Сім’я і здоров’я та їх залежність від екологічного благополуччя

Порушення екологічного благополуччя сім'ї відображається на здоров'ї  її членів. Внаслідок цьго така сім'я відноситься до категорії ризикованих сімей. Умови розвитоку дитини у такій сім'ї дещо відрізняються від умов благополучної, повноцінної сім'ї [20]. Прикладом таких сімей були сім’ї, діти  яких постраждали в результаті Чернівецької хімічної хвороби. Так у 1988 році число таких сімей було досить велике. Чернівецька хімічна хвороба починалася катаральними явищами дихальних шляхів, іноді обструктивними бронхітами, ангіною, тощо. Діти ставали дратівливими, погано спали, зявлялося відчуття страху, в деяких дітей – страхітливі видіння, так звані галюцинації зоологічного змісту. Крім того деякі хворі скаржилися на болі в животі, рідше в нирках. На другий-третій тиждень хвороби відбувалося суцільне облисіння дітей, так звана тотальна алопеція [5].

В кінці року кількість  хворих особливо збільшилась, у городян  почалася паніка. Люди кинулись вивозити із міста дітей: штурмували залізничні та автобусні вокзали, з боєм проривались  до авіакас. За короткий час близько 40 тисяч із 56 тисяч дітей стихійно вивезено за межі міста та області. В місті панувала страшна картина. Основна причина яка найбільше  лякала людей це відсутність інформації [17].

Після проведення низки аналізів вчені дійшли висновку, що основною причиною хвороби дітей у Чернівцях  була інтоксикація талієм в сполученні з іншими солями важких металів а  саме: бору, селену, кадмію, свинцю, ртуті, алюмінію. Вважалося, що витік талію  та бору відбувся із труб одного із цегельних  заводів, що домінували над містом, і в сажі яких було виявлено великі концентрації солей цих металів. При виробництві цегли використовували кам’яне вугілля та аргеліт, які зазвичай містять солі талію. Солі бору потрапили у труби цегельного заводу, скоріше всьго, із глиноподібних токсичних шламів, що накопичились на одному із заводів військово-промислового комплексу. Як правило, ці токсичні відходи виробництва вивозились для зберігання в отрутомогильники Ленінградської області. Влітку 1988 року їх вивезли із заводу, але до місця призначення отрутохімікати не прибули. А. Фітін вважає, що «винахідливі» господарники «прилаштували» їх як сировину для виготовлення цегли. При термічній обробці цих сумішей утворився комплекс летючих солей важких металів, які «посипались на голови» имешканців Чернівців. Дана гіпотеза підтверджується локалізацією зон ураження [5].

Таким чином Чернівецька  хімічна хвороба була результатом  впливу на людину занечищеного середовища. Тобто це була так звана екологічна недуга.

Внаслідок даного екологічного лиха постраждали насамперед діти, як ті що перехворіли так і ті що були вивезені за межі міста. Внаслідок  раптового відриву від сім’ї, від батьків у дітей травмувалася психіка, без належних умов виховання  та догляду формувалися інші несприятливі симптоми [17].

Саме тому кожна людина повинна дбати про свою см’ю та дітей, а найголовніше кожен має дбати про довкілля, бо саме довкілля є першоосновою благополуччя кожної родини.

 

1.3 Превентивна  екологічна освіта та культура  в Україні

 

Сучасні екологічні проблеми України мають комплексний характер. Вони є результатом складних, часто  не грамотних соціально-економічних  відносин суспільства з природою. Ці відносини неможливо ефективно  вирішувати без наявності у всіх сферах суспільного виробництва  екологічно грамотних фахівців у  всіх галузях економіки, без найширшого впровадження в природоохоронні структури, особливо екологічного контролю, фахівців екологів широкого профілю [1].

Екологічна освіта виступає як самостійний елемент загальної  освіти. Екологічне знання включає  усвідомлення та розуміння дії екологічних  законів, принципів взаємовідносин різних об'єктів природи між собою  та з людиною, організації, управління, використання природи та її ресурсів для забезпечення життєдіяльності  людини та людства, необхідності побудови відносин між природою і людиною  на розумних началах, на принципах функціонування "ноосфери" [4].

Екологічна освіта і виховання - це основа вироблення способу життя, що грунтується на гармонії з навколишнім середовищем, як новий зміст і мета сучасного освітнього процесу, як найбільш доцільний шлях його гуманізації. Метою екологічної освіти та виховання є формування екологічної культури особистості, що передбачає усвідомлення людини, як частки природи, глибоку особисту відповідальність за наслідки своєї діяльності. Екологічна культура особистості грунтується на відповідних знаннях і включає уміння оцінювати стан навколишнього середовища, прогнозувати можливі негативні наслідки побутової чи виробничої діяльності, приймати рішення щодо їх усунення [10].

Екологічна освіта це складний багатоступінчастий процес який починає  формуватися в сім’ї з раннього віку дитини і продовжується протягом всього життя. Елементарні знання про природу діти отримують в сім'ї або в дитячому садку. Програма виховання дітей у сім’ї та дитячому садку передбачає виховання у дітей любові до рідної природи, вміння сприймати та глибоко відчувати її красу, дбайливо ставитися до рослин і тварин, засвоювати елементарні знання про природу та її явища [16].

У процесі виховання у  дітей виховується почуття громадянської  відповідальності за вирішення проблем  охорони навколишнього середовища, особистої причетності до цієї важливої справи, формується культура поведінки щодо природи з урахуванням сучасних вимог охорони навколишнього середовища [12].

Обласним управлінням, районними  та міськими відділами освіти спільно  з педагогічними колективами  шкіл, позашкільних закладів області  та сім’ями дітей проводиться  певна робота з формування у дітей  екологічної культури, мислення, прищеплення  любові до природи рідного краю та залучення їх до практичної продуктивної природоохоронної роботи.

Для дітей організовують  конкурси, олімпіади, екскурсії, експедиції які мають практичний та науковий характер. За рахунок такої роботи формується природоохоронне ставлення  до природи та до всього живого. Діти організовують свої екологічні стежини, проводять екологічні акції.Беруть участь у всеукраїнських та регіональних акціях та конкурсах. Такими конкурсами та акціями є: конкурси "Мій рідний край - моя земля", "Парки - легені міст і сіл", "До чистих джерел", акції "Птах року - ластівка сільська", "Посади сад". Також практикується залучення дітей шкільного віку до всеукраїнських і обласних природоохоронних операцій "Конвалія", "Пролісок", "Джерело", "Живе срібло", "Підсніжник", "Ялинка", "Синичка", "Зелена аптека" та інші. Участь дітей у таких заходах сприяє поглибленню знань про довкілля, природу України та її регіонів, екологічні проблеми краю, формуванню особистості, залученню до практичної природоохоронної діяльності та формування екологічної свідомості та екологічного мислення [26].

Адже необхідність виховання  екологічної культури як складової  загальної культури особистості  зафіксовано в Державній національній програмі "Освіта. Україна ХХІ  століття". Приклад впровадження екологічної культури можна побачити у роботі Екологічного центру Рівненського міського Палацу дітей та молоді. Пріоритетною метою даної організації є  формування екологічної культури.

Поняття екологічна культура на думку працівників даного закладу  синтезує в собі найкращі досягнення людської цивілізації з проблем  пошуку ефективних шляхів гармонізації стосунків суспільства та природи і розглядається як складова частина загальної культури особистості. В першу чергу, як сукупність певних дій, технологій освоєння людиною природи, які забезпечують стійку рівновагу в системі "людина - довкілля"; так і як теоретичну галузь знань про місце людини в біосфері. Таким чином, можна сказати, що екологічна культура є одночасно засобом осягнення навколишнього світу та внутрішнього світу людини, вона також є регулятором відносин особистості з навколишнім світом – природним та соціальним [1].

Екологічна культура виступає як [10]:

- засіб самоорганізації  сил особистості у конкретній  екологічній ситуації, який дозволяє  поєднати два світи – природний  і соціальний на принципах  гармонії та доцільності;

- категорія ставлення  людини до власних потреб та  можливих способів їх задоволення;

- втілення природо-перетворюючої  діяльності особистості в довкіллі  з врахуванням соціально-економічних  обмежень;

- умова формування людини  нового типу, основою поведінки  якої в навколишньому середовищі  є глибоке розуміння незаперечної  цінності всіх без винятку  природних об'єктів.

Отже, формування екологічної  культури - це скоординована довготривала робота, яка відкриває дитині можливості взаємодії зі світом природи, і стає чинником загального розвитку та формування особистості.

У навчальному курсі Екологічного центру запроваджена тренінгова програма "Спілкуємось та діємо", яка включає наступні модулі: "Особистісне зростання", "Прийоми ефективного спілкування та взаємодії", "Командна взаємодія", "Ефективна обробка інформації". Також Екологічний центр активно співпрацює із газетами та іншими засобами інформації. Завдяки такій співпраці діти навчаються вести екологічно просвітницьку роботу серед громадян.

Саме така просвітницька  діяльність, в якій дитина виступає носієм актуальної інформації та рушійною силою у формуванні громадської  думки, дає можливість зберегти та захистити  навколишнє середовище від безвідповідальної  діяльності людини [1].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОСНОВНА ЧАСТИНА

 

2.1 Об'єкт дослідження  та методи дослідження

Обєктом дослідження слугувала сім'я як складова суспільства. Із погіршенням стану навколишнього природного середовища склалися умови які порушують благополуччя сім'ї та створюють негативний вплив на здоров'я її членів. Внаслідок цього ми досліджували вплив різних факторів навколишнього середовища на стан здоров’я та благополуччя сім’ї.

Основновним методом досліджень був метод опитування. Метод опитування - метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередко-ваного (анкетування), соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента (опитуваного) шляхом реєстрації відповіді респондентів на сформульовані соціологом питання, які випливають з цілей і завдань дослідження. З його допомогою можна одержати інформацію, не завжди відображену в документальних джерелах чи доступну прямому спостереженню. До опитування вдаються, коли необхідним, а часто і єдиним джерелом інформації є людина - безпосередній учасник, представник, носій досліджуваних явищ чи процесів [7].

Достоїнством методу опитування є також його універсальність. Вона полягає в тому, що при опитуванні реєструють і мотиви діяльності індивідів, і результати їх діяльності. Все це забезпечує методові опитування переваги, не властиві ні методові спостереження, ні методові аналізу документів. При опитуванні надто важлива взаємодія соціолога та опитуваного. Дослідник втручається у поведінку респондента, що, звичайно, не може не позначитися на результатах дослідження. Інформація, одержана від респондентів за допомогою опитування, відображає реальність тільки в тому аспекті, в якому вона існує в їх свідомості. Тому завжди слід враховувати можливе спотворення інформації, одержаної методом опитування, що пов'язано з особливостями процесу відображення різних сторін соціальної практики у свідомості людей [31].

Плануючи збір інформації, потрібно врахувати умови, які можуть впливати на її якість. Однак врахувати всі умови практично неможливо. Невраховані умови є випадковими чинниками. Наприклад, випадковими можуть стати місце і обставини проведення опитування. Ступінь незалежності інформації від впливу випадкових чинників, тобто її стійкість, називається надійністю інформації. Вона залежить від здатності суб'єкта давати одні й ті ж відповіді на одні й ті ж питання і визначається незмінністю цих питань і варіантів відповіді на них для всієї виборної сукупності або кожної із груп. Для підвищення надійності інформації потрібно підтримувати постійними якомога більше умов збору інформації: місцеві обставини опитування, порядок і формулювання питань та відповідей на них, а також всі впливи дослідників на респондентів у процесі опитування [32].

Важливе значення у  соціологічному дослідженні має  достовірність одержаної інформації. Для одержання достовірної інформації необхідно, щоб опитуваний:

а) сприйняв потрібну інформацію;

б) правильно зрозумів її;

в) зміг згадати, якщо необхідно, події минулого;

г) обрав адекватну  відповідь на поставлене питання;

д) зміг адекватно  втілити відповідь у слова.

Важливо також, щоб  опитуваний не тільки міг, але й хотів  щиро відповісти на питання. Якість первинної  соціологічної інформації значною  мірою залежить від вимірювального інструменту - соціологічного питальника.

Опитування з  точки зору достовірності проходить  такі основні фази:

а) адаптація;

б) досягнення поставленої  мети;

в) зняття напруги.

Кожне опитування починається  з фази адаптації, під час якої створюють у респондента мотивацію  до відповіді на запитання і готують  його до дослідження. Фаза адаптації  складається із звернення і декількох  перших питань. Звернення - це зав'язка, початок опитування. Щоб респондент зміг дати потрібну інформацію, необхідно виготувати його до цього: пояснити зміст питальника, мету опитування, і, поступово ставлячи запитання, підвести його до теми дослідження. Основне завдання - встановити контакт з респондентом, «зав'язати розмову». Тому нерідко соціолог формулює спершу запитання, відповіді на які не дають пов'язаної з темою дослідження інформації, але залучають опитуваного до розмови. Сформувати в опитуваних мотивацію до участі у дослідженні - складніше завдання. Необхідно зацікавити їх, зачепити життєві проблеми. Формулювавші мети дослідження, пояснення можливості використаная його ревультатів для задоволення потреб респондентів - все це актуалізує участь в опитуванні, стимулює прагнення респондентів дати достовірну інформацію. Однак дослідження не завжди пов'язані з потребами опитуваних. Так, при опитуванні експертів звернення повинно відповідати таким мотивам опитуваних, як престижні міркування, прагнення принести користь іншим; до опитуваного звертаються як до компетентного спеціаліста з досліджуваної проблеми. Вагомим фактором, що впливає на істинність одержаної в процесі опитування інформації, е побоювання респондента, що його відверті відповіді стануть відомими іншим людям, керівництву і будуть використані йому на шкоду. Анонімне опитування зменшує вплив цього фактора і підвищує достовірність соціологічних даних [7].