Сучасні проблеми природокористування в Україні

     Отже, природно-ресурсний потенціал України має різноманітний характер розміщення та вмісту корисних ресурсів. Дані природні умови істотно впливають не лише на особливості й засади територіальної організації виробництва, а й безпосереднім чином на життя і діяльність населення нашої країни. Україна володіє потужним природно-ресурсним комплексом, основу якого складають земельні та мінерально-сировинні ресурси. Достатньо високий рівень забезпеченості території країни водними і рекреаційними ресурсами. Для подальшого збереження всіх природних багатств населення країни повинно раціонально ефективно використовувати природно-ресурсний потенціал.

     3. Основні проблеми раціонального природокористування 

     Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і                      по-господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо, якщо йдеться про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те, що кількість розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії.

     Тим більше, що суспільство відчуває все  більший дефіцит відновлюваних  природних ресурсів.

     В зв’язку з цим раціональне використання і відтворення природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства.

     Поряд з глобальними, проблеми охорони  навколишнього середовища і природних  ресурсів мають яскраво виражений  регіональний характер і відіграють особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення                  науково-технічного прогресу.

     Економіці України притаманна висока питома вага ресурсномістких та енергоємних технологій, впровадження й нарощування яких здійснювалося найбільш  «дешевим» способом — без будівництва відповідних очисних споруд.

     Ці  та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря й земель, нагромадження в дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.

     Такі  процеси тривали десятиріччями  і спричинили різке погіршення стану здоров’я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням та біологічно-генетичною деградацією населення України.                 Ефективне використання природних ресурсів та вироблення основних засад раціонального природокористування  пов'язане з формуванням різноманітних передумов і факторів об’єктивного і суб’єктивного характеру. Одні з них обумовлені інтенсивним розвитком виробництва і введенням в дію нових об’єктів промислового і будівельного призначення, інші — розширенням і реконструкцією діючих підприємств та намірами виробляти нову продукцію в умовах оновлення технології.

     Така  постановка проблеми вимагає поліпшення розробки питань управління, пов’язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин.

     Стосовно  природокористування це означає  послідовний розвиток наукових засад  охорони навколишнього середовища і раціонального використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність [16].

     Розрізняють три основні проблеми раціонального природокористування: соціально-еколого-економічні принципи природокористування; міжгалузевий характер вирішення проблем природокористування, а також економічне стимулювання природоохоронної діяльності підприємств.

     Протягом  багатьох століть людство в своїй  діяльності виходило з уявлення, про те, що природні багатства невичерпні і що можна безмежно розширювати свої «зовнішні межі» в ході перетворення природи.

     Та  перші зіткнення з зовнішніми межами – тобто з обмеженістю природних ресурсних можливостей викликали не економне відношення до природних благ, а, навпаки, намагання «ефективного» їх використання.

     Отже, щоб уникнути серйозних теперішніх і віддалених негативних наслідків нераціонального відношення до природи, необхідний облік таких наслідків, а він можливий тільки на основі знань ресурсних можливостей, лімітів експлуатації природних ресурсів і свідомого управління природокористуванням з урахуванням цих обмежень.

     Останні десятиріччя екологічна ситуація на території України вимагає кращого стану. Незважаючи на зменшення обсягів виробництва, проведення низки природоохоронних заходів, прийняття досить великої кількості законів, що пов'язані з екологічним станом країни, закриття під тиском громадськості ряду екологічно небезпечних підприємств, покращення очищення промислових викидів, зниження рекреаційного навантаження в деяких регіонах (наприклад, у Криму) не зменшує в цілому гостроту екологічного стану в регіонах.

     Проблеми  природокористування України неможливо  відокремити від економічних проблем, тому при виробництві товарів та послуг, а також прийняті та реалізації рішень щодо розвитку економіки кожного регіону, необхідне їх врахування.

     Кожна окрема територія України є частиною країни і, звичайно, має частково загальні  проблеми природокористування, які  впливають на її стан. Виникнення тих чи інших проблем у регіонах країни є результатом взаємодії людини з природою, коли активне використання різноманітних природних ресурсів, зростання антропогенного навантаження на територію призводять до порушень природних екологічних систем, руйнації умов їх поновлення.

     Регіональні  проблеми природокористування, безумовно, мають спільний характер із загальними  проблемами, що виникли і продовжують накопичуватися в Україні, але в кожному регіоні існують свої особливості [15].

     Серед регіональних проблем природокористування, необхідно виділити наступні:

     - забруднення навколишнього природного середовища, яке загрожує здоров’ю населення;

     - деградація та руйнування природничих комплексів;

     - висока концентрація виробництва і населення в районах екологічного лиха;

     - обмежені можливості екологічної  саморегуляції через знаходження                     природно-ресурсного  потенціалу на  межі вичерпання;

      - дефіцит водних ресурсів стримує розвиток виробничих сил;

      - напружений земельно-господарський баланс.

     Із  загального наведеного комплексу регіональних проблем на перше місце  виходить проблема серйозного забруднення територій різними видами речовин промислового характеру, що створює загрозу для  здоров’я  нації.

     Природа має свій потенціал збереження та відновлення, але в регіонах уже  довгий час відчувається зменшення можливостей самоочищення, саморегуляції та самовідновлення, а в деяких випадках ці можливості екосистема регіону значною мірою вже втратила, що досить небезпечно не тільки для регіону, а й для всієї території України.

     Проблеми  раціонального використання, охорони  і відтворення природних ресурсів на даний час набули особливої актуальності і стали предметом поглиблених досліджень. Надмірне техногенне навантаження на навколишнє середовище загрожує небезпечними екологічними ситуаціями. Внаслідок екологічно необґрунтованої промислової діяльності і відсутності належних природоохоронних дій в Україні сформувалися великі промислові регіони, які нині належать до зон лиха.

     Це  передусім Дніпровсько-Донецький промисловий регіон, Криворіжжя, Північний Крим, де впродовж десятиріч порушувався принцип раціонального природокористування та було перевищено антропогенним навантаженням             природно-ресурсний потенціал.

     У значній частині регіонів України особливої гостроти набули проблеми забруднення атмосферного повітря і природних вод, а також порушення земель під час гірничих розробок, які призводять до деградації ландшафтів (Донбас, Криворіжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ) і неправильного проведення гідротехнічної меліорації (осушення і зрошення).

     Розміщення  виробництв без урахування єдності  природного і соціального середовищ регіонів і міжрегіональних відносин зумовило зосередження на території України «брудних» екологічно небезпечних виробництв із застарілими технологіями.

     В Україні на потенційно небезпечні виробництва  припадає майже третина обсягу промислової продукції. Серед таких виробництв виділяють: 4 атомних електростанції, 2664 об’єкти, які виробляють небезпечні речовини, 308 шахт та 7 розрізів, 6 потужних нафтопереробних заводів, на кожному з яких зосереджено від 300 до 500 тис. т вуглеводневого палива. Ці об’єкти переважно сконцентровані у Донецькій, Запорізькій, Луганській, Сумській, Херсонській областях [17].

     Екстенсивний  характер виробництва, слабка насиченість  промислових підприємств сучасним обладнанням призводить до забруднення повітряного басейну. Найбільш значний вплив на склад атмосфери чинять підприємства чорної і кольорової металургії, хімічна і нафтохімічна промисловість, енергетичні підприємства, целюлозно-паперова промисловість, автотранспорт тощо.

     До  джерел забруднення атмосфери відносять: підприємства промислового комплексу, які здійснюють викиди в атмосферу; транспорт; розвиток енергетики; інші природні ресурси, забруднені внаслідок господарської діяльності людини.

     Причинами забруднення атмосфери внаслідок  господарської діяльності людини є: відсутність відповідних очисних споруд на підприємствах та інших об’єктах, які здійснюють шкідливі викиди в атмосферу; інтенсивне забруднення інших компонентів природного середовища та видобуток і переробка корисних копалин.

     Основні тенденції природокористування в регіонах України свідчать про те, що проблеми раціонального використання їх природно-ресурсного потенціалу все ще не вирішені. З одного боку, має місце дисбаланс між наявним потенціалом природних ресурсів та фактичним станом їх використання, з другого – існує необхідність активізації дій щодо їх залучення в господарський оборот.

     На  жаль, заходи, спрямовані на раціональне  використання природних ресурсів та стабілізацію й оздоровлення довкілля, не дають бажаного ефекту.

     Основними причинами цього є:

• відсутність єдиного комплексного підходу та координації у вирішенні вказаних проблем;
• недостатнє фінансування природоохоронних заходів;
• недосконалість діючого економічного механізму природокористування;
• нестабільність організаційних структур управління в цій сфері [12].

     Надмірна  експлуатація окремих видів природних  ресурсів, недосконалість форм та способів їх залучення у відтворювальний  процес потребують перегляду пріоритетів  їх використання, вироблення чітких цільових орієнтирів стратегії в сфері природокористування, наукового обґрунтування дій і механізмів їх досягнення.

     Вирішення екологічних проблем у регіонах країни значною мірою буде визначатись крім загальних вимог удосконалення технологій виробництва, оцінкою тих потенційних можливостей, якими володіють природні ландшафти даної території. Такий підхід дозволить виявити екологічні пріоритети та екологічні обмеження, які повинні впливати на формування загальної структури використання території в кожному окремому районі. Неодмінними умовами раціонального природокористування  територій повинно стати суворе дотримання екологічних норм вилучення біоресурсу, що відповідає оцінкам екологічної можливості кожного району, а також високе технічне озброєння промислових галузей господарства, яке дозволяє додержуватись екологічної безпеки під час видобування відповідних видів природних ресурсів.

     Крім  цього, значна територія в регіонах повинна відводитись під природні охоронні території: заповідники, заказники тощо.

     Практичним  інструментом у контексті забезпечення сталого просторового розвитку України є розробка та реалізація програм використання та охорони природно-ресурсного потенціалу та екологічної реабілітації її регіонів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Стратегічні напрями використання природно-ресурсного потенціалу

 

     Загострення взаємовідносин суспільства з природою поставило перед людством питання про необхідність розробки і впровадження нових принципів своєї поведінки в природі та експлуатації природних ресурсів нашої планети.

     Результатом тривалих пошуків і досліджень стала проголошена в Ріо-де-Жанейро у 1992 році концепція сталого розвитку, перехід до якої визначено як завдання для світового господарства на XXI ст. Під сталим  розуміють розвиток людства  та  характер використання ним ресурсів планети, який дає змогу задовольняти потреби сьогодення та не підриває потенційні можливості забезпечення потреб наступних поколінь [4].

     Ця  концепція відбиває розуміння тісного взаємозв’язку екологічних, економічних і соціальних проблем людства і того факту, що вони можуть бути вирішені лише комплексно, за умови тісної співпраці і координації зусиль усіх країн світу. Крім того, в концепції  визначається, що західна модель суспільства загального  споживання не може вважатися взірцем для всього людства. З іншого боку, в документах конференції в Ріо вказується і на вади практики вкрай неефективного використання природних ресурсів у країнах, що мали планову економіку, та про надзвичайну важливість ліквідації економічної відсталості в країнах, що розвиваються, оскільки бідність є активним каталізатором загострення екологічних проблем.