Цінові моделі олігополії

  3.Встановити квоти кожному члену картелю. Поділити загальний монопольний випуск Qm, між усіма членами картелю. Наприклад, можна дати вказівку кож-ній фірмі поставляти  1/15  Qm кожен місяць. Якби у всіх фірм були однакові функції витрат, то це було б еквівалентно тому, щоб рекомендувати фірмам врівноважу-вати виробництво доти, поки їхні граничні витрати не зрівнялися б з ринковим грани-чним доходом (MR`). Доти, поки сума місячних випусків  усіх продавців дорівнює Qm, можна підтримувати монопольну ціну.

  4.Встановити процедуру запровадження затверджених квот у життя. Цей крок  є вирішальним для того, щоб зробити картель працездатним. Але його дуже важко реалізувати, тому що в кожної фірми є стимули розширювати своє виробництво при картельній ціні, але якщо усі збільшать випуск, то картель приречений, тому що ціна повернеться до свого конкурентного рівня. Це легко показати. Мал.2.14. показує граничні і середні витрати типового виробника. До здійснення картельної угоди фірма поводиться так, начебто попит на її випуск при ціні Рс є нескінченно еластичним. Вона боїться підняти ціну з побоювання втратити усі свої продажі на користь конкурента. Вона випускає кількість продукту qc. Оскільки усі фірми роблять так само, то галузевий випуск складає Qс ,що є величиною випуску, що існував би при зробленій конкуренції.

       Картелі звичайно намагаються встановити штрафи для тих, хто обходить квоти. Але основна проблема полягає в тім, що як  тільки встановлюється картельна ціна, окремі фірми, що прагнуть максимізувати прибуток, можуть заробити більше шляхом обману. Якщо обманюють усі, то картель розпадається, тому що економічні прибутки падають до нуля.

  Картелі також зіштовхуються з проблемою при прийнятті рішень про монопольну ціну і рівень випуску. Ця проблема особливо гостра, якщо фірми не можуть домови-тися про оцінку ринкового попиту, його цінової  еластичності чи якщо в них різні витрати виробництва. Тобто фірми з більш високими середніми витратами домага-ються більш високих картельних цін.

Класичним зразком картелю вважають організацію країн-експортерів нафти ОПЕК, яка в 70-х роках зуміла, контролюючи значну частину світової пропозиції нафти, забезпечити надзвичайно корисне для себе багаторазове підвищення ринкових цін.¹⁵

    Проблема поліпшення інвестиційного клімату у вугільній промисловості України потребує створення цілісної картини функціонування інтегрованих систем вугільної генези, зокрема, доведення (аргументації) їх картельної природи.

  Традиційним  є формулювання, відповідно до  якого картель є формою об’єднання виробників чи споживачів, гласна чи негласна угода групи близьких за профілем підприємств, фірм, компаній про обсяги виробництва і продажі, ціни, ринки збуту. Мета створення картелів – збільшення прибутку за допомогою усунення, обмеження і регламентації конкуренції усередині об’єднання і придушення зовнішньої конкуренції з боку фірм, що не беруть участь уданій угоді. Разом з тим, картельна угода як домовленість між двома чи кількома підприємствами, фірмами про створення картелю, може бути не тільки горизонтальною, що укладається між однаково спеціалізованими фірмами, але і вертикальною, спрямованою на обмеження гнучкості ринку, що досягається за рахунок його автоматичності плинності. Виходячи з цього, можна допустити можливість створення картелів усередині ланцюжків «Вугілля-Кокс-Метал». Для визнання факту створення картелю необов’язкова наявність публічної угоди, але має бути ознака одержання додаткового прибутку за рахунок порушення природного ходу конкуренції.

  Основними  рисами згаданих систем є те, що Я.Паппе позначив як критерій мета корпорацій:

• хоча б частина економічних агентів є комерційними організаціями, що діють з метою одержання прибутку;
• між агентами існують стійкі зв’язки більш тверді, ніж ринкові. Це означає, що в деяких істотних аспектах все об’єднання виступає як єдине ціле;
• існує стратегічний центр прийняття рішень, що може бути як юридичною особою, так і групою фізичних осіб-власників і вищих менеджерів, що є центральним елементом.

  Саме  в таких стратегічних центрах  була спланована конструкція  з контролем державних вугільних підприємств із боку недержавних структур. Схема досить проста: наприклад, державне підприємство «Краснодонвугілля» продає вугілля тільки своєму інвестору – компанії «АРС», зі свого боку компанія «АРС» надає шахтам підприємства вуглевидобувну техніку, розраховується за вкладені інвестиції коксівним вугіллям, маючи кошти також на виплату податків, зарплати і придбання необхідного устаткування.

  Таким  чином, незаперечною є картельна природа українських картельних метакорпорацій вугільної генези, що дає їм можливість отримувати додатковий прибуток і мати конкурентні переваги на зовнішніх і внутрішніх ринках. Доцільною є активізація процесів приватизації чи концессіонування шахт, що дозволить поліпшити інвестиційний клімат у національній вугільній промисловості.¹⁶   

3. Олігополія  та економічна ефективність

  Чи є олігополістична структура ринку ефективною? Щоб відповісти на це запитання, порівняємо поведінку олігополіста у сфері цін та обсягів виробництва з поведінкою за умов досконалої конкуренції. На відміну від досконалої конкуренції олігополіст виробляє у точці, в якій ціна перевищує граничні витрати. Інакше кажучи, як і за монополістичної конкуренції, за олігополії не досягають ні розподільної (P=MC), ані виробничої ефективності(P=ATCmin).

  Чиста монополія  перебуває під державним контролем для зменшення її можливо-стей зловживання ринковою владою. Олігополія може створювати видимість існу-вання кількох незалежних фірм, що конкурують між собою, і тому часто не підпадає під державне регулювання. Крім того, таємна угода між олігополістами може приве-сти до такого рівня цін та обсягу виробництва, що існують за чистої монополії.

  До сказаного можна додати таке. По-перше, в останні роки конкуренція з боку іно-земних фірм посилила суперництво на традиційних олігопольних ринках (цигарки, авто, бензин, сталь, кольорові метали, міндобрива)та підірвала цінову поведінку за моделями “лідерство в цінах” і “витрати плюс”. По-друге, олігополії з метою пере-шкоджання входженню у галузь можуть свідомо підтримувати ціни нижче рівня, що максимізує прибутки у короткостроковому періоді.

  З’ясуємо проблему “ефективність – олігополістична структура ринку” у довгостро-ковому періоді.

  По-перше, конкуренція забезпечує стимули для розвитку НТП. Адже для отриман-ня прибутків у короткостроковому періоді та виживання у довгостроковому фірми мусять безперервно поліпшувати  свої продукти і знижувати за допомогою нововве-день виробничі витрати.

  По-друге, в олігополістичній структурі ринку можуть існувати стимули до стримування інновацій та НТП. Великі фірми прагнуть максимізувати свої прибутки завдяки повному використанню наявних виробничих капіталів. Між тим розробка і

впровадження нового продукту приведуть до морального старіння основного капіталу, за допомогою якого виробляли попередній продукт.

  По-третє, сучасна науково-дослідна діяльність з розробок нових продуктів є ней-мовірно дорогою. Через те тільки найзначніші олігопольні структури можуть фінан-сувати великі програми у сфері НДДКР. Для прискорення технічного прогресу по-трібні багаті олігопольні фірми.

  По-четверте, існування бар’єрів для входження в у галузь дає олігополістові певну гарантію того, що він зможе отримати винагороду у вигляді прибутку від своїх зу-силь довкола інновацій. Якщо цей погляд є правильним, то в довгостроковому пері-оді олігополістичні структури ринку можуть сприяти зниженню витрат виробни-цтва, цін і збільшенню обсягів виробництва та зайнятості.

  В олігопольних галузях основним методом боротьби є нецінова конкуренція (ди-ференціація продукту і реклама). Однак олігополії не досягають ні розподільної, ні виробничої ефективності. Олігополії в одному випадку можуть сприяти покращен-ню продукту і зниженню витрат, а в іншому можуть гальмувати технічний прогрес та інноваційний процес.  ¹⁷ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                            
 
 
 
 

Висновок

  Отже, існування олігополістичної структури ринку, тобто галузей, більша частина продажів в яких здійснюється декількома фірмами, зумовлено частково економією на масштабах виробництва, яка забезпечує ефективність функціонування подібних галузей лише при наявності в них невеликої кількості продавців. Але рівень концентрації продавців найчастіше вище, ніж потрібно для реалізації економії на масшта-бах в виробництві.

  Економія на масштабах породжує також бар’єри, які обмежують входження нових фірм в галузь, що дає олігополістам можливість отримувати прибутки.

  Диференціація продукції, яка має важливе значення для багатьох ринків, виникає в силу того, що продавці вважають прибутковим задоволення різноманітних смаків покупців та їх прагнення до різноманітності. Диференціація продукції зазвичай по-в’язана з рекламою та іншими торговими витратами.

  Визначаючий вплив на поведінку олігополістів справляють дві основні сили. По-перше, за допомогою змови фірми можуть утримувати ціну вище її конкурентного рівня і в результаті отримувати прибутки. По-друге, порушуючи договірні зобов’я-зання, окремі фірми можуть поліпшувати своє становище до тих пір, доки інші фір-ми не реагують на це. Існування протиріч між цими двома силами зображується ди-лемою олігополістів.

  Щодо змови, то її виникнення найбільш вірогідно при її законності  та наявності невеликого числа продавців. Відмінність між фірмами або відмінність в продукції, зміни в витратах або обсягах попиту, а також можливість понижувати ціни потайки від інших ускладнюють процес змови. Коли змова носить законний характер, олігополісти в цілях встановлення фіксованих цін і обмеження обсягу випуску часто йдуть на утворення картелю. Картелі нерідко розпадаються через те, що фірми, обманюючи суперників, порушують угоду. Багаторічна успішна діяльність картелю ОПЕК була в більшій мірі наслідком готовності Саудівської Аравії обмежити свій випуск і дозволити іншим постачальникам продавати стільки, скільки вони хотіли, по ціні, встановленій картелем. Коли явна змова є протизаконною,  фірми деколи шукають шлях до таємної співпраці. Най частіше це досягається за допомогою мов-чазної домовленості про те, що одна фірма буде діяти в якості лідера в області цін, а решта будуть її наслідувати в зміні цін. Якщо фірми не можуть домовитись, то їх поведінка залежить від того, якою, з точки зору кожної фірми, буде реакція інших фірм на її власні дії. Ціни можуть коливатися в межах від монополістичного до кон-курентного рівня.

  Щоб не допустити притоку нових фірм, олігополісти, які змовились, можуть вста-новлювати ціну нижче монопольного рівня. Інколи для  витіснення новачків вони застосовують політику “хижацького” ціноутворення, але така політика широко не застосовується.

  Отже, прослідкувавши шлях розвитку олігопольного ринку в Україні, я дійшла ви-сновку, що для України ця ринкова структура є найбільш сприятливою та підходя-щою, адже умов для розвитку, наприклад, досконалої конкуренції я не бачу.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел і літератури

1. Блауг М.  Економічна теорія в ретроспективі/  Пер. з англ. І. Дзюб. – К.: Вид-во  Соломії Павличко „Основи”, 2001.

2. Бочан І.  О. Предмет і метод економічної  теорії. – К. : ІЗМН, 1997.

3. Будаговська  С. Мікро- і Макроекономіка, Київ 2003, «Основа»

4. Ватаманюк З., С.Панчишин, Мікро- і Макроекономіка, Київ 2001.

5.Волохов Г.В. Розвиток вугільного бізнесу потребує нової інвестиційної політики// К.,2004 - №1.-С.20-23.

6.Гольдман Г.Я. «Монополия, олигополия, конкуренция».Учебное пособие./ Таганрог: Изд-во ТРТУ 1998г.

7.Горбачевська О. В. Графічні побудови мікроекономіці. – Львів: ЛБІ НБУ, 2002.

8.Горобчук Т.Т., Мікроекономіка, Київ 2004

9.Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С.      “Микроэкономика”, С - Пб. 96

10. Косік А.Ф., Г.Е. Гронтковська, Нач. посібник Мікроекономіка 2-ге видання К., 2008

11. Лившиц А.Я. “Введение в рыночную  экономику”, М.91

12.Лісовий А.В, Навч.-метод. Посібник Мікроекономіка, Київ 2003

13. Макконел К.Р., Брю С.Л. “Экономикс”, М.93

14. Мельникова В.І., Навч. посібник, Мікроекономіка, Київ 2005

15. Ребрин Ю.И. «Ценовое лидерство. Поведение фирмы – лидера»

16.Український діловий тижневик «Контракти», №28 від 14-07-2003

17.Щетинин О.А. «Особенности поведения фирмы на рынке олигополии» / Москва. Серия «Новое экономическое мышление» 1996 г.