Сучасні глобальні екологічні проблеми: можливості вирішення та регулювання

В наслідок промислових, техногенних аварій постійно збільшується зона екологічних катастроф. Вони спричиняються, наприклад, внаслідок витоку в морський простір нафти в результаті аварій величезних нафтових танкерів, як це було в Балтиці, Баренцевому, Ірландському морях та інших місцях. Нафтова плівка, щільно покриває водну поверхню, створюються умови, що стимулюють гігантське розмноження водоростей, які подвоюються у розмірах менш ніж за добу – „червоні припливи”. Біля берегів Скандинавій спостерігали такі „червоні припливи” висотою у 2 м та шириною до 50 км. Ці гигантські колонії водоростей інтенсивно споживають кисень, що призводить до задухи і загибелі всієї морської флори та фауни.

Отже, спостерігаються сучасні зони екологічних катастроф. Але ситуація залишається загрозливою, тому що в таких морях, як Балтійське, Баренцеве, Каспійське і Чорне діючими є 15 тис. нафтових та газових свердловин [9].

Глобальною проблемою в сьогоденному світі є проблема забезпечення людства прісною водою Країни світу водними ресурсами  забезпечені неоднаково. Найбагатша водними ресурсами на одиницю площі Південна Америка. Друге місце займає Європа. За нею йдуть Азія, Північна Америка і Африка. Найгірше забезпечена водними ресурсами Австралія. Науковці - гідрологи поділяють їх на країни з високою, середньою, низькою та дуже низькою водністю.

Територія Австралії в цілому характеризується низькою водністю, але її забезпеченість водою на душу населення вища середньосвітової. Нова Зеландія належить до найбільш забезпечених водою країн світу [12].

Україна   один з регіонів, не забезпечених за існуючих антропогенних навантажень у достатній кількості прісною водою.

Сьогодні її споживання на одну людину становлять 200 - 400 л на добу. Величезну кількість водних ресурсів споживає промисловість. За останнє століття споживання води зросло майже в 7 разів. Жахливим є те, що в наш час мільйони жителів Землі не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд людей вживають забруднену воду, що не відповідає санітарним нормам. За підрахунками фахівців, для того, щоб людство могло вживати нормальну воду, потрібно витрачати на її ощищення приблизно 60 млрд. доларів на рік.

За підсумком екологів, водне середовище більш ніж половини всіх річок та озер планети непридатне для життя. Екосистеми таких найбільших річок світу, як Амазонка. Міссісіпі, Сена, Дунай, Дністер, Волга, Дніпро знаходяться в катастрофічному стані.

2.3. Глобальна проблема опустелювання

Людство з давніх пір забруднювало земну поверхню відходами своєї діяльності. Але у ХХ столітті відбувся різкий стрибок і в характері, і в масштабах, і у впливі забруднень. Аналізуючи ситуацію можна говорити, що проблема опустелювання стала глобальною екологічною проблемою.

Грунт, який не є продуктом праці людини й створювався природою протягом тисячолітть, нині в результаті хижацького користування, нерозумної аграрної політики та розбазарювання під різні види будівництва, кар’єри, полігони, знаходиться в стані виснаження, вичерпання. Внаслідок того, що в гонитві за врожаєм грунти почали орати дедалі глибше і частіше, завозити на поля величезні кількості мінеральних добрив та пестицидів для боротьби з шкідниками, на величезних площах здатність вбирати й пропускати воду, їх структура деградувала, вони перенасичені шкідливими хімічними речовинами. Повсюдно врожайність грунтів катастрофічно зменшується.

Як сказано в одній з доповідей ООН про стан земельних ресурсів світу, подальше існування нашої цивілізації поставлене під загрозу через широкомасштабну загибель родючих земель.

Нині охорона й раціональне використання земельних ресурсів – одна з найактуальніших проблем.

За даними ЮНЕП щорічно щерез вплив на грунти вітрів, ураганів,   хімізації,  будівництва  міст,   доріг,   промислових   об’єктів, аеродромів та ін. у всьому світі витрачається від 5 до 7 млн. га родючих земель.

Дуже значних збитків завдає господарству ерозія грунтів. На цих землях урожайність зменшується на 30-40%, подекуди – на 90%. Ерозії грунтів сприяє активне яроутворення, зумовлене діяльністю людини – вирубкою лісу на схилах, знищенням трав´яного чи чагарникового покриву, неправильним розорюванням землі тощо. Найбільше провокують ерозію часті оранки, культивації, боронування, трамбування колесами та гусеницями важкої с/г техніки [1].

Однією з найбільших лих після ерозії грунтів є, мабуть, їх засолення, основна причина якого - неправильне зрошення. Ерозія й засолення грунтів призводять до опустелювання земель. Протягом останніх десятиліть тисячі гектарів посушливих земель у степових районах, пустелях і напівпустелях, де проводиться інтенсивне зрошення й спочатку значно підвищилася врожайність, згодом стали непридатними для використання через “білу отруту”, як називають місцеві жителі сіль, якою забиті всі пори грунту та його поверхня в результаті випаровування зрошувальних вод.

Дедалі відчутнішими стають негативні наслідки хімізації с/г – погіршення стану грунтів через накопичення в них шкідливих хімічних речовин після тривалих й інтенсивних внесень міндобрив та різних пестицидів. Адже внесений у грунт фосфор практично не вимивається.

До одного з негативних явищ, властивих опустелюванню, належать пилові бурі. Хоча вони досить поширені в природі, вияснилось, що деякі з них виникають з вини людини – на деградованих землях.

Одним з найважливіших компонентів рослинного світу є ліси – енергетична база біосфери, які відіграють дуже важливу роль у житті на планеті. Це – легені планети.

Під натиском людини ліси відступають на всіх континентах, практично у всіх країнах. Вони вирубуються скоріше, ніж виростають. Але ж саме ліс активно очищає атмосферу Землі від забруднення. Зелені рослини вбирають вуглекислий газ, використовуючи його в якості будівельного матеріалу для своїх клітин. Кожен кубометр деревини – це майже півтони забраної з повітря вуглекислоти. Нині безвідказні “легені” міст у багатьох регіонах планети вимагають не просто турботи, але волають про допомогу і врятування.

Берегти  землю – це значить розумно, по-хозяйському її використовувати, щоб служила вона довго, багатьом прийдешнім поколінням.

Висновки до розділу 2

Суспільство, господарство і природа – взаємопов’язані, зв’язок цей має глобальний характер, стан і доля кожного із компонентів - взаємозалежні. Ця порівняно проста теза є відправною щодо розуміння низки глобальних екологічних проблем. Аналізуючи матеріал другого розділу, можна зробити наступні висновки:

1. У наш час та на протязі XX ст., в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишнє середовище. Через різке збільшення кількості введення, інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення відновлення. У відносинах людини і природи настала криза, яка викликала екологічні проблеми глобального характеру (додаток 2).

2. Зростання потреб сучасного господарства призводить до великих втрат у природі. Щорічно на земній кулі перетворюються на пустелю 6 млн гектарів родючих земель; 11 млн гектарів лісу вирубується, гине від пожеж або забруднення довкілля.

3. Спостереження за кліматом дають змогу визначити зміни газової структури атмосфери, вивчати явище „парникового” ефекту, що посилюється внаслідок збільшення частки вуглекислого газ, випадання кислотних дощів, виснаження озонового прошарку, який оберігає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця.

4. Катастрофічних розмірів набуло забруднення морів і океанів. Стічні води промислових підприємств і міст, змиті з полів добрива і отрутохімікати потрапляють у річки. Окремі акваторії Світового океану є місцем зберігання радіоактивних та високотоксичаих відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів та океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднень став морський транспорт, особливо нафтонативний. Через забруднення води гине рослинність тваринний світ морів, порушуються процеси глобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою.

Розділ 3. СТРАТЕГІЯ ВИРІШЕННЯ ТА ШЛЯХІВ ЗАПОБІГАННЯ ЕКОЛОГІЧНІЙ КАТАСТРОФІ

3.1. Наукова і суспільна діяльність у пошуках шляхів запобігання екологічній катастрофі

Спочатку усвідомлення екологічних проблем як глобальних здійснювалось на рівні наукової і філософської свідомості. І через них здійснювався відповідний вплив на масову свідомість. Останнє десятиліття характеризується осмисленням глобальності екологічної кризи і на равні державно-політичного усвідомлення.

Отже, виникає потреба виробити єдину глобальну екологічну стратегію людства. Інакше кажучи, людина ставить питання про управління сучасною екологічною ситуацією.

Зараз світова громадськість дуже стурбована сучасною екологічною ситуацією. Як зазначав відомий еколог і географ Г.Уайт, кризовий стан довкілля відображається у ставленні до нього більшості людей [25].

Отже, стурбованість громадськості забрудненістю планети, тим, що вона може стати непригодною для життя, є також критерієм екологічної кризи.

Якщо шукати вихідні для ХХ ст. просторово-часові параметри, в яких спрацьовують світоглядні засади, які орієнтують на покращення екологічної ситуації, то це друга половина ХХ ст., Європейська неполітична організація - Римський клуб. Римський клуб був заснований у 1968 р. і об’єднав близько ста відомих вчених з понад 30 країн світу.

Вперше членами Римського клубу була запропонована методологія оцінювання можливостей природи не взагалі, не просто з точки зору потреб розвитку суспільства, а з позиції врахування можливостей природи витримати антропогенний тиск, який в ХХІ ст. страшенно зростає.

Члени Римського клубу наголосили на існуванні реальних екологічних меж в науково-технологчному розвитку людства. Вони дійшли висновку, що глобальність екологічних проблем потребує для їх розв’язання колективних зусиль людства, об’єднання держав і народів.

Втім, як вважали члени Римського лубу, безпосередньо людством ніхто не займається, бо домінують класові, національні, державні інтереси. Доля ж людства залишається без конкретного носія, ніхто не відповідає за стан справ в світі. Тому, саме цю функцию - відповідати за стан справ в світі взяв на себе Римський клуб. У відповідності з програмою діяльності було поставлено 2 цілі. По-перше, сприяти швидшому і глибшому пізнанню труднощів розвитку людства. По-друге, використати всі наявні знання для стимуляції формування нових відносин, політичних орієнтацій, що б сприяли покращенню ситуації.

Результати своїх досліджень і рекомендації щодо розумних і необхідних дій людства. Так, за оцінками групи Д.Форрестера, кам’яного вугілля мало вистачити на 110 років, хрому - на 96, нафти - на 36, природного газу - на 24 [25, 157 с.]. Подібних же висновків дійшли в 1976 р. експерти ЮНЕСКО. Саме з цього часу такі вичерпні копалини, як мідь, олово, срібло отримали позначку „стратегічні” і стали предметом особливої уваги розвинених країн в країнах „третього світу”.

За висновком авторів доповіді, за умови збереження існуючих тенденцій науково-технічного прогресу, неконтрольованих демографічних процесів, забруднення середовища на людство в першій половині ХХІ ст. чекає глобальна катастрофа. Висновок викликав шок і розгубленість у одних, недовіру - у інших.

Як шлях запобігання глобальній екологічній катастрофі Д. Медоуз і Дж. Форрестер запропонували ідеї, що стали основою концепції встановлення глобальної рівноваги між природою і людством. Такого стану можна досягнути і підтримати, якщо не нарощувати виробництво і звести приріст народонаселення до нуля. Ця концепція отримала назву концепції нульового приросту [25].

Отже, концептуальні засади уявлень Римського клубу орієнтують на певні соціоекономічні зміни в існуванні людства, що дозволило б зберігти природу такою, якою вона є.

Свого часу увагу вчених і громадськості всього світу привернула робота 1-го президента Римського клубу А.Печчеї „Людські якості” [26]. Вона носила програмний характер. А.Печчеї сформулювал видатні ідеї стосовно майбутнього існування людства, якщо спосіб його існування радикально зміниться.

Розглядаючи витоки і причини глобальних проблем, в тому числі і екологічної кризи, А. Печчеї вважав, що вони знаходяться не поза людиною, а саме всередені її. Проблеми виникають тому, що люди в процесі соціального розвитку не встигають адаптувати свою культуру до тих змін, які самі ж вносять в цей світ.

Отже, за висновками дослідника, розв’язання екологічних проблем потребує передусім змін самої людини, її власної сутності .

Міркуючи таким чином, А. Печчеї пропонує відповідний проект практичних дій, які націлені на подолання глобальних проблем. Він адресує його видатним вченим, політичним діячам, широкій громадськості. Головна думка дослідника полягає в тому, що для розв’язання глобальних проблем світове суспільство має згуртуватися. Потрібна інтеграція навіть попри відмінність класових, національних чи групових інтересів [26].

Саме завдяки діяльності Римського клубу екологічні проблеми набули величезного міжнародного суспільного резонансу. Доповіді членів клубу заклали теоретичні і світоглядні основи формування екологічної свідомості як глобальної, як планетарного явища.

Етапною з точки зору формування екологічно орієнтованої свідомості була відома конференція ООН з питан стану довкілля та подальшого розвитку людства, яка відбулася в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. і недарма була названа програмою на ХХІ століття. В її матеріалах зафіксовані нові - антитехнічні світоглядні орієнтації розвитку цивілізації, що є засадами розробки стратегії і філософії виживання напротивагу прагматизму і споживацтву у ставленні до природи.