Сучасні проблеми природокористування в Україні

     (станом  на 2010 рік) 

Продовження табл. 2.1. 

     На  жаль, сучасне сільськогосподарське використання земельних ресурсів в  Україні не відповідає вимогам раціонального  природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, пасовищ та лісонасаджень, що негативно впливає на стійкість природних ландшафтів. Незважаючи на скорочення площі орних земель, за розораністю території Україна займає перше місце у світі. Так, розораність території США – 20%, Англії – 28%, Болгарії – 34%. Через необґрунтовану, екологічно не виважену діяльність відбувається значна втрата ґрунту, яка щороку становлять близько 600 млн. т., у тому числі 50 млн. т гумусу.

     Система раціонального використання земель повинна носити природоохоронний, ресурсозберігаючий характер та передбачає збереження ґрунтів, обмеження впливу на рослинний та тваринний світ, геологічні породи та інші компоненти навколишнього середовища. Охорона земель та їх раціональне використання здійснюються на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем), з урахуванням їх зональних та регіональних особливостей.

       Таким чином, збереження земельних ресурсів як важливого компонента

природного  середовища, ланшафтно-утворюючого фактора і важливого фактора, на якому ґрунтується продовольча програма і продовольча проблема світу та окремих регіонів є проблемою надзвичайної ваги не тільки в окремо взятих країнах, а й у всьому світі та потребує негайного вирішення.

     Надзвичайну важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей відіграють лісові ресурси,  адже вони слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.

     Лісове  господарство — провідний землекористувач  в Україні. Україна         відноситься до малолісних держав світу. Площа її лісового фонду складає                                              9,9 млн. га, у тому числі вкрито лісом 8,6 млн. га із загальним запасом деревини             1,3 млрд. м³. Лісистість території країни в середньому складає лише 15,62%, тоді як лісистість Японії – 68%, Фінляндії і Швеції – 57,0%, Канади – 32,0%, США – 33,0%, Німеччини – 26,9%, Франції – 24,0%. На душу населення в Україні припадає в середньому 0,12 га лісу та 25 м³ запасу деревини, що також значно менше, ніж в інших країнах [12].

     Ліси  держави розміщені вкрай нерівномірно: на Поліссі вони займають до 29,0% території регіону, у Лісостепу – 13,0%, у Степу – 4,0%, у гірських районах Карпат – 40,0% і в Криму – 10,0%. Нестача лісів відчувається по всій території, і пов'язано це з переведенням лісового фонду в минулому в інші угіддя.

     Нині  в Україні спостерігається малоефективна  політика лісовідведення і лісовідновлення. Протягом минулих років посадка і посів лісу з кожним роком зменшувалися, лише з 2004 року показник посадки і посіву лісу збільшився на 10,4% порівняно з 2001 роком, при цьому у 2009 році  цей показник складав              37,4 тис. га [16].

     Останніми роками лісове господарство ведеться нераціонально, що призвело до нагромадження перестійних листяних насаджень з низькою якістю деревини і виснаження запасів хвойних насаджень. У результаті відбувається порушення екологічної рівноваги і руйнування природних комплексів на лісових площах. Існує необхідність підготовки нового лісового законодавства.

     Найважливішим джерелом промислового і побутового водопостачання виступають водні ресурси, а тому  вони відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного  господарства та у життєдіяльності  населення.

     Використання  водних ресурсів поділяється на: водоспоживання, тобто відведення води від джерела з наступним застосуванням у технологічних процесах (промисловість, сільське господарство зі зрошенням, комунальне господарство та ін.) та водокористування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурсу (гідроенергетика, водний транспорт, рибне господарство, туризм).

     Важливою  складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси — запаси енергії річкових потоків  і водоймищ, що лежать вище від рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси становлять близько 60% всієї енергії поверхневого стоку.

     Розрізняють потенційні, технічно можливі (за даним  рівнем розвитку науки і техніки) та економічно доцільні для використання гідроенергоресурси.

     Потенціальні гідроенергоресурси України становлять 44,7 млрд. кВт-год.; з них технічно можливі для використання — 21,5 млрд. кВт-год.; економічно доцільні для використання становлять 16 млрд. кВт-год.

     Україна є однією з найменш водозабезпечених країн. У розрахунку на одного жителя в середньому за водністю рік, припадає 1 тис. м³ поверхневих і 4 тис. м³ підземних водних ресурсів. Прогнозні експлуатаційні ресурси підземних вод оцінюються в обсязі 21 км³. Загальна величина водозабору з поверхневих і підземних вод склала близько 36 км³, у тому числі з поверхневих джерел майже 30 км³. У водні об'єкти скидається 20 км³ стічних вод за добу, з яких 3,5 км³ - забруднені. Обсяг води в оборотних і послідовно використовуваних системах водопостачання досягає 70 км³ [18].

     Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів — Донбас, Криворіжжя, Автономна Республіка Крим, південні області України. Для зрівняння  територіальних відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ (повний об'єм 55,0 куб. км), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо.

     На  побутові потреби населення використовується 243 л. води за добу на одного міського жителя, а в містах Дніпропетровської, Київської, Луганської, Одеської областей, Криму - більше 250 л. При цьому слід зазначити, що на 6 % території зосереджено більш 90% усього обсягу водоспоживання, хоча і                  трапляються факти нераціонального використання водних ресурсів [14].

     Перспективні  обсяги використання води в комунальному господарстві визначаються на основі очікуваної чисельності міського населення і питомої норми витрат води на господарсько-питні потреби населення, підприємств              комунально-побутового обслуговування населення та упорядкування міських територій. Для досягнення рівня гарантованого водопостачання міського населення необхідно провести реконструкцію, ремонтну модернізацію устаткування водопровідних, каналізаційних мереж і споруд; розробити і впровадити раціональні норми водоспоживання, технології водопідготовки та очищення стічних вод; впровадити засоби обліку споживання води; підвищити рівень благоустрою населених пунктів; запровадити нові стандарти на питну воду; збільшити використання підземних вод для питного водопостачання; впровадити системи відомчого екологічного моніторингу джерел водопостачання в місцях водозаборів і якості питної води.

     Передбачається, що в наступні роки завдяки виконанню  програмних заходів питомі витрати води поступово збільшуватимуться. Оптимальний рівень питомих витрат води, що за експертною оцінкою становитиме близько 300 л/добу, прогнозується досягти в 2011-2016 роках. Згідно з прогнозом, загальні обсяги водопотреб комунального господарства порівняно з 2009 р. не зазнають суттєвих змін: у 2011 р. вони можуть бути 3,13 - 3,16 м³, у 2012 – 3,2 - 3,29  м³, у 2015 – 3,16  - 3,32 м³  (табл.2.2.). 

     Таблиця 2.2

     Прогноз комунального господарства у питній воді (2011 – 2016 роки) 

     Несприятливий стан водного господарства багато в  чому пояснюється  несформованою практикою природокористування. У процесі діяльності промислового комплексу України у водні об’єкти викидається велика кількість промислових відходів, перемішується понад 1 млрд. м³ гірських порід та близько 2 млрд. м³ шахтних вод. Загальний річний об’єм стічних вод в Україні у 2008 р. становив 10517 млн. м³, утому числі 3313 млн. м³ забруднених. Ефективне використання водних ресурсів залежить від багатьох факторів, але найбільше — від різноманітних забруднюючих речовин, які надходять у водні об’єкти і призводять до якісного виснаження водних ресурсів (див. додаток А).

           Надаючи оцінку природно-ресурсному  потенціалу території України,  слід також охарактеризувати  рекреаційні ресурси. Рекреаційні  ресурси України забезпечують  відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного    походження,   які   можуть   бути   використані    для   лікування,

бути  використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. Вони розміщені  практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

     Україна має різноманітні природні рекреаційні  ресурси (кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі тощо). Загальна площа земель, придатних для рекреаційного використання, становить 9,4 млн. га (або 15,6% території країни), у тому числі рівнинних рекреаційних ландшафтів – 7,1%, гірських – 2,3% (у Карпатах – 1,9, в Криму — 0,4). У рекреації можуть використовуватися землі заповідників та природних національних парків, їхня чисельність в Україні зростає. Мінеральні лікувальні води різного складу виявлені майже у всіх областях України, але найбільша кількість джерел зосереджена в західній частині, зокрема, на Закарпатті[17].                                

     Основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають  у максимально повному задоволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів; зростанні якості послуг у цій сфері. Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційного комплексу; інтенсивному розвитку туризму та індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому; збільшенні питомої ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни.