Сучасні проблеми природокористування в Україні

     Отже, актуальним і важливим є визначення стартових передумов окремих країн та регіонів світу щодо нинішніх можливостей їх переходу до моделі сталого екологічного розвитку.

     Україна належить до групи країн з несприятливими передумовами переходу до сталого розвитку,  адже вона відзначається високим рівнем антропогенного навантаження на територію, високою водо- та енергоємністю виробництва, забрудненням водних ресурсів та атмосферного повітря. Характерною їх рисою є низька економічна ефективність і висока екологічна собівартість виробництва.

     Протягом  тривалого часу Україна розвивалася  на основі екстенсивного підходу  до використання власного природного потенціалу. Сьогодні економіка країни переживає значні труднощі перехідного періоду, коли протягом кількох років підряд спостерігався значний спад виробництва, який ще не подолано. Тільки при переході держави на модель сталого розвитку в довгостроковій перспективі можна досягти збалансованого вирішення завдань соціально-економічного розвитку і збереження сприятливого природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення життєвих потреб теперішніх і майбутніх поколінь.

     Найважливішим фактором раціонального природокористування є ресурсозбереження. Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів.

     Основні стратегічні напрями ресурсозбереження  можуть бути зведені до таких:

• комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів;
• впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології;
• широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар’єрів тощо;
• ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення;
• збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об’єктів [10].

     Не  менш важливим елементом ресурсозабезпечення  є впровадження механізму екологічних  платежів підприємствам, організаціям чи установам за забруднення навколишнього природного середовища. Як свідчить практика, при зростанні розмірів платежів, ефективність та частота впровадження підприємством ресусозберігаючих технологій значно зростає (див. додаток Д).

     В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі.

     Розвиток  і ускладнення структури виробництва, виникнення нових потреб постійно породжують екологічні проблеми. Своєчасне і правильне їх вирішення потребує обґрунтованого й активного управління природними і соціальними процесами, тобто розробки стратегії раціонального природокористування.

     Основні напрями ефективного використання природно-ресурсного потенціалу визначені також у Стратегії економічного та соціального розвитку України. В ній зазначається, що провідне місце в науково-технічній та інноваційній діяльності мають посідати пріоритетні науково-технічні розробки, пов’язані зі здійсненням досліджень, спрямованих на збереження та розвиток природних і виробничих ресурсів країни [14].

     Для ефективного та швидкого вирішення  сучасних проблем природокористування  на території України, першочергово необхідно впроваджувати в реальність основні методи  його управління та створювати міцну законодавчу базу для здійснення раціонального використання національних ресурсів.

     За  роки незалежності в Україні в  основному сформовано державну політику в галузі використання і охорони природних ресурсів, створено законодавчу та нормативно-методичну базу, розроблено і впроваджено економічний механізм природокористування, прийнято низку відповідних програм, створено державні органи і спеціалізовані підрозділи у складі центральних органів виконавчої влади.

     Існує досить розвинена система природоохоронного  законодавства та організаційні  структури для його впровадження та дотримання.

     В першу чергу слід акцентувати  увагу на найбільш проблемних питаннях, які визначають сучасні тенденції природокористування та найближчі завдання уряду України в сфері забезпечення ефективного створення програм використання природно-ресурсного потенціалу держави.

     Розробка  Програми використання та охорони природно-ресурсного потенціалу регіону вимагає поєднання всього позитивного, що набуто вітчизняною і світовою наукою в галузі теоретичних, методологічних, практичних основ раціоналізації використання природних ресурсів. Слід виявити тенденції сучасної оптимізації природокористування, збереження якості навколишнього природного середовища в контексті сталого просторового розвитку.

     Доцільність розробки та реалізації Програми використання та охорони природно-ресурсного потенціалу на регіональному рівні потребує суттєвої адаптації існуючих у нашій  країні норм і правил до європейських стандартів з природокористування.

     Легітимізація програмно-цільового підходу унеможливить вплив різних  кон’юнктурних інтересів на використання природних ресурсів, стане гарантом прозорості і прогнозованості регіональної політики в цій сфері.

     Не  менш важливою законодавчою основою  подальшого ефективного природокористування  є розробка загальнодержавної Програми формування національної екологічної мережі [6].

     Загальнодержавна  Програма формування національної екологічної мережі України на 2010-2015 роки затверджена Верховною Радою України у 2006 році.

     Основною  метою Програми є збільшення площі  земель країни з природними ландшафтами  до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, раціонального та ефективного природокористування.

     При цьому національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо її функціонування у Всеєвропейській екологічній мережі та виконувати провідні функції щодо збереження  природно-ресурсного потенціалу. Крім того, Програма має сприяти збалансованому та не виснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності [18].

     Програмою планується створення 29 національних природних парків і 7 біосферних заповідників, серед яких найбільшими будуть Сиваський (195 тисяч га), велике філофорне поле Зернова (100 тисяч га), Прип’ять-Стохід та Нижньодніпровський (по 50 тисяч га), національні природні парки і біосферні заповідники по 50 тис. га: Східні Карпати, Поліський, Український лісостеповий.

     Одним із пріоритетних напрямів державної  природоохоронної політики є подальший процес інтеграції України до ЄС в галузі охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, що має здійснюватись шляхом створення гармонізованої з європейською правової, нормативно – методичної та організаційної бази. Зазначена база має відповідати вимогам національної та загальноєвропейської екологічної безпеки.

     Отже, враховуючи майбутні євроінтеграційні орієнтири держави та необхідність наближення до світових стандартів екологічної безпеки, головним завданням для країни є структурна модернізація суспільного виробництва з орієнтацією на природозберігаючу складову. Саме в цьому полягає одне із завдань реалізації стратегії еколого-економічного розвитку України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

     Проаналізувавши природно-ресурсний потенціал та основні проблеми природокористування  України, можна зробити висновок про те, що, незважаючи на величезні  ресурсні можливості території держави, суспільство і далі продовжує  неефективно, а в першу чергу нераціонально використовувати основні багатства природно-ресурсного потенціалу. А це в свою чергу формує значні проблеми природокористування.

     У ході своєї історії людство зазнавало  впливу багатьох природних та соціальних катаклізмів. Воно випробувало і пережило катастрофічні кліматичні зміни – великі посухи і повені, землетруси й епідемії. Воно перетерпіло також не менш драматичні колізії в соціально-політичному аспекті. Однак аж до середини XX століття всі проблеми, що поставали перед людством, мали скоріше локальний, а не глобальний характер.

     Одним з найгостріших завдань, що постали перед світовою цивілізацією, є проблеми екологічної безпеки на планеті. Вплив негативних чинників антропогенного характеру на природне оточення сьогодні значно перевищує компенсаційні можливості біосфери. У свою чергу, людство йде вслід за екологічними подіями, що вже стались, не випереджаючи їх, а лише реагуючи тільки на наслідки регіональних катастроф. Назріває і набуває реальних рис глобальна екологічна катастрофа, що ставить під загрозу існування людського роду і самого життя на планеті.

     Екологічна  небезпека, що нависла над людством, пов’язана не тільки з інтенсивним забрудненням і погіршенням якості оточуючого  людину природного середовища, але й з неконтрольованими і погано передбачуваними наслідками його грандіозної природо-перетворюючої діяльності. З багатьох регіонів планети вилучається, а в інші перекидається величезна кількість різних природних речовин. Багатомільйонні тонни перероблених речовин знову повертаються у природу у вигляді далеко не небезпечних для життя відходів людської виробничої діяльності.

     На  перетині тисячоліть людство стоїть на межі вичерпання природних ресурсів, практично їх знищення, тому найважливішою стратегічною програмою подальшого розвитку України та світу в цілому є створення врегульованих механізмів, які б забезпечили належне ставлення до природи.

     На  сьогодні стало очевидним, що здоров'я населення можна зберегти лише в «здоровому», екологічно безпечному природному середовищі. В разі порушення природних параметрів довкілля людина змушена витрачати на адаптацію значні додаткові матеріально-енергетичні ресурси, у неї послаблюється імунітет, створюються передумови для підвищеної захворюваності і зниження працездатності. Тому стан навколишніх природних умов є умовою нормального стану здоров’я всього народонаселення планети, саме тому необхідний постійний моніторинг, відстеження стану природного середовища.

     Формування  у психології людства відповідної  екологічної свідомості сприяє вирішенню  сучасних проблем природокористування, які набувають глобальних масштабів.

     Збереження  людської цивілізації залежить від  наших знань про природу і  дій, спрямованих на збереження і  поліпшення навколишнього природного середовища шляхом розумного втручання, а не руйнування його в процесі нераціонального використання.

     Сучасні проблеми природокористування розглядаються  з географічних, біологічних, правових, економічних та інших аспектів. Особливо важливе значення має екологічне обґрунтування раціонального використання природних ресурсів і умов, яке повинно базуватись на уявленнях як традиційної, так і сучасної екології.

     Реальну ситуацію природокористування в  Україні на сьогодні  можна охарактеризувати як кризову, яка формувалась протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного потенціалу України. Відбувались структурні деформації народного господарства, за яких превага надавалась розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Таке переплетення проблем, які й досі розглядаються як окремі та самодостатні, вимагає значного корегування їх в осмисленні і високої компетентності влади в реалізації.

     Враховуючи ці та інші негативні чинники природокористування, Україна повинна розробити свій «сценарій» подальшого розвитку та забезпечити наявність ресурсного потенціалу для майбутніх поколінь.