К числу основных вопросов, изучавшихся представителями Ф.Ш., относятся такие, как анализ философских, мировоззренческих и методологическ

     Використання  запасів кисню збільшується одночасно з еквівалентним ростом виділення діоксиду вуглецю в атмосферу. По даним ООН, за останні 100 років кількість СО~ в атмосфері Землі збільшилося на 10 - 15%. Якщо намічена тенденція збережеться, то в третім тисячоріччі кількість СО~ в атмосфері може зрости на 25%, тобто з 0,0324 до 0,04% об'єму сухого атмосферного повітря. Деяке збільшення діоксиду вуглецю в атмосфері позначається позитивно на продуктивності сільськогосподарських рослин.

     Атмосфера є одним з основних метеорологічних і кліматообразуючих факторів. Кліматоутворююча система містить у собі атмосферу, океан, поверхню суши, кріосферу й біосферу. Рухливість і інерційні характеристики тридцятилітніх різні, вони мають різний час реакції на зовнішні збурювання в суміжних системах. Так, для атмосфери й поверхні суши час відповідної реакції становить кілька тижнів або місяців. З атмосферою зв'язані циркуляційні процеси переносу вологи й тепла, циклонічна діяльність.

2. Правові основи, управління  та контроль в  галузі  охорони  атмосферного повітря  

1. Атмосферне  повітря як об’єкт правової охорони

Атмосферне  повітря як об’єкт правової охорони  за своїми фізичними характеристиками істотно відрізняється від інших  природних ресурсів. Ця специфіка  зумовлює особливості правової охорони  атмосферного повітря.

     По-перше, визначаючи атмосферне повітря як природний ресурс, атмосфероохоронне законодавство на відміну від інших природних ресурсів не встановлює права власності на нього, хоча чинна Конституція України відносить атмосферне повітря до об’єктів права власності українського народу. Але атмосферне повітря не може бути об’єктом права власності, оскільки в силу фізичного стану і специфічних властивостей воно перебуває в постійному русі, перемішуванні, які не піддаються контролю з боку людини, і тому неможливо практично здійснювати повноваження володіння і розпорядження цим природним ресурсом. Отже, не існує і проблеми охорони права власності на даний природний об’єкт[1].

     У міжнародному праві атмосферне повітря  розглядається як міжнародний універсальний і розподільний природний ресурс. Універсальним він є тому, що значні його маси постійно перебувають над ділянками Землі, які не підпадають під юрисдикцію окремих держав. Інша частина повітря, навпаки, підпадає під юрисдикцію окремих держав і може розглядатися як природний ресурс, що підлягає розподілу, використовується людиною і розміщується на території двох або кількох держав. Зважаючи на свою універсальність і єдність у глобальному масштабі, атмосферне повітря не належить до національних природних ресурсів, хоча і використовується всіма державами.

     По-друге в законодавстві про атмосферне повітря відсутні спеціальні розділи про використання названого природного ресурсу, тому, на відміну від інших природних ресурсів, не виникають різновидності права використання атмосферного повітря;

     По-третє, на відміну від інших природних ресурсів атмосферне повітря як частина навколишнього середовища в кількісному вимірі не враховується, водночас нормативно закріплено державний облік шкідливих впливів на атмосферне повітря. Атмосферне повітря як природний ресурс об’єктивно містить раціональну суміш газів, що створює сприятливі умови для життєдіяльності людей, тварин і рослин. Водночас на стан атмосферного повітря впливають два головних фактори: внесення в атмосферу забруднюючих речовин через різноманітні джерела і шкідливий фізичний вплив на нього. До останнього належать випромінювання, звукові коливання, шум тощо. Ці та інші фактори порушують оптимальний стан повітря, що негативно впливає на здоров’я людей, на стан і розвиток тварин і рослин. Ось чому Закон України «Про охорону атмосферного повітря» передбачає державний облік шкідливих впливів на атмосферне повітря і таким чином законодавчо закріплює принцип правового регулювання впливу людини на атмосферу. Сутність цього принципу полягає насамперед у стандартизації й нормуванні в галузі охорони атмосферного повітря.

     По-четверте, встановлена нормативно дозвільна система викидів забруднюючих речовин в атмосферу, що породжує відповідні правові наслідки. Так, зокрема, викиди забруднюючих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами можуть здійснюватися тільки за дозволами, які видаються спеціально уповноваженими органами.

     По-п’яте, в атмосфероохоронному законодавстві переважають охоронні норми. Доля норм, якими регулюються відносини по використанню атмосферного повітря для виробничих та інших потреб відносно невелика. Це зумовлено першочерговою потребою забезпечити належний стан атмосферного повітря[2]. 
 

2. Управління  і контроль у галузі охорони атмосферного повітря

     Державні стандарти у галузі охорони атмосферного повітря є обов’язковими для виконання і визначають поняття та терміни, режим використання й охорони атмосферного повітря, методи контролю за станом атмосферного повітря, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне повітря, встановлюють інші вимоги щодо охорони і використання атмосферного повітря.

     Однією  з найважливіших функцій управління у галузі охорони атмосферного повітря  є нормування у цій сфері.

     Зокрема, у галузі охорони атмосферного повітря  встановлюються:

• нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;
• нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел;
• нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел;
• нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел;
• технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин (ст. 5 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»). Порядок розроблення та затвердження цих нормативів встановлюється Кабінетом Міністрів України[7].

     Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря запобігають виникненню небезпеки для здоров’я людини та стану навколишнього природного середовища від впливу шкідливих  чинників атмосферного повітря. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» до них належать:

• нормативи якості атмосферного повітря;
• гранично допустимі рівні впливу акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних факторів і біологічного впливу на стан атмосферного повітря населених пунктів.

     Норматив  якості атмосферного повітря є критерієм, який відображає гранично допустимий максимальний вміст забруднюючих речовин  в атмосферному повітрі і за якого  немає негативного впливу на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища.

     Гранично  допустимі рівні акустичного, електромагнітного, іонізуючого впливу на атмосферне повітря  відображають гранично допустимий максимальний рівень впливу вищезазначених факторів на атмосферне повітря, за якого відсутній шкідливий вплив на здоров’я людини і навколишнє середовище[9].

     Норматив  гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел встановлюється для кожного  стаціонарного джерела акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних і біологічних факторів на рівні, за якого фізичний та біологічний вплив усіх джерел у цьому районі з урахуванням перспектив його розвитку в період терміну дії встановленого нормативу не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворим нормативом).

     Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого рівня впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря визначений постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 16 червня 2004 р.[8].

     Крім  того, атмосфероохоронним законодавством передбачені такі нормативи:

• норматив вмісту забруднюючої речовини у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувного джерела (гранично допустима кількість забруднюючої речовини у відпрацьованих газах пересувного джерела, що відводиться в атмосферне повітря). Порядок розроблення та затвердження нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 16 червня 2004 p.;
• норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела - гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від стаціонарного джерела викиду. Порядок розроблення та затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 16 червня 2004 p.;
• технологічний норматив допустимого викиду забруднюючої речовини - гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин, який визначається у місці його виходу з устаткування.

     Згідно  зі ст. 6 Закону України «Про охорону  атмосферного повітря» для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря.

     Державна  екологічна та санітарно-гігієнічна експертиза проводяться у порядку, визначеному  Законом України «Про екологічну експертизу». Метою здійснення експертизи є визначення безпеки для здоров’я людини та навколишнього середовища під час проектування, розміщення, будівництва нових і реконструкції діючих підприємств та інших об’єктів.

     Запобігання негативному впливу на стан атмосферного повітря регулюється заходами, які передбачають державний облік у галузі охорони атмосферного повітря. Згідно зі ст. 31 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» державному обліку підлягають[10,13]:

 а)  об’єкти, які справляють або  можуть справити шкідливий вплив на здоров’я людей та на стан атмосферного повітря;

 б)  види та обсяги забруднюючих  речовин, що викидаються в атмосферне  повітря;

 в)  види і ступені впливу фізичних  та біологічних факторів на  стан атмосферного повітря.

     Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря ведеться з метою: забезпечення державного контролю в галузі охорони атмосферного повітря та прогнозування зміни його стану; розроблення державних, регіональних, місцевих екологічних програм та програм у галузі охорони здоров’я, здійснення інших заходів щодо зменшення ступеня забруднення атмосферного повітря; регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря із стаціонарних та пересувних джерел, ступенів впливу на його стан фізичних та біологічних факторів.

     Державний облік  - це:

1. взяття на облік об’єктів, які справляють шкідливий вплив;
2. ведення на об’єктах первинного обліку стаціонарних джерел, які справляють шкідливий вплив; складення державної статистичної звітності в галузі охорони атмосферного повітря за стаціонарними та пересувними джерелами, які справляють шкідливий вплив; проведення інвентаризації викидів та обсягів забруднюючих речовин на зазначених об’єктах.

     Взяття  на державний облік об’єктів, які  справляють шкідливий вплив, здійснює Мінприроди України. Цей облік здійснюється за єдиною системою у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (постанова «Про затвердження Порядку ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря» від 13 грудня 2001 р.).

     Моніторинг  у галузі охорони атмосферного повітря проводиться з метою отримання, збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про рівень забруднення атмосферного повітря, оцінки та прогнозування його змін і ступеня небезпечності та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень у галузі охорони атмосферного повітря (ст. 32 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»). Він є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля України.

     До  об’єктів моніторингу атмосферного повітря належить: атмосферне повітря, у тому числі атмосферні опади; викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.