Сучасні проблеми природокористування в Україні

     Зміст 

Вступ…………………………………………………....................................................3

1. Сутність та принципи природокористування……………............................5
2. Оцінка природно-ресурсного потенціалу території України…..………....11
3. Основні проблеми раціонального природокористування…………...........22
4. Стратегічні напрями використання природно-ресурсного потенціалу.....28

Висновки………………………………………………................................................33

Список  використаної літератури…………………….................................................36

Додатки…………………………………………………..............................................38 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     На  порозі нових відкриттів, технологій та вражаючих досягнень, людство  на сьогодні зіткнулось з проблемою  третього тисячоліття – проблемою раціонального природокористування.

     На  сьогодні основні елементи природно-ресурсного потенціалу тієї чи іншої території  існують у взаємодоповнюючій  формі та використовуються  практично  майже у всіх галузях промисловості. Втрата хоча б однієї частини цього ланцюгу призведе до глобальних та структурних змін не лише природного, а й економічного середовища планети. До того ж наявність такого виду ресурсів як вичерпні прискорює процес ускладнення екологічної ситуації на Землі.

     Тому  раціональне використання і відтворення природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення науково-технічного прогресу.

     Така  постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління. Стосовно природокористування це означає  послідовний розвиток наукових засад  охорони навколишнього середовища і раціонального використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність.

     Планомірність стосовно використання природних ресурсів — економічна функція держави  по управлінню і регулюванню екологічних та економічних відносин і пропорцій. Така функція передбачає як розробку і виконання планової системи взаємопов'язаних показників, так і дійовий контроль за їх реалізацією.

     Пропорційність  означає погодженість у використанні природних ресурсів як за територією, так і за галузями народного господарства, виключення порушень природних взаємозв'язків у навколишньому природному середовищі.

     Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досягнення найкращого варіанта взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем.

     Основними методами курсового дослідження  є порівняльний  та аналітичний  аналіз  основних показників, що характеризують стан природно-ресурсного потенціалу в Україні.

     Об’єктом  дослідження є навколишнє природне  середовище.

     Предметом дослідження виступає раціональне використання природно-ресурсного потенціалу в Україні та охорона навколишнього середовища.

     Серед принципових моментів під час  вирішення завдань економіки  природокористування є необхідність застосування інтегрованого підходу  до збереження й раціонального використання й відтворення природних ресурсів, тобто ресурси повинні розглядатися як єдине ціле в умовах багатостороннього впливу на них людини.

     Одним із найважливіших шляхів гармонізації взаємодії суспільства з природою є формування у кожної людини розуміння, що природа має величезне значення для її власного життя, здоров’я, фізичного й духовного вдосконалення. Адже людина використовує речі, які в минулому були частиною того величезного багатства природи, яке ми повинні в міру споживати для власних цілей. Тому основна мета даної курсової роботи  – дослідити  сучасні проблеми природокористування, знайти та сформувати стратегічну програму  вирішення завдань екології та подальшого ефективного використання природних ресурсів, яка б сприяла формуванню  у суспільства доцільної екологічної свідомості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1.Сутність  та принципи природокористування 

     Людина  всебічно з давніх часів постійно використовує навколишнє               природне середовище, щоб задовольняти свої різноманітні потреби, які постійно зростають.

     На  противагу від інших мешканців Землі, людина пов’язана з природою не тільки безпосередньо, але й опосередковано – через виробництво. Виробництво протиставляє суспільство природі, забезпечує його відносну незалежність від неї. Одяг і житло, їжа і тепло з часом перестають бути тільки дарами природи, а стають результатом людської праці. Чим більше люди панують над природою, тим краще розуміють і відчувають нерозривний зв’язок з нею. Людина, засоби виробництва та природа знаходяться у взаємодії один з одним і створюють за цієї умови еколого-економічну систему. У цій системі мають місце три види зв'язку. По-перше, економічні зв’язки (відносини), що виникають між людьми у процесі виробництва, яке завжди є перетворенням природи. По-друге, технологічні зв’язки між людьми, засобами виробництва і природним оточенням, наприклад, у процесі видобування корисних копалин та вилучення відходів виробництва. І           по-третє, екологічні зв’язки між окремими елементами природи, за допомогою яких останні взаємодіють один з одним уже без участі людини, хоча інколи і за умови її безпосереднього сприяння. Таким чином, людство не може існувати, не використовуючи природні ресурси, а це, в свою чергу, впливає на кількість і якість природного середовища, вносить в нього суттєві зміни та формує ті чи інші закономірності природокористування.

     Природокористування – це сукупність усіх впливів людства на природу, до яких належать заходи щодо освоєння, перетворення і охорони природи. Необхідно розрізняти природокористування раціональне і нераціональне [10].

     Природа та її ресурси є середовищем, об’єктом, результатом життя і           господарчої діяльності людей, які приводять як до позитивних, так і до        негативних наслідків. Тому необхідна правильна, раціональна організація природокористування.

     Під раціональним (оптимальним) природокористуванням розуміють вивчення природних ресурсів, їх ощадлива експлуатація, охорона та відтворення з урахуванням не тільки теперішніх, але й майбутніх інтересів розвитку  господарства країни та збереження здоров’я населення. Раціональне природокористування – це  свідоме регулювання природогосподарчих зв’язків на економічній основі. Вони базуються на всебічному обліку й оцінці природних ресурсів, їх регулюванні і використанні в господарчому механізмі [8].

      Поняття «раціональне природокористування» складається з трьох основних елементів – економічна ефективність використання природних ресурсів, їх  охорона та відтворення (рис. 1.1.).

     Рис. 1.1. Основні елементи раціонального природокористування 

     Економічна  ефективність використання означає  отримання максимальної кількості  високоякісного продукту за умови мінімальних  витрат на виробництво і економне витрачання відповідного ресурсу.

     Охорона природних ресурсів та навколишнього середовища передбачає проведення попереджувальних і профілактичних заходів у процесі виробництва, здійснення дій з охорони технологічних процесів, які в нього входять, та заходів з відновлення властивостей і якостей ресурсів природи, що були порушені внаслідок господарчої діяльності. Критеріями оцінки природоохоронних заходів є показники залучення ресурсів до господарчого обігу з цільовим призначенням, нормативи якості середовища та ресурсів, показники нормальної і фактичної  продуктивності ресурсів, розміри збитку господарства країни, стан здоров’я населення.

     Відтворення природних ресурсів означає відновлення  обсягів                 експлуатованих ресурсів та їх запасів, відновлення втрачених властивостей і якостей. Критерії вирішення проблеми відтворення – це ступінь дефіцитності ресурсів і задоволення ресурсами потреб виробництва, а також стан екологічного оточення [4].

     Раціональне природокористування характеризується загальними та специфічними принципами, що є основними правилами, якими необхідно керуватися при перетворенні природи. До загальних відносять: принцип оптимальності; принцип взаємозалежності суспільства і природи; принцип екологізації виробничої діяльності; принцип збереження просторової цілісності природничих систем, що обумовлено природою різноманіття та обігом речовин у процесі господарчого їх використання, а також  принцип народногосподарського підходу до організації природокористування.

     Серед специфічних провідне місце займають: принцип інтегрального ресурсу; принцип міри перетворення природних систем; принцип «м’якого» управління природою; принцип ланцюгових реакцій [12].

     Таким чином, раціональне природокористування – це  економне, бережливе спрямування суспільних заходів, що призначені для планомірного збереження та розширеного відтворення природо-ресурсного потенціалу, поліпшення виробничих умов родючості ґрунтів, продуктивності водних ресурсів, лісу, атмосферного повітря, інших факторів та чинників виробництва.

     Нажаль, сучасний стан природокористування  може бути охарактеризований як нераціональний, тому що він призводить до виснаження (іноді до зникнення) природних ресурсів, навіть таких, що відновлюються, до посилення забруднення навколишнього середовища.

     Нераціональним  є таке природокористування, коли вплив  людини на природу призводить до знесилення її відновлювальних властивостей, зниження якості та кількості природних ресурсів [8].

     Причин  таких явищ достатньо. Насамперед, це недостатнє знання законів екології, надзвичайно слабка матеріальна зацікавленість виробників продукції, низька екологічна культура населення, нехтування прямою залежністю екологічного стану країни з економічним тощо.

     Структурна  особливість природокористування  полягає в тому, що воно набирає  різних форм залежно від типів  природних ресурсів – витратних  (енергетичних, сировинних, харчових) і ресурсів середовища (умов праці, відпочинку і відновлення здоров’я).

     При використанні практично невичерпних  ресурсів (енергії Сонця і підземного тепла, припливів і відпливів) раціональність природокористування вимірюється перш за все найменшими експлуатаційними витратами і найбільшим коефіцієнтом корисної дії добувних виробництв і установок.

     Для ресурсів вичерпних і при цьому  невідновних (наприклад, нафта, мінерали) важливими є комплексність і  економічність добування, скорочення відходів. Охорона вичерпних ресурсів, які відновлюються в ході використання, спрямована на підтримання їх продуктивності і ресурсообороту, а експлуатація повинна забезпечити їх безвідходне добування і перероблення, а також розширене виробництво.

     Перетворення  вичерпних ресурсів виражається  в їх примноженні і збагаченні, у підвищенні продуктивності природи. Тут проводяться необхідні заходи і всебічне врахування корисних і шкідливих наслідків.

     Управління  охороною навколишнього природного середовища, як зазначається в Законі «Про охорону навколишнього середовища», полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності [1].

     Метою управління в галузі раціонального  природокористування є реалізація законодавства, контроль за додержанням  вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних  заходів щодо охорони навколишнього  природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських органів у галузі навколишнього середовища.