Економічні кризи: сутність, причини та еволюція їх прояву

І завершуючим етапом є гостра непереборна криза. Якщо не вдається приборкати гостру кризу, то підприємство вступає в останню стадію розвитку кризового процесу, що закінчується ліквідацією підприємства. На цьому етапі вимоги для подолання кризи значно перевищують наявний потенціал. Подолання кризового процесу неможливо, особливо через відсутність або невдалі заходи, дії, через екстремально сильний тиск часу й через інтенсивність, що підсилюється.

Криза підприємства являє  собою переломний момент y послідовності  процесів подій і дій. Типовим  для кризової ситуації є два варіанти виходу з неї, або це ліквідація підприємства як екстремальна форма, або успішне подолання кризи.

Проміжки між початком і завершенням кризи бувають різної тривалості. З однієї сторони є тривалі, слабко прискорювані кризові процеси, з іншої сторони - існують зненацька виникаючі кризові процеси, високої інтенсивності й з коротким строком розвитку. Криза може абсолютно зненацька виявитися під час гармонічного розвитку підприємства й носити характер непереборної катастрофи або виникнути відповідно до припущень і розрахунків. Але в рідких випадках криза з’являється зненацька, тобто без якого-небудь попередження для фахівців підприємства.

При кризі панує недостача  часу й рішень. Оцінка обмеженого часу для прийняття рішень залежить від  стану кризи й визначає цим  недостачу часу або терміновість рішення проблем.

Щодо класифікації економічних  криз, то тут існує декілька підстав за якими розрізняють різні види економічних криз.

Перша підстава - масштаби порушення рівноваги в господарських системах. За цим критерієм розрізняють два види економічних криз: загальні та часткові економічні кризи. Загальні кризи охоплюють все національне господарство. Часткові - поширюються на яку-небудь одну сферу або галузь економіки [25, с. 96].

Галузева криза охоплює  одну з галузей народного господарства й викликається зміною структури виробництва, порушенням нормальних господарських зв'язків і ін. Прикладами можуть служити криза морського судноплавства 1958-1962 р., криза в текстильній промисловості 1977 p.

Аграрна криза - це різке припинення збуту сільськогосподарської продукції (падіння цін на сільськогосподарську продукцію).

Фінансова криза - глибокий розлад державних фінансів. Воно проявляється в постійних бюджетних дефіцитах. Крайнім проявом фінансової кризи є неплатоспроможність держави по іноземним позикам (під час світової економічної кризи 1929-1933 р. припинили платежі пo зовнішніх позиках Великобританія, Франція, Німеччина, Італія. B 1931 p. США на рік відстрочили всі платежі по зовнішніх боргах. У країнах Західної Європи нараховувалось до 30 мільйонів безробітних. Погіршилось становище фермерів, дрібних підприємців, представників середнього класу. Багато людей опинилися за межою бідності).

Грошово-кредитна криза - потрясіння грошово-кредитної системи. Відбувається різке скорочення комерційного й банківського кредиту, масове вилучення внесків і крах банків, гонитва населення й підприємців за готівкою, падіння курсів акцій і облігацій, a також норми банківського відсотка.

Валютна криза виражається в ліквідації золотого стандарту в обігу на світовому ринку й знеціненні валюти окремих країн (недостача іноземних «твердих» валют, виснаження валютних резервів у банках, падіння валютних курсів).

Біржова криза - різке зниження курсів цінних паперів, значне скорочення їхніх емісій, глибокі спади в діяльності фондової біржі.

Другою підставою класифікації криз є регулярність порушення рівноваги в економіці. Тут можна виділити періодичні (циклічні), проміжні та нерегулярні економічні кризи.

Періодичні кризи повторюються регулярно через якісь проміжки часу.

Проміжні не дають початку повного ділового циклу й перериваються на якійсь фазі; є менш глибокими й менш тривалими.

Нерегулярні кризи мають свої особливі причини виникнення.

Третьою підставою класифікації криз виступає характер порушення пропорцій відтворення. Тут виділяють два види криз.

Криза надвиробництва товарів - це випуск зайвої кількості корисних речей, що не знаходять збуту.

Криза недовироблення товарів - гостра їхня недостача для задоволення платоспроможного попиту населення.

Іншим різновидом економічних  криз є структурні кризи. Структурна криза обумовлена порушенням нормальних співвідношень між галузями виробництва (однобоким і виродливим розвитком одних галузей на шкоду іншим, погіршенням положення в окремих видах виробництва). Наприклад, у середині 70-х років виникла сировинна й енергетична криза.

 Фаза спаду й  кризи в більших циклах історично  супроводжується глибокими циклічними  кризами. Для них характерна  тривала стагнація в традиційно важливих галузях, секторах виробництва, затяжні порушення в кредитно-грошовій і валютній сферах, фінансах, міжнародній торгівлі, що існують формах організації й регулювання економіки.

Перераховані явища  прийнято вважати складовими частинами  однієї загальної структурної кризи  економіки. Подібна криза свідчить про те, що подальше розширення ділової активності темпами, що перевищують історично сформовані середні темпи росту, неможливе без корінного ламання галузевої структури виробництва, міжгалузевих і технологічних зв'язків, що панують, форм організації економіки й методів ринкового й державного регулювання. Таким чином, структурні кризи викликаються тим, що можливості старої економічної структури в цілому не відповідають запитам нової техніки й технології, вона не готова до змін.

Структурна криза переборюється, коли колишня структура економіка починає поступатися місцем новим галузям, формам організації й регулювання.

За свою історію капіталізм пережив кілька структурних криз, при цьому кожний з них викликав корінну перебудову відповідно до досягнутого рівня продуктивних чинностей.

Структурні кризи супроводжуються  перенагромадженням основного капіталу, різким тривалим скороченням виробництва й відповідним технологічним і структурним безробіттям, посиленням міграції робочої сили, знецінюванням її попередньої кваліфікації, порушенням відповідності між основними елементами продуктивних чинностей (коштами й предметами праці, засобами виробництва й працівниками й ін.), a також між складовими частинами технологічного способу виробництва. Ці тривалі порушення, у свою чергу, обумовлюють структурні зрушення в рамках окремих форм власності й між ними, зміна співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки й державним регулюванням, усередині кожного з типів регулювання. Якщо структурні кризи охоплюють трохи або багато країн одночасно, то необхідно використати або підсилити наддержавне регулювання в окремих сферах.

Отже, економічна криза представляється явищем, за якого спостерігаються швидкоплинні зміни економіки, пов’язані з банкрутством великих учасників окремих ринків та загальним занепадом цілих галузей, що і призводить до падіння економіки країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Причини виникнення економічних криз з позиції різних економічних

шкіл та еволюція їх прояву

 

Досить суперечливі  точки зору на причини економічних криз. I для цього є чимало об’єктивних передумов. Справа в тому, що вплив на циклічність відтворення тих самих факторів у різні періоди досить по-різному й до того ж прояв їх в окремих державах має свої особливості. Багато економістів тривалість циклу зв'язують із науково-технічним прогресом (НТП). Активна частина основного капіталу морально застарівала протягом 10-12 років. Це вимагало її відновлення, що служило стимулом економічного пожвавлення. Тому що вихідним поштовхом служить заміна устаткування й технологій, то відновлення основного капіталу називають матеріальною основою економічного циклу.

У К. Маркса була своя система  поглядів не тільки на причини, що визначають тривалість циклів, але й на саму природу циклічності. Принциповою відмінністю точки зору К. Маркса в даній проблемі є те, що причини циклічності капіталістичного відтворення він бачив у самій природі капіталізму.

К. Маркс виділяв 4 фази циклу, що послідовно поміняють один одного: криза, депресія, пожвавлення, підйом. У сучасній економічній літературі широко використають термінологію, вироблену Національним бюро економічних досліджень США, відповідно до якої цикл включає наступні 4 фази: вершина (пік, бум), стиск (рецесія, спад), дно (депресія), пожвавлення (розширення) [2, с.54].

Про постійний економічний  ріст і розвиток ринкової економіки  в цілому буде свідчити зростаюча  пряма ОА (рис. 2.1). Ha графіку пo горизонтальній осі відкладається час (t), пo вертикалі - обсяг виробництва (Q).

Рис. 2.1. Графік постійного економічного росту.

Якщо брати більше короткі проміжки часу, то динаміка розвитку ринкової економіки з урахуванням різних періодів (100, 50 років) може бути представлена іншим, більше точним графіком (рис.2.2).

Рис. 2.2. Динаміка розвитку ринкової економіки у різних періодах (100, 50 років).

Під економічним ростом прийнято розуміти збільшення обсягів  товарів і послуг, створених за певний період.

Представники неокласичної й ліберальної шкіл висувають  різні причини виникнення економічних криз, не зв'язуючи їх із природою капіталізму. Багато хто з них вважають, що причиною виникнення економічних криз є недоспоживання населення, що викликає надвиробництво. Наслідницею теорії недоспоживання була Джоан Робісон, лідер лівого кейнсіанства. «Ліками» від криз вважалося стимулювання споживання. Але виникаючий недолік споживання (платоспроможності) є скоріше наслідком, аніж причиною криз.

Більш близькі до марксистської позиції є ті економісти, що вважають причиною криз диспропорціональність, або «нерівновагу». Кризи обумовлені відсутністю правильних пропорцій між галузями, стихійними діями підприємців. Теорія нерівноваги сполучається з іншим розповсюдженим поглядом на кризи як на породження зовнішніх умов - політичних, демографічних, природних. Фрідріх фон Хайек - прихильник ринкової волі й лютий супротивник державного втручання вважав, що кризи надвиробництва виникають через надлишкове фінансування з боку держави (дешевих кредитів, накачування попиту).

Існує й психологічна теорія криз. На думку Й. Шумпетера, кожній фазі властива своя психологічна картина, що формує відношення до інвестицій. Паніка й розбрід кризового стану ведуть до застою капіталовкладень.

Економічною наукою до теперішнього часу розроблений цілий ряд різних теорій, що пояснюють причини економічних  циклів і криз. П. Самуельсон, наприклад, у якості найбільше відомих теорій циклів і криз у своїй книзі «Економіка» відзначає наступні: грошову теорію, що пояснює цикл експансією банківського кредиту, автором даної теорії був Ральф Хутрі; теорію нововведень, яку висунули Шумпетер та Елвін Хансен. Ця теорія пояснює цикл використанням і виробництві важливих нововведень. Психологічну теорію Артура Пігу та Уолтера Беджгота, що трактує цикл як наслідок хвиль, що охоплюють населення, песимістичного й оптимістичного настрою. Теорію недоспоживання, що вбачає причину циклу в занадто великій частці доходу, що йде багатим і ощадливим людям, у порівнянні з ти що може бути інвестоване. Дану теорію висунули Джон Гобсон, Фостер та Кетчінгс; теорію надмірного інвестування, прихильники якої думають, що причиною рецесії є, скоріше, надмірне, чим недостатнє, інвестування - Хайек., Мізес [8].

Існує точка зору ряду радянських економістів, вони виділяють три етапи в зміні поглядів на економічні цикли. Перший етап охоплює період з початку ХVII ст. до середини 10-х років ХХ ст. У цей період переважали судження про те, що економічні кризи або взагалі неможливі при капіталізмі (так вважали такі вчені, як Дж.С. Мілль, Жан-Батист Сей, Д. Рікардо), або вони носять лише випадковий характер і що система вільної конкуренції здатна самостійно їх переборювати (такої думки притримувалися Ж.-Ш. Сісмонді, Р. Родбертус, К. Каутський). Другий етап охоплює період із середини 30-х до середини 60-х років ХХ ст. Виділення цього періоду пов'язане із працями Джона Кейнса й насамперед з його висновком про те, що економічні кризи (точніше їх етапи депресія, застій) неминучі в умовах класичного капіталізму й випливають із природи властивого йому ринку [8]. Кейнс одним з перших серед західних економістів прямо заявив про те, що капіталістичний ринок містить у собі різні прояви монополізму й сполучається з державним регулюванням, тому ціни й заробітна плата є негнучкими. В якості принципово необхідних коштів згладжування проблем кризи й безробіття, Кейнс висунув ідею забезпечення державного втручання в економіку з метою стимулювання ефективного сукупного попиту. До його заслуг у дослідженні фактору циклічності варто також віднести розроблену їм теорію мультиплікатора, що надалі стала широко використатися при причин циклічності (рис 2.3).

 

Рис. 2.3 Циклічність економічних криз.

Третім етапом у дослідженні  причин економічних циклів є період із середини 60-х років і дотепер. В цей період, по-перше, стала приділятися особлива увага розмежуванню екзогенних (внутрішніх) і ендогенних (зовнішніх) причин циклічності ринкової економіки, причому саме ендогенним факторам стали приділятися переважну увагу. По-друге, визначилася позиція ряду фахівців, відповідно до якої держава в розвинених країнах далеко не завжди прагне до антикризового регулювання, згладжуванню циклічних коливань і до стабілізації економічної рівноваги, а проводить нерідко так звану проциклічну політику, тобто провокує й підтримує циклічність.

Докладний аналіз екзогенних і ендогенних підходів до пояснення  причин циклічності представлений так званим мультиплікаціонно-акселераціонним механізмом циклу. Моделі мультиплікатора й акселератора в теорії розглядаються роздільно, але в житті їхній механізм діє в тісному взаємозв’язку: як тільки приходить у дію один з даних механізмів, починає функціонувати й другий. Якщо, наприклад, у положенні рівноваги відбувається автономна (не залежна від економічної системи) зміна попиту у вигляді приросту інвестицій, то в рух приходить мультиплікатор, що викликає цілий ряд змін доходу. А зміни доходу надають руху принципу акселератора й породжують зміни в обсягах похідних капіталовкладень. Зміни в капіталовкладеннях знову пускають у хід мультиплікатор, що породжує зміни доходу, що призводять до нових капіталовкладень. Загальна модель взаємодії мультиплікатора й акселератора характеризується наступною формулою Джона Хікса (2.1):