вирішенням завдань раціонального використання обмежених ресурсів стає вирішальною передумовою успіху підприємницької діяльності. Сучасній бізнес неможливий без володіння вичерпною інформацією щодо якісних параметрів, об'єму і динаміки потреб споживачів, їх прогнозування, а також активного впливу на формування об'ємів і структури споживання.

    Обмеженість ресурсів означає обмеженість і  випуску. Оскільки фактори виробництва  обмежені і застосовуються цілком, всіляке збільшення виробництва в одному напрямі, наприклад, виробництво машинобудівної продукції, а саме верстатів, вимагатиме переключення частини ресурсів з виробництва іншого продукту, наприклад, хлібу. І протилежний висновок – якщо необхідно збільшити виробництво хлібу, то необхідні ресурси повинні бути отримані лише за рахунок скорочення виробництва верстатів. Суспільство не може переслідувати дві протилежні мети при повній зайнятості факторів виробництва.

    Щоб найкращим чином проілюструвати проблему економії, приймемо декілька певних припущень:

1. Економіка функціонує в умовах повної зайнятості і досягає повного об'єму виробництва;
2. Наявні фактори виробництва постійні як за кількістю, так і якістю. Але зрозуміло, що в певних межах може змінюватися співвідношення їх використання на різні цілі, тобто їх можна перерозподіляти;
3. Технологія виробництва приймається постійною, тобто в ході нашого аналізу вона не змінюється;
4. Для спрощення припускаємо, що економіка виробляє лише два продукти – верстати та хліб. Хліб символізує споживчі товари, тобто ті товари, які безпосередньо задовольняють наші потреби. Верстати засоби виробництва, товари виробничого призначення, тобто ті товари, які задовольняють наші потреби побічно, забезпечуючи ефективніше виробництво споживчих товарів.

    При обмеженості факторів виробництва економіка стикається з необхідністю вибору між альтернативами. Можливості виробництва при повній зайнятості факторів виробництва наведено в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Можливості  виробництва піц і промислових  роботів при повній зайнятості ресурсів

    Проаналізуємо дані табл. 2.1. Згідно альтернативи А, економіка направила б всі свої ресурси на виробництво верстатів, тобто товарів виробничого призначення. А при альтернативі Е всі наявні ресурси були б використані на виробництво хлібу, тобто предметів споживання. Обидві ці альтернативи є явно нереалістичними крайнощами; економіка зазвичай знаходить баланс в розподілі загального об'єму свого виробництва між товарами виробничого призначення і споживчими товарами. У міру просування від альтернативи А до Е ми збільшуємо виробництво предметів споживання (хлібу), переключенням ресурсів з виробництва засобів виробництва. Оскільки ми знаємо, що споживчі товари безпосередньо задовольняють наші потреби, будь-яке просування у напрямі альтернативи Е представляється нам принадним. Рухаючись в цьому напрямі, суспільство збільшує задоволення своїх поточних потреб. Проте така політика дорого обходиться. Подібне переключання ресурсів з часом завдасть удару самому суспільству, оскільки запас його засобів виробництва скорочується або, принаймні, перестає збільшуватися звичайним темпом, а в результаті потенціал майбутнього виробництва знижується. Навпаки, просуваючись від альтернативи Е до А, суспільство вибирає політику стримування від поточного споживання (майбутнього розвитку). Така пожертва поточним споживанням звільняє ресурси, які можуть бути використані для збільшення виробництва засобів виробництва. Нарощуючи таким шляхом запас свого капіталу, суспільство може розраховувати на більший об'єм виробництва, а тому і на більше споживання в майбутньому.