Сучасні глобальні екологічні проблеми: можливості вирішення та регулювання

На конференції були присутні представники 179 держав. Було прийнято ряд принципових з точки зору екологічного майбутнього людства документів. Зокрема, Декларацію про довкілля й розвиток, 27 принципів якої окреслюють права та обов’язки країн у справі забезпечення розвитку і добробуту людей, Заяву про використання і захист лісів та прилеглих до них всіх форм життя, Конвенцію про стабілізацію концептрацій газів на рівнях, що не викликають дисбалансів у світовій кліматичній системі, Конвенцію про збереження біологічного розмаїття. І, нарешті, документ, що нараховує 700 сторінок – „Порядок денний на ХХІ століття” [21].

Продувжуючи ці традиції, „Порядок денний на ХХІ ст.” констатує, що головними чинниками змін у довкіллі є населення, споживання та технології. В документі пропонуються програми і заходи, які можуть вивести людство на рубіж стійкої рівноваги між споживанням, населенням та спроможністю Землі підтримувати життя. Головна відповідальність за здійснення запропонованих програм „Порядком денним” покладена на національні уряди, які повинні активно співпрацювати з міжнародними організаціями.

3.2. Екологічний моніторинг

В  даний  час  під  моніторингом розуміють сукупність  спостережень  за  визначеними  компонентами  біосфери, спеціальним чином організованими в просторі і в  часі,  а  також  адекватний комплекс методів екологічного прогнозування.

Основні  задачі  екологічного  моніторингу:  спостереження  за  станом біосфери, оцінка і  прогноз  її  стану,  визначення  ступеня  антропогенного впливу на навколишнє середовище,  виявлення  факторів  і  джерел  впливу.  В кінцевому випадку метою моніторингу навколишньго  середовища є  оптимізація відносин людини з природою, екологічна орієнтація господарської діяльності.

Екологічний моніторинг виник на стику екології,  біології,  географії, геофізики, геології  й  інших  наук.  Виділяють  різні  види  моніторингу  в залежності від критеріїв: біоекологічний (санітарно-гігієнічний); геоекологічний (природньо-господарський); біосферний (глобальний); геофізичний; кліматичний; біологічний; здоров’я населення й ін [12].

Особливу роль у системі екологічного моніторингу відіграє  біологічний моніторинг,  тобто  моніторинг  біологічної  складової  екосистеми  (біоти).

Біологічний  моніторинг  –  це  контроль   стану   навколишньої   природного середовища  за  допомогою  живих  організмів.  Головний  метод  біологічного моніторингу – біоіндексація, зміст якої полягає в реєстрації будь-яких  змін в біоті, викликаних антропогенними  факторами.  У  біологічному  моніторингу можуть бути використані не тільки біологічні, але і  будь-які  інші  методи, наприклад, хімічний аналіз змісту забруднюючих речовин в живих організмах [1, 167с.].

Залежно  від  призначення  за  спеціальними  програмами   здійснюються загальний, кризовий та фоновий екологічний моніторинги довкілля.

Загальний екомоніторинг довкілля - це оптимальні  за  кількістю  та розміщенням місця, параметри і періодичність спостережень за довкіллям,  які дають змогу на основі оцінки і  прогнозування  стану  довкілля  підтримувати прийняття відповідних рішень на всіх  рівнях  відомчої  і  загальнодержавної екологічної діяльності.

Кризовий екомоніторинг довкілля - це інтенсивні  спостереження  за природними  об’єктами,  джерелами  техногенного  впливу,   розташованими   в районах екологічної напруженості, у зонах аварій  та  небезпечних  природних явищ  із  шкідливими   екологічними   наслідками,   з   метою   забезпечення своєчасного реагування на  кризові  та  надзвичайні  екологічні  ситуації  і прийняття  рішень  щодо  їх  ліквідації,  створення  нормальних   умов   для життєдіяльності населення і господарювання.

Фоновий екомоніторинг довкілля - це багаторічні комплексні дослідження спеціально  визначених  об'єктів природоохоронних  зон  з  метою  оцінки  і прогнозування зміни стану екосистем, віддалених від об'єктів  промислової  і господарської  діяльності,   або   одержання   інформації   для   визначення середньостатистичного (фонового) рівня забруднення довкілля в  антропогенних умовах.

В  Україні  моніторинг  природного  середовища  здійснюється  багатьма відомствами, у рамках діяльності яких маються  відповідні  задачі,  рівні  і складові підсистеми моніторингу. Так, наприклад, у системі  моніторингу,  що здійснюється в  Україні,  розрізняють  три  рівні  екологічного  моніторингу навколишньої природного середовища: глобальний,  регіональний і  локальний [15, 118 с.].

Мета,  методичні  підходи  і   практика   моніторингу   на   різних   рівнях відрізняються.  Найбільше  чітко  критерії  якості  навколишньої  природного середовища  визначені  на  локальному  рівні.   Ціль   регулювання   тут   – забезпечення  такої  стратегії,  що  не  виводить  концентрації   визначених пріоритетних антропогенних забруднюючих речовин за припустимий діапазон,  що є свого роду стандартом.  Він  являє  собою  величини  гранично  припустимих концентрацій  (ГПК),  що  закріплені   законодавчо.   Відповідність   якості навколишньої   природного   середовища    цим    стандартам    контролюється відповідними органами нагляду. Задачею моніторингу  на  локальному  рівні  є визначення параметрів моделей “поле викидів – поле  концентрацій”.  Об’єктом впливу на локальному рівні є людина.

На регіональному рівні підхід до моніторингу заснований на тому, що забруднюючі речовини, потрапивши в кругообіг речовин в біосфері, змінюють стан  абіотичної  складової  і,  як  наслідок,  викликають  зміни  в   біоті (екзогенні сукцесії).

Будь-який  господарський  захід,  проведений у масштабі регіону, позначається на регіональному фоні – змінює  стан  рівноваги  абіотичного і біологічного компонента. Так, наприклад, стан рослинного  покриву,  в  першу чергу лісів, істотно впливає на кліматичні умови регіону.

На  даний  час,  моніторинг  довкілля  виконується,  згідно  Постанови Кабінету   Міністрів   України   №391   від   30.03.1998р.,    Міністерством надзвичайних  ситуацій, Міністерством охорони здоров’я, Мінагрополітики, Держкомлісгоспом, Мінекономресурсів, Держводгоспом, Держкомземом,  Держбудом Ураїни. Всі ці органи влади містять в собі спеціальну  службу  спостережень, що здійснює такі основні  види  спостережень,  як  спостереження  за  станом забруднення повітря в містах  і  промислових  центрах,  забруднення  ґрунту, забруднення прісних і морських вод,  трансграничним  переносом  речовин,  що забруднюють  атмосферу,  хімічним  і  радіонуклідним  складом,   кислотністю атмосферних опадів і забрудненням сніжного покриву й ін.

Державна система екологічного моніторингу проводить  здійснення  таких видів робіт: режимні спостереження, оперативні  роботи,  спеціальні  роботи. Режимні  роботи  проводяться  систематично  за  щорічними   програмами,   на спеціально  організованих  пунктах  спостережень.   Необхідність   виконання оперативних робіт залежить від випадків  аварійного  забруднення  природного середовища  чи  стихійних  лих;  ці  роботи  виконуються  при   надзвичайних ситуаціях.

3.3. Сучасна екологічна ситуація в Україні.

В певному розумінні оцінки екологічного стану в Україні сьогодні подібні оцінкам Римського клубу в 60-ті роки ХХ ст. Тобто, вони дуже песимістичні [23, 93с.]. Але для такого спрямування оцінок є вагомі підстави.

По-перше, лише в останні роки в зв’язку з лібералізацією суспільного життя з’явилася можливість на повний голос обговорювати екологічний стан в Україні.

По-друге, наслідки Чорнобильської трагедії є серьйозною підставою для втрати екологічного оптимізму.

Безперечно, сучасний екологічний стан - наслідок існування України в межах СРСР. В результаті економіка України є однією з екологічно найбрудніших з усіх країн бувшого СРСР. Вона перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями [24].

Руйнівного впливу, великої шкоди зазнав земельний фонд України. За останні 30 років його втрати перевищили 22 млн. га через розміщення на родючих землях промислових об’єктів, а також - твердих промислових відходів. Значно поширилась ерозія грунтів. Загалом щороку руйнується приблизно 200 тис. га земель. Захоплення хімізацією сільськогосподарських земель призвело до того, що в продуктах харчування міститься значна кільксть нітратів, пестицидів та інших шкідливих для людини і живого речовин.

Екологічно небезпечним є в Україні стан повітря. В деяких регіонах - Маріуполі, Кривому Розі, Запоріжжі - він є просто загрозливим. В багатьох районах забруднення повітря у десятки разів перевищує допустимі норми. Основними забрудниками атмосфери в Україні були підприємства металургії, вугільної та хімічної промисловості.

Внаслідок завойовницького ставлення до природи зазнали руйнування екосистеми головних річок України. Так, за радянських часів перспективним для забезпечення населення і промисловості водними ресурсами вважалося будування водосховищ, для чого затоплювалися величезні територїї, а самі водосховища, сбудовані в рівнинній місцевості, потім зоболочувалися. Наслідком таких процесів є, наприклад, руйнація цілісної екосистеми Дніпра. Річкова екосистема все більш перетворюється на озерну, про що свідчать різко уповільнений водообмін і утворення зон замору.

Зонами екологічної кризи є і наші моря - Азовське і Чорне.

Жахливими є екологічні наслідки аварії на ЧАЕС. Ще й нині в Україні діє 15 атомних енергоблоків, а 3 є недобудованими. Після вибуху на Чорнобильській АЕС в атмосферу було викинуто близько 50-ти тон ядерного палива у вигляді дрібнодисперсних частинок діоксиду урану, йоду-131, плутонію-139, цезію-137, стронцію-90 та ін. З 30-ти кілометрової зони було евакуйовано 200 тис.осіб, 75 млн.осіб одержали малу дозу опромінення [13].

Всі наведені дані доводять, що висновок фахівців про вкрай небезпечну екологічну ситуацію в Україні не є перебільшенням. Дійсно, вона є кризовою. Ця екологічна криза спричинена як спрацюванням світоглядних засад техногенної цивілізації, що практичним чином проявилося в завойовницькому ставленні до природи.

В останні 10 років відбулися певні позитивні зрушення, проявляється прагнення докорінним чином змінити підходи до розв’язання екологічних проблем. Відчувається вплив екологічного світогляду як на рівні масової свідомості, так і на рівні політичної і правової свідомості. Як можна судити з низки екологоорієнтованих законів, прийнятих в Україні в останні роки, покращення екологічного стану є державною справою. Вже декілька десятиліть існує і поширюється в Україні екологічний рух – „зелений Рух”, створюються і активно працюють екологічні органцізації - Українська екологічна організація, „Зелений світ”, „Грінпіс-Україна”, Національний екологічний центр України „Довкілля”, Українська екологічна Ліга та інші. Ріст екологічної свідомості та розвиток екологоорієнтованого світогляду проявився в визнанні Партії Зелених України як парламентської.

Висновки до розділу 3

Таким чином, в межах західної культурно-філософської і наукової свідомості начало осмислення сучасної екологічної ситуації пов’язане з творчістю членів Римського клубу та інших організацій у різних країнах світу, які основою своєї діяльності вважають покращення екологічної ситуації в світі.

Отже, говорячи про Римський клуб, ми визначили вихідні для ХХ ст. просторово-часові параметри спрацювання світоглядних засад, що орієнтують на оцінку екологічної ситуації як кризової і необхідність її покращення.

Екологічний моніторинг – багатофункціональний процес контролю за станом об’єктів екосфери, за джерелами порушень, екологічної рівноваги, моделювання і прогнозування екологічного стану об’єктів екосфери., управління екологічними процесами.

Основними  функціями екологічного моніторингу є - контроль за станом об’єктів екосфери; контроль за джерелами порушень; моделювання і прогноз екологічного стану об’єктів екосфери; управління екологічними процесами. Складність здійснення моніторингу обумовлена, зокрема законом комутативності, за яким людина впливає на оточуюче середовище в короткий проміжок часу в тій мірі,  яку природа створює на протязі сторіч і навіть тисячоліть.

Нова парадигма природокористування в Україні, взагалі - нова парадигма людського ставлення до природи - починає формуватися з кінця 60-х років ХХ ст. Втім, треба зауважити, що на рівні наукової і філософської свідомості, нова парадигма починає формуватися в Україні після отримання незалежності нашої країни. Про це переконливо свідчить ціла низка наукових і методологічних праць, а також законодавчі акти, які націлені на захист локальних чи великих природних зон, створення політичних партій, які головною своєю програмою ставлять покращення екологічної ситуації в Україні.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

              Екологічна проблема у наш час стала глобальною. Головними факторами, що призвели до кризового стану, є демографічний вибух, урбанізаці, індустріалізація та хімізація господарства.

Шкідлива діяльність людини за масштабами переважає над „швидкістю осмислення” екологічної загрози і розгортанням заходів по регулюванню сучасної екологічної ситуації. Отже, на жаль, людина проявила себе як руйнівна геологічна сила.

Для подолання екологічної кризи, для створення здорового життєвого середовища для людини людство повинно бути націлене на реалізацію таких провідних цілей.

1. Бережливе ставлення до природи, її ресурсів, життєвого потенціалу.

2. Важливість врахування такого важливого фактору, як внутрішні можливості людини. Науково-технологічна діяльність і соціополітичні зміни мають відбуватися таким чином, щоб не піддавати людину новим напругам і стресам.

3. Формування соціальної установки на перетворення загальнокультурних надбань в визначальний орієнтир прогресу і самовизначення людства. Культурна самовизначеність є принипом нового світового економічного порядку, суттєвою орієнтацією стратегії розвитку людства. Водночас, треба рятувати цінності культури від руйнування. Це принципово важливо для можливості подальшого існування людства, оскільки саме культура є світом людської традиції. Зберігаючи культурну традицію, людство отримує шанс на майбутнє.