Види банківських операцій з ЦП, інвестиційна діяльність банків

Видача довгострокового  кредиту може здійснюватися одночасно  або поетапно (в міру виконання  будівельно-монтажних робіт, придбання  товарно-матеріальних цінностей тощо). Відсоткова ставка за кредит обумовлюється з урахуванням терміну позички, рівня ризику, кредитної історії клієнтів. Загальний термін користування кредитом складається з нормативного часу здійснення витрат і часу, протягом якого цей кредит повертається банку.

Що стосується діяльності банку на ринку цінних паперів, то слід зауважити, що згідно з чинним законодавством комерційні банки можуть здійснювати операції з цінними паперами у таких напрямах:

1. Як емітенти цінних паперів (випуск акцій, облігацій, ощадних і депозитних сертифікатів, емісія банківських векселів).
2. Як інвестори (вкладання коштів банків у цінні папери).
3. Як посередники, що виконують операції з цінними паперами в інтересах та за дорученням своїх клієнтів (брокерські операції, дилерські, довірчі, реєстраторські, депозитні, розрахунково-клірингові, консультаційні).

Професійна діяльність на ринку цінних паперів - це підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів  й організаційного, інформаційного, технічного та іншого обслуговування випуску обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності. Професійну діяльність на ринку цінних паперів здійснюють юридичні і фізичні особи тільки на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством і нормативними документами Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

В Україні зараз випускаються та перебувають в обігу такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішньої  республіканської і місцевої позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати та векселі.

Варто також зазначити, що участь комерційних банків в інвестиційному процесі має як позитивні, так і негативні моменти.

До позитивних можна  віднести наступні:

1. Допуск банків на  фондовий ринок сприятиме конкуренції між його учасниками, що означає зменшення витрат емітентів та інвесторів.

2. Вкладення банком  коштів у цінні папери диверсифікує  його активи, що підвищує стабільність  банку, а отже, і надійність  збереження коштів вкладників.

3. Взаємопроникнення банківського та промислового капіталу покращує потік інформації, посилює конкурентоздатність банків та виробничого сектора. Володіючи акціями підприємства, банки отримують доступ до депозитів, а також мають вплив на підприємство у поверненості кредитів.

Проте є ряд негативних аспектів щодо участі комерційних банків в інвестиційному бізнесі:

1. Операції з цінними  паперами є досить ризиковим  видом діяльності.

2. Збитки банків від  зміни курсової вартості цінних  паперів або невдалого їх розміщення  при емісії цінних паперів можуть зашкодити інтересам банків, дестабілізувати банківську систему.

4. Поєднання банківського  та інвестиційного бізнесу здатне  спричинити конфлікт інтересів  між структурними підрозділами  банку.

5. Занадто близькі  відносини банку та підприємства внаслідок володіння банком пакетом акцій можуть спричинити ситуацію, коли в разі погіршення фінансового становища підприємства банк буде продовжувати його кредитування, щоб запобігти збиткам від зниження курсової вартості акцій.

Емісію цінних паперів комерційні банки України використовують при створенні банку задля розширення його операцій, а також при формуванні ресурсів для своїх активних операцій.

За рахунок випуску  простих та привілейованих акцій  відбувається утворення капіталу комерційних банків, які мають статус акціонерного товариства. Власники простих акцій беруть участь в управлінні банком і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо комерційний банк не заробляє прибутку, власники простих акцій не отримують дивідендів; їм нічого не гарантується і у випадку ліквідації банку. Прості акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів.

Привілейовані акції  дають право їх власникам на отримання  фіксованого розміру дивідендів, який не залежить від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні комерційним банком.

Перший випуск акцій  банку повинен складатися виключно із простих акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску  акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами.

Усі випуски цінних паперів  банками типу відкритого акціонерного товариства, незалежно від розміру  випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у  Міністерстві фінансів України. Таким  чином підвищується відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знижується ризик, пов’язаний з фінансовими зловживаннями та махінаціями.

Випуск акцій дозволяє банку отримати додаткові кошти  у безстрокове користування, збільшити  капітал банку, що дає змогу нарощувати обсяг активних операцій. Якщо прибуток відсутній чи невеликий, то банк може не виплачувати дивіденди акціонерам.

Якщо розглянути емісію банківських облігацій, то вона має  такі самі вимоги, що й емісія акцій. Комерційним банкам суворо заборонено випускати облігації для поповнення статутного капіталу та покриття збитків банку. Реалізація облігацій може здійснюватися шляхом їх продажу за договорами або обміну на раніше випущені облігації.

На відміну від іпотеки, що забезпечується землею та нерухомістю, банківські облігації не мають реального забезпечення. Вони носять середній та довгостроковий характер.

Поширеною формою строкових  вкладів є ощадні і депозитні  сертифікати - цінні папери, які засвідчують  факт депонування в банку грошових коштів і право держателя цінних паперів отримати після встановленого терміну суму вкладу та проценти.

Ощадний сертифікат має  певні переваги перед строковим  вкладом, адже тут існує можливість передачі третій особі, і клієнт отримує  винагороду, якої б він був позбавлений в разі дострокового вилучення депозиту.

Щодо депозитних сертифікатів, то вони, як і облігації, є борговими  зобов’язаннями. Можуть випускатися банками будь-якої організаційної форми.

Формування портфелю цінних паперів банком дає йому можливість забезпечити собі фінансову стабільність на ринку. Портфель цінних паперів представляє собою сукупність цінних паперів, придбаних банком шляхом активних операцій з метою отримання прибутків та перестрахування залучених коштів. У цю сукупність входять зобов’язання, які обертаються на ринку у вигляді акцій, облігацій та векселів.

Інвестиційний портфель комерційного банку складається  з:

• усіх боргових цінних паперів (векселі, облігації, сертифікати та ін.), що перебувають у власності банківської установи;
• акціонерних (пайових) цінних паперів, що перебувають у власності банківської установи в разі, якщо їй належить менше ніж 20 % від загальної суми статутного капіталу суб’єкта господарської діяльності.

Участь банку в капіталі акціонерного товариства дозволяє отримувати дивіденди на вкладений капітал, а також бути співвласником даного товариства. Щодо наявності в портфелі облігацій та векселів, то це надає банкам право тільки на отримання доходу у вигляді процентів або дисконту, але не дозволяє отримати ніяких прав власності на активи емітента. У відповідності до виду цінних паперів банк може отримати наступні доходи (рис. 1.2.):

 

Рис. 1.2. Дохідність цінних паперів за їх видами.

 

На рахунок посередницьких операцій комерційних банків можна сказати, що вони можуть надавати послуги фінансового брокера, депозитарія, незалежного реєстратора, гаранта, а також довірчі, розрахунково-клірингові, консалтингові послуги. Часто всі ці послуги надаються в комплексі, за що банк отримує винагороду у вигляді комісії. Комісійні встановлюються в процентному відношенні до суми угоди. Окрім комісійної винагороди, банк може стягувати плату за обслуговування.

Розглянемо банк як фінансового  брокера. Банки виконують посередницькі  функції з операціями по цінних паперах  за рахунок і за дорученням клієнта. Брокерські операції можуть здійснюватися на підставі договору комісії і договору-доручення. На підставі договору комісії брокер діє від імені і за рахунок свого клієнта. Брокерські операції на підставі договору-доручення передбачають доручення клієнта банку купити чи продати цінні папери від свого імені і за рахунок клієнта. Банк може придбати цінні папери як у перших осіб, так і зі свого портфеля.

Крім того, довірчі послуги банків у сфері інвестиційних паперів  можуть полягати в управлінні портфелем в інтересах довірителя. Плата за ці послуги буває фіксованою чи може встановлюватися у процентному відношенні до отриманого доходу. При довірчій послузі клієнт залишається власником майна, передаючи його в розпорядження банку чи трастовій компанії на строк, визначений дорученням. Послуги незалежних реєстраторів включають цілий комплекс: наприклад, поіменний облік акціонерів, ведення реєстру держателів цінних паперів, заміна сертифікатів при зміні власника цінного папера, інформування акціонерів про діяльність акціонерного товариства тощо. Розрахунково-клірингові послуги полягають у тому, що банки ведуть рахунки учасників фондового ринку і забезпечують розрахунки за угодами. Депозитарні послуги передбачають зберігання цінних паперів клієнтів. Консалтингові послуги мають на меті аналіз фондового ринку, розробку документації для емісії цінних паперів, оцінку стану інвестиційного портфеля клієнта, розробку, інвестиційних стратегій для клієнтів.

Отож, комерційні банки в процесі  здійснення інвестиційної діяльності можуть надавати також додаткові послуги, для учасників ринку інвестицій. Такими можуть бути: Послуги незалежних реєстраторів, розрахунково-клірингові послуги, консалтингові послуги та довірчі послуги.

1.2. Інвестиційні ризики

 

Як зазначає Б. М. Щукін, "інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов’язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних планів з об’єктивних чи суб’єктивних причин".[20;49]

Інвестиційний ризик уявляє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

Інвестиційні операції, як і кредитні, приносять основну  частину доходів банку, також  підлягають ризикам. Банківським інвестиціям  властиві такі ризики:

1. Кредитний ризик.  Пов’язаний з імовірністю того, що фінансові можливості емітента знизяться настільки, що він виявиться неспроможним виконати свої зобов’язання щодо сплати боргу та доходів по цінних паперах.

2. Ринковий ризик. Випливає  з того, що за непередбачуваних  обставин на ринку цінних паперів  або в економіці привабливість  цінних паперів як об’єкта грошових вкладень може бути частково втрачена, внаслідок чого їх продаж стане можливим лише за умови великої знижки.

3. Процентний ризик.  Пов’язаний з тим, що зростання чи зниження процентних ставок негативно вплине на різницю між процентними доходами і процентними витратами. Наприклад, зростання процентних ставок веде до зниження ринкової ціни раніше емітованих зобов’язань.

4. Інфляційний ризик.  Імовірність того, що ціни на  товари і послуги, що придбаваються  банком, збільшаться або вартість  активів банку буде зведена до нуля через зростання цін.

З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати ліквідності  в нинішніх умовах комерційні банки  застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем, а саме:

1. Метод короткострокового акцепту.  Цей метод відноситься до найбільш обережних. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних паперів (2 – 3 роки), що підвищує банківську ліквідність. Цей підхід доцільний в період зростання процентних ставок. Дохідність тут не розглядається як пріоритетна ціль.

2. Метод рівномірного розподілу  коштів. Дозволяє зменшувати коливання  в доходах від цінних паперів  і, хоча не приносить великих  доходів, гарантує відсутність  значних втрат.

3. Метод довгострокового акцепту.  Цей метод є протилежністю  методу короткострокового акцепту. Доцільний в період падіння ринкових норм процента. На практиці є доступною переважно великим банкам, які мають доступ до ліквідних коштів.

4. Метод процентних очікувань.  Застосування цього методу пов’язане з прогнозуванням динаміки процентних ставок і спекуляцією на цих змінах.

Основним засобом зменшення  ризику є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між  великою кількістю цінних паперів. При цьому цінні папери купуються  різних видів, різної якості та з різним терміном погашення. За допомогою диверсифікації неможливо повністю позбавитись ризику, але можна його зменшити. При диверсифікації рекомендується обмежити вкладення коштів у певний вид цінних паперів в розмірі 10% від загальної вартості інвестиційного портфеля. Коли інвестиційний портфель досягне такого стану, що інвестор забезпечить необхідне досягнення інвестиційних цілей, він вважається збалансованим. Балансу можна досягнути за допомогою включення до інвестиційного портфеля оборонних цінних паперів (облігацій, простих і привілейованих акцій), що забезпечить надійність вкладень і стабільний дохід, та агресивних цінних паперів (простих акцій), що забезпечують швидке зростання капіталу. Отже, існує тільки два методи реалізації інвестиційної діяльності комерційними банками: участь на ринку цінних паперів (формування власного пакету цінних паперів, надання посередницьких послуг з купівлі-продажу ЦП, послуг реєстратора та консультанта) та довгострокове кредитування. Саме в цих сферах діяльності, оперуючи фінансовими інструментами банк може сформувати ефективний кредитно-інвестиційний портфель і забезпечити свою стабільність.