Види банківських операцій з ЦП, інвестиційна діяльність банків

РОЗДІЛ  ІІІ

Проблеми  та шляхи вдосконалення інвестиційної діяльності комерційних банків

3.1. Управління інвестиційною діяльністю як гарант стабільності банківської діяльності

На сьогоднішній день банківське інвестування в Україні  знаходиться на етапі розвитку, який досить швидко прогресує. Зацікавленість комерційних банків розміщенням капіталу на внутрішньому ринку зростає в міру приходу в Україну іноземних інвесторів.

Для забезпечення високої  ефективності та стабільності на ринку  інвестиційних операцій необхідно  подолати в першу чергу ряд проблем, знизити ризиковість такої діяльності та створити сприятливі умови шляхом вдосконалення нормативної бази, та створення механізму управління інвестиційною діяльністю. Щодо проблем даної сфери діяльності комерційних банків, то як уже зазначалося в попередніх розділах ними є: низька ліквідність акцій український підприємств; низька дохідність; політична нестабільність в країні; обмеження доступу до інформації про фінансово-господарську діяльність підприємств. Основною причиною на ринку довгострокового кредитування є відсутність пасивів відповідної строковості. Нині в Україні стандартними строками для депозитів є 1, 3, 6, 9 і 12 місяців. Стає очевидним, що за можливості залучення пасивів на 1 рік і менше, видача кредитів у значних обсягах, на 10 років і більше, має підвищені ризики, оскільки не гарантує повернення залучених депозитів у зазначені терміни (виникає ризик ліквідності).

Отже, ефективне управління інвестиційною діяльністю банків здійснюється на основі певних принципів. Вони – це сукупність правил, положень і норм, спрямованих на створення сприятливих умов та активізацією інвестиційної діяльності різних суб’єктів господарювання і підвищення ефективності інвестиційної діяльності кожного суб’єкта зокрема.

На підставі проведеного  дослідження вважаємо за доцільне виокремити принципи державного регулювання інвестиційної діяльності та принципи управління інвестиційною діяльністю комерційного банку.

Державне регулювання  інвестиційної діяльності на макрорівні здійснюється на основі таких критеріїв:

• ефективність – усунення негативних сторін ринкової економіки, монополії, недобросовісної конкуренції, стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки;
• справедливість – забезпечення умов для здійснення інвестиційної діяльності й однакових вимог для всіх суб’єктів у банківській сфері;
• стабільність – забезпечення незмінності податків, зборів, величини і порядку формування резервів, ставок протягом бюджетного року;
• системність – формування комплексного підходу до розв’язання економічних, у тому числі інвестиційних, соціальних, екологічних, зовнішньоекономічних проблем;
• адекватність – досягнення розумного мінімального втручання державних органів в інвестиційні процеси (держава повинна виконувати ті економічні функції, які не можуть ефективно виконувати суб’єкти господарювання).

Першоосновою у побудові системи управління інвестиційною  діяльністю банку (СУІДБ) є формування принципів цього управління. Вони повинні забезпечувати фінансову  стабільність банку в процесі  реалізації інвестиційних рішень. Серед принципів управління виділимо критерії, які стосуються інвестиційної діяльності банку:

• цілеспрямованість (полягає у визначенні цілей банківського інвестиційного менеджменту залежно від видів та об’єктів інвестування);
• послідовність (передбачає певну послідовність у проведенні інвестиційної діяльності, а саме: збір і систематизацію інвестиційної інформації, планування, аналіз, контроль і регулювання інвестиційної діяльності, стимулювання інвестиційної активності з метою збільшення прибутку і мінімізації ризиків);
• узгодженість інвестиційних цілей, результатів інвестиційної діяльності та способів їх досягнення (забезпечує принцип узгодженості; рішення, що приймаються в сфері інвестицій, мають бути взаємозалежними і не суперечливими);
• єдність інвестиційної і фінансової стратегій, стратегії банку в цілому (всі управлінські рішення у сфері інвестицій повинні бути спрямовані на досягнення стратегічних цілей банку);
• динамічність (передбачає вчасну і чітку реакцію менеджерів на зміну параметрів інвестиційної діяльності у внутрішньому і зовнішньому середовищах банку);
• збереження і розвиток конкурентних переваг (дає змогу виявляти слабкі і сильні сторони діяльності банку, створювати нові продукти, які можуть успішно конкурувати у певному сегменті ринку);
• єдність теорії і практики (полягає в тому, що методи, форми і засоби управління інвестиціями мають бути науково обґрунтованими, рішення – логічними і вирішувати конкретні практичні завдання);
• розподіл управлінських функцій (передбачає закріплення за кожним працівником банку певних управлінських функцій, за виконання яких кожен несе персональну відповідальність;
• поєднання матеріальних і моральних стимулів (полягає у розробленні системи матеріального заохочення, завдяки якій кожен працівник мав би напевне знати, за що він отримує зарплату, матеріальне чи моральне заохочення);
• безперервність і надійність (означає створення таких умов, щоб інвестиційна діяльність банку здійснювалася безперервно, з мінімальними ризиками, гарантувала безпечне функціонування банку в теперішньому і майбутньому часі).

Менеджери банку в  процесі визначення і реалізації поставлених інвестиційних цілей  здійснюють багато послідовних, взаємопов’язаних дій – управлінських функцій. Більшість науковців, які досліджують специфіку банківського менеджменту (АЛ.Пересада, Л.О.Примостка, Т.В.Майорова, О.А.Кириченко), дотримуються класичної теорії управління, яка виокремлює шість управлінських функцій: планування, аналіз, організація, контроль, регулювання і мотивація, однак розглядають їх у скороченому або розгорнутому вигляді. Український дослідник у галузі менеджменту виділяє п’ять функцій управління, групуючи їх так: прогнозування і планування, організація роботи, координація і регулювання, активізація і стимулювання прані, облік, контроль і аналіз роботи. [11, 23]

Банківська інвестиційна діяльність, яка є складовою частиною фінансового і банківського менеджменту, має свої особливості, і тому окремі дослідники розглядають чотири взаємопов’язані функції: фінансове планування, аналіз, регулювання і контроль. Детальний аналіз управлінських функцій у розрізі інвестиційної діяльності комерційного банку зробили А.А.Пересада і Т.В.Майорова

Ми пропонуємо в системі  управління інвестиційною діяльністю банку виділяти загальні і спеціальні управлінські функції.

Загальні функції управління здійснюються в системі управління незалежно від умов і видів інвестиційної діяльності банку. До них належать: стратегічний маркетинг, планування, аналіз, контроль, регулювання і стимулювання інвестиційної діяльності. Спеціальні – це управлінські функції за різними напрямами інвестиційної діяльності банку, а саме: управління реальними інвестиціями, фінансовими інвестиціями, управління ризиками.

Початковою і визначальною функцією банківського інвестиційного менеджменту, від якої залежить якість подальших управлінських функцій, є банківський маркетинг. Загострення конкуренції на ринку банківських послуг, поступове його насичення, поява нових банківських продуктів потребують від суб’єктів господарювання ефективного маркетингового управління. Банківський маркетинг – вид людської діяльності, який спрямований на вивчення потреб клієнтів банку з метою їх задоволення. [6, 1]

Отже, система управління інвестиціями банку повинна в  першу чергу будуватися на визначенні та задоволенні основних потреб споживачів банківських продуктів. Стратегічний банківський маркетинг як функція управління інвестиціями передбачає збір, систематичний аналіз інвестиційної інформації про потреби споживачів, конкурентів, кон’юнктури ринку, місткість і сегментацію ринку, інвестиційний клімат держави, привабливість регіону, галузей економіки. Дослідження ринку є основою для розробки інвестиційної стратегії банку, яка забезпечує йому досягнення стратегічних цілей. Серед них пріоритетними є такі: підвищення ефективності інвестиційної діяльності, мінімізація ризиків, підвищення ліквідності інвестицій, оптимізація інвестиційних ресурсів банку. Стратегічні інвестиційні цілі повинні бути взаємо-узгоджені, відповідати загальним цілям функціонування банку та його місії.

Основні функції управління інвестиційною діяльністю визначають методи, за допомогою яких ці функції реалізуються в практичній діяльності банку. Залежно від способу впливу на елементи СУІДБ виділимо адміністративні, економічні, соціально-психологічні і правові методи управління. Розглянемо кожен із них детальніше.

Адміністративні методи СУІДБ – це способи, за допомогою  яких керівники і власники банку  впливають на інвестиційних менеджерів. До адміністративних методів управління банківськими інвестиціями належать накази, розпорядження, постанови, нормативи, положення, правила, які організаційно регламентують діяльність підлеглих осіб і є обов’язковими до виконання. Адміністративні методи поділяються на стабілізуючі і розпорядчі. Стабілізуючі – це нормативні акти, як правило, тривалої дії, до яких належать статут банку, посадові інструкції, норми і нормативи, положення про структурні підрозділи тощо. Розпорядчі – це методи короткотривалої дії, за допомогою яких керівник через накази, постанови, розпорядження, делегування повноважень впливає на конкретну особу чи структурний підрозділ. Накази, постанови, як правило, видаються у письмовій формі, розпорядження можуть бути усними і письмовими. Усні розпорядження доцільно використовувати в невеликих колективах із належним морально-психологічним, довірчим кліматом.. Розпорядження повинні бути чіткими, продуманими, своєчасними, зрозумілими, оскільки їх виконання передбачає винагороду, а невиконання – покарання.

Будь-який керівник через  обмеженість людських можливостей  передає (делегує) частину своїх повноважень підлеглим з одночасною відповідальністю за їх виконання. Для ефективного делегування повноважень необхідно дотримуватися певних принципів: чітко визначати повноваження на кожен вид діяльності, уникати детального інструктажу, не робити висновків за підлеглих, стимулювати ініціативу і якість роботи.

Сутність економічних  методів полягає в тому, щоб  непрямим впливом на елементи системи  управління інвестиційною діяльністю банку через кредитну ставку, прибуток, величину резервів, дивіденди, матеріальну відповідальність і заохочення створити ефективний механізм управління інвестиціями банку. Кожен об’єкт управління інвестиційною діяльністю банку має свою специфіку, яка зумовлює вибір методів та інструментів, що використовуються в рамках даного методу. Наприклад, методи управління кредитним ризиком дають можливість шляхом диверсифікації, лімітування, створення резервів, сек’юритизашї уникати або суттєво знижувати ризики від кредитного інвестування. При управлінні проблемними кредитами використовується метод реабілітації і ліквідації. Застосування методу реабілітації передбачає спільну з позичальником розробку системи заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту через процедуру банкрутства позичальника. При нарахуванні процентів за позичками застосовується метод фіксованих (незмінних протягом певного періоду кредитування) ставок або плаваючих, тобто таких, що переглядаються періодично.

Метод стимулювання дає  змогу привести у відповідність  оплату праці співробітників із кількістю і якістю затраченої праці. Таке стимулювання створює передумови для підвищення кваліфікації, кар’єрного зростання. Вагоме значення в управлінні банківською інвестиційною діяльністю має формування страхового і резервного фондів на випадок непередбачуваних збоїв і невдач.

Правові методи реалізовуються державним апаратом, шляхом прийняття  законів та інших нормативних  актів.

3.2. Шляхи підвищення ефективності інвестиційних операцій

В процесі здійснення банками інвестиційних операцій виникають ризики, які можуть загрожувати ліквідності та знижувати ефективність розміщеного капіталу. Основними шляхами, які можуть підвищити економічний ефект інвестицій є:

1. Планування інвестиційної  діяльності і контроль за нею.

2. Регулювання та стимулювання  інвестиційної діяльності.

3. Інвестиційний аналіз  і прогнозування.

У процесі банківської  інвестиційної діяльності можуть виникати відхилення, тобто розбіжності між  бажаними (плановими) і фактичними показниками. Для своєчасного виявлення відхилень  і відповідного реагування на них здійснюється відповідний контроль. Його основними завданнями є перевірка фактичних результатів, зіставлення їх із плановими і виявлення відхилень, з’ясування причин їх виникнення, аналіз та прогнозування наслідків, вживання заходів для усунення відхилень і поліпшення результатів роботи. Ефективність, безпека інвестиційної діяльності на цьому управлінському етапі залежатиме від компетентності, досвіду, інтуїції менеджера, який зможе точно встановити, які відхилення є несуттєвими, а які несуть у собі загрозу безпеці банку. Значні відхилення потребують негайного і ретельного дослідження. Відхилення можуть виникнути внаслідок прорахунків у плануванні або у процесі реалізації інвестиційних рішень. Контроль потрібен для того, щоб визначити, чи правильними є інвестиційні рішення, як вони здійснюються у часі і за вартістю. Контроль – це своєрідний гарант виконання планових завдань. Ефективність контролюючої функції в інвестиційній діяльності банку залежить від дотримання таких принципів, як законність, безперервність, своєчасність, відповідальність, точність і повнота інформації.

За формами здійснення контроль поділяється на внутрішній і зовнішній. Зовнішній здійснюється зовнішніми відносно банку контролюючими  органами (НБУ, ДПАУ, незалежною аудиторською фірмою. Державною комісією з пінних паперів і фондового ринку). Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" робота кредитних організацій підлягає щорічній аудиторській перевірці аудиторською фірмою, яка має ліцензію на здійснення таких перевірок. [1] Роль обов’язкових аудиторських перевірок полягає у виявленні і виправленні помилок у діяльності комерційних банків. Контроль за діяльністю банку провадиться податковими органами з метою виявлення помилок, недоліків у документації, підвищення податкової дисципліни. Контролюючу функцію щодо банків здійснює й НБУ, який розробляє і контролює виконання відповідних нормативів.