Цінові моделі олігополії

Рис.1.1.Схема олігопольного ринку та його ознак¹

1.3. Стан олігополістичного ринку в Україні

     Протягом останіх п’ятнадцяти років в Україні відбувався перехід від планово-адміністративної економіки до ринкової, в якій більше половини всіх товарів, робіт і послуг виробляється суб’єктами господарювання, що діють за умов істотної конкуренції. Однак співвідношення конкурентного та монопольного секторів, що спостерігається зараз в Україні, було характерним для економіки індустріальних країн середини ХХ століття. Надмірною залишається вага в загальному обсязі виробництва сфери природних монополій, недосконалими ─ механізми державного регулювання цієї сфери, невиправдано високим є рівень концентрації ряду потенційно конкурентних ринків, особливо регіональних та місцевих, на більшості ринків не створені рівні умови конкуренції для всіх суб’єктів господарювання.

     Стосовно  олігопольного сектора, враховуючи його неоднозначну роль, зокрема, у  забезпеченні науково-технічного прогресу, оновленні технологічної бази виробництва, пріоритетним завданням має бути вплив на поведінку учасників ринку, запобігання обмеженням конкуренції внаслідок узгодження їхньої поведінки. Поряд із цим, держава має не допускати структурних змін, що призводили б до виникнення на таких ринках передумов домінування, посилення бар’єрів вступу на них.

     Слід  зазначити, що на більшості ринків з  олігопольною структурою спостерігаються  високі темпи зростання. Наприклад, обсяг послуг мобільного зв’язку  за 2001 ─ 2005 роки збільшився в 7 разів, виробництво цементу зросло в 2,1 разу, виробництво пива у 2000 ─ 2004 роках збільшилося на 80 відсотків. Значною мірою це пов’язано з поєднанням на олігопольних ринках досить гострої конкуренції між учасниками з перевагами масштабу виробництва.

     У той же час на олігопольних ринках існує підвищений ризик антиконкурентних змов суб’єктів господарювання, які  призводять до послаблення або усунення конкуренції, встановлення завищених  цін, нав’язування контрагентам додаткових зобов’язань, що не стосуються предмета угод тощо. За час дії Закону України «Про захист економічної конкуренції» Антимонопольним комітетом України виявлено та припинено понад 500 випадків антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання, здебільшого на олігопольних ринках послуг з оптової та роздрібної торгівлі нафтопродуктами, перероблення сільськогосподарської продукції, послуг зв’язку. Через це олігопольні ринки потребують підвищеної уваги з боку органів контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції і, водночас, всебічної оцінки перспектив свого розвитку в кожній конкретній ситуації.

     Наведена  структура зловживань монопольним  становищем (див. табл 1) свідчить, що суб’єкти господарювання, в яких наявна ринкова  влада, незначною мірою відчувають конкурентний тиск або загрозу появи конкурентів на ринку, що спонукали б їх до дій безпосередньо антиконкурентного характеру.  

     Таблиця 1

     Розподіл  виявлених та припинених протягом 2000 ─ 2005 років зловживань монопольним  становищем за основними типами

     Частка  підприємств, що діють на ринку олігополії, у загальному обсязі виробництва  у 2000р. склав 11,6%, а в 2003р. – 15,3%. Зміна  статистичної методології унеможливила проведення аналогічного аналізу, починаючи з 2004 року. Однак дослідження свідчить, що частки підприємств, які діяли в 2004 році на ринку олігополії були наближеними до їхніх часток в обсязі виробництва в попередні роки (діаграма 1.). ²

     Щоправда, пряме порівняння показників внаслідок їхньої неповної тотожності є некоректним.  

     Отже, у цей час в Україні доволі значною (13 ─ 15 відсотків) є частка олігопольного сектора, для якого властивий підвищений ризик обмежень конкуренції.

     Щодо  економічної ефективності, то оскільки олігополія за своїм характером досить близька до чистої монополії та інколи на неї перетворюється, оцінки економічної ефективності їх теж досить близькі.

     Наша  держава робить лише перші кроки  у вирішенні питання обмеження  монополізму взагалі та олігополії зокрема. Перший законодавчий акт у  цій галузі — Закон України "Про  обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", прийнятий у 1992 р. Ним, зокрема, було введено поняття "монопольне становище" виробника: таким визнається становище господарюючого суб'єкта, при якому його частка на ринку певного товару становитиме понад 35%. Можна уявити гіпотетичну ситуацію, що у галузі існує лише три підприємства, що мають однакову частку на ринку — 33,3%. У цьому разі законодавство не визнає монопольного становища жодного з них, а тому до цих виробників не можуть бути застосовані антимонопольні заходи. Однак така ситуація суперечить здоровому глузду. ³ 
 

2. Ціноутворення  на ринку олігополії

  На олігополістичних ринках щонайменше деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки їхнім великим часткам у загальній кількості товару, що випускається. Про-давці на олігополістичному ринку знають, що коли вони або їхні суперники змінять ціни чи  обсяг продажів, що випускається, то наслідки позначаться на прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють свою взаємозалежність. Передбача-ється, що кожна фірма в галузі визнає, що зміна її ціни чи  випуску викликає реак-цію з боку інших фірм. Реакція, що який-небудь продавець очікує від фірм, що су-перничають, у відповідь на зміни встановлених їм ціни, обсягу чи випуску зміни дія-льності в області маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція, що окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.

  Характер відповідних дій одного з конкурентів на дії інших залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних обставин. Моделі ціноутворення на олігопольному ринку повинні містити визначений алгоритм взаємозалежності стратегій суперників. Цим пояснюється існування великого числа теорій ціноутворення на ринку олігополії, що розрізняються концепціями формування очікувань олігополіста щодо поводження конкурентів. ⁴

2.1 Ціноутворення  в умовах олігополії  пропозиції

  Олігополія пропозиції виникає тоді, коли галузевий попит як сукупний попит без-лічі покупців задовольняється невеликим числом виробників. Оскільки на частку олігополіста приходиться значна частина галузевої пропозиції, що дозволяє йому впливати на ціну, то крива попиту на продукцію олігополії, як і на монополізовано-му ринку, має негативний нахил. Специфічним фактором ціноутворення на олігопо-льному ринку є те, що при виборі крапки на своїй кривій попиту олігополіст поряд з еластичністю попиту і динамікою витрат виробництва бере до уваги можливу реак-цію своїх конкурентів. Так, у найпростішому випадку дуополії, коли на ринку існує лише два продавці (А і В) однакового блага, процес встановлення галузевої рівнова-ги відбувається в результаті зміни чотирьох параметрів: цін, по яких виробники про-понують свою продукцію (РA, РB), і обсягів їхнього випуску (QA, QB). Якщо дуо-полісти при заданому галузевому попиті, представленому функцією (2)

  Р = P(Q) = P(QA + QB), (2)

як інструмент конкуренції використовують обсяг  випуску, дотримуючись однакової ціни: ра = рв =P, то прибуток фірми є функцією двох змінних: p(QA,QB)=P(QA,QB) QA - TC(QA). Умовою її максимізації є рівність (3)

dpA / dq  =  dpA / dq  +  dpB / dq *  dq / dq = 0 (3)

  Параметр dq/dq називається коефіцієнтом реакції, що показує, наскільки зміню-ється випуск фірми В при зміні випуску фірми А на одиницю продукції. Як правило, у момент ухвалення рішення про обсяг випуску фірмі невідомо дійсне значення кое-фіцієнта реакції, і вона змушена спиратися на його очікуване значення. Коли конку-ренти ведуть “війну цін”, то функція прибутку приймає вид pA = pA (PA,PB),а умова її максимізації(4):

dpA / dPA =  dpA / dPA + dpB / dPB * dPB / dPA = 0  (4)

  У цьому випадку об'єктом прогнозування для фірми стає параметр dPB / dPA

2.2   Ціноутворення, обмежуюче вхід  в галузь

  Фірми на олігополістичних ринках можуть встановлювати ціни таким чином, щоб потенційним новим виробникам на ринку було невигідно почати на ньому торгівлю. Для досягнення цієї мети фірми на ринку можуть встановлювати ціни, що не макси-мізують їхні поточні прибутки. Замість цього вони встановлюють ціни з таким роз-рахунком, щоб втримати нових виробників від входу  на ринок і надання понижу-ючого впливу на майбутні прибутки.

  Фірми або змовляються, або ідуть за прикладом інших фірм при встановленні та-ких  цін, що могли б запобігти вступу на ринок “чужинців”. Для досягнення цієї ме-ти вони оцінюють мінімально можливі середні витрати будь-якого нового потенцій-ного виробника і припускають, що будь-який новий виробник прийме ціну, встано-влену існуючими фірмами, і буде її підтримувати.⁵

Рис. 2. гр. В. Ринковий попит на товар.

Ціною, що обмежує вхід на ринок, є ціна, досить низька, щоб  запобігти появі на ринку  продавців нових потенційних виробників. Припустимо, що криві середніх витрат фірм виглядають так само, як і в нових виробників. У цьому випадку будь-яка ціна вище Р' спровокує вхід “чужинців”. Отже, фірмам галузі прийдеться утри-мувати ціну на рівні Р'=LRACmin. За цією ціною вони продадуть Ql продукту, що більше, ніж вони продали б, якби ціна була досить високою, щоб сприяти вступу на ринок нових фірм, але тоді вони одержують нульовий економічний прибуток.

   Якщо, однак, фірми мають перевагу низьких витрат, яких немає в нових потенцій-них виробників, то вони зможуть отримувати в довгостроковому плані економічний прибуток при ціні P` і в той же час утримувати потенційних виробників від входу на ринок.

  Ціноутворення, що обмежує вхід на ринок, показує, яким чином побоювання перед появою на ринку  нових конкурентів можуть підштовхнути  фірми, що максимізу-ють  свої прибутки,  тимчасово не використовувати свою монопольну владу на рин-ку.⁶