Економічні потреби і виробничі потужності суспільства

    У системі економічних інтересів  на кожному конкретному історичному  етапі економічного розвитку, окрім  основного, можна виділити головний інтерес, який має такі особливості:

    - відображає специфіку і економічні проблеми певного етапу;

    - є квінтесенцією реальних особистих інтересів і суспільного інтересу в цілому;

    - трансформується в певну економічну політику, спонукаючи до діяльності, направленої на вирішення проблем, властивих певному етапу економічного розвитку.

    Наприклад, в Україні головний соціально-економічний інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного і соціального прогресу суспільства. В умовах відновлення української державності загальним головним інтересом стає також національний інтерес. Проведення ринкових реформ і трансформація суспільства як головний інтерес властиві в цілому не тільки всім країнам колишньої командно-адміністративної системи, але і ринкової економіки. Так, для США і Великобританії в 80-і роки головний інтерес полягав в трансформації економіки відповідно до сучасного етапу технологічної революції, що знайшло свій прояв в політиці «рейганоміки» і «тетчеризму».

    Такі  загальні теоретичні основи розгляду економічних потреб і інтересів  як головної рушійної сили соціально-економічного прогресу. 

    Висновки  до розділу 1 

    Потреба – це нужда чого-небудь необхідного для підтримки життєдіяльності, розвитку особи і суспільства в цілому. Потреби суспільства безмежні і повністю не можуть бути задоволені.

    Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб'єктами та об'єктами. За суб'єктами потреби поділяють на індивідуальні, колективні та суспільні, потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливих суб'єктів економіки. За об'єктами потреби класифікують на: породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі) та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби – в спілкуванні, в суспільному визнанні та статусі, інформації, освіті та ін.), матеріальні – потреби в матеріальних благах та послугах і духовні – потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні, вірі; першочергові – потреби, що задовольняються предметами першої необхідності (продукти харчування, одяг, житло, громадський транспорт, збереження здоров'я), та непершочергові – потреби, що задовольняються предметами розкоші (парфуми, хутра, яхти).

    Необхідність в господарській діяльності викликається наявними потребами.

    Закон зростання потреб – це економічний  закон, в основі якого лежить постійний розвиток людських потреб. Економічний закон зростання потреб відображає внутрішньо необхідні, істотні і постійні взаємозв'язки між виробництвом і споживанням, потребами і існуючими можливостями їх задоволення.

    Економічні інтереси – це усвідомлені економічні потреби окремих людей, соціальних прошарків, груп і класів, що виявляються в поставлених цілях, конкретних завданнях і діях по їх досягненню. Взаємодія інтересів виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ 2. ВИРОБНИЦТВО ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ І ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБ 

    2.1. Виробництво як процес суспільної  праці. Основні фактори виробництва 

     Первинну  основу життя складає суспільне  виробництво. Перш ніж займатися  наукою, мистецтвом, політикою, люди повинні мати мінімум засобів для життя: дах над головою, одяг, їжу.

     Виробництво не єдиний чинник, що визначає багатство  країн і народів. На економічний  розвиток впливають природні ресурси, клімат, природна родючість землі, накопичені людьми знання і досвід, чисельність населення і інші чинники. Проте певний результат суспільство може отримати лише в тому випадку, якщо використовує ефект, який закладений в цих чинниках, в процесі виробництва.

     Під виробництвом розуміється процес дії  людини на предмети і сили природи і пристосування їх до задоволення тих або інших своїх потреб. У ньому взаємодіють три компоненти: робоча сила людини, предмети праці і засоби праці.

    Виробництво – це не тільки процес створення  благ, які необхідні для задоволення різноманітних потреб людини, це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей. У процесі виробництва не тільки змінюється спосіб та вид виготовлення благ та послуг, але відбувається і моральне вдосконалення самої людини. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним. Люди не можуть перестати виробляти тому, що вони не можуть перестати споживати.

    Виробництво за структурою складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у даний момент. Фази виробництва тісно між собою пов'язані і, якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає недоцільною або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради споживання. Таким чином, виробництво, розподіл, обмін і споживання слід завжди розглядати як органічне ціле.

    За  характером економічної діяльності людей суспільне виробництво  поділяють на три великі сфери, або  блоки галузей: основне виробництво; виробнича інфраструктура; соціальна інфраструктура.

    Основне виробництво – це галузі матеріального  виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Примноження суспільного багатства визначається саме цими галузями, їхнім технічним рівнем. Основне виробництво включає промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво.

    Виробнича інфраструктура – це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому. До них належать: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові галузі; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, консультаційних).

    Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального  виробництва.

    Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку працюючих, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає: охорону здоров'я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв'язок, культуру, мистецтво та ін. В сукупності виробництво матеріальних послуг (виробнича інфраструктура) і нематеріальних послуг становлять сферу послуг.

    У процесі виробництва взаємодіють  праця і природа. Праця – людська діяльність, яка спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, а переміщується у сферу регулювання, управління.

    Важливою  характеристикою виробництва є  його двоїстість. У кожний певний момент у процесі виробництва створюються блага, тобто має місце праця і здійснюються її затрати, і у такий спосіб відбувається формування вартості вироблюваних благ. З точки зору створення конкретних благ (корисностей) процес виробництва є продуктивною силою, яка сама себе створює. Коли він пов'язаний з формуванням вартості продукції, яка виявляє себе в обміні витратами праці, що втілені в різних благах з метою їх привласнення, цей процес виступає як розгортання певних економічних виробничих відносин (соціально- та організаційно-економічних).

    Процес  виробництва – це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку.

    Характерною рисою виробництва як процесу  є також поєднання в ньому елементів розвитку і функціонування (тобто безперервного його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову-таки забезпечується більш ефективне функціонування.

    Потужність  економіки країни значною мірою  залежить від обсягу та якості факторів (або чинників) виробництва - ресурсів, які необхідні для виробництва  товару [5, с. 6].

    Види  факторів виробництва зумовлені різноманітною виробничою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і регіонах. Наприклад, є фактори (засоби) виробництва сільськогосподарського призначення або такі, що належать до промисловості чи таких її підгалузей, як легка промисловість, машинобудування. Робітники як фактори виробництва можуть бути зайняті в матеріальному виробництві чи духовній сфері, в різних регіонах країни тощо. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об'єктивною підставою суспільного поділу праці.

    Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вони представлені засобами виробництва (речовий фактор) і безпосередніми виробниками (особистий фактор), які наділені здатністю до праці (в тому числі до підприємницької діяльності), яка реалізується у поєднанні з засобами праці.

    Отже, виробництво – це процес суспільної праці, що не лише створює економічні блага для задоволення потреб людей, але це ще й насамперед засіб  для відтворення життя людей, їх фізичного існування. А процес виробництва – це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин. Існує декілька підходів до класифікації факторів виробництва, але у кожному з них, фактори виробництва поділяються за видовими та типовими ознаками і виконують функцію робітника та функцію засобів виробництва.

    Фактори суспільного виробництва за марксистською  теорією.

    Глибокі зміни у виробництві, що відбуваються під впливом розвитку науки, техніки, підвищення знань і культури людей, не торкаються складу чинників виробництва. Це – робоча сила, предмети праці та засоби праці.

    Робоча  сила – це сукупність фізичних та розумових  здібностей людини, її здатність до праці.

     Предмети  праці – це те, на що спрямована праця  людини і становить матеріальну  основу створеного продукту [6, с. 8]. Якщо на зорі цивілізації предметом праці виключно була речовина природи, то у міру розвитку виробництва, науки і техніки серед предметів праці все більше місце займають продукти виробництва, які називаються сировиною.

    Засоби  праці – це речі або комплекси  речей, за допомогою яких людина впливає на предмети праці, перетворює і пристосовує їх для своїх потреб.

    Вирішальна  роль з-поміж них належить механічним засобам праці (машини, устаткування), які є кістковою та мускульною системою виробництва й ознакою  кожної епохи суспільного виробництва. До засобів праці також належать усі матеріальні умови процесу праці – робочі будівлі, канали, дороги тощо. Загальним засобом праці є земля. Залежно від функцій, які виконуються в процесі, певна річ може бути і предметом, і засобом праці. Так, наприклад, функціонуючий токарний верстат належить до засобів праці, а той що перебуває у ремонті – до предметів праці [7, с. 54-60].

    Найважливішою особливістю виробничих ресурсів (факторів) є їх обмеженість, що в економічній  теорії називають рідкісністю ресурсів, хоча сама рідкісність є відносною. Внаслідок обмеженості ресурсів і межі, яка виникає через це у виробничій діяльності, сам обсяг виробництва по необхідності обмежений кількістю застосованих факторів [7, с. 54-60].

    Таким чином, за марксистською класифікацією факторів виробництва існує три основних фактори: робоча сила (особистий фактор), засоби праці та предмети праці (речові фактори). Їх сукупність утворює продуктивні сили суспільства, які в поєднанні з виробничими відносинами утворюють спосіб виробництва. Також за допомогою технологій визначаються способи поєднання, різні комбінації виробничих факторів для їх ефективного використання. А завдяки обмеженості факторів виробництва регулюється обсяг суспільного виробництва.

    Фактори суспільного виробництва з погляду західної економічної науки.