Види кредитів та умови їх надання в АКБ «Імексбанк» для фізичних осіб

Види кредитів та умови  їх надання в АКБ «Імексбанк»  для фізичних осіб.

 

Вступ

1. Організація кредитної діяльності банку.      

1. Поняття про банківський кредит
2. Принципи кредитування.

1.3.   Класифікація та види кредитів комерційних банків.

 

2. Практика банківського кредитування фізичних осіб.

1. Етапи кредитного процесу.      
2. Методи оцінки кредитоспроможності позичальника.  
3. Форми забезпечення повернення банківських позик.  

 

3. Умови та порядок  надання кредиту фізичним особам АКБ «Імексбанк»

3.1 Кредити пропоновані АКБ «Імексбанк».

3.2  Практичні аспекти кредитування населення АКБ «Імексбанк». 

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

       Кредит  відіграє важливу роль в економіці  України, особливо у період  становлення в ній ринкової  інфраструктури та здійснення  структурної перебудови народного  господарства. Він сприяє прискоренню  роздержавлення власності, допомагає  швидкому перерозподілу грошових  коштів, що дає можливість у  стислі строки здійснити переорієнтацію  виробництва і оздоровити економіку.

Особливу актуальнiсть  набуває розгляд i всебiчне вивчення питань, що стосуються класифiкацiї  кредитiв комерцiйних банкiв, аналiзу їх видової структури з метою  бiльш ефективного вирiшення питаннь  органiзацiї i управлiння своєю дiяльнiстю  і найбiльш повного задоволення своїх iнтересiв та iнтересiв суспiльства, отримання якнайбiльшого прибутку. Ефективне вкладення кредитних ресурсiв повинно вплинути не тiльки на банкiвський прибуток, але й на економiчний стан заходiв, що кредитуються, та на економiку всiєї країни.

Метою даної курсової роботи є вивчення організації банківської  діяльності, характеристика видової структури кредитiв комерцiйних банків.

Для досягнення зазначеної мети були визначенні наступні завдання:

- вивчити літературу з  теми дослідження;

- вивчити сутність кредитної  діяльності банку;

- розкрити зміст принципів  кредитування та видів кредиту;

- охарактеризувати етапи  кредитного процесу;

- визначити на яких  умовах надає кредити АКБ «Імексбанк».

Об`єкт дослiдження –види  кредитiв, що надаються фізичним особам АКБ «Імексбанк».

Предметом дослiдження роботи є тi економiчнi вiдносини, що виникають  мiж фізичними та комерцiйним банком з приводу надання кредитiв на принципах повернення, строковостi i платностi.

Для виконання поставлених  завдань використовуються методи історичного та логічного підходу, порівняльного аналізу,статистичний метод, економічного аналізу та узагальнення, методи аналізу та синтезу.

 

 

 

 

 

1 Організація кредитної діяльності банку

1.1 Поняття про банківський кредит

 

Банкiвський кредит – це економiчнi вiдносини, в процесi яких банки надають фiзичним або юридичним особам грошовi кошти з умовою їх повернення. Цi вiдносини характеризуються рухом вартостi (позичкового капiталу) вiд банка (кредитора) до позичальника (дебiтора) i в протилежному напрямку. Економiчнi вiдносини мiж сторонами кредитної угоди виникають пiд час одержання позички, користування нею та її повернення.

Суб’єкт кредитної  угоди – це учасник конкретних економiчних вiдносин з приводу надання позики. До них вiдносяться кредитор, позичальник, гарант чи поручитель. Учасником (суб’єктом) кредитної угоди можуть виступати як фiзичнi, так i юридичнi особи; резиденти та нерезиденти. У кредитних вiдносинах завжди бере участь не менше нiж двi сторони: позичальник i кредитор. Кредитор та позичальник утворюють елементи структури кредиту в тому випадку, якщо вони протистоять один одному як учасники кредитної угоди, яка вже вiдбулась.

Кредитором слiд вважати  суб’єкт, що добровiльно надав кредит позичальнику за певних умов. Кредитор у своїх iнтересах може визначати  умови користування позикою, дуже часто  ризикуючи. В свою чергу позичальник  є стороною кредитних вiдносин, яка  отримала кредит та зобов’язана його повернути, сплативши кредитору  вiдповiдну винагороду за його надання. З цього виходить, що позичальник  не є власником коштiв, що надаються  у позику, а виступає їх тимчасовим користувачем.

Таким чином, економiчнi обов’язки  позичальника розширюються: вiн повинен  не тiльки забезпечити завершення обiгу позикових коштiв, але й використати  запозиченi ресурси з метою отримання  доходу, достатнього для повного  розрахунку з кредитором й виплати  йому позичкового проценту. З цього  виходить, що по вiдношенню до кредитора  позичальник знаходиться у залежному  положеннi, тому що використовує не свiй  капiтал, а капiтал кредитора.

Суб'єктами кредитних вiдносин в сферi банкiвського кредиту виступають господарюючi органи, населення, держава i банки. Комерцiйнi банки можуть надавати кредити усiм су’єктам господарської  дiяльностi незалежно вiд їх галузевої  належностi, форм власностi, але тiльки у разi наявностi у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту  та сплати вiдсоткiв (комiсiйних) за користування кредитом.

В умовах ринкової економiки об’єктом кредитних вiдносин переважно  є грошi як загальний ресурс, за допомогою  якого можна придбати всi iншi ресурси  – матерiальнi, технiчнi, трудовi, природнi тощо. Мобiлiзованi банками ресурси  спрямовуються на три укрупненi об’єкти  кредитування: на формування основних коштiв суб’єктiв господарювання та iншi iнвестицiйнi цiлi, на формування їх оборотних коштiв та на споживчi цiлi. Забороняється надання кредитiв  на покриття збиткiв господарської  дiяльностi позичальника, на формування та збiльшення статутного фонду комерцiйних банкiв та iнших господарських товариств, на придбання цiнних паперiв будь-яких пiдприємств.

Отже, надання кредитів – це головна економічна функція банків. Але ця функція також пов'`язана з ризиком, оскільки дії як зовнішніх (економічні умови в країні), так і внутрішніх факторів (помилки в керівництві) можуть призвести до значних збитків банку.

 

1.2 Принципи кредитування

Банкiвське кредитування здiйснюється за жорсткими принципами кредитування. Останнi являють собою  основу, головний елемент системи  кредитування, оскiльки вiдображають сутнiсть i змiст кредиту, а також вимоги об’єктивних  економiчних законiв, в тому числi i в  галузi кредитних вiдносин.

Принципи  кредитування можна роздiлити на двi групи :

1) загальноекономiчнi принципи, що вiдповiдають всiм економiчним категорiям (цiлеспрямованiсть, диференцiйованiсть);

2) принципи, що вiдображають сутнiсть функцiї кредиту (строковiсть, забезпеченiсть, платнiсть).

У Положенні НБУ “Про кредитування” перелічені принципи трактуються як умови, що передбачаються кредитним договором, порушення яких розглядається як недоліки кредитної діяльності.

Принцип цілеспрямованості.

Суть принципу цілеспрямованості  або цільового використання кредиту  полягає в тому, що він має видаватися лише на визначені цілі - на задоволення  тимчасової потреби позичальника в  додаткових коштах. У цьому відмінність  кредитування від фінансування, оскільки останнє такої конкретної мети не має. Якщо ж припустити, що позичкою покриватимуться потреби, які не мають тимчасового характеру, то позичені кошти не повернуться до кредитора і кредитування перетвориться на безповоротнє фінансування. На практиці цей принцип здійснюється шляхом надання кредиту на конкретні цілі (об’єкта) і знаходить відбиття у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету позики і дозволяє здійснювати банківський контроль за дотриманням цієї умови позичальником. Порушення принципу цільового використання кредиту з боку позичальника може бути підставою для дострокового повернення кредиту або застосування штрафного позичкового процента.

Принцип диференцiйованостi.

Диференційованість кредиту  - це принцип, який означає зважений підхід з боку комерційного банку  до різних категорій потенційних  позичальників. Кредит має надаватися тим суб’єктам господарювання, які  спроможні своєчасно його повернути. Ще до недавнього часу застосування диференційованого  підходу  при кредитуванні означало оцінку підприємств за рівнем виконання  ними основних планових показників. Тепер  диференційованість кредитування здійснюється на основі показників кредитоспроможності  позичальника, які дають змогу  оцінити фінансовий стан підприємства і бути впевненим у здатності  і готовності позичальника повернути  на дану позику в обумовлений договором  строк. Ці якості потенційних позичальників  визначаються шляхом аналізу їх балансів з точки зору забезпеченності  господарства власними джерелами коштів, ліквідності, рівня рентабельності не тільки на дату оформлення кредитної  угоди, але й у подальшій діяльності. Такий аналіз оцінки кредитоспроможності  позичальника , що здійснюються банками  заздалегідь (до укладання кредитного договору), дозволяють певною мірою  знизити ризик несвоєчасного  повернення позички.

Принцип строковості.

Принцип строковості повернення кредиту відображає необхідність повернення отриманої від кредитора позики у визначений строк, обумовлений кредитною угодою.

У зв’язку з тим, що обіг коштів на кожному підприємстві індивідуальний і залежить від багатьох факторів, здійснювати діловий контроль за поверненням кредиту можна лише за допомогою встановлених строків  його погашення. Принцип строковості повернення кредиту знаходить своє практичне втілення у погашенні конкретної позички шляхом перерахунку відповідної суми коштів на рахунок кредитора і забезпечує поновлення його кредитних ресурсів.

Принципи  забезпеченості.

З принципом строковості повернення кредиту пов’язаний принцип забезпеченості. Забезпеченість кредиту виражає необхідність забезпечення майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником взятих на себе зобов’язань. Боргові зобов’язання, які забезпечують повернення кредиту, оформляються разом з кредитним договором і є додатком до нього. Вибір форм юридичних зобов’язань (однієї чи кількох) забезпечення кредиту передбачається сторонами кредитної угоди і обумовлюється в кредитному договорі. Це дає можливість банку зміцнити свою незалежність і тим самим знизити кредитний ризик, що є досить актуальним у період загальної економічної нестабільності.

Принцип платності.

Принцип забезпеченості тісно пов’язаний з принципом платності. Цей принцип виражає необхідність прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й оплати права на їх використання. Реалізація цього принципу здійснюється через механізм позичкового процента, ставка (норма) якого визначається співвідношенням суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, та суми наданого кредиту, і за своєю економічною суттю являє собою ціну кредитних ресурсів. Платність кредиту має стимулюючий вплив на комерційний розрахунок підприємств, примушуючи їх збільшувати власні кошти і ефективно використовувати позичені, а також забезпечує банку покриття його витрат і є однією з основних складових прибутку.

При встановленні процента за кредит комерційні банки враховують цілий ряд факторів. Ці фактори  умовно можна розділити на дві  групи - зовнішні, що не залежать від  комерційного банку, і фактори, які  безпосередньо пов’язані з його діяльністю і діяльністю позичальника (див.таб№1).

 

 

Таб. № 1 Фактори, які визначають розмір плати за кредит комерційного банку.

 

Зовнішні	Внутрішні
1.  Циклічність розвитку  ринкової економіки	1. Середня ставка, що сплачується  банком за депозитними рахунками
2. Темпи інфляційного  процесу	2. Структура кредитних  ресурсів у банку
3. Ефективність державного  кредитного регулювання	3. Вид кредиту, що надається  банком
4. Середня процентна ставка  по міжбанківському кредиту	4. Строковість кредиту
5. Ситуація на міжнародному  кредитному ринку	5. Суть ризику банку  в залежності від забезпечення  кредиту
6. Динаміка грошових нагромаджень  фізичних і юридичних осіб	6. Зміст проекту, що  фінансується
7. Динаміка виробництва  і обігу	7. Кількість партнерів,  які беруть участь у здійсненні  проекту, що кредитується
8. Сезонність виробництва	8. Платоспоможність, надійність  і високий імідж позичальника
9. Динаміка внутрішнього державного боргу

 

Як видно з  переліку, на розмір позичкового процента впливає досить багато факторів, перед  усім кон’юнктурного характеру, що потребує зваженого підходу до управління кредитними ресурсами. Необхідно наголосити, що процентна політика банків спрямована на поступове зниження дисконтної ставки, і це забезпечує стабільність національної валюти, сприяє розвитку підприємництва за рахунок банківських  кредитів.  Однак  така  ситуація  має  й іншу сторону - водночас із зниженням рівня середньої процентної ставки за кредитами банків з метою підтримання рентабельності змушені також зиеньшувати рівень сплати по депозитах, що, в свою чергу, негативно впливає на можливість залучення коштів для формування кредитних ресурсів з метою подальших вкладень у народне господарство. Цей приклад свідчить, що реалізація принципу платності являє собою досить складний механізм не тільки кредитної політики окремого комерційного банку, але й загального грошово-кредитного ринку.