Валютна система та проблеми її функціонування

      6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Як одну з форм валютної політики періодично використовують валютні обмеження – законодавча чи адміністративна заборона, лімітування чи регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Вони є складовою частішою валютного контролю, який передбачає також заходи держави з нагляду, реєстрації, статистичного обліку названих операцій. Валютні обмеження закріплюються валютним законодавством, яке є підставою для постанов і директив з конкретних проблем. Валютні обмеження як різновид валютної політики переслідують такі цілі:

1. вирівнювання платіжного балансу;
2. підтримання валютного курсу;
3. концентрація валютних цінностей в руках держави для вирішення поточних і стратегічних завдань.

      Валютні обмеження мають дискримінаційний характер, бо сприяють перерозподілу  валютних цінностей на користь держави  і великих підприємств за рахунок  дрібних і середніх підприємців, ускладнюючи їм доступ до іноземної валюти. Валютні обмеження переважно є складовою політики протекціонізму і дискримінації торгових партнерів. Неабияке значення в їх реалізації мають політичні мотиви . Важливе значення мають також такі форми валютної політики: дисконтна, девізна політика та її різновидність – валютна інтервенція, диверсифікація валютних резервів, регулювання ступеня конвертованості валюти, режиму валютного курсу, девальвація, ревальвація.

      Дисконтна політика – зміна облікової ставки Центрального банку, спрямована на регулювання валютного курсу і платіжного балансу через вплив на міжнародний рух капіталів з одного боку і динаміку внутрішніх кредитів, грошової маси, цін, сукупного попиту – з іншого.

      Девізна політика – метод впливу на курс національної валюти за допомогою купівлі-продажу державними органами іноземної валюти (девіз). З метою підвищення курсу національної валюти Центральний банк продає, а для зниження скуповує іноземну валюту в обмін на національну. Девізна політика здійснюється переважно у формі валютної інтервенції, тобто втручання Центрального банку в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти. через купівлю-продаж іноземної валюти. Її характерні риси –відносно великі масштаби і порівняно короткий період застосування.

      Диверсифікація  валютних резервів – політика держав, банків, ТНК. спрямована на регулювання структури валютних резервів через включення до їх складу різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції і захист від валютних втрат. Ця політика переважно здійснюється за допомогою продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких, а також валют, необхідних для міжнародних розрахунків.

      Подвійний валютний ринок – форма валютної політики, що займає проміжне місце між режимами фіксованих і плаваючих валютних курсів; введений на початку 70-х років у Бельгії, Італії, Франції. Суть його полягає в поділі валютного ринку на дві частини: для комерційних операцій і послуг застосовують офіційний валютний курс: для фінансових (рух капіталів, кредитів тощо) – ринковий. Занижений курс для комерційних угод використовується для стимулювання експорту товарів і вирівнювання платіжного балансу.

      7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів. Нормативними актами визначається в Україні порядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютного ринку; центральний банк здійснює ліцензування діяльності комерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам-резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну. Регламентується режим поточних і строкових вкладів в іноземній валюті. До 1998 р. в Україні не дозволялось здійснювати на ринку операції з дорогоцінними металами. 

      8. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин. Нормативними актами України чітко регламентується: порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахунків іноземних банків і, навпаки, порядок здійснення платежів за окремими видами комерційних операцій та форм розрахунків; порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо.

      Міжнародні  розрахунки являють собою систему  організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які з'являються при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн. Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами. Більша частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі опосередкування міжнародних торгових угод. Основними суб'єктами міжнародних розрахунків являються експортери, імпортери й банки, що їх обслуговують. Вони вступають в певні відносини між собою з приводу руху товаросупроводжуючих документів і поточного оформлення платежів. При цьому головна роль в міжнародних розрахунках належить банкам. В сучасних умовах банки виступають не тільки в ролі посередників між експортерами й імпортерами. Вони виконують функції кредиторів, що фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю, виступають також в ролі гарантів (в залежності від умов платежу). Банки можуть висувати свої вимоги до умов розрахунку і форм платежу, які експортери й імпортери зобов'язані приймати до уваги.  Форми міжнародних розрахунків (у напрямку спаду вигідності для експортера):

1. 100%-ний аванс або авансові платежі (передоплата). Рідкісне явище у нормальних міжнародних валютних розрахунках. В Україні – в експортних – післяплата, при імпорті – передоплата. Авансова оплата. Імпортер самостійно або через свій банк чи банк – експортера оплачує товар у момент передачі ним замовлення експортеру. Використовується тільки у випадку незадовільного кредитного стану імпортера чи при наявності складнощів в отриманні експортером грошових коштів, необхідних для виробництва замовлених імпортером товарів. Але при будь-якому випадку кінцеві розрахунки будуть залежати від перевірки всіх документів банком – імпортера.
2. Акредитив – угода, в якій банк зобов’язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру), на користь якого відкрито акредитив, чи оплатити акцепт трати, яку виставив бенефіціар, чи негоціацію (купівлю документів), виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Акредитив за формою буває:

грошовий (виплачуються у зазначеній валюті, або у валюті країни, де акредитиви пред’являються, за курсом на день платежу) – це іменний грошовий документ, в якому зазначено розпорядження банку про виплату власнику вказаної суми повністю або частинами;

товарний (документарний) - передбачає, що покупець дає доручення банку, який обслуговує, відкрити такий товарний акредитив, де вказується найменування товару та документи, які необхідно пред’явити для отримання платежу.

      9. Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері.

Такими  органами в Україні є:

• Кабінет Міністрів України;
• Національний банк України;
• Державна податкова адміністрація;
• Державний митний комітет;
• Міністерство зв'язку України.

      Органи  Державної податкової адміністрації  здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться на території України резидентами та нерезидентами.

      Зазначені державні органи та комерційні банки створюють інфраструктуру валютної системи, у центрі якої знаходиться НБУ як орган державного валютного регулювання і контролю.

      Отже, валютна система - це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову. Збіг меж окремих валютних ринків і валютних систем забезпечує їх внутрішню єдність: ринок створює економічну основу для системи, а система є механізмом забезпечення функціонування і регулювання ринку. Вона складається з наступних елементів: назва, купюрність та характер емісії національної валюти; ступінь конвертованості національної валюти; режим курсу національної валюти; режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті; режим формування і використання державних золотовалютних резервів; режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні; Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів; регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин; визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Доцільно перейти до розгляду основної частини валюної системи України – валютного ринку.

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ СТАНУ  ВАЛЮТНОГО РИНКУ  УКРАЇНИ 

      Невід'ємною  ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок.

      Для з`ясування сутті цього поняття наведемо декілька визначень валютного ринку.

      Сучасний  валютний ринок — система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

      Валютний  ринок – як економічна категорія - це система стійких економічних  та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземних та платіжних документів в іноземних валютах; 
Як інституціональний механізм – це сукупність установ і організацій – ТНБ, валютні біржі, брокерські фірми, що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.

      Або ж валютний ринок можна розглядати як сектор грошового ринку, на якому  врівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.

      Валютні ринки - це офіційні центри, де відбувається купівля продаж іноземних валют  на основі попиту та пропозиції. Призначення валютного ринку - забезпечення реальної свободи вибору і дій власника валюти. (Рис.2.1)

      Валютний  ринок - це сукупність валютообмінних (конверсійних) та депозитно-кредитних  операцій в іноземних валютах, які  здійснюються учасниками валютного ринку за відповідним ринковим курсом або за ринковою процентною ставкою. 
 
 

      Рис.2.1 Класифікаця валютних ринків України

      Валютний  ринок - це сукупність валютообмінних (конверсійних) та депозитно-кредитних  операцій в іноземних валютах, які здійснюються учасниками валютного ринку за відповідним ринковим курсом або за ринковою процентною ставкою.

      Сучасний  валютний ринок ( це не просто місце  здійснення валютних операцій. Він  представляє систему різноманітних  екномічних та організаційних відносин між країнами-учасниками з приводу зовнішньої торгівлі, надання послуг, залучення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання іноземної валюти.

      Першим  таким ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договором. Офіційна ціна золота за одну тройську унцію (31,1035г) становила в 1837-1934рр. – 20,67 дол. США. Остання офіційна ціна золота становила 42,22 дол. США. 

      Валютні ринки у сучасному розумінні склались в XIX ст. Цьому сприяли наступні передумови:

• розвиток міжнародних економічних зв’язків;
• створення світової валютної системи, що покладає на країни – учасниці визначені обов’язки у відношенні їх національних валютних систем;
• широке поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків;
• посилення концентрації і централізації банківського капіталу;
• розвиток кореспондентських відносин між банками різних країн, поширення практики ведення поточних кореспондентських рахунків в іноземній валюті;
• вдосконалення засобів зв’язку – телеграфу, телефону, телексу, що спростили контакти між валютними ринками та знизили ступінь валютного і кредитного ризиків;
• розвиток інформаційних технологій, швидкісна передача повідомлень про курси валют, банки, стан їх кореспондентських рахунків, тенденції в економіці та політиці.

      До  головних функцій валютних ринків можна віднести:

• забезпечення виконання міжнародних розрахунків;
• забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків (дозволяє суб’єктам МЕВ користуватися національними кредитними та фінансовими ринками для фінансування та проведення операцій по всьому світу. Тобто фірми мають змогу отримувати кредити за найнижчими ставками і у найпривабливішій для них валюті, а потім використовувати залучені кошти для фінансування будь-яких операцій);
• страхування валютних та кредитних ризиків (валютні ринки надають можливість суб’єктам МЕВ за допомогою відповідних інструментів (опціони, ф’ючерси, форвардні контракти, валютні свопи) зменшити або зовсім уникнути валютних ризиків які пов’язані з проведенням операцій в різних валютах);
• отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсiв валют (спекулянт відкриває позицію по певній валюті і очікує зміни курсу, якщо курс змінився таким чином яким очікував спекулянт то він заробить прибуток якщо, ні то збиток);
• визначення валютних курсів – діяльність операторів на валютних ринках постійно змінює валютні курси тих валют, з якими працюють на цьому ринку. Існує багато причин зміни валютного курсу певної валюти, але всі вони діють опосередковано через зміну попиту і пропозиції на цю валюту на валютних ринках. Таким чином саме на валютному ринку визначається вартість певної валюти;
• диверсифiкацiя валютних резервів банків, підприємств, держав (суб’єкти МЕВ можуть певним чином застрахувати себе від змін валютних курсів шляхом розосередження своїх грошових активів в різних валютах);
• регулювання економіки (через зміну валютного курсу відкрита економіка може регулювати диспропорції які виникають в ній).